Би­тва за Укра­ї­ну

«07-12.10.2016»

Den (Ukrainian) - - Прес-клуб «дня» - Ан­дрій ПЛАХОНІН

Спро­буй­те зро­зу­мі­ти еко­но­мі­чні про­гра­ми на­ших пар­тій. Ні, про оста­то­чну пе­ре­мо­гу над ко­ру­пці­єю не­о­дмін­но єв ко­жній, за­галь­ні сло­ва про ін­но­ва­ції, як і про ве­ктор ру­ху: лі­во­руч — на за­хід, пра­во­руч — про при­ми­ре­н­ня зі схі­дним су­сі­дом, або до се­бе — гли­бин­не бу­рі­н­ня до са­мо­го ко­рі­н­ня, як у пра­вих ра­ди­ка­лів. Але ось кін­це­ва ме­та цьо­го ру­ху... Я не про су­спіль­ство за­галь­но­го бла­го­ден­ства — якщо не ко­му­ні­сти­чно­го, так єв­ро­пей­сько­го раю, щоб як у лю­дей. Ну, хто про це не мріє. Я про ба­зи­сні прин­ци­пи еко­но­мі­ки, про еко­но­мі­чну мо­дель, за ра­ху­нок чо­го це су­спіль­ство за­галь­но­го бла­го­ден­ства, крім зна­н­ня укра­їн­ської мо­ви і без­ві­зо­во­го в’їзду до Єв­ро­пи, зви­чай­но, жи­ти­ме? Ну, там, лі­бе­раль­ний ка­пі­та­лізм, скан­ди­нав­ський со­ці­а­лізм... — ви­зна­чтесь на­ре­шті, па­но­ве по­лі­ти­ки, якщо не в мас­шта­бах всі­єї кра­ї­ни, так хоч б у рам­ках сво­єї пар­тії ви­зна­чтесь.

■ Я б не на­по­ля­гав на від­по­віді на це пи­та­н­ня, але дня­ми на­ша до­бле­сна Ра­да вко­тре про­дов­жи­ла мо­ра­то­рій на про­даж зем­лі, і, щоб від­во­лі­кти­ся від ве­ли­ких пар­тій, що не вва­жа­ють се­бе по­пу­лі­ста­ми, на­при­клад, на­віть ма­лень­кий, і та­кий ні­би­то про­су­ну­тий, вчо­ра ще з Май­да­ну, Де­ма­льянс і той в ла­вах єв­ро­опти­мі­стів, що уві­йшли до ньо­го, не про­де­мон­стру­вав одно­стай­но­сті. Ле­щен­ко «про­ти», За­лі­щук і Найєм — «за». Па­но­ве, так про що то­ді вза­га­лі ва­ша пар­тія, в чо­му ваш єв­ро­опти­мізм, якщо в та­ко­му пи­тан­ні, як вла­сність на зем­лю, ва­ша пар­тія не ма­є­чі­тко пев­ної по­зи­ції? Пар­тія по­їздок до Брюс­се­ля і Ва­шинг­то­на? Так це не пар­тія, а ту­ри­сти­чна гру­па, хай у ва­шо­му ви­пад­ку це і по­лі­ти­чний ту­ризм.

■ Не лю­блять на­ші по­лі­ти­ки за­гля­да­ти в май­бу­тнє, не лю­блять пла­ну­ва­ти на­пе­ред. Про­жи­ти б один день, пе­ре­си­ді­ти до на­сту­пних ви­бо­рів або по­т­усу­ва­ти­ся кра­си­во, пра­виль­но пе­ред ви­бо­ра­ми ви­бра­ти по­лі­ти­чний про­ект. А за­мість ре­аль­но­го пла­ну ство­ре­н­ня в Укра­ї­ні кон­ку­рен­тної еко­но­мі­ки, зда­тної про­го­ду­ва­ти хо­ча б 40 з ма­лень­ким хво­сти­ком міль­йо­нів, що за­ли­ши­ли­ся, су­спіль­ству про­по­ну­ю­ться дис­ку­сії з ми­ну­ло­го — про те, хто, ми чи на­ші су­сі­ди, біль­ший «на­род-жер­тва», мов­не пи­та­н­ня; а ко­го не ви­ста­чає на­віть на це, той, як де­пу­тат від мо­го ма­жо­ри­тар­но­го окру­гу Єв­ген Риб­чин­ський, лю­блять по­го­во­ри­ти про те, що від всіх на­ших бід, ли­ше і по­трі­бно, що пра­пор пе­ре­вер­ну­ти. Річ у тім, що на го­лов­ні пи­та­н­ня їм всі чверть сто­лі­т­тя на­шої не­за­ле­жної істо­рії про­сто не­ма чо­го ска­за­ти.

■ По­ки Ра­да ви­яв­ля­ла рід­кі­сну одно­стай­ність, ще на рік по­дов­жу­ю­чи пра­во зе­мель­них олі­гар­хів і мі­сце­вих чи­нов­ни­ків без­кар­но гра­бу­ва­ти вла­сни­ків зе­мель­них па­їв, ЗМІ і со­ці­аль­ні ме­ре­жі обго­во­рю­ва­ли пе­ре­ва­жно за­бо­ро­ну га­стро­лей ро­сій­ських ви­ко­нав­ців і ві­зо­вий ре­жим з Ро­сі­єю. Ні­би цей ві­зо­вий ре­жим не ста­не, на­віть ухва­ле­ний, ще одні­єю «сті­ною Яце­ню­ка» — нам і п’яти ро­ків не ви­ста­чить на те, щоб юри­ди­чно і те­хні­чно йо­го ор­га­ні­зу­ва­ти, не ка­жу­чи вже про те, щоб про­фі­нан­су­ва­ти. Та за­ли­ште ви вве­де­н­ня ві­зо­во­го ре­жи­му Пу­ті­ну, він і сам йо­го нам, щоб по­ка­ра­ти, най­ближ­чим ча­сом вве­де. За­те не ви­гля­да­ти­ме­мо, як зі «сті­ною», пе­ред всім сві­том без­глу­здо. Я вже не ка­жу про шкіль­ну за­да­чку про ба­сейн — якщо щось з одно­го бо­ку вті­кає(а це на­ші міль­йо­ни тру­до­вих мі­гран­тів, що за­ли­ши­ли­ся без ро­бо­ти в Ро­сії), то во­но обов’яз­ко­во по­вин­не з дру­го­го бо­ку ви­ті­ка­ти. Отри­ма­є­мо без­ві­зо­вий з Єв­ро­пою, то­ді нам не те що чорт, а сам Пу­тін не брат.

■ За­бо­ро­на ро­сій­ських кни­жок, філь­мів, пі­сень (не ли­ше тих, в яких так чи іна­кше про­па­гу­є­ться «рус­ский мир», але так хи­тро ви­вер­ну­ти в за­ко­ні щоб усіх), бо­же­віль­ні, хо­ча, сла­ва Бо­гу, на­ра­зі не ви­не­се­ні на го­ло­су­ва­н­ня за­ко­но­про­е­кти про пе­ре­вер­та­н­ня пра­по­ра або пе­ре­йме­ну­ва­н­ня Ро­сії на Мо­ско­вію, як і сум­ний ки­ри­лен­ків­ський За­кон про мо­ви в бе­ре­зні 2014-го, — все це зна­чною мі­рою ін­спі­ро­ва­но ззов­ні, у то­му чи­слі і з по­да­чі на­ших вла­сних Ме­двед­чу­ків, щоб ство­ри­ти на по­ро­жньо­му мі­сці чер­го­вий кон­флікт, щоб ви­ста­ви­ти укра­їн­ську вла­ду не­аде­ква­та­ми, щоб зму­си­ти не ли­ше роз­ча­ро­ва­них ра­ди­ка­лів, але на­віть вдум­ли­ву ча­сти­ну ви­бор­ців від­вер­ну­ти­ся від неї. Їх ін­стру­мент — під­мі­ни­ти кон­стру­ктив­ний ди­скурс про сьо­го­де­н­ня і май­бу­тнє Укра­ї­ни, про те, яку Укра­ї­ну ми хо­че­мо і як зби­ра­є­мо­ся бу­ду­ва­ти, без­глу­здою дис­ку­сі­єю про де­ся­тки дру­го­ря­дних пи­тань, в яких за­галь­но­на­ціо­наль­ний кон­сен­сус не­д­ося­жний. І ми — ви­бор­ці, і, зда­ва­ло­ся б, про­укра­їн­ські і про­єв­ро­пей­ські по­лі­ти­ки, вна­слі­док до­бре ві­до­мих на­ших слаб­ко­стей, охо­че гра­є­мо в цю гру. Зав­да­н­ня Пу­ті­на — не пе­ре­мо­га про­ро­сій­ських сил в Укра­ї­ні, а подаль­ша ра­ди­ка­лі­за­ція су­спіль­ства, в умо­вах якої го­лов­ною за­гро­зою єна­віть не по­гли­бле­н­ня і ство­ре­н­ня но­вих вну­трі­шніх роз­ко­лів, а мар­гі­на­лі­за­ція укра­їн­ців, при­хід до вла­ди всі­ля­ких по­пу­лі­стів, і, як кін­це­ва ме­та — еко­но­мі­чний і со­ці­аль­ний ко­лапс, руй­ну­ва­н­ня кра­ї­ни. Там, на Дон­ба­сі, ли­ше від­во­лі­ка­ю­чий ма­невр. Го­лов­на би­тва за Укра­ї­ну роз­па­лю­є­ться тут. І са­ме тут ми як ні­ко­ли слаб­кі.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.