«Те­ри­то­рія по­ро­зу­мі­н­ня»

Ко­ли да­ють «вуд­ку», а не «ри­бу». Бу­дні АКЦен­тру, який до­по­ма­гає пе­ре­се­лен­цям

Den (Ukrainian) - - Суспільство - Оле­на СОКОЛИНСЬКА, Хар­ків

Близь­ко по­ло­ви­ни во­лон­те­рів Хар­ків­сько­го ада­пта­цій­но-куль­тур­но­го цен­тру, або ко­ро­тко АКЦен­тру, са­мі є пе­ре­се­лен­ця­ми з Дон­ба­су, ка­же ко­ор­ди­на­тор про­гра­ми із са­мо­зайня­то­сті для вну­трі­шньо пе­ре­мі­ще­них осіб Га­ли­на Хар­ла­мо­ва. Са­ма Га­ли­на при­їха­ла до Хар­ко­ва з Друж­ків­ки До­не­цької обла­сті. Що­прав­да — ще у 2002 ро­ці, але до­бре пам’ятає, як по­чи­на­ла з ну­ля на но­во­му мі­сці. «Са­ме то­му я ро­зумі­ла лю­дей, які ста­ли при­бу­ва­ти до Хар­ко­ва на­ве­сні та влі­тку 2014 ро­ку, втра­тив­ши не тіль­ки ма­те­рі­аль­ні ре­чі, а й со­ці­аль­ні зв’ яз­ки, з яких скла­да­ло­ся по­пе­ре­днє жи­т­тя», — до­дає Га­ли­на.

ПРОРАХОВУЮЧИ СВОЇ БІ­ЗНЕС-ІДЕЇ, ЛЮ­ДИ ПО­ЧА­ЛИ МИ­СЛИ­ТИ ІНА­КШЕ

Най­важ­чим на­ве­сні 2014 ро­ку для Га­ли­ни Хар­ла­мо­вої бу­ло ро­зу­мі­н­ня не­мо­жли­во­сті по­їха­ти до 70-рі­чних ба­тьків, що за ли ши ли ся в Друж ків ці та від мо ви ли ся ки да ти свій дім, ко ли вже по ча ли ся ре аль ні бо­йо­ві дії.

« До Хар ко ва при їха ла пер - ша хви­ля зі Слов’ян­ська, це бу­ло в кві­тні—трав­ні 2014 ро­ку, і оскіль ки впли ну ти на си ту а - цію я не мо­гла, а па­сив­но спо­сте рі га ти за по ді я ми бу ло не - стер­пно, то за­хо­ті­ла до­по­ма­га - ти ін­шим. Я зу­стрі­ча­ла лю­дей, які при­бу­ва­ли сю­ди на ав­то­бу - сах, роз во зи ла їх до тим ча со - вих при­мі­щень, бу­ла, так ска­за ти, « ме нед же ром з пе ре мі - щен ня лю дей » , — зга дує во - лон тер ка. З се ре ди ни сер п ня 2014 ро­ку, ко­ли ста­ло зро­зумі­ло, що вій на не зу пи ня єть ся, Га ли на прий ш ла до пер шо го хар­ків­сько­го пун­кту для пе­ре­се­лен­ців, до «Стан­ції Хар­ків», де про­во­ди­ла 90 від­со­тків сво - го ча су, а піз ні ше — і « всі 150», до­дає з усмі­шкою.

«Стан­ція Хар­ків» пер­ша зу­стрі­ча­ла бі­жен­ців з Дон­ба­су та до­по­ма­га­ла їм із най­не­об­хі­дні­шим — від лі­ків і одя­гу до по­шу ку жит ла, — по яс ню ють спів­за­снов­ни­ці во­лон­тер­сько­го осе­ред­ку, по­дру­ги Єв­ге­нія Ле­він­штейн та Ін­на Ачка­со­ва. — По тім в скла ді « Стан ції Хар - ків» ви­ник АКЦентр, де ча­сти­на во лон те рів зай ма ла ся со ці - аль ною ре абі лі та ці­єю пе ре се - лен ців, і вва жа ла це важ ли ві - шим за роз­да­чу гу­ма­ні­тар­ки».

На­ве­сні 2015 ро­ку Центр від­окре­мив­ся в са­мо­стій­ну ор­га­ні­за­цію, за­по­ча­тку­вав­ши мас­шта­бну про­гра­му з са­мо­зайня­то­сті та пе­ре­ква­лі­фі­ка­ції вну­трі­шньо пе­ре­мі­ще­них осіб за під­трим­ки Між­на­ро­дної ор­га­ні­за­ції з мі­гра­ції (МОМ). «Ідея про­гра­ми бу­ла са­ме в то­му, щоб да­ти вуд­ку, а не ри­бу, і це пов­ні­стю збі­гло­ся з на­шим ба­че­н­ням. Лю­дям за­про­по­ну­ва­ли не гро­ші, а обла­дна­н­ня чи пе­ре­ква­лі­фі­ка- цію пі­сля за­хи­ще­н­ня їхніх бі­знес-пла­нів, для їхньо­го вті­ле­н­ня», — роз­по­від­ає Хар­ла­мо­ва.

Вже під час тре­нін­гів з під­го­тов­ки на­пи­са­н­ня бі­знес-пла­нів, ви­вче­н­ня основ мар­ке­тин­гу, про­ра­ху­ва­н­ня сво­їх бі­зне­со­вих ідей і пер с пек тив у лю дей по ча ли ся змі ни в став лен ні до жит тя. Ко ор ди на тор зга дує: «Вже на по­ча­тку про­гра­ми ча­сти­на лю­дей зі­зна­ла­ся, що во­ни по­ча­ли ми­сли­ти по-ін­шо­му за ра­ху­нок то­го, що по­чу­ли та про що ді­зна­ли­ся. Одна жін­ка ска­за­ла, що зна­хо­ди­ла­ся ні­би в ко­мі, і не ро­зумі­ла, як жи­ти да­лі, а пі­сля тре­нін­гів в неї «го­ло­ва вві­мкну­ла­ся». Для неї це ста­ло по­штов­хом, щоб по­вер­ну­ти­ся до актив­но­го жи­т­тя та ро­бо­ти».

Пі сля пер шо го кон кур су про ек тів 416 з 800 учас ни ків ма ли під трим ку для стар ту у ви гля ді на вчан ня на су му 500 єв ро, чи об лад нан ня на 650 єв ро. Ще 426 лю дей от ри - ма ли до по мо гу у дру гій хви лі на­при­кін­ці лі­та 2016 ро­ку. Та - ким чи­ном, май­же по­ло­ви­на з двох ти сяч осіб, що по да ли ся на про гра му, пе ре мог ли — важ­ку си­ту­а­цію, вла­сні роз­пач та зне ві ру, тя гар проб лем. В АКЦен­трі це вва­жа­ють успі­шним по­ка­зни­ком.

САЛОНИ КРАСИ, КАВ’ЯРНІ, КОРОПИ КОІ ТА КВАШЕНА КАПУСТА

Істо­рію ко­жно­го з 839 бе­не­фі­ці­а­рів про­гра­ми Га­ли­на Хар­ла­мо­ва пе­ре­жи­ва­ла, як вла­сну, а про їхні успі­хи роз­по­від­ає із за­хо­пле­н­ням. Ме­дик, який про­йшов кур­си УЗД, і за­раз пра­цює в лі­кар­ні в Друж­ків­ці, ко­ли­шній спортс­мен, що став тре­не­ром з фі­тне­су, бі­зне­смен з Яблу­нів­ки під Ко­стян­ти­нів­кою, який отри­мав обла­дна­н­ня і те­пли­ці для ба­сей­нів і роз­во­дить ко­ро­пів коі, а йо­го жін­ка-ху­до­жник ви­ро­бляє ав­тор­ську ке­ра­мі­ку в пе­чі, на­да­ній за про­гра­мою. Важ­ко пе­ре­ра­ху­ва­ти всі сфе­ри, де з 2016 ро­ку по­ча­ло­ся но­ве жи­т­тя вчо­ра­шніх пе­ре­се­лен­ців з Дон­ба­су, які роз­гу­бле­ні при­бу­ва­ли до Хар­ко­ва влі­тку 2014-го.

Пта­хів­ни­цтво, ско­тар­ство та бджіль­ни­цтво, салони краси та пе­ру­кар­ні, фі­тнес і сфе­ра IT, ре­монт і бу­дів­ни­цтво, кав’ярні та пі­це­рії, га­ря­чі пи­ріж­ки та кур­си ан­глій­ської мо­ви. «Від­со­тків 50 із за­пу­ще­них стар­та­пів ста­ли успі­шни­ми, — кон­ста­тує Га­ли­на. — Якщо лю­ди на­ве­сні отри­ма­ли обла­дна­н­ня, а влі­тку вже пра­цю­ва­ли без зби­тків — на­віть це є до­ся­гне­н­ням!» Із не­зви­чай­них стар­та­пів Га­ли­на зга­дує кай­тінг та об­слі­ду­ва­н­ня до­мів на те­пло­про­від­ність, а з най­успі­шні­ших — пе­ре­роб­ку пла­сти­ко­вих пля­шок на син­те­пон.

Во­фі­сі АКЦен­тру зна­йом­лю­ся з пе­ре­мо­жни­цею про­гра­ми 47-рі­чною Сві­тла­ною Тол­пін­це­вою, яка пра­цює тут ме­не­дже­ром. Її ро­ди­на отри­ма­ла при­чеп та апа­рат для шин­ку­ва­н­ня та ква­ше­н­ня ка­пу­сти. З чо­ло­ві­ком, си­ном та кі­шкою Сві­тла­на ви­їха­ла із Гор­лів­ки влі­тку 2014 ро­ку, за­ли­шив­ши квар­ти­ру та вла­сний ма­га­зин по­бу­то­вої те­хні­ки. Най­біль­шим шо­ком для ро­ди­ни ста­ло те, що най­ближ­чі дру­зі, з ко­три­ми ра­зом хре­сти­ли ді­тей і 15 ро­ків їзди­ли ра­зом від­по­чи­ва­ти, те­пер на­зи­ва­ють їх «укро­па­ми» та по­гро­жу­ють зда­ти опол­чен­цям, якщо хтось із ро­ди­ни по­вер­не­ться до сво­єї до­мів­ки.

«До­сить важ­ко до­во­ди­ться, бо тре­ба орен­ду­ва­ти жи­тло, — роз по ві дає Світ ла на. — Пі сля спо кій но го на ла год же но го жит тя тре ба бо ро ти ся за іс ну - ва­н­ня, чо­ло­вік на­ма­га­є­ться за­ро би ти будь- де, зай ма єть ся так су ван ням, пі шов на кур си ма­са­жу. Ка­пу­сту ми ви­ро­бля­є­мо з ми ну ло го ро ку » . Ноу- хау Тол пін це вих — це ка пус та з хро­ном, є та­кож з жу­рав­ли­ною та гр­ана­том. У ви­ро­бни­ків вже з’ яви ли ся по стій ні клі єн ти, які оці­ни­ли якість їхньої про - дук ції та не під да ли ся на від - вер­тий дем­пінг кон­ку­рен­тів.

По при пе ре жи ті труд но щі, Світ ла на не впа дає у від чай і ба­чить ба­га­то плю­сів у пе­ре­їзді до Хар­ко­ва, бо у ве­ли­ко­му мі­сті є біль ше мож ли вос тей. У сер­пні ро­ди­на про­ве­ла ти­ждень у та бо рі « Сон це в до ло нях » у Ста­ро­му Сал­то­ві за про­гра­мою пси хо ло гіч ної ре абі лі та ції. А най яс к ра ві шим мо мен том пі - сля пе ре їз ду до Хар ко ва став фут боль ний матч на ста ді о ні « Ме та ліст » у ве рес ні 2016 ро - ку, ко­ли ді­ти пе­ре­се­лен­ців ви­во ди ли ко ман ду до нець ко го «Ша­хта­ря» на по­ле, і 9-рі­чний син Оле­ксандр вів за ру­ку во­ро­та­ря. «Я від­чув се­бе бо­гом!», — усмі ха єть ся згад ці хло пець. І ця ра дість не менш важ ли ва для но­во­го жи­т­тя ро­ди­ни, ніж обла­дна­н­ня для бі­зне­су.

Ка те ри на Шу та льо ва, пси - хо­лог та ге­штальт-те­ра­певт, во­лон­тер АКЦен­тру, ко­мен­тує: «Го­лов­на проблема вну­трі­шньо пе­ре­мі­ще­них осіб за­раз — це вто рин на адап та ція. Бо лю ди, які за­ли­ши­ли­ся жи­ти на но­во­му мі­сці, зна­йшли жи­тло та ро­бо ту, але збе рі га єть ся три во га про близь­ких. Во­ни ви­жи­ли, але сенс жи­т­тя та йо­го цін­ність мо­жуть бу­ти втра­че­ні. І є не­без­пе­ка втра­ти­ти ві­ру в се­бе, осо­бли­во, якщо ці лю­ди по­чу­ва­ю­ться в ізо­ля­ції, не вбу­до­ву­ю­ться в со­ці­ум, не за­во­дять но­вих дру­зів, ні­би не від­чу­ва­ють це мі­сце до­мом. Са­ме в по­до­лан­ні цьо­го бар’ єра до по ма га ють та кі осе - ред­ки, як АКЦентр».

ЦЕНТР ПІД ЗА­ГРО­ЗОЮ

Ін­на Ачка­со­ва ве­де ме­не ко­ри­до­ром, в яко­му щіль­но сто­ять комп’юте­ри, ко­роб­ки з книж­ка­ми-роз­ма­льов­ка­ми, шкіль­ни­ми на­бо­ра­ми. Тут є кім­на­та пси­хо­ло гіч ної до по мо ги, ху дож ня май­стер­ня, ігро­ва кім­на­та, ан­глій­ський і комп’ютер­ний кла­си, об лад нан ня, яке за ку пи ла ор га ні за ція Nova Ukraine, за - сно ва на у Сан- Фран цис ко ко - лиш нім хар ків’ яни ном, ін вес - то ром та во лон те ром Ні ком Бі­ло­гор­ським.

У ху дож ній май с тер ні ста - ран но ви во дять пет ри ківсь кі ві­зе­рун­ки два хло­пчи­ки та «ге­ні­аль­на дів­чин­ка Ган­ну­ся», як зве її ви­кла­дач на ім’я Лен­чик Де сюш ка. Во лон тер у за хоп - лен ні де мон ст рує ма люн ки, роз­по­від­ає про не­ймо­вір­не лі­тнє по друж жя з Лу гансь ка — спер­шу во­ни від­мов­ля­ли­ся ма­лю ва ти, а по тім « по ча ли ство­рю­ва­ти ше­дев­ри».

«Лю­ди са­мі не зна­ють, на що во­ни спро­мо­жні, до­ки не спро­бу­ють! Тре­ба їх тіль­ки за­охо­ти­ти», — по­яснює во­лон­тер­ка. Са­ме це вмі­н­ня за­охо­ти­ти є клю­чо­вим для ко­ман­ди Цен­тру. «Це те­ри­то­рія по­ро­зу­мі­н­ня», — до­дає во­лон­тер, по­ясню­ю­чи, що на за­ня­т­тях та тре­нін­гах зби­ра­ю­ться ра­зом пе­ре­се­лен­ці та мі­сце­ві ме­шкан­ці, і це ва­жли­вий мо­мент ада­пта­ції, на яко­му на­го­ло­шу­ва­ла пси­хо­лог.

Втім, на ра зі АКЦентр зму - ше­ний шу­ка­ти гро­ші для спла­ти за орен ду при мі щен ня, бо до­но­ри при­пи­ня­ють фі­нан­су­ва­ти ці ви тра ти з лис то па да. Та - ка са­ма проблема по­ста­не і для «Стан­ції Хар­ків», тіль­ки з сі­чня на­сту­пно­го ро­ку.

Про­ект здій­сню­є­ться за фі­нан­со­во­ї­під трим­ки уря­ду Ка­на ди че рез мі ніс тер ст во між - на­ро­дних справ Ка­на­ди.

ФО­ТО АВ­ТО­РА

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.