«Він був віль­ний як ві­тер»

Вла­ди­слав Ше­му­ров­ський за­ги­нув у 23 ро­ки

Den (Ukrainian) - - Суспільство -

Він пі­шов на вій­ну до­бро­воль­цем. Йо­го на­зи­ва­ли «Ма­е­стро». Був від­чай­ду­шним, і ча­сом зда­ва­ло­ся, що не мав стра­ху. По­бра­ти­ми зга­ду­ють, як він ви­но­сив по­ра­не­них під час об­стрі­лів. Вла­ди­сла­во­ві Ше­му­ров­сько­му бу­ло 23 ро­ки. Він за­ги­нув 31 сер­пня під час ви­ко­на­н­ня бо­йо­во­го зав­да­н­ня по­бли­зу се­ла Ши­ро­ки­не До­не­цької обла­сті. Йо­го по­хо­ва­ли в рі­дно­му Ра­ди­ви­ло­ві, що на Рів­нен­щи­ні. Во­стан­ню путь бій­ця про­во­ди­ли, став­ши нав­ко­лі­шки.

«Він був спри­тним хло­пча­ком. А ще не лю­бив сто­я­ти осто­ронь і хо­тів за­яви­ти про се­бе», — роз­по­від­ає Ла­ри­са На­до­ро­жна, го­лов­ний спе­ці­а­ліст Ра­ди­ви­лів­сько­го ра­йон­но­го цен­тру со­ці­аль­них служб для сім’ї, ді­тей та мо­ло­ді. Во­на зна­ла Вла­да з ди­тин­ства.

Жін­ка при­га­дує, як одно­го ра­зу під час та­бо­ру­ва­н­ня, ко­ли тре­ба бу­ло роз­па­ли­ти ба­га­т­тя, Влад зна­йшов і при­ніс ча­сти­ну су­хо­го де­ре­ва, ще й сам по­ру­бав йо­го, тож дров біль­ше шу­ка­ти не по­трі­бно бу­ло.

«Влад був віль­ним як ві­тер. А ще за­паль­ним і без­стра­шним. Це вже бо­йо­ві по­бра­ти­ми роз­ка­зу­ва­ли, як під час об­стрі­лів все го­во­ри­ли Вла­до­ві, щоб не ви­со­ву­вав­ся. Бу­ва­ло, всі ще че­ка­ють, до­ки во­гонь при­пи­ни­ться, а він вже тя­гне по­ра­не­но­го...» — зга­дує па­ні Ла­ри­са.

Влад був актив­ним уча­сни­ком Май­да­ну. А ще брав участь у бло­ка­ді Кри­му. «Це там йо­го по­ча­ли на­зи­ва­ти «Ма­е­стро». Річ у тім, що Влад вмів ку­хо­ва­ри­ти. Там, у Кри­му, йо­го по­про­си­ли це зро­би­ти. Він зго­ту­вав їсти впер­ше, вдру­ге... Тим, хто там був, їжа спо­до­ба­ла­ся. То­му йо­го й про­зва­ли «Ма­е­стро». Та­ким бу­ло йо­го псев­до й на вій­ні, — роз­по­від­ає Оле­ксандр, друг Вла­ди­сла­ва. — Ми з ди­тин­ства бу­ли як бра­ти. Тра­пля­ло­ся, що сва­ри­ли­ся. Але та­ко­го, щоб обра­жа­ли­ся один на одно­го, не бу­ло. Ко­ли він ска­зав, що зби­ра­є­ться в АТО, йо­го від­мов­ля­ли. Го­во­ри­ли, що вся­ке мо­же тра­пи­ти­ся, що це не­без­пе­чно. Але Влад ка­зав: «Ось я не пі­ду, і той не пі­де, й ін­ший. Так не мо­жна». А ще пе­ре­ко­ну­вав, що все скла­де­ться до­бре... Він був по­зи­тив­ний, ве­се­лий. Ду­же лю­бив со­лод­ке. Роз­по­від­ав, вже ко­ли був у АТО, че­кав, ко­ли во­лон­те­ри при­ве­зуть якісь ла­со­щі... Вза­га­лі Влад жив ні­би одним днем. А ще шу­кав се­бе. Та ка­жуть, що вій­на змі­нює. Ма­буть, так во­но і є. Влад став тро­хи ін­шим... На­пев­но, до­ро­слі­шим...»

Те­тя­на ІЛЬНИЦЬКА, Рів­не

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.