Ге­рої і жер­тви

«СІМ П’ЯТНИЦЬ НА ТИ­ЖНІ» «30.09-06.10.2016»

Den (Ukrainian) - - Прес-клуб «дня» - Ан­дрій ПЛАХОНІН

Роз­по­чну зов­сім зда­ле­ка. З Ро­сії. Ви вже чу­ли чи чи­та­ли, пев­но, про но­вий пам’ятник Іва­но­ві Гро­зно­му в Ор­лі. Су­про­тив­ни­ки тра­кту­ють йо­го як мо­ну­мент ка­то­ві Ро­сії, йо­го при­бі­чни­ки на­по­ля­га­ють, що пам’ятник цей ін­шій йо­го іпо­ста­сі — всьо­го ли­ше ца­ре­ві Іва­но­ві -за­снов­ни­ко­ві мі­ста Ор­ла. І при­бі­чни­ки, і су­про­тив­ни­ки вста­нов­ле­н­ня пам’ятни­ка ба­зу­ю­ться ко­жен на сво­їй — лі­бе­раль­ній чи дер­жав­ни­цькій тра­ди­ції; одні роз­гля­да­ють йо­го вста­нов­ле­н­ня як чер­го­вий крок у згор­тан­ні де­мо­кра­тії в Ро­сії, ін­ші як пам’ятник дер­жав­но­му ді­я­че­ві, який не ли­ше впер­ше на­звав­ся в Мо­ско­вії ца­рем, а й ви­вів її, не­хай і до­ро­гою ці­ною, в най­біль­ші дер­жа­ви сво­го ча­су. Пе­ре­ко­на­ний, не до­мов­ля­ться во­ни одне з одним ні­ко­ли, оскіль­ки ко­жен під­хо­дить до ми­ну­ло­го зі сво­їм ле­ка­лом, ко­жен ви­мі­рює ве­лич чи кри­ва­вість во­ло­да­рів дав­ни­ни на осно­ві уяв­лень сьо­го­де­н­ня. Як і біо­гра­фи, так і су­ча­сни­ки (на зра­зок укла­да­чів Ли­це­во­го зво­ду чи Курб­сько­го), так і істо­ри­ки подаль­ших сто­літь, мі­ря­ли йо­го в ду­сі сво­їх пе­ре­ко­нань, осо­би­стої ви­го­ди чи но­во­мо­дних ві­янь сво­го ча­су.

■ Ну а що кри­ва­вий кат. Ось, ска­жі­мо, ві­до­ма істо­рія з пам’ятни­ком Бо­г­да­но­ві Хмель­ни­цько­му в Ки­є­ві. По­ча­тко­вий про­ект мо­ну­мен­та жур­на­лі­сти опи­су­ва­ли так: «...Лі­вою за­дньою но­гою кінь (Бо­г­да­на. — А.П.) то­пче єзу­ї­та — цьо­го спіль­но­го во­ро­га і Ма­ло­ро­сії, і Поль­щі, при­кри­то­го від­би­тим ко­за­ка­ми поль­ським пра­по­ром. Пра­вою но­гою кінь ски­нув зі ске­лі поль­сько­го па­на, який, па­да­ю­чи, ла­має свій меч і об­пи­ра­є­ться ру­кою об труп вби­то­го єв­рея — від­ку­пни­ка пра­во­слав­но­го хра­му, що за­хо­пив із со­бою під час вте­чі цер­ков­ні ко­штов­ні ре­чі, з яких єв­рей­ки ко­лись ро­би­ли со­бі на­ми­ста, се­реж­ки, при­кра­си на го­ло­ву. Укра­їн­ський ге­рой... пра­вою ру­кою ви­со­ко під­но­сить бу­ла­ву у на­прям­ку до Мо­скви...». По­тім, що­прав­да, в га­зе­тах на­дру­ку­ва­ли спро­сту­ва­н­ня, мов­ляв, під по­ва­ле­ним пра­по­ром на ма­ке­ті справ­ді не­ви­ра­зно вга­ду­є­ться якась по­стать, але що єзу­їт, то це ко­жен мо­же уяв­ля­ти в мі­ру сво­єї фан­та­зії. Що ж до поль­сько­го па­на і єв­рея спро­сту­вань зов­сім не бу­ло — що­би при­кри­ти всі тру­пи, тро­фей­них пра­по­рів у скуль­пто­ра не ви­ста­чи­ло.

■ За­га­лом, по­ча­тко­вий ва­рі­ант пам’ятни­ка ціл­ком до­сто­вір­но від­обра­жав тем­ний бік Хмель­нич­чи­ни — ге­но­цид, спер­шу за етні­чною, ре­лі­гій­ною, мен­шою мі­рою за со­ці­аль­ною озна­кою, що пе­ре­тво­рив за кіль­ка ро­ків По­дні­пров’я на зне­лю­дне­ну пу­сте­лю. Те, що па­трі­о­ти­чно на­ла­што­ва­ні су­ча­сни­ки ви­зна­ли сим­во­лом тор­же­ства над одві­чним во­ро­гом — по­ля­ком і єв­ре­єм, на­віть цар­ським чи­нов­ни­кам ви­да­ло­ся що­най­мен­ше обра­зою по­чут­тів пред­став­ни­ків на­ціо­наль­но­стей, що на той час ста­но­ви­ли по­над тре­ти­ну на­се­ле­н­ня мі­ста. От­же, від по­ча­тко­во­го про­е­кту ли­ши­ли­ся ли­ше кінь, Бо­г­дан та бу­ла­ва, втім, на­прям якої у бік Мо­скви сьо­го­дні тра­кту­є­ться тро­хи іна­кше, ніж це вір­но­під­дан­ськи ба­чи­ло­ся в ХІХ сто­літ­ті.

■ Вста­нов­лю­ю­чи в Ки­є­ві пам’ятник Бо­г­да­но­ві Хмель­ни­цько­му, ви­зна­ли за кра­ще за­кри­ти очі на ге­но­цид, що чи­нив­ся ім’ям геть­ма­на, до­бре, що не на­го­див­ся то­ді пре­зи­дент Ізра­ї­лю, аби ще раз на­га­да­ти про ньо­го ки­я­нам. І сьо­го­дні пам’ятник Бо­г­да­но­ві сто­їть на одній з цен­траль­них ву­лиць Ки­є­ва, на йо­го честь на­зва­но одну з цен­траль­них ву­лиць, що за див­ним збі­гом об­ста­вин дов­го но­си­ла ім’я ще одні­єї не­о­дно­зна­чної істо­ри­чної осо­би­сто­сті, про­те сьо­го­дні без ньо­го. А від­ре­став­ро­ва­на 2011 ро­ку, вста­нов­ле­на при­бли­зно в ті ж ро­ки у Льво­ві, ко­ли й ки­їв­ський пам’ятник, ко­ло­на за­ли­ши­ла­ся без пам’ятно­го на­пи­су і по­ста­ті свя­то­го Яна з Ду­клі, який див­ним чи­ном вря­ту­вав мі­сто 1648 ро­ку від звіль­не­н­ня від ме­шкан­ців, що за­гро­жу­ва­ло йо­му. — Щоб на­ші су­ча­сни­ки ча­сом чо­гось не по­ду­ма­ли.

■ За­га­лом, не­має ні­чо­го більш нев­дя­чно­го, ніж зво­ди­ти ге­ро­ям на­шо­го ми­ну­ло­го пам’ятни­ки. Що не ге­рой в цьо­му ми­ну­ло­му, то тра­гі­чний під­текст. Що Бо­г­дан! Хоч ко­го ві­зьми — чи то уві­чне­на в брон­зі у спа­ле­но­му нею Ко­ро­сте­ні Оль­га, чи ді­то­вбив­ця Свя­то­слав, втім, удо­сто­є­ний не­що­дав­но пам’ятни­ка з ан­ти­се­міт­ським під­текс­том за ха­зар­ський по­хід, чи свя­тий кри­ва­вий вбив­ця і на­силь­ник Во­ло­ди­мир, чи бра­то­вбив­ця Яро­слав, чи пам’ятник в Ума­ні Гон­ті, що вто­пив мі­сто в кро­ві ти­сяч єв­ре­їв і по­ля­ків. І це я ще на­віть не пе­ре­йшов до най­го­стрі­ше обго­во­рю­ва­но­го сьо­го­дні ХХ сто­лі­т­тя... Ні, це не з на­ши­ми ге­ро­я­ми щось не так. Про­сто істо­рія всіх без ви­ня­тку на­ро­дів у ми­ну­ло­му пе­ре­ва­жно пи­са­ла­ся кров’ю, і що глиб­ши­ми бу­ли про­ли­ті ге­ро­я­ми рі­чки кро­ві, то біль­ше сто­рі­нок їм при­ді­ля­ло­ся в лі­то­пи­сах і хро­ні­ках, то ви­ще зво­ди­ли­ся їм мо­ну­мен­ти. То­му і не за­мов­кнуть, на­пев­но, ні­ко­ли су­пе­ре­чки про те, хто той чи той ді­яч ми­ну­ло­го — ге­рой чи вбив­ця. Не за­мов­кнуть, по­ки ми за­мість пам’ятни­ків ге­ро­ям не по­чне­мо зво­ди­ти ме­мо­рі­а­ли їхнім жер­твам. Утім, і тут, на­пев­но, зна­йду­ться не­вдо­во­ле­ні. Ко­мусь все ще хо­че­ться, аби що­ра­зу рі­чки ста­ва­ли глиб­ши­ми, а пам’ятни­ки ви­щи­ми — аж до са­мі­сінь­ких не­бес.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.