Хо­ре­о­гра­фі­чний ше­девр і ве­чір де­бю­тів

Ле­ген­дар­на «Ба­я­дер­ка» — ви­ста­ва­ві­зи­тів­ка На­ціо­наль­ної опе­ри від­мі­ти­ла юві­лей

Den (Ukrainian) - - Культура - Ла­ри­са ТАРАСЕНКО

По­ка­зом ви­ста­ви « Ба­я­дер­ка » Лю­дві­га Мін­ку­са ки­їв­ська ба­ле­тна тру­па від­зна­чи­ла свій « офі­цій­ний » 90- й день на­ро­дже­н­ня. Са­ме ці­єю ви­ста­вою у 1926 р. від­крив­ся се­зон Ки­їв­ської дер­жав­ної ака­де­мі­чної опе­ри як скла­до­вої ( по­ряд з Хар­ко­вом та Оде­сою) Об’єд­на­н­ня дер­жав­них укра­їн­ських опер­них те­а­трів, яке очо­лив ре­жи­сер Йо­сип Ла­пи­цький.

РОЗВАЖАЛЬНИЙ АБО КОМЕНТУЮЧИЙ ДОДАТОК ДО ОПЕР

Зви­чай­но ж, істо­рія по­сту­по­во­го роз­ви­тку ки­їв­сько­го ба­ле­ту охо­плює, зна­чно дав­ні­ші ча­си — мо­жна ска­за­ти, від тан­ців ско­мо­ро­хів у си­ву дав­ни­ну до ди­вер­ти­смен­тів, яки­ми роз­ва­жа­ли пу­блі­ку в ан­тра­ктах му­зи­чних і дра­ма­ти­чних ви­став у мі­сько­му те­а­трі чи при­ва­тних са­ло­нах у ХІХ ст. Ба­лет зде­біль­шо­го був роз­ва­жаль­ним або ко­мен­ту­ю­чим до- да­тком до опер. На по­ча­тку ХХ ст. на сце­ні но­во­збу­до­ва­но­го те­а­тру ба­ле­тні тру­пи на­по­ле­гли­во на­ма­га­ли­ся ство­ри­ти поль­ські і ро­сій­ські ба­лет­мей­сте­ри і тан­ців­ни­ки. Та все ж га­стро­ле­ри не ви­рі­шу­ва­ли гло­баль­ної за­да­чі: для ор­га­ні­за­ції сер­йо­зно­го тан­цю­валь­но­го ко­ле­кти­ву по­трі­бна бу­ла ба­за, шко­ла. 1915 р., в роз­пал Пер­шої сві­то­вої вій­ни, Бро­ні­сла­ва Ні­жин­ська та Оле­ксандр Ко­че­тов­ський, який очо­лив не­ве­ли­чку ки­їв­ську ба­ле­тну тру­пу, роз­ши­ри­ли її до 12-ти пар кор­де­ба­ле­ту. Ста­ви­ла­ся і кла­си­ка, і мо­дерн, рі­вень ви­став ста­вав все більш ви­со­ким. На той час у Ки­є­ві ді­я­ли кіль­ка при­ва­тних шкіл, се­ред яких сту­дії І. Чи­стя­ко­ва, ба­лет­мей­сте­ра, ре­жи­се­ра і пе­да­го­га, і Б. Ні­жин­ської, пер­шої жін­ки-хо­ре­о­гра­фа. Са­ме в Ки­є­ві від­бу­ли­ся її пер­ші хо­ре­о­гра­фі­чні спро­би, тут во­на ство­ри­ла при­ва­тну те­а­траль­но-ба­ле­тну сту­дію «Шко­ла ру­ху», у про­гра­мі якої, крім шко­ли кла­си­чно­го тан­цю, бу­ли мі­мі­ка ру­ху ті­ла, стиль у ру­ках, ха­ра­ктер­ні тан­ці, те­о­рія му­зи­ки, те­о­рія тан­цю, за­пис ру­ху за до­по­мо­гою но­тної си­сте­ми, бе­сі­ди про ми­сте­цтво і твор­чість. Во­на тво­ри­ла і екс­пе­ри­мен­ту­ва­ла у най­важ­чий пе­рі­од до­ко­рін­них змін у су­спіль­стві, ко­ли ра­зом з при­хо­дом біль­шо­ви­зму змі­нив­ся і гля­дач. Щоб збе­рег­ти при­ва­тну сту­дію і сво­їх уче­ниць, во­на зму­ше­на бу­ла без­ко­штов­но да­ва­ти уро­ки хо­ре­о­гра­фії в «Цен­тро­сту­дії». Са­ме у ній зро­бив свої пер­ші кро­ки до сві­то­вої ба­ле­тної сла­ви Сер­гій Ли­фар, ви­да­тний тан­ців­ник і хо­ре­о­граф. 1919 р. Ми­хай­ло Морд­кін у ті­сній спів­пра­ці з Л. Кур­ба­сом і В. Вер­хо­вин­цем ста­ви­ли з мо­ло­дою ки­їв­ською тру­пою і тан­цю­валь­ні но­ме­ри в опе­рах, і окре­мі ви­ста­ви в Укра­їн­ській му­зи­чній дра­мі (та­ку на­зву не­дов­го мав те­атр за ча­сів зма­га­н­ня за укра­їн­ську не­за­ле­жність), роз­ви­ва­ли ки­їв­ську ба­ле­тну шко­лу пра­кти­чно під гур­кіт гар­мат Гро­ма­дян­ської вій­ни.

МОДЕРНОВІ ВИ­СТА­ВИ-ФЕЄРІЇ

По­ча­ток 1920-х був ча­сом екс­пе­ри­мен­тів хо­ре­о­гра­фів Р. Ба­ла­нот­ті, О. Са­ма­рі­на-Волзь­ко­го, А. Ро­ма­нов­сько­го: ви­на­хі­дли­ві ви­ста­ви­фе­є­рії «Лі­та­ю­чо­го ба­ле­ту», пер­ша по­ста­нов­ка «Ше­хе­ра­за­ди», вплив мо­дер­ну. Але по­ряд з цим — на­ма­га­н­ня І. Чи­стя­ко­ва ста­ви­ти кла­си­чні «Коп­пе­лію» і «Мар­ну пе­ре­сто­ро­гу». 1925 ро­ку, ко­ли на­бу­ла все­со­ю­зно­го мас­шта­бу дис­ку­сія про «ре­во­лю­ціо­ні­за­цію» ми­сте­цтва тан­цю, про лі­кві­да­цію кла­си­чно­го ба­ле­ту вза­га­лі, М. Ди­сков­ський по­ста­вив у Ки­є­ві «Ле­бе­ди­не озе­ро».

Днем на­ро­дже­н­ня ки­їв­сько­го ба­ле­ту вва­жа­є­ться 2 жов­тня 1926 р., ко­ли в ре­ор­га­ні­зо­ва­ній Ки­їв­ській дер­жав­ній ака­де­мі­чній укра­їн­ській опе­рі був по­став­ле­ний ек­зо­ти­чний ше­девр ба­ле­тної кла­си­ки «Ба­я­дер­ка» Л. Мін­ку­са (лі­бре­то і хо­ре­о­гра­фія М. Пе­ті­па; впер­ше по­ка­за­ний 23 сі­чня 1877 р. у Ма­рі­їн­сько­му те­а­трі). По­ста­нов­ку в Ки­є­ві здій­сни­ли ба­лет­мей­стер Л. Жу­ков, ди­ри­гент М. Ба­ка­лей­ни­ков, ху­до­жник М. Ле­він ( за і нши­ми ві­до­мо­стя­ми — С. Евен­бах). Го­лов­ні пар­тії ви­ко­ну­ва­ли М. Рей­зен (Ні­кія), Л. Жу­ков ( Со­лор), О. Гав­ри­ло­ва ( Гам­зат­ті), О. Ста­лін­ський (Ве­ли­кий бра­мін), О. Бер­дов­ський (Ду­гман­та).

Ви­ста­ва не­дов­го бу­ла в ре­пер­ту­а­рі. Не­вдов­зі від­бу­ли­ся прем’єри «Ле­бе­ди­но­го озе­ра», «Жі­зе­лі». Кла­си­ка за­твер­ди­ла­ся на ки­їв­ській сце­ні.

У ті ча­си по­ста­нов­ки «Ба­я­дер­ки» ого­ло­шу­ва­ли­ся ар­ха­ї­чним ви­до­ви­щем, ета­ло­ном так зва­ної «ім­пе­ра­тор­ської гранд-ви­ста­ви». Та все ж бу­ло і у сю­же­ті, і у хо­ре­о­гра­фі­чно­му вті­лен­ні без­ліч справ­жньо­го, а кар­ти­на «Ті­ні» здо­бу­ла сві­то­ве ви­зна­н­ня і вва­жа­є­ться одним з хо­ре­о­гра­фі­чних ше­дев­рів. З’яв­ля­ли­ся но­ві ін­тер­пре­та­ції, змі­ню­ва­ла­ся хо­ре­о­гра­фі­чна пар­ти­ту­ра Пе­ті­па, зни­ка­ла зай­ва су­то ілю­стра­тив­на ек­зо­ти­чність окре­мих тан­ців, та все кра­ще з пер­шої ви­ста­ви за­ли­ши­ло­ся жи­ти, зна­йшло сво­є­сце­ні­чне вті­ле­н­ня й у по­ста­нов­ці В. Ча­бу­кі­а­ні та В. По­но­ма­рьо­ва на сце­ні Ле­нін­град­сько­го те­а­тру ім. Кі­ро­ва 1941 р. Са­ме ця вер­сія ля­гла в осно­ву ки­їв­ської по­ста­нов­ки ви­да­тно­го укра­їн­сько­го тан­ців­ни­ка і ба­лет­мей­сте­ра Ва­ле­рія Ков­ту­на, прем’єра якої від­бу­ла­ся 27 черв­ня 1985 р. і з не­ве­ли­кою пе­ре­р­вою з тих пір не схо­дить зі сце­ни. Ра­зом з В. Ков­ту­ном то­ді пра­цю­ва­ли ди­ри­гент Ал­лін Вла­сен­ко, ху­до­жни­ки В’яче­слав Оку­нєв та Іри­на Пресс.

У ро­бо­ті над ви­ста­вою, осо­бли­во над сце­ною «Ті­ні», до­бре при­слу­жив­ся досвід ба­лет­мей­сте­ра те­а­тру іме­ні С. Кі­ро­ва Ні­нель Кур­га­пкі­ної — кон­суль­тан­та по­ста­нов­ки. То­ді, три де­ся­ти­лі­т­тя то­му, во­на да­ла ви­со­ку оцін­ку спіль­ним зу­си­л­лям, на­звав­ши та­нець ки­їв­ських ба­ле­рин «кор­де­ба­ле­том № 1». Те са­ме мо­жна ска­за­ти і про ни­ні­шній склад сто­ли­чно­го ба­ле­ту, який свя­то бе­ре­же тра­ди­ції ви­со­кої кла­си­ки.

БА­ЛЕТ, У ЯКО­МУ СТА­ЮТЬ МАЙ­СТРА­МИ

Ни­ні, в юві­лей­ній ви­ста­ві в пар­тії без­жаль­ної Гам­за­ті де­бю­ту­ва­ла Ка­те­ри­на Ала­є­ва. Ду­же те­пло сприйня­тий пу­блі­кою ще один де­бют — Сер­гія Кри­во­ко­ня в пар­тії Со­ло­ра, на жаль, пе­ре­рвав­ся че­рез при­крість, яка за­кін­чи­ла­ся трав­мою на­при­кін­ці дру­гої дії, тож за­вер­шу­вав ви­ста­ву до­свід­че­ний та один із най­кра­щих ви­ко­нав­ців ці­єї пар­тії Де­нис Не­дак. Без­за­пе­ре­чною до­мі­нан­тою ви­ста­ви бу­ла не­пе­ре­вер­ше­на На­та­лія Ма­цак, яка, зда­є­ться, са­мою ду­шею, вкла­де­ною в ко­жен до­вер­ше­ний рух, ство­рю­є­тра­гі­чний образ зра­дже­ної пре­кра­сної тан­ців­ни­ці — ба­я­дер­ки Ні­кії.

Змі­ню­ю­ться по­ко­лі­н­ня ви­ко­нав­ців, ко­ли­шні со­лі­сти, які за­ча­ро­ву­ва­ли сво­їх при­хиль­ни­ків, сьо­го­дні ви­хо­ву­ють мо­лодь, не ли­ше від­то­чу­ю­чи те­хні­ку, а й вди­ха­ю­чи жи­т­тя в ко­жен кла­си­чний образ.

Ки­їв­ський ба­лет, сла­ва яко­го ще да­ле­ко­го 1935-го, на Між­на­ро­дно­му фе­сти­ва­лі в Лон­до­ні, ся­гну­ла да­ле­ко за ме­жі Укра­ї­ни, про­дов­жу­є­три­ма­ти най­ви­щий рі­вень куль­ту­ри ви­ко­на­н­ня стро­гої кла­си­чної, са­мо­бу­тньої на­ціо­наль­ної і ба­га­то­пла­но­вої су­ча­сної хо­ре­о­гра­фії. Сьо­го­дні­шня ба­ле­тна афі­ша На­ціо­наль­ної опе­ри Укра­ї­ни на­о­чно ілю­стру­є­у­весь шлях, прой­де­ний ві­тчи­зня­ною хо­ре­о­гра­фі­єю — шлях по­шу­ків, утвер­дже­н­ня і сла­ви.

ФО­ТО ОЛЕ­КСАН­ДРА ПУТРОВА

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.