По­лі­ти­ка пам’яті за Ан­дре­а­сом Ум­лан­дом

Всти­гну­ти змі­ни­ти су­спіль­ство до мо­мен­ту жор­сто­ких ви­про­бу­вань — ось ім­пе­ра­тив Укра­ї­ни

Den (Ukrainian) - - День Планети - Ігор СЮНДЮКОВ, «День»

під­ста­ви га­да­ти, що змі­стов­на й ін­те­ле­кту­аль­на цін­ність пу­блі­чних ви­сту­пів екс­пер­тів, по­лі­то­ло­гів, ві­до­мих су­спіль­ству фа­хів­ців гу­ма­ні­тар­ної сфе­ри ( істо­ри­ків, со­ціо­ло­гів, пра­во­знав­ців, ди­пло­ма­тів) ви­зна­ча­є­ться не­ба­наль­ні­стю по­став­ле­них ци­ми екс­пер­та­ми про­блем­них за­пи­тань, гли­би­ною ана­лі­зу кон­кре­тної си­ту­а­ції, во­ло­ді­н­ням реальними фа­кта­ми ча­сто су­во­рої дій­сно­сті ( і ще біль­шою мі­рою — жор­сто­ки­ми ре­а­лі­я­ми істо­рії) і, зві­сна річ, умі­н­ням ро­би­ти аде­ква­тні, ло­гі­чні й че­сні ви­снов­ки. Ан­дре­ас Ум­ланд, ні­ме­цький по­лі­то­лог, до­цент ка­фе­дри по­лі­то­ло­гії На­ціо­наль­но­го уні­вер­си­те­ту « Ки­є­во- Мо­ги­лян­ська ака­де­мія » , за­снов­ник Ки­їв­сько­го по­лі­ти­чно­го дис­ку­сій­но­го клу­бу ні­ме­цької слу­жби ака­де­мі­чних обмі­нів, є са­ме тим фа­хів­цем, спіл­ку­ва­н­ня з яким — зав­жди ці­ка­ве та ко­ри­сне, на­віть якщо по­де­ко­ли скла­дно ціл­ко­ви­то по­го­ди­ти­ся з йо­го по­гля­да­ми. Жва­ва роз­мо­ва па­на Ум­лан­да з На­та­лі­єю Вла­щен­ко на «112 ка­на­лі» дає ба­га­ту по­жи­ву для роз­ду­мів, по­при те, що не в усьо­му пан Ум­ланд, на пре­ве­ли­кий жаль, ви­явив­ся віль­ним від мі­фо­ло­гем і сте­ре­о­ти­пів ра­дян­ської про­па­ган­ди, а в де­яких най­ва­жли­ві­ших аспе­ктах, на дум­ку ав­то­ра цих ряд­ків, ви­явив не ціл­ком об­ґрун­то­ва­ний опти­мізм. Але ж ві­до­мо: ко­ри­сні­ше по­спе­ре­ча­ти­ся з ком­пе­тен­тною лю­ди­ною із жит­тє­во ва­жли­вих пи­тань, аніж ну­дно по­го­джу­ва­ти­ся зі спів­ро­змов­ни­ком, ве­ду­чи по­ро­жню роз­мо­ву, по су­ті, ні про що. Втім, сти­сло роз­по­ві­мо суть спра­ви...

■ Перш за все, про ре­чі, де Ан­дре­ас Ум­ланд, про що до­во­ди­ться щи­ро шко­ду­ва­ти, зно­ву по­вто­рив сум­но­зві­сні клі­ше ча­сів існу­ва­н­ня «Со­ю­зу не­ру­ши­мо­го » . Від­по­від­а­ю­чи на за­пи­та­н­ня На­та­лії Вла­щен­ко: « Які ви­кли­ки сто­ять пе­ред Укра­ї­ною все­ре­ди­ні кра­ї­ни й у сві­то­во­му кон­текс­ті?» — ні­ме­цький по­лі­то­лог за­явив бу­кваль­но та­ке: « Одна проблема, яку я ба­чу і де Укра­ї­на пі­шла в не­пра­виль­но­му на­прям­ку пі­сля Єв­ро­май­да­ну, — це по­лі­ти­ка пам’ яті, яка за­раз про­во­ди­ться та­ким чи­ном, що, зокре­ма, ОУН по­да­є­ться як якийсь ета­лон укра­їн­сько­го па­трі­о­ти­зму. З цим пов’ яза­ні ве­ли­кі про­бле­ми в зов­ні­шніх від­но­си­нах. Є ці­ла низ­ка вну­трі­шніх про­блем, які з цим пов’яза­ні, то­му що це не під­три­му­є­ться всім на­се­ле­н­ням. Для ме­не най­ва­жли­ві­ші про­бле­ми, які з цьо­го ви­пли­ва­ють, — зов­ні­шньо­по­лі­ти­чні».

■ Адже, як ствер­джує А. Ум­ланд, « той на­ціо­на­лізм, про­від­ни­ка­ми яко­го бу­ли Бан­де­ра, Шу­хе­вич, — він був ан­ти­за­хи­сним, ан­ти­єв­ро­пей­ським, ан­ти­се­міт­ським, ан­ти­поль­ським ( все одно­ча­сно? — І. С.), і то­му він про­сто не під­хо­дить для про­це­су сьо­го­дні­шньої єв­ро­пей­ської ін­те­гра­ції Укра­ї­ни. Він ство­рює без­ліч про­блем з го­лов­ни­ми пар­тне­ра­ми Укра­ї­ни в Єв­ро­пі — це Поль­ща та Ні­меч­чи­на (чи ви­пли­ває з цьо­го, що укра­їн­ська по­лі­ти­ка на­ціо­наль­ної пам’ яті має ви­зна­ча­тись вка­за­ни­ми дер­жа­ва­ми? А мо­же, ви­бір та­кої по­лі­ти­ки — су­ве­рен­не пра­во ко­жно­го на­ро­ду? — І. С.). Для Ні­меч­чи­ни це теж ве­ли­ка проблема, то­му що Шу­хе­вич був не ли­ше ко­ман­ди­ром УПА, а й ко­ла­бо­ра­ціо­ні­стом» (до­ка­зи? Де, ким і ко­ли це бу­ло ви­зна­но? Зро­зумі­ло, що Пу­тін, Д. Ки­се­льов й, біль­ше то­го, Ан­дро­пов апло­ду­ва­ли, і все ж та­ки... — І. С.).

■ І да­лі А. Ум­ланд го­во­рить: « Вну­трі­шнє при­ми­ре­н­ня в Укра­ї­ні — це окре­ма скла­дна проблема. У цьо­му й па­ра­докс ці­єї по­лі­ти­ки пам’ яті, що це ство­рює про­бле­ми на стіль­кох фрон­тах, що во­на зда­є­ться ме­ні про­сто згу­бною. Для ме­не ва­жли­ві­ше, що ду­ма­ють по­ля­ки ( ха­ра­ктер­не зі­зна­н­ня! — І. С.). Ці ре­зо­лю­ції пар­ла­мен­ту Поль­щі, за яки­ми Во­лин­ську рі­зню ( су­то поль­ське фор­му­лю­ва­н­ня. — І. С.) бу­ло ви­зна­но ге­но- ци­дом, — во­ни у пев­но­му сен­сі є від­по­від­дю на цю по­лі­ти­ку пам’яті Укра­ї­ни» (тоб­то не­має жо­дної одно­бо­ко­сті, тен­ден­цій­но­сті — про­сто «за­кон­на від­по­відь»... — І. С.).

Вза­га­лі ні­ме­цький уче­ний вва­жає, що «це вже та­кий со­бі пінг- понг іде за­раз між Укра­ї­ною та Поль­щею, і це ду­же по­га­но для Укра­ї­ни, то­му що Укра­ї­ні по­трі­бна Поль­ща в ЄС (сте­ре­о­ти­пна, при­ни­зли­ва для нас і ба­га­то в чо­му фаль­ши­ва фор­му­ла. Та­ке вра­же­н­ня, що без цих адво­ка­тів ми про­сто про­па­де­мо... — І. С.), і вна­слі­док ці­єї по­лі­ти­ки пам’ яті Укра­ї­на втра­чає за­раз сво­їх кра­щих дру­зів».

■ Ось та­кі мір­ку­ва­н­ня Ан­дре­а­са Ум­лан­да — лю­ди­ни до­во­лі зна­ної в Укра­ї­ні, ві­до­мої сво­ї­ми лі­бе­раль­ни­ми, про­єв­ро­пей­ськи­ми по­гля­да­ми, ква­лі­фі­ко­ва­но­го екс­пер­та, дру­жньо на­ла­што­ва­но­го до на­шої дер­жа­ви. Що тут мо­жна ска­за­ти? Най­пер­ше, ма­буть, те, що ані ви­со­кі на­у­ко­ві сту­пе­ні, здо­бу­ті на За­хо­ді, ані най­пре­сти­жні­ші ди­пло­ми про­від­них єв­ро­пей­ських ви­шів ще не є, на пре­ве­ли­кий жаль, сто­від­со­тко­вою га­ран­ті­єю ціл­ко­ви­тої на­у­ко­вої об’єктив­но­сті й по­лі­ти­чної не­за­ан­га­жо­ва­но­сті (не­хай пан Ум­ланд, чия на­у­ко­ва ді­яль­ність, без­умов­но, в ці­ло­му вар­та щи­рої по­ва­ги, не обра­жа­є­ться на ці сло- ва). Схо­же, це не про­ви­на, а проблема ні­ме­цько­го вче­но­го — адже за­хі­дна си­сте­ма осві­ти й до­сі ще не «ви­чи­ще­на» від ро­сій­ських ім­пер­ських клі­ше. Їх по­вто­рю­ють ча­сом на­віть ціл­ком до­бро­со­ві­сні та ком­пе­тен­тні лю­ди.

■ А те­пер по су­ті. Де кон­кре­тно А. Ум­ланд по­ба­чив, що «ОУН по­да­є­ться як якийсь ета­лон укра­їн­сько­го па­трі­о­ти­зму » ? На під­ста­ві чо­го він зро­бив та­кий ви­сно­вок? Якщо пі­сля 70 ро­ків то­таль­ної ма­ні­пу­ля­ції та то­та­лі­тар­ної бре­хні ( ко­ли ОУН по­да­ва­лась, пе­ред­усім на схо­ді й пів­дні Укра­ї­ни) як зграя ка­тів та не­лю­дів, які не­ща­дно вби­ва­ли не­мов­лят, жі­нок і ста­рих лю­дей, на­ре­шті по­ча­ли роз­по­від­а­ти прав­ду істо­рії: так, да­ле­ко не всі в ОУН бу­ли « іко­но­пи­сни­ми» ге­ро­я­ми, є за що спе­ре­ча­тись і з Бан­де­рою, і з Шу­хе­ви­чем, але ці лю­ди бо­ро­лись за свою не­за­ле­жну дер­жа­ву на сво­їй та­ки зем­лі, бо­ро­ли­ся про­ти двох то­та­лі­тар­них ім­пе­рій — Мо­сков­ської та на­цист­ської — й то­му бо­ро­ни­ли свя­ту, за­кон­ну та спра­ве­дли­ву спра­ву. Во­ни не пра­гну­ли по­не­во­ли­ти ін­ші на­ро­ди — бо­ро­ли­ся за не­за­ле­жну дер­жа­ву сво­го на­ро­ду. А те, що ме­то­ди ці­єї бо­роть­би да­ле­ко не зав­жди бу­ли « єв­ро­пей­ськи­ми » (в су­ча­сно­му ро­зу­мін­ні сло­ва), те, що Бан­де­ра не міг і не мав пра­ва ді­я­ти як Ма­ха­тма Ган­ді ( « ре­а­лії » бо­роть­би бу­ли геть не ті!), те, що до­во­ди­лось про­ти­сто­я­ти в 30-х ро­ках ХХ ст. і поль­ській вла­ді, яка ане­ксу­ва­ла на­ші за­хі­дні зем­лі й ре­пре­со­ву­ва­ла, ув’язню­ва­ла, ка­ту­ва­ла укра­їн­ців, — все це аж ні­як не дає під­став Ан­дре­а­су Ум­лан­ду зви­ну­ва­чу­ва­ти ОУН в «ан­ти­за­хі­дни­цтві» (у 1949— 1951 рр. ке­рів­ни­ки ор­га­ні­за­ції про­си­ли За­хід, зокре­ма США, про до­по­мо­гу — жо­дної від­по­віді), « ан­ти­єв­ро­пей­сько­сті » , « ан­ти­поль­сько­сті » , тим біль­ше, «ан­ти­се­мі­ти­змі». Ва­жли­во ро­зу­мі­ти, що на­ціо­наль­но- ви­зволь­на бо­роть­ба на­ції, яка му­сить зі збро­єю в ру­ках бо­ро­тись у не­люд­ських об­ста­ви­нах за своє ви­жи­ва­н­ня (ре­а­лії Дру­гої сві­то­вої бу­ли са­ме та­ки­ми) має не аж так ба­га­то шан­сів бу­ти аб­со­лю­тно, «без­до­ган­но» єв­ро­пей­ською... Не та­кі бу­ли во­ро­ги...

■ І остан­нє. А. Ум­ланд вів мо­ву не ли­ше про істо­рію й пам’ ять, а й про ре­фор­ми в Укра­ї­ні та про час, що від­ве­де­ний на них ( а він зов­сім не без­ме­жний, нав­па­ки, мен­ший, ціл­ком мо­жли­во, ніж ми га­да­є­мо). На дум­ку ні­ме­цько­го фа­хів­ця ( по­мір­ко­ва­но- опти­мі­сти­чну), по­ти­хень­ку з’яв­ля­є­ться но­ва си­сте­ма, що­прав­да, ду­же по­віль­но і з ве­ли­ки­ми зи­гза­га­ми». Пи­та­н­ня ли­ше в то­му, чи да­ла нам Істо­рія ча­су до­сить для то­го, щоб усти­гну­ти ство­ри­ти но­ву си­сте­му на тлі жор­сто­ких вну­трі­шньо­на­ціо­наль­них і гло­баль­них ви­кли­ків.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.