Ро­зма­ї­т­тя Ума­ні

Мі­сто — це не ли­ше Со­фі­їв­ка...

Den (Ukrainian) - - Один День Із Життя Міста - Ми­ко­ла ТИМЧЕНКО, «День», фо­то ав­то­ра

Умань — не­ве­ли­чке мі­сте­чко в Чер­ка­ській обла­сті. Во­но роз­та­шо­ва­не на бе­ре­гах рі­чки Уман­ки і на­лі­чує близь­ко 90 тис. ме­шкан­ців. Упер­ше мі­сто зга­ду­є­ться 1616 ро­ку, і са­ме цей рік вва­жа­є­ться ро­ком ство­ре­н­ня Ума­ні. Не­що­дав­но во­на від­зна­чи­ла своє 400-річ­чя.

■ Ста­ра на­зва Ума­ні — Гу­мань (Ку­ман). За одні­єю звер­сій во­но по­хо­дит від рі­чки Ума (Уман­ка), за ін­шою — від сло­ва Гу­ма­нія (Ку­ма­нія) — так ко­лись на­зи­ва­ли зем­лі по­лов­ців, які жи­ли на те­ри­то­рії су­ча­сної Уман­щи­ни. У са­мо­му мі­сті і на йо­го око­ли­цях зна­йшли за­ли­шки ста­ро­дав­ніх по­се­лень. Де­які зних від­но­ся­ться до три­піль­ської куль­ту­ри, де­які — до чор­но­лі­ської, чер­ня­хів­ської, до скіф­ських ча­сів.

■ З 1569 ро­ку Уман­щи­на пе­ре­бу­ва­ла у скла­ді Ре­чі По­спо­ли­тої. 1609 ро­ку те­ри­то­рія су­ча­сно­го мі­ста на­ле­жа­ла бра­цлав­сько­му і він­ни­цько­му ста­ро­сті Ка­ли­нов­сько­му. Че­рез7 ро­ків тут по­ча­ли бу­ду­ва­ти обо­рон­ні укрі­пле­н­ня, і до 1629 ро­ку в Ума­ні вже бу­ла де­рев’яна фор­те­ця зва­ла­ми й ро­ва­ми. Пі­зні­ше мі­сто пе­ре­хо­ди­ло в ру­ки то поль­ської шля­хти, то ко­за­цько­го прав­лі­н­ня. Йо­го руй­ну­ва­ли, за­хо­плю­ва­ли, спа­лю­ва­ли.

■ На по­ча­тку XVIII сто­лі­т­тя Умань пе­ре­жи­ва­ла за­не­пад: її бу­ло фа­кти­чно зруй­но­ва­но, а ме­шкан­ців на­силь­но пе­ре­се­ле­но до Лі­в­обе­ре­жної Укра­ї­ни. 1726 ро­ку в мі­ста но­вий вла­сник — шля­хтич Фран­циск По­то­цький. Він по­чав від­ро­джу­ва­ти Умань. З ін­ших во­ло­дінь По­то­цько­го сю­ди пе­ре­їха­ли се­ля­ни і ре­мі­сни­ки. Поль­ський шля­хтич за­про­сив торгувати до Ума­ні гре­ків, єв­ре­їв, вір­мен, збу­ду­вав но­вий за­мок. 1760 ро­ку мі­сто здо­бу­ло Ма­где­бурзь­ке пра­во. Тут від­кри­ла­ся си­на­го­га, ка­то­ли­цький мо­на­стир, ду­хов­на шко­ла. Але 1768 ро­ку, за ча­сів Ко­лі­їв­щи­ни, Умань пе­ре­жи­ла тяж­кі ча­си і зно­ву опи­ни­ла­ся в за­не­па­ді.

■ Пі­сля смер­ті Фран­ци­ска По­то­цько­го мі­сто пе­ре­йшло у во­ло­ді­н­ня йо­го си­но­ві Ста­ні­сла­ву. Він взяв­ся від­бу­до­ву­ва­ти Умань, за­клав ланд­ша­фтний парк Со­фі­їв­ку. Йо­го бу­ду­ва­ли 6 ро­ків — з1796 по 1802 рр. Ста­ні­слав по­да­ру­вав це ру­ко­твор­не ди­во сво­їй кра­су­ні­дру­жи­ні — гре­чан­ці Со­фії Вітт. Парк про­стя­га­є­ться на пло­щі близь­ко 170 га і до­сі вра­жає сво­єю кра­сою і ве­ли­чні­стю. Йо­го при­кра­ша­ють мар­му­ро­ві ста­туї гре­цьких бо­гів і бо­гинь, фі­ло­со­фів і по­е­тів. Тут є став­ки, фон­та­ни, во­до­спа­ди і на­віть під­зем­на рі­чка Ахе­ронт, якою мо­жна по­ка­та­ти­ся на чов­ні. У пар­ку ро­стуть ро­сли­ни зріз них ку­то­чків сві­ту. Ма­льов­ни­чи­ми але­я­ми і стеж­ка­ми Со­фі­їв­ки мо­жна гу­ля­ти го­ди­на­ми, ша­ру­ді­ти опа­лим листям, ми­лу­ва­ти­ся кра­сою кра­є­ви­дів, го­ду­ва­ти ле­бе­дів і ка­чок.

■ 1793 ро­ку Умань уві­йшла до скла­ду Ро­сій­ської ім­пе­рії, а че­рез40 ро­ків ро­сій­ська вла­да кон­фі­ску­ва­ла мі­сто в ро­ди­ни По­то­цьких. У дру­гій по­ло­ви­ні XIX сто­лі­т­тя за­лі­зни­ця з’єд­на­ла Умань зКи­є­вом та Оде­сою, на­се­ле­н­ня мі­ста зна­чно зро­сло. Ме­шкан­ці за­йма­ли­ся пе­ре­ва­жно тор­гів­лею і ре­мі­сни­цтвом.

■ Істо­рія Ума­ні пов’яза­на з ба­га­тьма ві­до­ми­ми осо­би­сто­стя­ми. Тут на­ро­див­ся укра­їн­ський геть­ман Ми­хай­ло Ха­нен­ко, про­вів своє дитинство Ми­ко­ла Ба­жан, про­хо­див вій­сько­ву слу­жбу Іван Ко­тля­рев­ський, жив Сер­гій Вол­кон­ський, бу­ва­ли Та­рас Шев­чен­ко, Оле­ксандр Пу­шкін, Ле­ся Укра­їн­ка. У мі­сті роз­та­шо­ва­на мо­ги­ла Ца­ди­ка На­хма­на — за­снов­ни­ка бра­цлав­сько­го ха­си­ди­зму.

■ На по­ча­тку ХХ сто­лі­т­тя Умань пе­ре­тво­ри­ла­ся на ти­по­ве єв­рей­ське мі­сте­чко. З 30 тис. ме­шкан­ці мі­ста 21 500 ста­но­ви­ли єв­реї. Пе­ред Дру­гою сві­то­вою вій­ною Умань ста­ла цен­тром сіль­сько­го­спо­дар­сько­го ра­йо­ну. У сер­пні 1941 ро­ку мі­сто оку­пу­ва­ли ні­ме­цько-фа­шист­ські вій­ська. Во­ни вла­шту­ва­ли тут кон­цта­бір для вій­сько­во­по­ло­не­них і єв­ре­їв. Звіль­ни­ли Умань 1944 ро­ку.

■ За­ра­змі­сто жи­ве ти­хим роз­мі­ре­ним жи­т­тям. У цен­трі збе­ре­гли­ся ста­ро­дав­ні бу­дин­ки зви­шу­ка­ною ар­хі­те­кту­рою. Про­те ба­га­то бу­ді­вель за­не­па­да­ють, фа­са­ди за­ві­ша­ні кон­ди­ціо­не­ра­ми, по­збав­ле­ни­ми сма­ку ре­клам­ни­ми ви­ві­ска­ми. На жаль, та­ка си­ту­а­ція скла­ла­ся в ба­га­тьох мі­стах на­шої кра­ї­ни.

■ Щороку у ве­ре­сні Умань за­пов­ню­ють ти­ся­чі ха­си­дів-па­лом­ни­ків. Во­ни з’їжджа­ю­ться зу­сьо­го сві­ту, аби від­зна­чи­ти свя­то Рош Ха-Ша­на (єв­рей­ський Но­вий рік), від­ві­да­ти мо­ги­лу Ца­ди­ка На­хма­на і вша­ну­ва­ти йо­го пам’ять. У цей час ти­хе укра­їн­ське мі­сте­чко пе­ре­тво­рю­є­ться на га­ла­сли­ве єв­рей­ське по­се­ле­н­ня. Ву­ли­ці за­пов­ню­ють ді­ти, мо­лодь, лі­тні ха­си­ди в на­ціо­наль­но­му вбран­ні. Во­ни гу­ля­ють, їдять, мо­ля­ться. Цьо­го­річ Умань від­ві­да­ли близь­ко 35 тис. па­лом­ни­ків.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.