Прем’єр­ний дубль ан­сам­блю іме­ні Пав­ла Вір­сько­го

Пі­сля ви­сту­пу в сто­ли­ці ко­ле­ктив ви­ру­шає у ве­ли­кий тур Укра­ї­ною

Den (Ukrainian) - - Культура - Те­тя­на ПОЛІЩУК, «День» Фото Єв­ге­на КРАВСА

Про но­вин­ки, які тан­цю­ри­сти про­де­мон­стру­ють на кон­цер­тах у Па­ла­ці «Укра­ї­на» 14 жов­тня і 24 ли­сто­па­да роз­по­ча­ла­ся на­ша роз­мо­ва з Ми­ро­сла­вом Ван­ту­хом.

«СА­МЕ ТВОЯ ПУБЛІКА Є КАМЕРТОНОМ»

— Уже ста­ло тра­ди­ці­єю, що наш ко­ле­ктив раз — два на рік ви­сту­пає на го­лов­ній сце­ні кра­ї­ни і я ще ні ра­зу не ба­чив, щоб у за - лі бу­ли віль­ні мі­сця, ду­же те­пло спри­йма­ють ко­жну на­шу про­гра­му і це пре­кра­сний сти­мул для твор­чо­сті. Бо най­біль­ша оцін­ка для ми­тців це апло­ди­смен­ти гля­да чів, — роз ка зав « Дню » М. ВАНТУХ. — Ми прак тич но об’їха­ли з кон­цер­та­ми весь світ! Ви­сту­па­ли на п’яти кон­ти­нен­тах у 80-ти кра­ї­нах сві­ту, а у ба­га­тьох дер­жа­вах га­стро­лю­ва­ли по 20-30 ра­зів. На­віть у Афри­ці (де зов­сім ін ша мен таль ність і куль ту ра) кон­цер­ти на­ших ар­ти­стів від­бу­ва­ли­ся на «ура»! Зна­є­те, пі­сля ко­жно­го тур­не по Єв­ро­пі, США чи Япо­нії ду­же при­єм­но чи­та­ти схваль ні ре цен зії за кор дон них ЗМІ, де пи­шуть, що «на сьо­го­дні Ан­самбль ім. П. Вір­сько­го но­мер один у сві­ті»! До ре­чі, в Аме­ри­ці ми ви­сту­па­ли 11 раз і зав­жди з ан­шла­га­ми. У на­сту­пно­му ро­ці (во­се­ни) пла­ну­є­мо зно­ву по­їха­ти у США на га­стро­лі. Є у нас за­про - ше­н­ня на тур­не до Фран­ції, Поль­щі, кра­їн Скан­ди­на­вії. Для нас ду­же ва­жли­ва і ре­а­кція сво­єї пу­блі­ки бо ко­жен кон­церт, не­мов ек­за­мен. У нас ре­пер­ту­ар ве­ли­че­зний і ми йо­го по­стій­но до­пов­ню­є­мо і онов­лю­є­мо.

Кон­церт 14 жов­тня бу­де при­свя­че­ний Дню Укра­їн­сько­го ко­за­цтва. У про­гра­мі ми по­ка­же­мо най- най кра ще. Так, від но ви ли пре­кра­сний но­мер зі спад­щи­ни Пав­ла Вір­сько­го «Про що вер­ба пла­че», який ду­же акту­аль­ний сьо­го­дні. Це 16-хви­лин­на мі­ні­ви­ста­ва, яка ні­ко­го не за­ли­шить бай ду жим, бу де й пре крас ний «Та­нець із дзві­но­чка­ми», який з’явив­ся у нас рік то­му, по­ка­же­мо і но­вин­ки. А у ли­сто­па­ді пред­ста­ви­мо «Укра­їн­ську сю­ї­ту», вже но­ві ко­стю­ми по­ши­ли і ор­ке­стров- ку зро­би­ли. Но­мер скла­да­є­ться з трьох ча­стин і це гранд-шоу.

У нас є ба­га­то рі­зних пла­нів на май­бу­тнє. Шко­да, що не зумі­ли по­ка­за­ти мас­шта­бну про­гра­му «Ода Укра­ї­ні», яку ство­ри­ли до 25-річ- чя Не­за­ле­жно­сті, у якій за­ді­я­ний весь склад ан­сам­блю. Ми ма­ли тан­цю­ва­ти її на свя­тко­во­му па­ра­ді, але у остан­ній мо­мент кон­цер­тну ча­сти­ну від­мі­ни­ли. Ро­бо­та ве­ли­ка, ре­пе­ти­ру­ва­ли ці­лий мі­сяць і ду- маю, що її по­ка­же­мо у Па­ла­ці «Укра­ї­на» 24 ли­сто­па­да. За­раз від­нов­лю­є­мо «Ляль­ки» — це теж по­ста­нов­ка Пав­ла Вір­сько­го.

Пі­сля кон­цер­ту у Ки­є­ві від­прав­ля­є­мо­ся у тур­не: Кро­пив­ниць- кий — Пол­та­ва — Дні­про — Ка­мен­ське — Він­ни­ця — Львів — Рів­не — Жи­то­мир — Тер­но­піль... Наш ан­самбль має при­ва­тно­го ім­пре­са­ріо, який фі­нан­со­во до­по­ма­гає ор га ні зо ву ва ти гас т ро лі по Укра­ї­ні. Бо са­ме своя публіка є камертоном і нам ду­же ва­жли­во не втра­ча­ти зв’язок зі сво­ї­ми спів­ві­тчи­зни­ка­ми.

«ЩОБ ПІДГОТУВАТИ ТАНЦІВНИКА, ПО­ТРІ­БНО 15 РО­КІВ!»

— Сьо­го­дні в ко­ле­кти­ві пра­цює 180 чо­ло­вік (із них 115 ар­ти­стів ба­ле­ту і 30 ор­ке­стран­тів). У нас є й Ди­тя­ча хо­ре­о­гра­фі­чна шко­ла, які ми з дру­жи­ною (Ва­лен­ти­ною Вантух) за­сну­ва­ли у 1992 р. , де на­вча­ю­ться і ви­хо­ву­ю­ться обда­ро­ва­ні ді­ти, що зго­дом змо­жуть ста­ти ви­со­ко­про­фе­сій­ни­ми ви­ко­нав­ця­ми і по­пов­ню­ва­ти склад не тіль­ки на­шо­го ко­ле­кти­ву, але й ін­ші про­фе­сій­ні і ама­тор­ські хо­ре­о­гра­фі­чні ко­ле­кти­ви кра­ї­ни. Жи­т­тя нас за­ста­ви­ло ство­рю­ва­ти при ан­сам­блі шко­лу бо ко­ли впа­ла «за­лі­зна за­ві­са» у нас із ко­ле­кти­ву фа­кти­чно два скла­ди ар­ти­стів ви­їха­ли пра­цю­ва­ти за кор­дон! Я ду­мав, що не ви­три­маю... Як пра­цю­ва­ти? Щоб підготувати танцівника — по­трі­бно 15 ро­ків!

До хо­ре­о­гра­фі­чної шко­ли ми на­би­ра­є­мо ді­то­чок із ше­сти ро­ків. Во­ни 10 ро­ків у нас вча­ться, а по­тім (по кон­кур­су) всту­па­ють до хо­ре­о­гра­фі­чної сту­дії, яка бу­ла ство­ре­на ще у 1961 р. Ідея ство­ри­ти вла­сний на­вчаль­ний за­клад на­ле­жа­ла за­снов­ни­ку і ке­рів­ни­ку на­шо­го ан­сам­блю — Пав­лу Па­вло­ви­чу Вір­сько­му. Він ро­зу­мів, що без під­го­тов­ки вла­сних ка­дрів твор­ча і про­фе­сій­на ро­бо­та ан­сам­блю не­мо­жли­ва (зна­йти ква­лі­фі­ко­ва­них фа­хів­ців у сфе­рі на­ро­дно­го тан­цю вже то­ді бу­ло ве­ли­кою про­бле­мою). Сьо­го­дні сту­дія на­дає ака­де­мі­чну осві­ту з кла­си­чно­го ба­ле­ту та йо­го істо­рії, на­ро­дно-сце­ні­чно­го тан­цю, по­ста­нов­ки та те­хні­ки. Пі­сля на­вча­н­ня у сту­дії, за ка­стин­гом, ми при­йма­є­мо та­ла­но­ви­ту мо­лодь до сво­го ан­сам­блю. У нас ви­йшла трьох­сту­пне­ва осві­та і та­ко­го ні­де біль­ше не­має і ми цим пи­ша­є­мо­ся. За на­вча­н­ня у шко­лі гро­ші пла­тять ба­тьки, а в сту­дії сту­ден­ти отри­ма­ють від нас сти­пен­дію.

— На жаль крім сла­ви і ви­зна­н­ня про­блем теж ма­є­мо ба­га­то. Важ­ко пра­цю­ва­ти і по­ясню­ва­ти ар­ти­стам чо­му дер­жа­ва у ми­ну­ло­му ро­ці не до­да­ла три міль­йо­ни грв. на зар пла ту ко лек ти ву. З трав­ня ні­би об’яви­ли під­ви­ще­н­ня ста­вок і за­твер­ди­ли но­вий шта­тний роз­клад, а гро­ші на це не да­ли ( а це ще 1,5млн. грв.). Нам при­йшло­ся від­пу­ска­ти лю­дей на три дні за вла­сний ра­ху­нок... Ни­ні з ко­штів, що за­ро­бля­є­мо ста­ра­є­мо­ся до­пла­чу­ва­ти ар­ти­стам. Зна­є­те, ко­ли при­їжджа­є­мо за кор­дон, то нам апло­ду­ють ко­ро­ле­ви і пре­зи­ден­ти, дя­ку­ють, а по­вер­та­є­мо­ся на Ба­тьків­щи­ну то та­ке від­чу­т­тя, що ми не по­трі­бні й чу­жі. Вла­да змі­ню­є­ться, а від­но­ше­н­ня до куль­ту­ри як бу­ло на остан­ньо­му мі­сці — так і ли­ша­є­ться...

Хо­ча я ро­зу­мію, що тре­тій рік па­лає вій­на на схо­ді , ане­ксо­ва­ний Крим, про­блем чи­ма­ло у кра­ї­ні, але й про ді­я­чів ми­сте­цтва, які пі­ді­йма­ють дух лю­дей не тре­ба за­бу­ва­ти. Ан­самбль дві­чі ви­сту­пав пе­ред бій­ця­ми АТО, ми да­ва­ли кон­цер­ти й у Ма­рі­у­по­лі і від чу ва єть ся, що та кі зу стрі чі, як від­ду­ши­на і во­ни ду­же по­трі­бні лю дям. Гля да чі схо ду пі сля ко­жної про­гра­ми за­хо­дять за ку­лі­си, на ко­лі­на ста­ють, пла­чуть і дя­ку­ють ар­ти­стам... Але я ві­рю, що по­ри всі не­га­ра­зди чор­ні дні ми­нуть, а Укра­ї­на ста­не силь­ною і мо­гу­тньою дер­жа­вою, мир і спо­кій при­йде на на­шу зем­лю.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.