Кра­дії ща­стя...

Den (Ukrainian) - - Культура - Оле­на ВАРВАРИЧ, те­а­тро­зна­вець

УКи­їв­сько­му Мо­ло­до­му, який за­ре­ко­мен­ду­вав се­бе як те­атр, у яко­му не бо­я­ться екс­пе­ри­мен­тів, зда­тні на смі­ли­ві зна­хід­ки і куль­ти­ву­ють про­цес по­шу­ку, на ви­пу­сти­ли «Укра­де­не ща­стя» за Іва­ном Фран­ком. Вір­ні­ше, цю ви­ста­ву, як і де­які ін­ші, на­при­клад, «Сво­ло­ту» за п’єсою І. Віл­кві­ста, пе­ре­не­се­но з ін­шо­го те­а­траль­но­го май­дан­чи­ка у ло­ка­цію Мо­ло­до­го. Ії час­тко­во ре­а­ні­мо­ва­но, де­що пе­ре­о­сми­сле­но — і по­ста­нов­ка на­бу­ла но­вих від­тін­ків.

Ін­те­рес до ви­ста­ви для ба­га­тьох, на­пев­не, об­умов­ле­ний де­кіль­ко­ма фа­кто­ра­ми. По-пер­ше, її по­ста­вив ху­до­жній ке­рів­ник те­а­тру Ан­дрій Бі­ло­ус, чиї ро­бо­ти за­жди при­вер­та­ють ува­гу до­свід­че­но­го гля­да­ча та зна­хо­дя­ться під про­фе­сій­ним при­ці­лом те­а­тро­знав­ців. Чо­му? Вва­жа­ють, є в них пев­на ін­три­га. На­сам­пе­ред, це сто­су­є­ться фор­ма­тів ре­жи­сер­сько­го рі­ше­н­ня, ху­до­жньо-сти­лі­сти­чних ро­дзи­нок, спе­ци­фі­ки ро­бо­ти з акто­ром. На­віть у ви­ко­нан­ні афіш до ви­став А.Бі­ло­уса, які, як пра­ви­ло, ство­рює ху­до­жник Бо­рис Ор­лов, при­су­тній пев­ний фльор та­єм­ни­чо­сті. Крім то­го, пер­ша по­ста­нов­ка «Укра­де­но­го ща­стя», яка три­ва­лий час йшла в те­а­трі «Су­зір’я», бу­ла здій­сне­на ще то­ді, ко­ли Ан­дрія Бі­ло­уса вва­жа­ли ре­жи­се­ром-по­ча­тків­цем. А от­же, що змі­ни­ло­ся? У ре­жи­сер­сько­му по­чер­ку, ро­зу­мін­ні цьо­го до­сить роз­кру­че­но­го ма­те­рі­а­лу?

По-дру­ге, ху­до­жній ке­рів­ник те­а­тру та ре­жи­сер ви­ста­ви в «Укра­де­но­му ща­сті» з’яв­ля­є­ться як актор у ро­лі Ми­хай­ла Гур­ма­на. На сьо­го­дні це єди­на актор­ська ро­бо­та Ан­дрія Бі­ло­уса у те­а­трі. То­му по­ди­ви­ти­ся, як він пра­цює на сце­ні, охо­чих ви­яви­ло­ся до­сить ба­га­то.

І на­ре­шті, ба­га­то гля­да­чів-«ста­ро­жи­лів» сво­го ча­су по­лю­би­ли цю до­во­лі не­стан­дар­тну вер­сію фран­ків­сько­го «Укра­де­но­го ща­стя» Бі­ло­уса. То­му по­ба­чи­ти, мов­ляв, у яко­му во­на ста­ні сьо­го­дні, бу­ло на­справ­ді ці­ка­во.

Ба­га­то хто пам’ятає, що істо­рію Ган­ни, яку у ви­ста­ві грає Ка­те­ри­на Кі­стень, її ко­ли­шньо­го ко­ха­но­го Ми­хай­ла Гур­ма­на (Ан­дрій Бі­ло­ус) та чо­ло­ві­ка Ган­ни Миколи За­до­ро­жньо­го (Дми­тро Сур­жи­ков) ре­жи­сер пе­ре­но­сить дію у 1930-ті. То­му формат сто­сун­ків між ге­ро­я­ми та осми­сле­н­ня одві­чно­го пи­та­н­ня «хто в ко­го вкрав ща­стя?» — де­що змі­ню­ю­ться.

Ган­на зі сво­їм чо­ло­ві­ком від по­ча­тку не жи­вуть роз­мі­ре­ним та спо­кій­ним жи­т­тям. Во­ни че­ка­ють на стра­шну звіс­тку. І ці­єю звіс­ткою стає по­ява ко­ли­шньо­го ко­ха­но­го Ган­ни Ми­хай­ла Гур­ма­на. То­му, не бу­ду­чи зна­йо­мим із ре­жи­сер­ською кон­це­пці­єю та ча­со­во-про­сто­ро­ви­ми транс­фор­ма­ці­я­ми, здій­сне­ни­ми Ан­дрі­єм Бі­ло­усом, де­яким гля­да­чам зда­є­ться, скла­дно від­по­ві­сти на пи­та­н­ня сто­сов­но пер­шої сце­ни. Чо­му ге­рої від­ра­зу знер­во­ва­ні, і чо­му во­ни не зди­ву­ва- лись по­яві Гур­ма­на, так, як це мо­гло б бу­ти? Про­те де­да­лі, з пе­ре­бі­гом по­дій, від­по­віді зна­хо­дя­ться.

Ці­ка­ве спо­сте­ре­же­н­ня: чо­мусь са­ме в цій вер­сії, хоч во­на до­сить близь­ка до по­ста­нов­ки в «Су­зір’ї», пер­ша ча­сти­на «Укра­де­но­го ща­стя» Ан­дрія Бі­ло­уса фра­гмен­та­ми на­га­дує «Стом­ле­них сон­цем» Ми­хал­ко­ва. І Гур­ман-Бі­ло­ус з’яв­ля­є­ться на сце­ні по­ді­бно до ен­ка­ве­ди­ста Мі­ті­Мен­ши­ко­ва, і Ка­те­ри­на Кі­стень схо­жа на Ін­ге­бор­гу Да­пку­най­те у ро­лі Ма­ру­сі. На­пев­но, то­му, що акто­ри по­до­ро­слі­ша­ли. І барв пси­хо­ло­гі­чно­го осми­сле­н­ня ро­лі, з огля­ду на по­ді­бність кон­флі­ктів, по­біль­ша­ло.

Ви­ста­ва до­сить емо­цій­на, на­віть при­стра­сна (та­ку емо­цій­ність зна­чно по­си­лює му­зи­ка Ми­ро­сла­ва Ско- ри­ка). Вар­то ли­ше зга­да­ти та­нець Ми­хай­ла і Ган­ни: без прив’яз­ки до на­ціо­наль­но­сті, ча­су і про­сто­ру, грі­хов­ний й во­дно­час спов­не­ний ко­ха­н­ня. Бі­ло­ус від­по­від­но до сво­го ре­жи­сер­сько­го по­чер­ку і в цій ви­ста­ві на­ма­га­є­ться до­слі­ди­ти при­ро­ду лю­ди­ни, яка та­кож пе­ре­бу­ває по­за усі­ля­ки­ми по­лі­ти­чни­ми чи істо­ри­чни­ми ре­а­лі­я­ми. На до­по­мо­гу, як зав­жди, при­хо­дять при­ро­дні ма­те­рі­а­ли: зер­но, ро­сли­на, во­да...Тон­ко пра­цю­ють сим­во­ли: па­пе­ро­ві кві­ти, які да­рує Ми­ко­ла Ган­ні, так щи­ро, на­віть по-ди­тя­чо­му ви­слов­лю­ю­чи свою лю­бов; ки­ну­те у гор­щик зер­но, з яко­го з’яв­ля­є­ться ро­сли­на, яку За­до­ро­жній ні­жно обе­рі­гає, аби не зла­ма­ти (так са­мо він по­во­ди­ться і зі сво­ї­ми по­чу­т­тя­ми)...

Са­ме то­му те­пе­рі­шня вер­сія ви­ста­ви Ан­дрія Бі­ло­уса зву­чить більш по­лі­фо­ні­чно, до­ро­сло і ба­га­то­гран­но. А хто в ко­го вкрав ща­стя?.. Лю­ди­на са­ма по со­бі ча­сто ви­сту­пає кра­ді­єм. Ща­стя, спо­кою, ко­ха­н­ня, жи­т­тя...

Ге­рої Фран­ка на­бу­ли но­вих від­тін­ків на Ка­мер­ній сце­ні Мо­ло­до­го

те­а­тру

ФОТО ВІОЛИ СОКОЛАН

Дію ви­ста­ви «Укра­де­не ща­стя» по­ста­нов­ник пе­ре­ніс у 1930-ті ро­ки. Го­лов­ні ро­лі ви­ко­ну­ють: Дми­тро Сур­жи­ков (Ми­ко­ла За­до­ро­жний) Ан­дрій Бі­ло­ус (Ми­хай­ло Гур­ман) і Ка­те­ри­на Кі­стень (Ган­на)

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.