Ре­лі­кто­вий пер­спе­ктив­ний укра­ї­нець,

Або Сім уро­ків від Бо­г­да­на Гав­ри­ли­ши­на

Den (Ukrainian) - - Подробиці -

При­га­дую, не так дав­но на ка­на­лі « Куль­ту­ра » ме­ні тра­пив­ся ко­ро­ткий до­ку­мен­таль­ний фільм про Бо­г­да­на Гав­ри­ли­ши­на. Ка­ме­ра су­про­во­джу­ва­ла йо­го до рі­дно­го се­ла Ко­ро­пець, що в Тер­но­піль­ській обла­сті. Не мо­жна бу­ло не по­мі­ти­ти, з якою по­ва­гою і во­дно­час те­пло­тою, пі­є­те­том, але без шту­чно­го па­фо­су Бо­г­дан Дми­тро­вич зга­ду­вав про ба­тьків та своє жи­т­тя тут, на ма­лій ба­тьків­щи­ні. Тер­но­піль­щи­на по­ча­тку ми­ну­ло­го сто­лі­т­тя про­сту­па­ла з йо­го роз­по­віді у ви­ра­зних де­та­лях і штри­хах. Один із них врі­зав­ся в мою пам’ять: в отчо­му до­мі, роз­по­від­ав Бо­г­дан Гав­ри­ли­шин, бу­ло тіль­ки дві кни­ги — Бі­блія й « Ко­бзар » Шев­чен­ка.

Від­так Ве­ли­кі кни­ги за­да­ли ви­со­ку план­ку. Це пер­ший урок, ва­жли­вий для мо­ло­ді сьо­го­дні­шньо­го сві­ту.

Ве­ли­ка кни­га ду­хов­но зо­се­ре­дже­но­му чи­та­че­ві мо­же да­ти зна­чно біль­ше, ніж без­си­стем­не та не­впо­ряд­ко­ва­не по­гли­на­н­ня те­ра­бай­тів гло­ба­лі­зо­ва­но­го ін­фор­ма­цій­но­го про­сто­ру. Але сприйня­т­тя та за­сво­є­н­ня та­ких текс­тів бу­ло б не­мо­жли­ве без бла­го­да­тно­го ети­чно­го ґрун­ту, ро­зу­мо­вої чу­тли­во­сті, цін­но­стей, прив­не­се­них у світ Бо­г­да­на Дми­тро­ви­ча вже в ран­ньо­му ві­ці. Зі спо­га­дів ві­до­мо, що йо­го ба­тько­ві до­во­ди­ло­ся бу­ва­ти у сві­тах, ба­чи­ти, як жи­вуть лю­ди там.

Дру­гий клю­чо­вий урок: пра­виль­ні про­пор­ції сві­ту.

Пе­ре­ко­на­на: ще то­ді сфор­му­вав­ся ши­ро­кий го­ри­зонт май­бу­тньо­го чле­на Рим­сько­го клу­бу.

Жи­вій ду­ші, що пра­гне ро­сту, ва­жли­во зна­ти, що у сві­ті є ве­ли­ка мрія. По­трі­бно що­дня ста­ва­ти на крок ближ­чим до неї. Ду­маю, вже на ран­ньо­му ета­пі Бо­г­дан Гав­ри­ли­шин роз­ви­нув у со­бі той ко­ло­саль­ний, але ви­бір­ко­вий, ін­те­ле­кту­аль­ний апе­тит, який упро­довж жи­т­тя до­зво­ляє йо­му на­ни­зу­ва­ти цін­ні зна­н­ня на вже сфор­мо­ва­ну цін­ні­сну си­сте­му.

По­тім на йо­го жит­тє­во­му шля­ху зу­стрі­ну­ться справ­жні ве­ле­тні. На­зву ли­ше двох. Ми­тро­по­лит Ан­дрей Ше­пти­цький, бла­го­сло­ве­н­ня яко­го Бо­г­дан Дми­тро­вич до­сі зга­дує зі вдя­чні­стю. А ще От­то фон Габс­бург.

І це урок тре­тій: роль осо­би­сто­сті в жит­ті ін­шої осо­би­сто­сті.

Для ме­не, ре­да­кції «Дня» і на­ших чи­та­чів ва­жли­во, що са­ме Бо­г­дан Дми­тро­вич на­пи­сав спе­ці­аль­но для га­зе­ти свій спо­гад про не­ймо­вір­ну осо­би­стість, справ­жньо­го не­ре­а­лі­зо­ва­но­го Ко­ро­ля, який ві- ді­йшов у кра­щий світ у ли­пні цьо­го ро­ку ( див. ста­т­тю « Спо­гад про От­то фон Габс­бур­га » у « Дні » № 119 від 12 ли­пня 2011 ро­ку). Ве­ли­кий укра­ї­нець на­пи­сав про ве­ли­ко­го ав­стрій­ця і до­бро­го дру­га на­шо­го на­ро­ду. Як все ж та­ки ва­жли­во, щоб укра­їн­ці, які все ще ма­ють чи­ма­ло прив­не­се­них ком­пле­ксів, змо­гли оці­ни­ти роз­кіш ми­сли­ти в уні­сон із не­ор­ди­нар­ни­ми осо­би­сто­стя­ми.

Свою зна­ме­ни­ту кни­гу « До ефе­ктив­них су­спільств: До­ро­го­вка­зи в май­бу­тнє» ви­да­тний вче­ний на­пи­сав 1979 ро­ку ан­глій­ською мо­вою. Пі­сля цьо­го кни­га з’яв­ля­є­ться у пе­ре­кла­ді ні­ме­цькою, фран­цузь­кою, іспан­ською, япон­ською, ко­рей­ською, а зго­дом поль­ською мо­ва­ми. Укра­ї­на на той час пе­ре­бу­ва­ла в «кон­серв­ній бан­ці » Ра­дян­сько­го Со­ю­зу, щіль­но за­кри­тій та ізо­льо­ва­ній від над­зви­чай­но цін­них знань. На ви­да­н­ня сво­єї кни­ги рі­дною мо­вою, як за­зна­чав ав­тор, до­ве­ло­ся че­ка­ти до 1990 ро­ку. Ча­су ве­ли­ких змін.

Урок че­твер­тий: як ви­гля­дає ді­є­вий па­трі­о­тизм.

Як тіль­ки з’ яви­ла­ся пер­ша мо­жли­вість, Бо­г­дан Дми­тро­вич при­ніс в ін­те­ле­кту­аль­но збі­дне­ний укра­їн­ський про­стір най­цін­ні­ше з то­го, що на­дбав, — су­ча­сні зна­н­ня — Сві­то­ву Про­бле­ма­ти­ку.

На­ше зна­йом­ство з Бо­г­да­ном Гав­ри­ли­ши­ним та­кож від­бу­ло­ся в оре­о­лі осві­ти. З ви­хо­дом пер­шої кни­ги із « Бі­блі­о­те­ки « Укра­ї­на Incognita » я за­пла­ну­ва­ла Мар­шрут №1 уні­вер­си­те­та­ми кра­ї­ни. Уже пі­сля пер­шої зу­стрі­чі ке­рів­ни­цтво Ні­жин­сько­го пе­да­го­гі­чно­го звер­ну­ло­ся до ме­не з про­ха­н­ням про­дов­жи­ти ін­те­ле­кту­аль­не спіл­ку­ва­н­ня зі сту­ден­та­ми. Я за­ми­сли­ла­ся: зна­йом­ство з ким мо­же бу­ти най­більш пе­ре­кон­ли­вим, хто вті­лює ро­зу­мі­н­ня ши­ро­ко­го сві­ту й во­дно­час має кон­цен­тро­ва­ний за­ряд укра­їн­сько­сті? Від­ра­зу по­ду­ма­ла про Бо­г­да­на Гав­ри­ли­ши­на. І за­те­ле­фо­ну­ва­ла. Хо­ча на той час (а це був 2002 рік) ми за­ле­две бу­ли зна­йо­мі, він із лег­кі­стю по­го­див­ся на спіль­ну по­до­рож до Ні­жи­на. Для ко­гось це мі­сто, мо­жли­во, — про­сто ра­йон­ний центр Чер­ні­гів­ської обла­сті, але для Бо­г­да­на Гав­ри­ли­ши­на Ні­жин­ський уні­вер­си­тет — Аль­ма- ма­тер Го­го­ля! Це й про­ди­кту­ва­ло формат йо­го спіл­ку­ва­н­ня зі сту­ден­та­ми, яке осо­би­сто для ме­не від­кри­ло над­зви­чай­ну люд­ську ще­дрість та ко­ло­саль­ний по­тен­ці­ал пе­да­го­га в ши­ро­ко­му сми­слі цьо­го сло­ва.

Урок п’ятий: мо­гу­тня осо­би­стість, як пра­ви­ло, про­ста, очи­ще­на від су­є­ти та мар­но­слав­ства.

Час від ча­су Бо­г­дан Дми­тро­вич про­сто те­ле­фо­нує ме­ні зі сло­ва­ми під­трим­ки. Він ду­же схваль­но від­гу­кнув­ся про ідею Острозь­ко­го клу­бу віль­но­го ін­те­ле­кту­аль­но­го спіл­ку­ва­н­ня мо­ло­ді. І за­хо­тів зна­йти час осо­би­сто по­спіл­ку­ва­ти­ся з йо­го чле­на­ми. Са­ме він під­три­мав ви­да­н­ня « Ек­стра­кту +200»— 11-ї кни­ги з на­шої га­зе­тної бі­блі­о­те­ки. А ді­знав­шись про ро­бо­ту Лі­тньої шко­ли жур­на­лі­сти­ки «Дня» цьо­го ро­ку, Бо­г­дан Дми­тро­вич від­ра­зу за­явив про на­мір зу­стрі­ти­ся зі сту­ден­та­ми. Осо­би­сте зна­йом­ство ста­ло для сту­ден­тів, мо­жли­во, та­ко­го ж мас­шта­бу по­ді­єю, як для Бо­г­да­на Гав­ри­ли­ши­на зустріч із йо­го ве­ли­ки­ми на­став­ни­ка­ми.

Урок шо­стий, ви­слов­ле­ний са­мим Бо­г­да­ном Гав­ри­ли­ши­ним: « Від­да­ва­ти щось — при­но­сить зна­чно біль­ше за­до­во­ле­н­ня, аніж спо­жи­ва­ти са­мо­му».

У цьо­му зву­чить ре­лі­кто­вий пер­спе­ктив­ний укра­ї­нець.

Чи­ма­ло на­ших спів­ві­тчи­зни­ків рі­зних хвиль емі­гра­ції, впи­сав­шись у За­хі­дний світ, здо­бу­ли при­стой­ний рі­вень жи­т­тя, але не так ба­га­то ста­ли все­сві­тньо ві­до­ми­ми пу­блі­чни­ми ін­те­ле­кту­а­ла­ми, не за­бу­ва­ю­чи при цьо­му, що во­ни — укра­їн­ці. Із вдя­чні­стю мо­же­мо зга­да­ти Іва­на Ли­ся­ка­Ру­дни­цько­го, Єв­ге­на Ма­ла­ню­ка, Ула­са Сам­чу­ка, Ро­ма­на Шпор­лю­ка...

Бо­г­дан Гав­ри­ли­шин по­їхав з Укра­ї­ни ще 1943 ро­ку. За цей час про­йшов шлях від та­бо­ру для пе­ре­мі­ще­них осіб до ви­зна­н­ня у сві­то­вих ко­лах, ви­кла­да­н­ня в 70 кра­ї­нах та кон­суль­ту­ва­н­ня сві­то­вих ком­па­ній. Він жи­ве пе­ре­ва­жно за кор­до­ном, але зав­жди за­ли­ша­є­ться укра­їн­цем. Знає ба­га­то мов, але йо­го укра­їн­ська — при­ро­дна й ми­ло­зву­чна.

Урок сьо­мий — ви­зна­чаль­ний, він зву­чить май­же як на­ціо­наль­на ідея: іден­ти­чність і мо­дер­ні­за­ція.

Ко­ли йдеш, укра­їн­цю, у ве­ли­кий світ, не обов’ яз­ко­во ста­ва­ти нім­цем, ро­сі­я­ни­ном чи аме­ри­кан­цем.

При­клад Бо­г­да­на Гав­ри­ли­ши­на для укра­їн­ської мо­ло­ді мо­жна сфор­му­лю­ва­ти так: не бій­те­ся са­мо­стій­но ми­сли­ти і від­ва­жно мрі­я­ти.

Ла­ри­са ІВШИНА, го­лов­ний ре­да­ктор га­зе­ти «День»

(Ста­т­тя з кни­ги: «Бо­г­дан Гав­ри­ли­шин. За­ли­ша­юсь укра­їн­цем». Ки­їв, Уні­вер­си­тет­ське ви­дав­ни­цтво Пуль­са­ри, 2011)

ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.