Шанс до­тор­кну­ти­ся до сло­ва

Як Укра­їн­ське то­ва­ри­ство слі­пих від­сто­я­ло у су­ді уні­каль­ну ре­да­кцію та пра­во на друк спе­ці­а­лі­зо­ва­ної лі­те­ра­ту­ри

Den (Ukrainian) - - Суспільство - Ін­на ЛИХОВИД, «День»

Во­стан­ніх но­ме­рах жур­на­лу «Шко­ляр» ді­ти чи­та­ли по­вість про Іва­на Сір­ка, істо­рії про ге­ро­їв су­ча­сної вій­ни з Ро­сі­єю та про мрії їхніх ді­тей, ді­зна­ва­лись про при­їзд до Укра­ї­ни лю­ди­ни не­ймо­вір­ної си­ли ду­ху Ні­ка Вуй­чи­ча... До ре­чі, чи­та­ли жур­нал ді­тла­хи з осо­бли­во­стя­ми зо­ру, на­дру­ко­ва­ний він шри­фтом Брай­ля. До­не­дав­на існу­ва­н­ня пе­рі­о­ди­чно­го ви­да­н­ня бу­ло під ве­ли­ким пи­та­н­ням, оскіль­ки Ки­їв­ська мі­ська дер­жав­на адмі­ні­стра­ція су­ди­ла­ся з ре­да­кці­єю за при­мі­ще­н­ня, де та роз­та­шо­ву­ва­лась.

ДВА ПОВЕРХИ РОЗБРАТУ

Ще два пе­рі­о­ди­чні ви­да­н­ня, га­зе­ту « Про­мінь » і жур­нал « За­клик», зо­рі­єн­то­ва­ні на до­ро­сло­го чи­та­ча, ра­зом зі «Шко­ля­рем» ба­га­то ро­ків по­спіль го­тує ре­да­кція пе­рі­о­ди­чних ви­дань для не­зря­чих, єди­на на всю кра­ї­ну. На­ле­жить во­на Укра­їн­сько­му то­ва­ри­ству слі­пих і роз­та­шо­ва­на у бу­дин­ку, зве­де­но­му у 1960-х ро­ках ми­ну­ло­го сто­лі­т­тя ко­штом УТОС. Ре­да­кція за­ймає два поверхи спо­ру­ди на ву­ли­ці Ле­о­ні­да Пер­во­май­сько­го, 7А. Це пра­кти­чно центр Ки­є­ва, Пе­черськ. Звід­си — і основ­на при­чи­на су­до­вої тя­га­ни­ни за ре­да­кцій­не при­мі­ще­н­ня між УТОС і КМДА.

Су­ди три­ва­ли з 2015 ро­ку. Що ці­ка­во, пер­шим по­да­ло по­зов Укра­їн­ське то­ва­ри­ство слі­пих, щоб за­твер­ди­ти пра­во вла­сно­сті на ре­да­кцій­не при­мі­ще­н­ня за со­бою. Як по­яснив член УТОС Оле­ксандр ОСАДЧИЙ, у 1988 ро­ці бу­ди­нок бу­ло без­опла­тно пе­ре­да­но на ба­ланс Управ­лі­н­ня жи­тло­во­го го­спо­дар­ства Пе­чер­сько­го ра­йо­ну в мі­сті Ки­є­ві як жи­тло­вий. Однак 1992 ро­ку КМДА прийня­ла рі­ше­н­ня, яким вклю­чи­ла до скла­ду ко­му­наль­но­го май­на весь бу­ди­нок, зокре­ма з адмі­ні­стра­тив­ни­ми при­мі­ще­н­ня­ми, до яких на­ле­жав ре­да­кцій­ний офіс. Тож ми­ну­ло­го ро­ку УТОС звер­ну­ло­ся до су­ду, щоб за­крі­пи­ти за со­бою пра­во вла­сно­сті на це при­мі­ще­н­ня. Ва­жли­во, що у чле­нів ор­га­ні­за­ції є усі до­ку­мен­ти, які до­во­дять, що ре­да­кцій­не при­мі­ще­н­ня на­ле­жить то­ва­ри­ству.

«ОЧІКУВАЛИ ПО­ЛІ­ТИ­ЧНО­ГО РІ­ШЕ­Н­НЯ СУ­ДУ»

Суд пер­шої ін­стан­ції ви­ніс рі­ше­н­ня на ко­ристь по­зи­ва­чів, однак КМДА по­да­ла апе­ля­цію. Апе­ля­цій­ний суд під­три­мав по­пе­ре­днє рі­ше­н­ня, пі­сля чо­го ме­рія звер­ну­лась до Ви­що­го го­спо­дар­сько­го су­ду, щоб та­ки за­ли­ши­ти ре­да­кцій­не при­мі­ще­н­ня за со­бою. Не­що­дав­но за­вер­ши­лось слу­ха­н­ня по цій спра­ві, і Ви­щий го­спо­дар­ський суд ви­ніс вер­дикт на ко­ристь УТОС, хо­ча спо­ча­тку спра­ва ве­лась у зов­сім ін­шо­му ру­слі.

«Лю­ди за­хви­лю­ва­лись, бо, як пра­ви­ло, суд ка­са­цій­ної ін­стан­ції не пе­ре­ві­ряє до­ка­зи, а тут суд­ді ви­ма­га­ли до­ка­зо­ву ба­зу, то­му всі роз­ці­ни­ли це так, що бу­де не за­кон­не рі­ше­н­ня, а по­лі­ти­чне, — по­ясню­вав адво­кат Сте­пан ФІЛІП, ко­трий за­хи­щав ін­те­ре­си УТОС у су­ді. — Але ре­аль­но усі пе­ред­умо­ви для цьо­го ство­рю­ва­лись, зокре­ма че­рез по­ве­дін­ку суд­дів. Бо ко­ли нас пи­та­ють, на що ми ви­тра­ти­ли гро­ші, це одне, а ко­ли за­пи­ту­ють, ку­ди ви їзди­ли на оті чо­ти­ри лі­три бен­зи­ну, по яких не схо­дя­ться до­ку­мен­ти, це ін­ша спра­ва. То­му ви­ни­кло та­ке за­не­по­ко­є­н­ня».

Сум­ні­ви що­до су­до­во­го рі­ше­н­ня ви­ни­ка­ли не ли­ше в адво­ка­та. «Остан­нє за­сі­да­н­ня про­хо­ди­ло більш-менш нор­маль­но, на від­мі­ну від по­пе­ре­дніх. А спо­ча­тку справ­ді бу­ли сум­ні­ви що­до оста- то­чно­го рі­ше­н­ня, бо йде­ться про та­кий ла­сий шма­то­чок зем­лі на Пе­чер­ську, — роз­по­від­ав «Дню» пі­сля су­ду Оле­ксандр Осадчий. — У нас є акт про вве­де­н­ня бу­дин­ку в ек­сплу­а­та­цію, гро­шо­ва оцін­ка, бу­кваль­но всі до­ку­мен­ти, які під­ня­ли з ар­хі­вів. Зем­ля ви­да­на для УТОС 1953 ро­ку, зве­ли цей бу­ди­нок у 1962-му, квар­ти­ри да­ва­ли тим, хто сто­яв на квар­тир­но­му облі­ку. Мі­ський го­ло­ва Ки­є­ва Ві­та­лій Кли­чко не­дав­но теж ви­знав, що пра­во вла­сно­сті за на­ми».

ЗАКРИТИЙ БЮ­ДЖЕТ

Так чи іна­кше, мі­сто за­вда­ло до­да­тко­вих кло­по­тів то­ва­ри­ству. Крім то­го, в остан­ні ро­ки під­ви­щи­ло орен­дну пла­ту. Як до­дає Сте­пан Філіп, ще й до­да­ли до орен­ди спла­ту по­да­тку на зем­лю у роз­мі­рі 13 ти­ся­чгри­вень що­мі­ся­ця. А УТОС і без то­го пе­ре­жи­ває не най­кра­щі ча­си, бра­кує ко­штів на рі­зні про­е­кти. Втім пе­рі­о­ди­чні ви­да­н­ня на­ма­га­ю­ться ви­да­ва­ти без упи­ну, бо це єди­на мо­жли­вість для не­зря­чих до­тор­кну­ти­ся до сло­ва. За дер­жав­ні ко­шти остан­ні ро­ки пра­кти­чно ні­чо­го не дру­ку­є­ться.

«З 2009 ро­ку до­ступ до бю­дже­ту для нас за­кри­ли, нам на­дає фі­нан­со­ву до­по­мо­гу Фонд со­ці­аль­но­го за­хи­сту ін­ва­лі­дів. Тоб­то за­мість то­го, щоб отри­ма­ти до­по­мо­гу на по­кра­ще­н­ня со­ці­аль­них умов, ми ви­ко­ри­сто­ву­є­мо її на ви­пуск лі­те­ра­ту­ри шри­фтом Брай­ля — адже нам не мо­жуть да­ти кіль­ка ви­дів до­по­мо­ги, — роз­по­від­ає Сте­пан Філіп, який крім адво­кат­ської ді­яль­но­сті, ще й ке­рує Бу­дин­ком дру­ку та зву­ко­за­пи­су УТОС. — Нам на рік ви­да­ють 1 міль­йон 900 ти­ся­чгри­вень, і за ці ко­шти ми го­ту­є­мо шри­фтом Брай­ля близь­ко 40 книг, по сто при­мір­ни­ків ко­жна, та близь­ко 200 озву­че­них книг. Роз­по­всю­джу­є­мо їх у ме­жах УТОС по всій Укра­ї­ні, а та­кож у бі­бліо­те­ках і шко­лах-ін­тер­на­тах».

«ПО­ЛІ­ТИ­КА ДЕР­ЖА­ВИ ТА­КА, ЩОБ НЕЗРЯЧІ БУ­ЛИ БЕЗГРАМОТНИМИ»

Та це кра­пля в мо­рі, з огля­ду на те, скіль­ки ху­до­жньої чи на­у­ко­во­по­пу­ляр­ної лі­те­ра­ту­ри з’яв­ля­є­ться що­ро­ку, не ка­жу­чи про пе­рі­о­ди­ку. На на­ше уто­чне­н­ня, на­скіль­ки ва­жли­ва для не­зря­чих єди­на на всю кра­ї­ну спе­ці­а­лі­зо­ва­на ре­да­кція, Сте­пан Філіп від­по­вів зу­стрі­чним пи­та­н­ням: «Мо­же­те уяви­ти, що вас не вчи­ли ні пи­са­ти, ні чи­та­ти? Сьо­го­дні по­лі­ти­ка дер­жа­ви та­ка, щоб незрячі бу­ли безграмотними. Я був на Фо­ру­мі ви­дав­ців у Льво­ві, і ме­не вра­зи­ла те­ма одно­го кру­гло­го сто­лу — про те, чи по­трі­бен Брайль при су­ча­сних те­хно­ло­гі­ях. Це те са­ме, що пи­та­ти, для чо­го нам те­атр, кі­но, осві­та».

У біль­шо­сті ви­пад­ків ви­да­н­ня для не­зря­чих ви­хо­дять у світ ви­клю­чно за іні­ці­а­ти­ви са­мих не­зря­чих. При­мі­ром, рік то­му Все­укра­їн­ська мо­ло­ді­жна гро­мад­ська ор­га­ні­за­ція лю­дей з ін­ва­лі­дні­стю по зо­ру «Ге­не­ра­ція успі­шної дії» пре­зен­ту­ва­ла ре­льє­фно-гра­фі­чну адмі­ні­стра­тив­ну кар­ту Укра­ї­ни, ви­го­тов­ле­ну шри­фтом Брай­ля. Її під­го­ту­ва­ли спе­ці­аль­но для шкіл, де вча­ться ді­тки з осо­бли­во­стя­ми зо­ру. А від дер­жа­ви по­ді­бні ма­те­рі­а­ли на­вчаль­ні за­кла­ди отри­му­ва­ли ще за ра­дян­ських ча­сів. На­дру­ку­ва­ли но­ві кар­ти у Поль­щі ко­штом Від­ді­лу пре­си, осві­ти та куль­ту­ри По­соль­ства США в Укра­ї­ні.

На пи­та­н­ня, чи бу­де хоч якесь фі­нан­су­ва­н­ня спе­ці­а­лі­зо­ва­ної лі­те­ра­ту­ри у бю­дже­ті на 2017 рік, Сте­пан Філіп іро­ні­чно від­ма­ху­є­ться. За­зна­чає, що без ти­ску на вла­ду ні­хто про по­тре­би осіб із про­бле­ма­ми зо­ру не по­тур­бу­є­ться. А цим лю­дям є чим за­йма­ти­ся і без об­би­ва­н­ня по­ро­гів чи­нов­ни­цьких ка­бі­не­тів.

ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.