«Вій­на ні­би кли­ка­ла йо­го»

Сер­гій Крав­чен­ко за­ги­нув 5 жов­тня, вря­ту­вав­ши 15 по­бра­ти­мів

Den (Ukrainian) - - Суспільство -

4 жов­тня ра­но-ра­нень­ко ко­ман­дир До­бро­воль­чо­го укра­їн­сько­го кор­пу­су «Пра­вий се­ктор» Ан­дрій Стем­пі­цький на­пи­сав на сво­їй сто­рін­ці у «Фейс­бу­ці» про за­ги­бель бій­ця Сер­гія Крав­чен­ка із по­зив­ним «Кра­ва». Уже за кіль­ка го­дин ме­ре­жа зір­ва­ла­ся від­гу­ка­ми, що це са­ме той «Кра­ва», який «бо­ро­нив До­не­цький ае­ро­порт», «був важ­ко по­ра­не­ний», «ві­сім днів ле­жав у ко­мі», «пі­сля за­кін­че­н­ня кон­тра­кту в ЗСУ про­дов­жив бо­роть­бу на фронті», «не бо­яв­ся смер­ті», «лю­бив жи­т­тя і мрі­яв про мир».

Сер­гій Крав­чен­ко на­ро­див­ся 28 трав­ня 1984 ро­ку у Гай­си­ні, що на Він­нич­чи­ні. Нав­чав­ся в мі­ській шко­лі №3. По­тім всту­пив до Те­пли­цько­го про­фте­ху­чи­ли­ща, де здо­був спе­ці­аль­ність ма­ши­ні­ста-ком­бай­не­ра. Ко­ли роз­по­ча­ла­ся вій­на, був мо­бі­лі­зо­ва­ний до Зброй­них сил Укра­ї­ни. Во­ю­вав у скла­ді роз­ві­ду­валь­ної ро­ти 95-ї ае­ро­мо­біль­ної бри­га­ди, обо­ро­няв До­не­цький ае­ро­порт. Під час одно­го з бо­їв отри­мав сер­йо­зне по­ра­не­н­ня, вна­слі­док чо­го ві­сім днів пе­ре­бу­вав у ко­мі. Ко­ли став на но­ги, зно­ву по­вер­нув­ся на пе­ре­до­ву. Пі­сля де­мо­бі­лі­за­ції за­ли­ша­ти­ся вдо­ма не зміг, пі­шов за­хи­ща­ти Укра­ї­ну до­бро­воль­цем. Слу­жив штур­мо­ви­ком у скла­ді пер­шої окре­мої штур­мо­вої ро­ти ДУК «Пра­вий се­ктор».

«Вій­на ні­би кли­ка­ла йо­го. Він був одним з най­кра­щих бій­ців. Щи­рий, впев­не­ний, ви­ва­же- ний. Усе лі­то ми про­ве­ли ра­зом, сто­я­ли на одній по­зи­ції. Жи­т­тя лю­би­ло «Кра­ву», він без єди­ної по­дря­пи­ни, по­ра­не­н­ня ви­хо­див із та­ких си­ту­а­цій, що не ві­ри­ло­ся, — на­ро­дже­ний у со­ро­чці. То­му ко­ли ме­ні по­дзво­ни­ли до­до­му (за­раз я на ро­та­ції)

і ска­за­ли, що йо­го біль­ше не­має, не по­ві­рив. Та­ке не мо­гло ста­ти­ся, бо Сер­гій зав­жди був обе­ре­жним, — роз­по­від­ає бо­єць «Пра­во­го се­кто­ру» із по­зив­ним «Тя­па». — Ви­шко­ле­ний во­їн, який від­дав усьо­го се­бе Укра­ї­ні. Мрі­яв, що са­ме на пе­ре­до­вій здо­бу­де омрі­я­ний мир. Пі­сля вій­ни хо­тів пра­цю­ва­ти на зем­лі. Ра­зом із бра­том. Та не су­ди­ло­ся...»

Смерть зу­стрі­ла Сер­гія 3 жов­тня 2016 ро­ку. Пі­зно вно­чі у ра­йо­ні пром­зо­ни, під Ав­ді­єв­кою, во­ро­жа ди­вер­сій­но-роз­ві­ду­валь­на гру­па на­ма­га­ла­ся про­рва­ти обо­ро­ну. «Кра­ва» від­чув не­без­пе­ку пер­шим і пі­шов на штурм. За­знав смер­тель­но­го по­ра­не­н­ня. Але ці­ною сво­го жи­т­тя вря­ту­вав що­най­мен­ше 15 по­бра­ти­мів, які обо­ро­ня­ли по­зи­цію. Сер­гію Крав­чен­ку бу­ло 32 ро­ки...

«У Ра­су­ла Гам­за­то­ва є та­кі сло­ва: «Пом­рем усі, не знав без­смер­тних світ. Не впер­ше вже про це ве­де­ться мо­ва. Та ми жи­вем, щоб за­ли­ши­ти слід: дім чи сте­жин­ку, де­ре­во чи сло­во». Сер­гій за­ли­шив по со­бі слід справ­жньо­го па­трі­о­та, бо так, як він лю­бив Укра­ї­ну, не всім під си­лу, — ка­же вчи­тель­ка за­ги­бло­го ге­роя Іри­на По­льо­ва. — Пі­сля де­мо­бі­лі­за­ції він міг би за­ли­ши­ти­ся вдо­ма, за­йма­ти­ся го­спо­дар­ством, до­по­ма­га­ти ба­тькам, але то­ді це був би не Сер­гій. Я пи­ша­ю­ся тим, що зна­ла йо­го. Пи­ша­ю­ся, що ма­ла честь вчи­ти йо­го. Він за­ги­нув за Укра­ї­ну. За ко­жно­го з нас».

Про­во­джа­ли Сер­гія Крав­чен­ка усім мі­стом. Лю­ди ство­ри­ли жи­ву ше­рен­гу від цер­кви до кла­до­ви­ща та ста­ли нав­ко­лі­шки пе­ред по­ле­глим бій­цем. Остан­ню до­ро­гу Сер­гія Крав­чен­ка ді­ти усте­ли­ли жи­ви­ми кві­та­ми та зе­ле­ним бар­він­ком.

Оле­ся ШУТКЕВИЧ, Він­ни­ця

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.