«У си­ло­во­му по­лі Пре­му­дро­сті Бо­жої»

Den (Ukrainian) - - Суспільство -

Дми­тро СТЕПОВИК,

до­ктор фі­ло­со­фії, до­ктор ми­сте­цтво­знав­ства:

— На­ле­жність га­зе­ти «День» до де­мо­кра­ти­чно зо­рі­єн­то­ва­них пе­рі­о­ди­чних ви­дань за­хі­дно­го ти­пу не по­тре­бує до­ве­де­н­ня. Це ціл­ком оче­ви­дно для по­стій­ної чи­та­цької гро­ма­ди ці­єї по­пу­ляр­ної укра­їн­ської й укра­ї­но­мов­ної га­зе­ти. Одним з по­ка­зни­ків су­ча­сно­го рів­ня га­зе­ти є те, що ре­да­кція на чо­лі зпа­нею Ла­ри­сою Ів­ши­ною ста­ра­є­ться щороку ви­да­ти ці­ка­ву кни­гу під гри­фом « Укра­ї­на Incognita»: Бі­бліо­те­ка га­зе­ти «День». Ме­ні ду­же за­ім­по­ну­ва­ли збір­ни­ки «Си­ла м’яко­го зна­ка» (2011), «По­вер­не­н­ня в Цар­го­род» (2015) і ось най­но­ві­ший збір­ник «Се­стра моя, Со­фія...» (2016). Не­зви­чність цих книг у то­му, що во­ни зо­рі­єн­то­ва­ні в Се­ре­дньо­віч­чя, біль­ше то­го — у Ві­зан­тій­ське Се­ре­дньо­віч­чя; і, зда­ва­ло­ся б, чо­го це мо­дер­на по­лі­ти­ко-со­ці­аль­на що­ден­на га­зе­та ко­па­є­ться у та­кій древ­но­сті, яка сьо­го­дні ма­ло ко­го ці­ка­вить? Але в то­му й по­ля­гає ін­три­га, що, звер­та­ю­чись до кра­ї­ни, від якої ми, укра­їн­ці, прийня­ли хри­сти­ян­ську ві­ру схі­дно­го обря­ду (пра­во­слав’я) й одно­ча­сно най­до­ско­на­лі­ші на той час осно­ви цивілізації, ре­да­кція «Дня» пра­цею й та­лан­том ав­то­рів і упо­ря­дни­ків (тут я хо­тів би на­зва­ти, по­ряд зЛа­ри­сою Ів­ши­ною, Іго­ря Сюн­дю­ко­ва, Ан­ну Мо­то­зюк, Ро­ма­на Гри­він­сько­го й ін­ших) да­ють цій ні­би­то «не­ці­ка­вій древ­но­сті» най­су­ча­сні­шу ін­тер­пре­та­цію. Це акту­аль­не про­чи­та­н­ня ста­ро­ви­ни спря­мо­ва­не про­ти чор­ної хма­ри бре­хні, що су­не на ци­ві­лі­зо­ва­ний світ з крем­лів­ської ді­ри від су­ча­сно­го низь­ко­ро­сло­го На­ву­хо­до­но­со­ра. Про те, що є ні­би­то «рус­скій мір» як гло­баль­не яви­ще; про те, що «тре­тій Рим» за­сів у мі­сті з на­звою, яка зу­гро-фін­сько­го ді­а­ле­кту пе­ре­кла­да­є­ться як «Бо­ло­то»; про те, що це «Бо­ло­то», а не Київ, прийня­ло від Ві­зан­тії хри­сти­ян­ство, а то­му «Бо­ло­то» є спад­ко­єм­ни­цею Цар­го­ро­да-Кон­стан­ти­но­по­ля...

«День» сво­ї­ми ста­т­тя­ми і роз­ді­ла­ми у на­зва­них кни­гах умі­ло і спо­кій­но роз­він­чує ці й ба­га­то ін­ших істо­ри­чних ні­се­ні­тниць, по­кла­де­них «Бо­ло­том» в осно­ви га­ла­сли­вої про­па­ган­ди геб­бе­лів­сько­го ти­пу, щоб за­по­мо­ро­чи­ти го­ло­ви, свої й чу­жі, ні­би­то одна роз- бу­хла п’яна ім­пе­рія, що в дій­сно­сті є від­ста­лою тре­тьо­ря­дною кра­ї­ною, по­хо­дить ледь не від Ада­ма і Єви, а то­му має па­ну­ва­ти над сві­том.

У цьо­му кон­текс­ті оста­н­ня кни­га «Дня» — «Се­стра моя, Со­фія...» — є ще одним ва­го­мим до­ка­зом, що са­ме Бол­га­рія (їй при­свя­че­на ця кни­га) бу­ла, є і бу­де прав­ди­вим ци­ві­лі­за­цій­но­слов’ян­ським дру­гом Укра­ї­ни — від до­би утво­ре­н­ня на­ших дер­жав до­ни­ні, до май­бу­т­тя. У по­над 40 ста­т­тях, згру­по­ва­них у чо­ти­ри роз­ді­ли, про­хо­дить сві­тла лі­нія укра­їн­сько- бол­гар­ських зв’яз­ків. Ав­то­ри — на­у­ков­ці, пу­блі­ци­сти, ди­пло­ма­ти, ви­кла­да­чі ви­шів — ком­пе­тен­тно й ці­ка­во роз­гля­да­ють, як «со­фій­ськість», тоб­то Пре­му­дрість Бо­жа, пря­му­ю­чи від св. Со­фії Кон­стан­ти­но­поль­ської до Со­фії Охрид­ської, Со­фії Бол­гар­ської (а дав­ня на­зва сто­ли­ці — Сер­ді­ка— та­ки ста­ла Со­фі­єю), при­йшла на на­шу рі­дну Дні­пров­ську зем­лю й роз­кві­тла но­ви­ми тро­ян­да­ми Пре­му­дро­сті в Со­фії Ки­їв­ській, Со­фії По­ло­цькій, Со­фії Нов­го­род­ській. Кни­га «Се­стра моя, Со­фія...» — цін­ний дар чи­та­чам «Дня» і всім укра­їн­цям — си­лою прав­ди­во­го й та­ла­но­ви­то­го сло­ва.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.