Ро­сія де­мон­струє сві­ту свою суть,

Вста­нов­лю­ю­чи пам’ятник Іва­ну Гро­зно­му і «за­ма­ху­ю­чись» на Ве­ли­ко­го Ки­їв­сько­го кня­зя

Den (Ukrainian) - - Головна Сторінка - Ігор СЮНДЮКОВ, «День»

Ми­ну­ли­ми ви­хі­дни­ми в Ро­сії від­бу­ли­ся дві ви­зна­чні по­дії, що за­ли­ши­ли­ся май­же не­по­мі­тни­ми в укра­їн­ських ЗМІ. А да­рем­но. Адже «ме­мо­рі­аль­на ва­кха­на­лія» пов’яза­на не тіль­ки з ми­ну­лим, скіль­ки з днем сьо­го­дні­шнім. У Ор­лі вста­но­ви­ли пам’ ятник Іва­ну IV Гро­зно­му. А в цей же час ме­шкан­ці ро­сій­ської сто­ли­ці ста­ли свід­ка­ми чер­го­вої «гран­діо­зної» па­трі­о­ти­чної акції — на Бо­ро­ви­цькій пло­щі в са­мі­сінь­ко­му цен­трі Мо­скви роз­по­ча­ло­ся вста­нов­ле­н­ня пам’ятни­ка Ве­ли­ко­му Ки­їв­сько­му ( ще раз: Ки­їв­сько­му!) кня­зе­ві, Хре­сти­те­лю­Ру­сі Во­ло­ди­ми­ру Свя­то­сла­ви­чу. «Ро­змах» спо­ру­ди не­аби­який: ви­тра­че­но 25 тонн брон­зи, ви­ко­ри­ста­но 20 ве­ли­че­зних ме­та­ле­вих кон­стру­кцій (ви­со­та «мо­сков­сько­го» Во­ло­ди­ми­ра — 17,5 ме­тра), де­кіль­ка су­пер­по­ту­жних тя­га­чів. Скуль­птор — Са­ла­ват Щер­ба­ков; іні­ці­а­тор зве­де­н­ня цьо­го ім­пер­сько­го ідо­ла — ро­сій­ське вій­сько­во-істо­ри­чне то­ва­ри­ство, до­бре ві­до­ме сво­ї­ми агре­сив­но­шо­ві­ні­сти­чни­ми по­гля­да­ми.

В чо­му сенс цьо­го дій­ства? Річ у тім, що Пу­тін та йо­го ото­че­н­ня чу­до­во ро­зу­мі­ють: ко­ли на­род (не ли­ше як етні­чна спіль­но­та, але й як від­кри­та, ін­клю­зив­на ду­хов­на ці­лі­сність) знає, за що він во­ює, що са­ме він за­хи­щає (роль істо­рії тут є ко­ло­саль­ною) — пе­ре­мог­ти та­кий на­род є не­мо­жли­вим. Ду­хов­ний ре­сурс є ва­жли­ві­шим за ма­те­рі­аль­ний та вій­сько­вий.

От­же, на­ві­що пу­тін­ські ім­пер­ці ви­тра­ча­ють ве­ли­че­зні ко­шти, ре­зер­ви, час і зу­си­л­ля в по­ту­гах «до­ве­сти», що є якась «спіль­на істо­рія» Ро­сії та Укра­ї­ни — це біль­шменш зрозуміло. Про­те все ж та­ки вра­жа­ють мас­шта­би, ци­нізм, на­хаб­ство, й, одвер­то ка­жу­чи, ду­рість цих рей­дер­ських зу­силь.

Хі­ба укра­їн­ці не зна­ють, що наш, ки­є­во- ру­ський Ве­ли­кий князь Во­ло­ди­мир Хре­сти­тель (був при вла­ді у 980—1015 ро­ках) по­мер у Бе­ре­сто­ві під Ки­є­вом за 132 (!) ро­ки до за­сну­ва­н­ня «сель­ца ма­ло­го» Мо­скви (на­віть якщо прийня­ти офі­цій­ну да­ту ці­єї по­дії, 1147 рік)? Ін­ша річ, що скла­да­є­ться та­ки вра­же­н­ня, що та вій­на за істо­ри­чну спад­щи­ну, яка бу­ла розв’яза­на Пу­ті­ним зна­чно ра­ні­ше від 2014 ро­ку — ця вій­на ці­ка­вить на­шу вла­дну «елі­ту», м’яко ка­жу­чи, мі­ні­маль­но­ю­мі­рою . Іна­кше чим по­ясни­ти її при­кру бай­ду­жість й па­сив­ність на тлі ім­пер­ських фаль­си­фі­ка­цій Мо­скви? Нев­же це сто­су­є­ться ли­ше істо­ри­чно зрі­лих на­ших спів­гро­ма­дян, зокре­ма, чи­та­чів «Дня», яким, пі­сля «Си­ли м’яко­го зна­ка», «По­вер­не­н­ня в Цар­го­род» та « Се­стри мо­єї, Со­фії» геть не тре­ба чи­та­ти ле­кції з ці­єї про­бле­ма­ти­ки? А от де­ко­му «на­го­рі», зда­є­ться, не за­ва­ди­ло б.

Са­ме чі­ткість на­шої істо­ри­чної пам’яті і є за­по­ру­ко­ю­то­го, що всі зу­си­л­ля Крем­ля рей­дер­ськи за­хо­пи­ти на­шу істо­рію, зро­би­ти Во­ло­ди­ми­ра Хре­сти­те­ля «рос­сий­ским» кня­зем бу­дуть мар­ним і ми — при ви­ко­нан­ні ці­єї умо­ви — змо­же­мо ска­за­ти: «Не трать, Мо­сква, си­ли! » . Адже по­лям битв вій­сько­вих зав­жди пе­ре­ду­ють, і про­дов­жу­ють, і су­про­во­джу­ють їх по­ля битв ідей­них, ін­фор­ма­цій­них та куль­тур­них.

А вза­га­лі мо­жна ствер­джу­ва­ти, що ця акція з «ру­си­фі­ка­ції» Во­ло­ди­ми­ра Свя­то­сла­ви­ча є аб­со­лю­тно на­о­чним від­дзер­ка­ле­н­ням сьо­го­ден­ної Ро­сії, її про­блем, фо­бій та хво­роб. І тут слід обов’яз­ко­во зга­да­ти про ще один пам’ятник, зве­де­ний щой­но в Ро­сії (в Ор­лі) — Іва­ну ІV Гро­зно­му. Там­те­шній гу­бер­на­тор з па­фо­сом про­го­ло­сив, що ця акція — свід­че­н­ня «по­вер­не­н­ня Ро­сії до вла­сних дже­рел» І з цим мо­жна ціл­ком по­го­ди­тись! Якщо Во­ло­ди­мир Свя­тий — це при­клад рей­дер­сько­го за­хо­пле­н­ня укра­їн­ської спад­щи­ни Ро­сі­єю, то Іван Гро­зний — кат, си­но­вбив­ця (всу­пе­реч то­му, що ствер­джує ор­лов­ський гу­бер­на­тор, чо­мусь пе­ре­ко­на­ний, що в ча­си ца­ря Іва­на вже існу­вав сла­ве­тний «град на Не­ве»), ти­ран, ре­лі­гій­ний бу­зу­вір, ви­ну­ва­тець Ве­ли­кої Сму­ти 1605—1612 р. р., і, зре­штою, пол­ко­во­дець- нев­да­ха (про­грав ва­жли­ву для Мо­ско­вії Ли­вон­ську вій­ну) — оце справ­ді своє, «искон­ное», мо­сков­сько-та­тар­ське. Ось де ви­то­ки так зва­ної Мо­сков­ської Ру­сі. І пра­вий ві­до­мий ро­сій­ський кі­но­ре­жи­сер Пав­ло Лун­гін, який за­сте­рі­гає: (www.novayagazeta.ru): «Не ви­кли­кай­те дух ли­хо­дія. Не грай­те з во­гнем, це не­без­пе­чна гра, жер­тва­ми якої ви са­мі мо­же­те ста­ти».

ФОТО З САЙТА MEDUZA.IO

ФОТО З САЙТА ORELSREDA.RU

Пам’ятник Іва­ну Гро­зно­му в Ор­лі як ме­мо­рі­а­лі­за­ція опри­чни­ни

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.