«Ко­жен – смер­тний, а в су­ку­пно­сті лю­ди – ві­чні»!

Учо­ра у Ки­є­ві по­про­ща­ли­ся з актри­сою На­ціо­наль­но­го те­а­тру ім. І. Фран­ка Окса­ною Ба­тько-Ни­щук

Den (Ukrainian) - - Культура - Оле­ксій КУЖЕЛЬНИЙ, на­ро­дний ар­тист Укра­ї­ни

Якось я за­став Сер­гія Во­ло­ди­ми­ро­ви­ча Дан­чен­ка за­сти­глим у спо­гля­дан­ні еле­ктрон­но­го го­дин­ни­ка. «Який стра­шний ви­на­хід, — ска­зав він. — На чор­но­му та­бло пуль­сує смерть ча­су за­мість ствер­дже­н­ня на ци­фер­бла­ті йо­го ві­чно­го ру­ху по ко­лу».

Справ­ді, ду­ма­ю­чи про смерть, як про май­бу­тнє, ми за­бу­ва­є­мо, що той час, який за на­ми, уже на­ле­жить їй. І тіль­ки пам’ять зда­тна з нею спе­ре­ча­ти­ся. Ча­сом на­віть пе­ре­ма­га­ти її. Що­прав­да, акто­рам те­а­тру по­та­ла­ни­ло най­мен­ше се­ред усіх ми­тців. Ство­ре­не на сце­ні фі­кса­ції не під­ля­гає. Фото, кі­но­з­йом­ки, най­на­тхнен­ні­ші спо­га­ди не зда­тні пе­ре­да­ти ча­рів­ні ми­ті спів­існу­ва­н­ня акто­ра і гля­да­ча в тво­рін­ні обра­зу, в усві­дом­лен­ні осо­би­сто­сті, в роз­га­ду­ван­ні та­ї­ни та­лан­ту.

Актри­са Окса­на Ба­тько свої пер­ші ро­лі на про­фе­сій­ній сце­ні зі­гра­ла в КАМТМ «Су­зір’я». Про Лі­зу з ви­ста­ви «По­кір­на», Ле­бяд­кі­ну з «Бі­сів» пи­са­ли: «Її пси­хо­фі­зи­ка збі­га­є­ться з пси­хо­фі­зи­кою «бла­жен­них» ге­ро­їнь До­сто­єв­сько­го». «Гі­пер­бо­лі­за­ція, істе­ри­чність ви­да­ю­ться ціл­ком при­ро­дни­ми».

Ге­ні­аль­ний С. Дан­чен­ко від­чув в актри­сі по­ту­жну вну­трі­шню лю­ди­ну, за­хо­ва­ний в ду­ші вул­кан, який зда­тен ви­пле­ску­ва­ти­ся при­во­ро­жу­ю­чою ла­ви­ною по­чут­тів. На фран­ків­ській сце­ні у ро­лях: Мав­ка у « Лі­со­вій пі­сні » Ле­сі Укра­їн­ки, Мав­по­чка у «Бе­ре­жи­ся ле­ва » Я. Стель­ма­ха, Іри­на « Три се­стри» А. Че­хо­ва, Се­ня (так лю­бов­но на­зи­ва­ли Окса­ну) вра­жа­ла кон­цен­тро­ва­ним ви­явом па­ну­ва­н­ня осо­би­сто­сті над будь-яким зов­ні­шнім за­ко­ном.

Бо­г­дан Сту­пка зі­зна­вав­ся в осо­бли­вій пар­тнер­ській при­хиль­но­сті до актри­си у над­зви­чай­но пси­хо­ло­гі­чно на­пру­же­них ви­ста­вах «Ко­роль Лір» В. Шек­спі­ра (роль Кор­де­лії), в «Істе­рії» І. Джон­со­на (Джес­сі­ка).

Від­хід ге­ні­їв укра­їн­сько­го те­а­тру у Ві­чність спри­чи­нив по­ча­ток де­пре­сії Окса­ни. То­чні­ше, Се­ня за­сум­ні­ва­ла­ся у бла­го­устрої жи­т­тя. І те, що сер­це її зу­пи­ни­ло­ся пі­сля ви­со­ко­зво­ру­шли­во­го ве­чо­ра пам’яті не­за­бу­тньо­го Бо­ді, ве­ли­чно­го і про­сто­го Бо­г­да­на Силь­ве­стро­ви­ча, не збіг, а про­мо­ви­стий знак!

За див­ним, а мо­же і зна­ко­вим збі­гом, остан­ню роль у сво­є­му сце­ні­чно­му жит­ті за­слу­же­на ар­тис­тка Укра­ї­ни Окса­на Ба­тько-Ни­щук зі­гра­ла в «Су­зір’ї», де ди­ре­кто­ром­роз­по­ря­дни­ком пра­цює її рі­дна се­стра Іри­на Ба­тько-Сту­пка.

У ви­ста­ві «Ас­со та Пі­аф» за О. Ми­ко­лай­чу­ком-Ни­зов­цем во­на гра­ла Едіт Пі­аф. Ра­зом із се­строю Си­мон ма­лень­кий «го­роб­чик» із без­тур­бо­тно­го жи­т­тя та­лан­том до­лі під­но­си­ться до вер­ши­ни мук твор­чо­сті. Пи­са­ли: «Ро­бо­та над ви­ста­вою три­ва­ла май­же пів­ро­ку. За цей час актри­са ста­ла схо­жою на Пі­аф і май­же не роз­лу­ча­ла­ся ні на мить із чо­ло­ві­ком Єв­ге­ном Ни­щу­ком», який грав Рай­мо­на Ас­со — «лю­ди­ну, яка вміє роз­гле­ді­ти та­лант і лю­бить за­па­лю­ва­ти зір­ки», «зда­тний слу­жи­ти то­му, ко­го він ко­хає». «Пі­аф О. Ба­тько-Ни­щук не­згра­бно ру­ха­є­ться, ні­би весь час ди­ви­ться в не­бо», «ха­ра­ктер­ний по­во­рот го­ло­ви, злет рук ін­ко­ли від­обра­жа­ють вну­трі­шній світ пер­со­на­жу яскра­ві­ше від слів», «ве­лич спів­а­чки у фі­на­лі зі­гра­но без­до­ган­но то­чно».

Якщо пі­сля ви­ста­ви ви­па­да­ло по­бу­ти всім ви­ко­нав­цям ра­зом, Се­ня обов’яз­ко­во зна­хо­ди­ла мо­мент, щоб про­ше­по­ті­ти ме­ні на ву­хо: «Же­ню всі лю­блять!». Це не бу­ло ви­хва­ля­н­ням або за­здро­ща­ми як це ча­сто бу­ває в актор­ських по­друж­жях. Це зву­ча­ло так — хі­ба мо­жна йо­го не лю­би­ти, хі­ба мо­же хтось ко­ха­ти йо­го так, як я!

По­ми­на­ю­чи Се­ню в «Су­зір’ї», ми слу­ха­ли пі­сню Пі­аф «Я не жал­кую ні про що» і зга­ду­ва­ли му­дрість Мон­те­ня: «Ко­жна лю­ди­на окре­мо — смер­тна, а в сво­їй су­ку­пно­сті лю­ди — ві­чні»!

ФОТО З АРХІВУ НА­ЦІО­НАЛЬ­НО­ГО ТЕ­А­ТРУ ІМ. І. ФРАН­КА

Роль Мав­ки у «Лі­со­вій пі­сні» ста­ла зна­ко­вою у твор­чій до­лі актри­си

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.