«Для нас цей рік зна­ко­вий»

Про про­е­кти, які фор­му­ють імідж Укра­ї­ни у сві­ті, роз­по­від­ає Іри­на Клю­чков­ська

Den (Ukrainian) - - Суспільство -

По­са­да Іри­ни Ми­хай­лів­ни — ди­ре­ктор Мі­жна­ро­дно­го ін­сти­ту­ту куль­ту­ри, осві­ти та зв’яз­ків з ді­а­спо­рою На­ціо­наль­но­го уні­вер­си­те­ту «Львів­ська по­лі­те­хні­ка» . Та­кож во­на — на­у­ко­вець, пу­блі­цист, гро­мад­ський ді­яч, кан­ди­дат пе­да­го­гі­чних на­ук, до­цент, за­слу­же­ний пра­ців­ник осві­ти Укра­ї­ни, ор­га­ні­за­тор між­на­ро­дних кон­гре­сів «Ді­а­спо­ра як чин­ник утвер­дже­н­ня дер­жа­ви Укра­ї­на у між­на­ро­дній спіль­но­ті», ав­тор про­е­кту « Від­крий­мо для Укра­ї­ни укра­їн­ську ді­а­спо­ру», ла­у­ре­ат Пре­мії іме­ні Іри­ни Ка­ли­нець... Ще Іри­на Ми­хай­лів­на — ве­ли­кий друг «Дня». Бу­ла мо­де­ра­то­ром май­же усіх зу­стрі­чей, які ми що­ро­ку про­во­ди­мо на Фо­ру­мі ви­дав­ців у Льво­ві і у «Львів­ській по­лі­те­хні­ці » . Та­кож Іри­на Клю­чков­ська зав­жди вва­жає за честь пред­став­ля­ти фо­то­ви­став­ку «Дня», ко­тра ко­жно­го ро­ку на за­про­ше­н­ня рі­зних ін­сти­ту­цій при­їжджає до Льво­ва і про­хо­дить з ве­ли­че­зним успі­хом.

Від­ра­зу вар­то за­зна­чи­ти, що Іри­на Ми­хай­лів­на — ду­же енер­гій­на лю­ди­на. Всі її кло­по­ти і тру­ди сто­су­ю­ться справ дер­жав­них, то­му й роз­по­чи­наю роз­мо­ву у пе­ред­день уро­дин, які при­па­да­ють на 16 жов­тня, са­ме з цьо­го.

«ЯКЩО ХО­ЧЕ­МО, ЩО­БИ НАС ЦІНУВАЛИ, ПО­ВИН­НІ ПІЗНАВАТИ СА­МИХ СЕ­БЕ»

— Хо­чу ска­за­ти, що по­дій від­бу­ло­ся ду­же ба­га­то, — ка­же Іри­на Ми­хай­лів­на. - За остан­ній рік ми про­ве­ли два сим­по­зі­у­ми — до 150-річ­чя Ан­дрея Ше­пти­цько­го і до 150-річ­чя Ми­хай­ла Гру­шев­сько­го. За­по­ча­тку­ва­ли й про­ект з на­го­ди 160- річ­чя від дня на­ро­дже­н­ня і 100-річ­чя від дня смер­ті Іва­на Фран­ка.

Чо­му обра­ли са­ме ці три вер­шин­ні по­ста­ті? По-пер­ше, що­би при­вер­ну­ти ува­гу спіль­но­ти в Укра­ї­ні і по­за Укра­ї­ною. Це три ду­хов­ні ве­ле­ти, які на­ле­жно не ви­вче­ні і не оці­не­ні в на­шо­му су­спіль­стві. Що­до ми­тро­по­ли­та Ше­пти­цько­го, то до йо­го ко­ло­саль­ної ду­хов­ної спад­щи­ни, йо­го па­стир­ських по­слань, я пе­ре­ко­на­на, май­же ні­хто у сво­є­му жит­ті так і не до­брав­ся. Те са­ме сто­су­є­ться ве­ли­че­зної ду­хов­ної спад­щи­ни і Гру­шев­сько­го, і Фран­ка. Якщо хо­че­мо, що­би нас зна­ли і цінували у сві­ті, про що, зре­штою, ду­же ба­га­то пи­са­ла га­зе­та «День», по­вин­ні пізнавати са­мих се­бе.

ПРО УКРА­ЇН­СЬКУ МО­ВУ У СВІ­ТІ

— Ми й да­лі ру­ха­є­мо­ся у на­пря­мі утвер­дже­н­ня роз­ви­тку укра­їн­ської мо­ви як іно­зем­ної, — про­дов­жує Іри­на Клю­чков­ська. — Нам не раз за­ки­да­ли: «На­що ви взя­ли­ся за це, якщо в са­мій Укра­ї­ні мов­не пи­та­н­ня не розв’яза­не?». Але ко­жен по­ви­нен опі­ку­ва­ти­ся сво­єю спра­вою, а це є на­прям, який ми вже кіль­ка ро­ків актив­но роз­ви­ва­є­мо. Біль­ше то­го, пе­ре­ко­на­ні, що укра­їн­ська мо­ва як іно­зем­на бу­де за­тре­бу­ва­на в ці­ло­му сві­ті. І то­ді дер­жа­ва по­вин­на бу­ти го­то­ва пред­ста­ви­ти ін­те­ле­кту­аль­ний про­дукт, а це — книж­ки, ме­то­ди­чні роз­роб­ки...

Та­ка лі­те­ра­ту­ра по­трі­бна і у се­ре­до­ви­щі укра­їн­ської ді­а­спо­ри, і це вже є не­об­хі­дність, яку озву­чу­ють нам на на­ших кон­фе­рен­ці­ях, кон­гре­сах і сим­по­зі­у­мах. Та­ка лі­те­ра­ту­ра бу­де по­трі­бна і для іно­зем­ців — і для ви­вче­н­ня мо­ви, і для по­ши­ре­н­ня знань про Укра­ї­ну.

Во­се­ни у нас від­бу­ли­ся слу­ха­н­ня у ко­мі­те­ті з пи­тань єв­ро­ін­те­гра­ції Вер­хов­ної Ра­ди, іні­ці­йо­ва­ні на­ро­дним де­пу­та­том Окса­ною Юри­нець. І впер­ше за всю істо­рію не­за­ле­жної Укра­ї­ни обго­во­рю­ва­ли пи­та­н­ня з де­пу­та­та­ми і фа­хів­ця­ми, які за­йма­ю­ться укра­їн­ською мо­вою як іно­зем­ною. Ще на­ве­сні ми від­пра­ви­ли свої про­по­зи­ції з цьо­го при­во­ду до Мі­ні­стер­ства осві­ти і на- уки і отри­ма­ли від­по­відь — що це ком­пе­тен­ція Мі­ні­стер­ства куль­ту­ри. Але ми­нув час, і но­вий мі­ністр осві­ти і на­у­ки Лі­лія Гри­не­вич зро­зумі­ла — по­чу­ла це пи­та­н­ня: вже ство­ре­на і по­чи­нає пра­цю­ва­ти у Мі­но­сві­ти ко­мі­сія з пи­тань роз­роб­ки стан­дар­тів укра­їн­ської мо­ви як іно­зем­ної. До ці­єї ко­мі­сії вві­йшли й пра­ців­ни­ки МІОКу. Біль­ше то­го, ми єди­ні в Укра­ї­ні ство­ри­ли на­вчаль­ний осві­тній пор­тал для ви­вче­н­ня укра­їн­ської мо­ви як іно­зем­ної — «Крок до Укра­ї­ни», де є ма­те­рі­а­ли для вчи­те­лів, ви­хо­ва­те­лів ди­тя­чих сад­ків, для са­мо­стій­но­го ви­вче­н­ня укра­їн­ської мо­ви.

Та­кож роз­по­ча­ли но­вий про­ект що­до спів­пра­ці із су­бо­тні­ми шко­ла­ми у сві­ті. Зокре­ма у Ні­дер­лан­дах та Іта­лії. Ме­ні ви­да­є­ться, що це бу­де ду­же успі­шний про­ект, пер­спе­кти­ви яко­го обго­во­рю­ва­ти­ме­мо у ли­сто­па­ді на на­шій IV Між­на­ро­дній кон­фе­рен­ції «Укра­їн­ська мо­ва у сві­ті». Вже зго­ло­ше­ні до цьо­го за­хо­ду ду­же ці­ка­ві лю­ди, се­ред них — Лі­лія Гри­не­вич.

«ДЕР­ЖА­ВА НА­РЕ­ШТІ РОЗВЕРНУЛАСЯ ЛИЦЕМ ДО ДІ­А­СПО­РИ»

Па­ні Клю­чков­ська ка­же, що обов’яз­ко­во му­сить роз­по­ві­сти про про­ект «Лис Ми­ки­та з усьо­го сві­ту» — з на­го­ди 160-річ­чя Іва­на Фран­ка. Фран­ко­вий «Лис» об’єд­нає ма­лень­ких укра­їн­ців з 33 кра­їн сві­ту, які чи­та­ють ві­до­мий твір Фран­ка. Але від­криє цей про­ект, на­го­ло­шує Іри­на Клю­чков­ська, на­ша спів­а­чка Джа­ма­ла, яка, до сло­ва, від­ра­зу при­ста­ла на про­по- зи­цію МІОКу. Во­че­видь, ві­ді­гра­ла роль ге­не­ти­чна пам’ять її пред­ків, і то­му во­на є чу­тли­вою до тих, хто був зму­ше­ний за рі­зних об­ста­вин по­ки­ну­ти рі­дну зем­лю. А те, що са­ме МІОК за­про­сив пе­ре­мо­жни­цю Єв­ро­ба­че­н­ня до уча­сті у про­е­кті, го­во­рить Іри­на Ми­хай­лів­на, є «свід­че­н­ням на­шої со­лі­дар­но­сті з її ба­га­то­стра­ждаль­ним на­ро­дом».

Роз­по­від­ає ке­рів­ник уста­но­ви і про те, що ство­ре­но про­мо­цій­ний ро­лик, ко­трий роз­си­ла­ти­муть не тіль­ки у гро­ма­ди з рі­зних кра­їн, а й у по­соль­ства, на те­ле­ка­на­ли Укра­ї­ни і сві­ту, ін­тер­нет-ре­сур­си, — з на­ді­єю про­бу­ди­ти ін­те­рес до твор­чо­сті Фран­ка. До сло­ва: вже від­був­ся до­прем’єр­ний по­каз про­мо­ро­ли­ка — у Кри­во­рів­ні, у сіль­ській шко­лі. Чо­му са­ме там? Бо ві­до­мо, що у се­ло Кри­во­рів­ня ча­сто при­їжджав Іван Фран­ко — від­по­чи­ва­ти і пра­цю­ва­ти. Не­вдов­зі від­бу­де­ться і прем’єр­ний по­каз — у «Львів­ській по­лі­те­хні­ці».

— На мою дум­ку, ба­га­то по­дій у сто­ли­ці від­бу­ло­ся під зна­ком укра­їн­ської ді­а­спо­ри, — на­го­ло­шує па­ні Клю­чков­ська. — Го­во­рю і про Все­сві­тній фо­рум укра­їн­ців, і про рі­чні на­ра­ди Сві­то­вої фе­де­ра­ції укра­їн­ських жі­но­чих ор­га­ні­за­цій, рі­чні на­ра­ди Сві­то­во­го кон­гре­су укра­їн­ців. До сло­ва, для нас цей рік та­кож був зна­ко­вим, то­му що пі­сля де­ся­ти ро­ків на­шої пра­ці від­бу­ло­ся під­пи­са­н­ня Ме­мо­ран­ду­му про спів­пра­цю зі Сві­то­вим кон­гре­сом укра­їн­ців. Пи­ша­ю­ся, що за ті де­сять ро­ків ми ви­бу­ду­ва­ли кон­це­пцію спів­пра­ці з укра­їн­ською ді­а­спо­рою, яка б смі­ли­во мо­гла ляг­ти в осно­ву дер­жав­ної про­гра­ми і кон­це­пції роз­ви­тку спів­пра­ці дер­жа­ви і ді­а­спо­ри. І пер­ші па­рос­тки та­кої спів­пра­ці ба­чу от те­пер, ко­ли дер­жа­ва на­ре­шті розвернулася лицем до ді­а­спо­ри. І це не тіль­ки під­пи­са­ні ви­ще зга­да­ні ме­мо­ран­ду­ми. Це кон­кре­тна ро­бо­та. То­му що, як по­ка­зує пра­кти­ка, най­успі­шні­ші про­е­кти Сві­то­во­го кон­гре­су укра­їн­ців бу­ли ство­ре­ні спіль­но сві­то­вим укра­їн­ством і сві­то­вою ді­а­спо­рою — це «Не­зга­си­ма сві­чка» (пи­та­н­ня Го­ло­до­мо­ру, яке бу­ло ви­зна­но ге­но­ци­дом у ря­ді кра­їн) і «За­хист па­трі­о­тів», який очо­лю­ва­ла ни­ні ви­ко­ну­вач обов’яз­ків мі­ні­стра охо­ро­ни здо­ров’я, а ра­ні­ше — ди­ре­ктор гу­ма­ні­тар­них іні­ці­а­тив Все­сві­тньо­го кон­гре­су укра­їн­ців Уля­на Су­прун.

«ЖИ­ВЕШ ЛИ­ШЕ, КО­ЛИ ТВОЄ ЖИ­Т­ТЯ НАПОВНЕНЕ КОРИСНИМИ СПРА­ВА­МИ»

— Іри­но Ми­хай­лів­но, то­чно знаю, що ма­є­те до­брий ко­ле­ктив, але він не­ве­ли­кий. То як всти­га­є­те все це ро­би­ти? Та­ке вра­же­н­ня, що хо­че­те ося­гну­ти не­ося­жне...

— Що на­ми ке­рує? Вер­та­ю­ся до на­шо­го без­смер­тно­го Фран­ка — «Лиш бо­ро­тись зна­чить жить... Vivere memento!». Тоб­то пам’ятай, що ти жи­веш, а жи­веш ти ли­шень то­ді, ко­ли твоє жи­т­тя наповнене корисними спра­ва­ми. І я не вва­жаю, що ми хо­че­мо охо­пи­ти не­ося­жне, по­за­як ма­є­мо чі­ткі на­пря­ми, в яких пра­цю­є­мо. Це до­слі­дже­н­ня мі­гра­цій­них про­це­сів, укра­ї­ні­сти­ка і пре­зен­та­цій­на ро­бо­та. Зви­чай­но, ро­бо­ти ба­га­то. Зви­чай­но, не ви­ста­чає люд­сько­го ре­сур­су. Зви­чай­но, як­би ми мо­гли роз­гор­ну­ти­ся фі­нан­со­во на п’ят­де­сят чи сто лю­дей, для ко­жно­го б зна­йшла­ся ро­бо­та.

Те­тя­на КОЗИРЄВА, Львів

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.