Ста­ни­ця Лу­ган­ська – зо­на ви­со­кої на­пру­ги

На лі­нії фрон­ту є осо­бли­во чу­тли­ві мі­сця, де не­о­ба­чний рух мо­же при­зве­сти до лан­цю­го­вої реакції еска­ла­ції. Са­ме то­му Ки­їв має три­ма­ти ру­ку на пуль­сі що­до цих те­ри­то­рій

Den (Ukrainian) - - Подробиці - Ва­лен­тин ТОРБА, «День» Фото ав­то­ра

Ми­ну­ло­го ти­жня ПАРЄ в низ­ці прин­ци­по­вих мо­мен­тів, не без ти­ску з бо­ку укра­їн­ської де­ле­га­ції, роз­ста­ви­ла чі­ткі акцен­ти. А са­ме: там ви­зна­ли, що Ро­сія є агре­со­ром, а от­же, від­по­від­аль­на за свої зло­чин­ні дії на Дон­ба­сі й під час оку­па­ції Кри­му. Цей факт, хоч і до­во­лі за­пі­зно, але все ж та­ки був ар­ти­ку­льо­ва­ний Пар­ла­мент­ською Асам­бле­єю офіційно. Без­умов­но, За­хід не про­сто так дає по­ді­бні ви­зна­че­н­ня. В лю­то­му 2015 ро­ку Ки­їв дій­сно взяв на се­бе зо­бов’ яза­н­ня про­ве­сти ви­бо­ри на оку­по­ва­ній те­ри­то­рії, але за умо­ви, перш за все, при­пи­не­н­ня во­гню, що по цей день не до­ся­гну­то. Да­лі — ви­бо­ри і за до­бу по­ли­ше­н­ня ро­сі­я­на­ми укра­їн­ської зем­лі ра­зом зі сво­ї­ми тан­ка­ми і ко­ко­шни­ка­ми. Зви­чай­но, цей ал­го­ритм ви­гля­дає уто­пі­чно. Але, втім, ми існу­є­мо са­ме в та­ких вір­ту­аль­них сві­тах ди­пло­ма­тії за аб­со­лю­тно ре­аль­них умов вій­ни.

Цьо­го ж ти­жня го­лов­ною по­ді­єю ста­ло про­ве­де­н­ня зу­стрі­чі «нор­манд­ської че­твір­ки». Деякі сві­то­ві лі­де­ри пря­мо ви­сло­ви­ли­ся, що для подаль­ших кон­стру­ктив­них кро­ків з уре­гу­лю­ва­н­ня «кон­флі­кту на Дон­ба­сі», а по фа­кту — агре­сії РФ про­ти Укра­ї­ни, не­об­хі­дно за­вер­ши­ти від­від сил і за­со­бів, що ма­ло б ста­ти га­ран­ті­єю де­е­ска­ла­ції хо­ча б на пев­них ді­лян­ках фрон­ту. Зре­штою — в че­твер бу­ли озву­че­ні ще чо­ти­ри пун­кти роз­ве­де­н­ня (окрім по­пе­ре­дніх трьох). Що­прав­да, ви­ни­кає спра­ве­дли­ве за­пи­та­н­ня: чи має від­бу­ва­ти­ся роз­ве­де­н­ня сил і за­со­бів там, де Ро­сія й без то­го спо­ча­тку по­вин­на са­ма ві­ді­йти на по­зи­ції, ви­зна­че­ні ще Мін­ськом-1? Мо­жли­во, вар­то спо­ча­тку вре­гу­лю­ва­ти лі­нію зі­ткне­н­ня згі­дно з ти­ми до­мов­ле­но­стя­ми, які РФ вко­тре по­ру­ши­ла, а вже по­тім го­во­ри­ти про роз­ве­де­н­ня у зга­да­но­му Де­баль­це­во­му.

Ро­сій­ська сто­ро­на зро­би­ла все, щоб зі­рва­ти пе­ре­го­вор­ний про­цес і зви­ну­ва­ти­ти в цьо­му укра­їн­ську сто­ро­ну. Тут ста­ли в на­го­ді й убив­ство зло­чин­ця «Мо­то­ро­ли», яке всі­ля­ко об­сма­ку­ва­ли в ін­тер­не­ті, й ре­гу­ляр­ні об­стрі­ли укра­їн­ських те­ри­то­рій вно­чі, ко­ли ОБСЄ во­ліє ба­чи­ти сни, а не ре­а­лії Донбасу. Ро­сій­ське ТБ вко­тре бу­кваль­но роз­кру­ти­ло істе­ри­ку, як зав­жди пе­ре­гор­та­ю­чи си­ту­а­цію до­го­ри дри­ґом. Та зу­стріч «че­твір­ки» та­ки від­бу­ла­ся. Без­умов­но, до­ро­го­вка­зом до неї ста­ло роз­ве­де­н­ня сил і за­со­бів у двох пун­ктах на лі­нії фрон­ту як озна­ка го­тов­но­сті укра­їн­ської сто­ро­ни до кон­стру­кти­ву. І тут, якщо За­хід дій­сно ба­жає хоч якось вре­гу­лю­ва­ти кон­флікт, він має за­йма­ти від­по­від­ну по­зи­цію ти­ску на РФ, яка вдер­ла­ся на чу­жу тер­то­рію, бле­фує на пе­ре­го­во­рах і фа­кти­чно ігно­рує взя­ті зо­бов’яза­н­ня.

То­му ре­а­лі­за­ція Мін­ських угод — це ще й пев­на га­ран­тія про­дов­же­н­ня сан­кцій про­ти РФ та ло­яль­но­сті За­хо­ду у рі­зно­го ро­ду до­по­мо­зі Укра­ї­ні. В то­му чи­слі до­по­мо­зі ди­пло­ма­ти­чній. Звер­ні­мо ува­гу на деякі по­си­ли від сві­то­вих лі­де­рів ми­ну­ло­го ти­жня. Штайн­ма­єр на­ре­шті за­сум­ні­вав­ся у мо­жли­во­сті про­ве­де­н­ня ви­бо­рів на оку­по­ва­них те­ри­то­рі­ях. Фран­суа Ол­ланд «обра­зив» Пу­ті­на що­до агре­сії остан­ньо­го в Си­рії, пі­сля чо­го остан­ній по­чав ко­вер­зу­ва­ти і від­мов­ля­ти­ся бра­ти участь у зу­стрі­чі 19 жов­тня. У свою чер­гу мі- ністр за­кор­дон­них справ Фран­ції Жан-Марк Еро на по­ча­чтку ти­жня за­явив, що ме­тою «нор­манд­ської» зу­стрі­чі в Бер­лі­ні бу­де до­ма­га­н­ня від Укра­ї­ни про­су­ва­н­ня у спра­ві зі «ста­ту­сом Донбасу» і за­ко­ном про ви­бо­ри на йо­го оку­по­ва­ній ча­сти­ні.

Ра­зом із тим три­ває про­цес ре­а­лі­за­ції Рам­ко­во­го рі­ше­н­ня три­сто­рон­ньої кон­та­ктної гру­пи про роз­ве­де­н­ня сил і за­со­бів на окре­мих ді­лян­ках, що підписано в Мін­ську 21 ве­ре­сня 2016 ро­ку. Ав­тор, лу­ган­ча­нин, і сам не­о­дно­зна­чно сприйняв та­ке роз­ве­де­н­ня... При­чи­ни — об’єктив­ні: по-пер­ше, са­ма фра­за «роз­ве­де­н­ня сил» рі­же ву­хо тим фа­ктом, що від­бу­ва­є­ться во­но на на­шій те­ри­то­рії; по-дру­ге, РФ не­о­дно­ра­зо­во ви­ко­ри­сто­ву­ва­ла ди­пло­ма­тію, як шир­му, для агре­сив­них кро­ків. То­му при­клад — по­ка­зо­ва си­ту­а­ція з Де­баль­це­вим. Але, ма­буть, це Рам­ко­ве рі­ше­н­ня є одним із спосо­бів про­де­мон­стру­ва­ти сві­ту, що Укра­ї­на зі сво­го бо­ку ро­бить все, щоб зі­штов­хну­ти си­ту­а­цію з мер­твої то­чки, не втра­ча­ю­чи по­зи­цій.

За ці­єю уго­дою, не без про­блем, але все ж та­ки вже від­бу­ло­ся роз­ве­де­н­ня сил і за­со­бів на два кі­ло­ме­три у двох по­зи­ці­ях на Дон­ба­сі — Пе­трів­сько­му й Зо­ло­то­му. Але у тре­тьо­му пун­кті про­цес за­бу­ксу­вав. «День» від­пра­вив­ся до на­се­ле­но­го пун­кту, який зна­хо­ди­ться на лу­ган­ській лі­нії фрон­ту, щоб без­по­се­ре­дньо сво­ї­ми очи­ма по­ба­чи­ти, ру­ка­ми по­ма­ца­ти і но­га­ми про­то­па­ти мі­сце­ві ре­а­лії.

Ста­ни­ця Лу­ган­ська. Се­ли­ще мі­сько­го ти­пу, від яко­го, як-то ка­жуть, ру­кою по­да­ти до Лу­ган­ська. Але, як го­во­рив го­лов­ний ге­рой Стал­ке­ра, «ру­ка для цьо­го по­вин­на бу­ти за­над­то дов­гою». На по­ча­ток ли­пня цьо­го ро­ку в Ста­ни­ці (са­ме так ско­ро­че­но мі­сце­ві на­зи­ва­ють Ста­ни­цю Лу­ган­ську) бу­ло три ти­ся­чі зруй­но­ва­них бу­дин­ків, які не­при­да­тні до жи­т­тя. Кіль­ка со­тень із них зруй­но­ва­но до фун­да­мен­ту. По­сі­че­ні вер­хи де­рев від «гра­дів», блок­по­сти на ко­жно­му кро­ці, зграї без­при­туль­них со­бак та ди­ка ко­но­пля оба­біч до­ро­ги. А ще спо­га­ди мі­сце­вих про те, як при­лі­та­ли «гра­ди» з Лу­ган­ська і «смер­чі» з РФ. Роз­по­від­а­ють про це во­ни не­охо­че, з втом­ле­ни­ми, зі свин­цем на дні очи­ма — від ре­гу­ляр­них ні­чних ви­бу­хів. Зо­на — не для сну...

Два ро­ки то­му ме­ні вже до­во­ди­ло­ся тут бу­ти. То­ді у ве­ре­сні 2014-го я пе­ре­ти­нав лі­нію роз­ме­жу­ва­н­ня для то­го, щоб не за вла­сним ба­жа­н­ням на­дов­го по­ли­ши­ти Лу­ганськ. Яке ж бу­ло мо­їм зди­ву­ва­н­ня, ко­ли ді­знав­ся, що бо­йо­ви­ки, які то­ді сто­я­ли за Сі­вер­ським Дін­цем, за­раз сто­ять вже на на­чеб­то кон­тро­льо­ва­ній на­ми те­ри­то­рії. Пер­ше пи­та­н­ня — чи не за­ба­га­то те­ри­то­рій, на які по­лі­зла ро­сій­ська чу­ма, не від­по­від­а­ють Мін­ським уго­дам? Як тут не зга­да­ти втра­че­не Де­баль­це­ве, яке «віджа­ли» ро­сій­ські вій­ська са­ме че­рез три дні пі­сля під­пи­са­н­ня Мін­ська-2? Оче­ви­дно, Мо­сква не пла­нує зу­пи­ня­ти­ся. Більше то­го, бо­йо­ви­ки (а зде­біль­шо­го на пе­ре­до­вій — са­ме на­йман­ці, то­ді як ка­дро­ві ро­сій­ські вій­сько­ві пе­ре­бу­ва­ють на на­сту­пних лі­ні­ях, так би мо­ви­ти, ви­сту­па­ю­чи «за­гра­до­тря­да­ми» для гар­мат- но­го м’яса), які пе­ре­бу­ва­ють на цій вже три­по­вер­хо­вій за­бе­то­но­ва­ній по­зи­ції з на­шо­го бо­ку Сі­вер­сько­го Дін­ця, по­ста­ви­ли пе­ред на­шим но­сом три 120-мі­лі­ме­тро­ві «тру­би», дві зе­ні­тні уста­нов­ки та дві БМ-2 (бро­не­ма­ши­ни). І ці «ство­ли», по­вто­рюю, «див­ля­ться» на нас впри­тул зза на­шої ж те­ри­то­рії. У від­по­відь на це бу­ли по­си­ле­ні укра­їн­ські по­зи­ції, які, так би мо­ви­ти, в без­по­се­ре­дній близь­ко­сті стри­му­ють подаль­шу екс­пан­сію в на­шій зо­ні, яку ба­га­то хто не­о­ба­чно на­зи­ває «сі­рою». Це не «сі­ра зо­на», а зо­на по­стій­ної, пер­ма­нен­тної на­пру­ги. Сам факт та­кої озбро­є­ної спо­ру­ди го­во­рить про те, що агре­сор не по­ли­шає на­мі­рів роз­ви­тку сво­го на­сту­пу, і на­яв­ність во­гне­вої по­зи­ції на на­шо­му бе­ре­зі — це одна зі спроб по­ки що одні­єю но­гою сту­пи­ти на наш фланг.

Без­умов­но, за та­ких об­ста­вин по­трі­бна фор­му­ла «роз­ряд­ки». І спро­ба роз­ве­де­н­ня сил ма­ла б бу­ти та­ким сце­на­рі­єм. Та, ви­вча­ю­чи осо­бли­во­сті мі­сце­во­сті, мо­жна при­йти до ви­снов­ку, що сце­на­рій цей має бу­ти ду­же не­про­стим і на йо­го пе­ре­по­ні сто­їть низ­ка ва­жли­вих чин­ни­ків. Пер­ше — гео­гра­фія. Дру­ге — мен­таль­ність мі­сце­во­го на­се­ле­н­ня. Тре­тє — ро­бо­та мі­сій спо­сте­рі­га­чів. Ну і че­твер­те — на­мі­ри агре­со­ра.

Я та вій­сько­ві сто­ї­мо в ра­йо­ні КПВВ і роз­гля­да­є­мо гео­гра­фію зо­ни, яка те­о­ре­ти­чно має під­ля­га­ти для ма­нев­рів з від­ве­де­н­ня військ згі­дно Рам­ко­вої уго­ди. Пе­ред на­ми чі­тко ви­дно на весь го­ри­зонт зе­ле­ну сму­гу го­ри над Сі­вер­ським Дін­цем. Там — во­рог. А за ним рі­дна «чу­жа» зем­ля — Лу­ганськ ли­ше за 10 км від ме­не. Ста­ни­ця Лу­ган­ська ж тут, під мо­ї­ми но­га­ми і оком во­ро­га. Оку­пант за­ймає до­мі­ну­ю­чу по­зи­цію не ли­ше то­му, що зна­хо­ди­ться на ви­со­чи­ні, а й то­му, що щіль­но осво­їв мі­сце­вість, яка скла­да­є­ться з дач, під­ва­лів, лі­сних ма­си­вів. Вій­сько­ві ствер­джу­ють, що бо­йо­ви­ки на­віть про­ри­ли ту­не­лі, з яких у пев­ний мо­мент га­тять по укра­їн­ських по­зи­ці­ях, а по­тім по­вер­та­ю­ться у ви­ри­ту ша­хту, фа­кти­чно не на­ра­жа­ю­чись на небезпеку во­гню у від­по­відь.

Звер­таю ува­гу чи­та­ча на цю го­ру. Важ­ко уяви­ти со­бі будь-яку мі­сію, яка мо­гла б із будь-яким ман­да­том в ре­аль­но­сті про­сте­жи­ти за від­ве­де­н­ням сил на ній, де не ли­ше ви­бу­до­ва­на по­ту­жна си­сте­ма з сил і за­со­бів, а й існує без­ліч ва­рі­ан­тів для ма­ску­ва­н­ня. Від­чу­т­тя та­ке, що ми зна­хо­ди­мось на від­кри­тій до­ло­ні.

Це по­яснює не­ймо­вір­ні руй­на­ції Ста­ни­ці. Во­рог бу­кваль­но від­пра­цьо­вує на нас ва­рі­ан­ти атак. Вда­ли­ні на схід чі­тко мо­жна роз­гле­ді­ти зна­ме­ни­тий на Лу­ган­щи­ні пам’ятник кня­зю Іго­рю, який пе­ре­тво­рив­ся на фор­те­цю бан­ди­тів. Але, що ва­жли­во до­да­ти, не­що­дав­но про­тив­ник на 500 ме­трів на за­хід від цьо­го пам’ятни­ка по­чав бу­ду­ва­ти ще одну по­си­ле­ну бе­то­но­ва­ну по­зи­цію з від­по­від­ни­ми бун­кер­ни­ми спо­ру­да­ми. Зу­сьо­го ви­дно, що на­мі­ри агре­со­ра зо­се­ре­дже­ні на укрі­плен­ні і без то­го ви­гі­дних по­зи­ції над Сі­вер­ським Дін­цем. Пер­ша думка — тут вар­то по­жи­ти хо­ча б кіль­ка днів тим, хто з ви­со­ких єв­ро­пей­ських три­бун за­яв­ляє про «осо­бли­вий ста­тус» там, де бу­кваль­но ко­жне де­рев­це про­ся­кну­то осо­бли­вою на­пру­гою.

Один із вій­сько­вих чі­тко го­во­рить, що від­ве­де­н­ня мо­жли­ве, але на ко­жній діль­ни­ці та­ке від­ве­де­н­ня бу­де рі­зним і зде­біль­шо­го не більш ніж на пів­кі­ло­ме­тра. Да­лі — не­без-

пе­ка. Офі­цер на моє за­пи­та­н­ня що­до спро­мо­жно­сті опе­ра­тив­но­го по­вер­не­н­ня на по­ча­тко­ві по­зи­ції у ви­пад­ку на­сту­пу бо­йо­ви­ків уто­чнює — вій­сько­ві від­пра­цю­ва­ли мо­жли­вість не­гай­но­го по­вер­не­н­ня. «То в чо­му ж проблема?» — ди­ву­ю­ся. Очі з від­кри­тої смуж­ки ба­ла­кла­ви «від­по­від­а­ють»: пи­та­н­ня в то­му, якою ці­ною. І ме­ні вка­за­ли на на­сип для за­лі­зни­чних шля­хів, що бу­кваль­но за­го­ро­джує і ав­то­стан­цію, і КПВВ зі схо­ду. Дій­сно, від­хід у схі­дно­му на­прям­ку озна­чає «від­рі­за­н­ня се­бе» від пун­кту пе­ре­ти­ну цим на­си­пом, що від­по­від­но дасть на­па­дни­ку ускла­дни­ти на­шу обо­ро­ну.

Що на за­хо­ді від КПВВ? Там — зде­біль­шо­го го­ро­ди і рід­кі зруй­но­ва­ні та ки­ну­ті да­чні ха­тин­ки. Те­ри­то­рія за­мі­но­ва­на і у ви­пад­ку від­ве­де­н­ня має бу­ти роз­мі­но­ва­на. Зно­ву ж та­ки, уяві­мо по­тен­цій­ний сце­на­рій по­ру­ше­н­ня бан­ди­та­ми Рам­ко­во­го рі­ше­н­ня. Зо­дно­го бо­ку, на­ші по­зи­ції на схо­ді по­чи­на­ють фор­су­ва­ти на­сип, при цьо­му пе­ре­бу­ва­ю­чи під во­гнем з про­ти­ле­жно­го до­мі­ну­ю­чо­го бе­ре­га Дін­ця. Здру­го­го бо­ку, від­по­відь на за­хі­дно­му флан­зі осо­бли­во не бу­де ускла­дне­на гео­гра­фі­єю, що­прав­да, це не ви­клю­чає зно­ву ж та­ки атак з дру­го­го бе­ре­га. От­же, ри­зи­ки втрат ве­ли­кі, осо­бли­во якщо уяви­ти со­бі мо­жли­вий під­го­тов­ле­ний ди­вер­сій­ний по­тен­ці­ал во­ро­га в са­мій Ста­ни­ці.

На ав­то­вок­за­лі зу­стрі­ча­є­мо пред­став­ни­ків мі­сії ОБСЄ. Чи­сте­сень­кі бі­лі джи­пи, ка­ски і бро­не­жи­ле­ти. Про­шу про­ко­мен­ту­ва­ти їхню роль в мо­жли­во­му роз­ве­ден­ні сил на да­ній те­ри­то­рії. ОБСЄшник ха­ра­ктер­ним російським акцен­том по­яснює, що ко­мен­ту­ва­ти нічого не зби­ра­є­ться. Пи­та­н­ня ж сер­йо­зне і прин­ци­по­ве — чо­му ста­ни­ча­ни ба­чать джи­пи ОБСЄ в до­ста­тній кіль­ко­сті на ву­ли­цях Ста­ни­ці вдень і не ба­чать їх вно­чі, ко­ли від­бу­ва­ю­ться об­стрі­ли ба­га­то­стра­ждаль­но­го на­се­ле­но­го пун­кту? Офі­цій­на по­зи­ція ОБСЄ на­сту­пна: їм по­трі­бні га­ран­тії без­пе­ки. Та­ка по­зи­ція ста­вить під сум­нів вза­га­лі до­ціль­ність існу­ва­н­ня під­слі­пу­ва­тої стру­кту­ри, ве­ли­ка кіль­кість пред­став­ни­ків якої є ро­сі­я­на­ми, а от­же, пло­т­тю агре­со­ра. Апрі­ор­ний оксю­мо­рон — на­ві­що вза­га­лі по­трі­бна та­ка спо­сте­ре­жна мі­сія там, де вже існу­ють га­ран­тії без­пе­ки?

Що ж до ро­бо­ти з мі­сце­вим на­се­ле­н­ням, то мо­жна ска­за­ти, що во­на по­кла­де­на на пле­чі кіль­кох лю­дей. Не мо­жна не від­мі­ти­ти па­трі­о­ти­зму го­ло­ви райа­дмі­ні­стра­ції Юрія Зол­кі­на. Є ба­га­то при­кла­дів, які до­зво­ля­ють пе­ре­ко­на­ти­ся в щи­ро­сті йо­го по­зи­ції. Про­те й у ньо­го зв’яза­ні ру­ки, адже фа­кти­чно він... не впли­ває на під­бір ка­дрів. По-пер­ше, існує за­кон про не­мо­жли­вість ро­та­ції чи­нов­ни­ків в зо­ні АТО. По-дру­ге, на цій те­ри­то­рії над­зви­чай­ний де­фі­цит ка­дрів, який тор­ка­є­ться бу­кваль­но всіх сфер жи­т­тя. То­му й ви­хо­дить, що ба­га­то по­зи­тив­них рі­шень або са­бо­ту­ють, або при ре­а­лі­за­ції спо­тво­рю­ють.

Мо­жна на­віть звер­ну­ти ува­гу на КПВВ бі­ля Ста­ни­чної ав­то­стан­ції. На бор­ді для ого­ло­шень со­ці­аль­на ре­кла­ма про­ти «се­ксу­аль­но­го раб­ства», ко­мер­цій­на ре­кла­ма адво­кат­ських по­слуг та за­клик зда­ва­ти зброю до­бро­віль­но. Жо­дно­го мо­ти­ва­цій­но­го пла­ка­та, жо­дної ро­бо­ти з міз­ка­ми тих, хто не ли­ше жи­ве в Ста­ни­ці Лу­ган­ській, ай — най­го­лов­ні­ше — пе­ре­ти­нає лі­нію роз­ме­жу­ва­н­ня. Ві­дзна­чи­мо, що на про­ти­ле­жно­му бо­ці бан­ди­ти не без до­по­мо­ги ро­сі­ян по­тур­бу­ва­ли­ся про від­по­від­ну агі­та­цій­ну ро­бо­ту. Та пи­та­н­ня не ли­ше в бор­дах. У мі­сте­чку, яке роз­та­шо­ва­не в зо­ні бо­йо­вих дій, не­має укра­їн­сько­го те­ле­ба­че­н­ня, окрім тих осель, що ма­ють су­пу­тни­ко­ві та­ріл­ки. Укра­їн­ське ж ра­діо... глу­шить ро­сій­ська сто­ро­на! Тоб­то в оку­пан­та зна­йде­но гро­ші на «глу­шил­ки», ми ж ле­две до­бу­до­ву­є­мо те­ле­ве­жу аж в Но­во­ай­да­рі.

Ра­зом із тим, у Ста­ни­ці діє цер­ква, зві­сно, Мо­сков­сько­го па­трі­ар­ха­ту. Укра­їн­ська цер­ква тут при­су­тня ви­клю­чно в осо­бі ка­пе­ла­нів. Мо­сков­ські по­пи, які ще 2010 ро­ку свя­ти­ли порт­ре­ти Яну­ко­ви­ча, ни­ні вже від­зна­чи­ли­ся роз­по­від­я­ми про те, як «хун­та» і «бан­де­рів­ці» їхню бра­тію обли­ва­ють бен­зи­ном і па­лять жив­цем. Баб­ці ві­рять. А ді­тей, які по­ча­ли по­вер­та­ти­ся до ста­ни­чних осель і пі­шли до шко­ли, зу­стрі­ча­ють зде­біль­шо­го про­ро­сій­ські вчи­те­ля. Звіль­ни­ти цих вчи­те­лів, згі­дно з «АТОшним» за­ко­ном, не мо­жна. Та й ким їх за­мі­ня­ти? В дер­жа­ві, де тре­тій рік то­чи­ться вій­на, до­сі на­віть не роз­ро­бле­но за­ко­ну про сти­му­лю­ва­н­ня при­їзду на ці те­ре­ни сві­жих, про­укра­їн­ських, ка­дрів. У осві­ті, як і в ме­ди­ци­ні, все по­кла­де­но на во­лон­те­рів. «Якщо все так і за­ли­ши­ться, ми ма­ти­ме­мо На­гор­ний Ка­ра­бах, — го­во­рить мі­сце­ва акти­віс­тка і во­лон­тер­ка На­та­лія Жур­бен­ко. — Лю­ди зви­ка­ють до вій­ни, але це не­нор­маль­но. Укра­ї­на має по­ту­жно пра­цю­ва­ти з на­се­ле­н­ням хо­ча б на тих зем­лях, які під кон­тро­лем Ки­є­ва. Насправді ж ми від­чу­ва­є­мо, що нас по­ки­ну­ли». Ста­ни­ча­ни і лу­ган­ча­ни, які при­їздять сю­ди, на ав­то­стан­ції від­чу­ва­ють, що «ця вій­на на­дов­го». Але най­тра­гі­чні­ше те, що на оку­по­ва­них зем­лях зав­дя­ки, зокре­ма, по­ту­жній ро­сій­ській про­па­ган­ді за ці два ро­ки зро­бле­но все, щоб в міз­ках лу­ган­чан по­се­ли­ла­ся думка про суб’єктність оку­по­ва­них те­ри­то­рій. Абре­ві­а­ту­ри «ЛНР» та «ДНР» по­ча­ли при­жи­ва­тись, а ді­тла­хи в са­до­чках та юна­ки в шко­лах вже вчать «но­ву» істо­рію за ро­сій­ськи­ми під­ру­чни­ка­ми.

Не вар­то та­кож за­бу­ва­ти, що на мі­сце­ві на­строї впли­ну­ли по­дії 2014-го та 2015-го ро­ків, ко­ли тут актив­но ді­я­ли ба­таль­йо­ни «Тор­на­до», «Чер­ні­гів» та «Зо­ло­ті во­ро­та». Ни­ні, що­прав­да, мі­сце­ві зде­біль­шо­го змі­ни­ли став­ле­н­ня до укра­їн­ських вій­сько­вих, адже остан­ні ро­ки по­мі­тна ди­сци­плі­на. Та, як то ка­жуть, осад за­ли­шив­ся. Ро­зві­я­ти та­кий «осад» до­по­ма­гає не дер­жа­ва, а во­лон­те­ри, на ен­ту­зі­а­змі яких і три­ма­є­ться ба­га­то па­трі­о­ти­чних іні­ці­а­тив. Не­ве­ли­чка де­таль — при в’їзді в Ста­ни­цю вій­сько­ві на свя­то По­кро­ви всім в ав­то­бу­сі роз­да­ва­ли цу­кер­ки.

Усі ці ню­ан­си при­зве­ли до то­го, що в мо­мент, ко­ли ма­ло ста­ти­ся зга­да­не роз­ве­де­н­ня сил, окре­мі акти­ві­сти по­ча­ли про­во­ди­ти про­те­стні акції, яких не бу­ло б, як­би з акти­ві­ста­ми без­по­се­ре­дньо пра­цю­ва­ла вла­да. То­ді го­ло­ва Лу­ган­ської ВЦА Юрій Гар­буз за­явив, що при від­во­ді військ «не мо­жна ігно­ру­ва­ти без­пе­ку мі­сце­вих ме­шкан­ців». І, справ­ді, не ли­ше акти­ві­сти, а й зви­чай­ні ста­ни­ча­ни пря­мо за­яв­ля­ють, що бо­я­ться будь-яких ру­хів на лі­нії зі­ткне­н­ня, адже, на їхню дум­ку, це в ре­аль­но­сті мо­же ли­ше спро­во­ку­ва­ти акти­ві­за­цію бо­йо­вих дій. Про­те за­ява Гар­бу­за на ді­лі ли­ше під­ня­ла хви­лю не­по­ро­зу­мі­н­ня. На­при­клад, деякі чи­нов­ни­ки з Лу­ган­ської ВЦА, яким я роз­кри­вав ма­пу ра­йо­ну і які без­по­се­ре­дньо від­по­від­аль­ні за ко­му­ні­ка­цію з на­се­ле­н­ням, ін­ко­ли по­ка­зу­ва­ли паль­цем в сте­пи, роз­по­від­а­ю­чи, що са­ме там роз­та­шо­ва­на адмі­ні­стра­ція Ста­ни­чно — Лу­ган­сько­го ра­йо­ну. Тож оче­ви­дна де­зор­га­ні­зо­ва­на ро­бо­та в ду­же тон­ко­му, хі­рур­гі­чно чу­тли­во­му пи­тан­ні.

Про­те ви­сту­пи­ли та «за­сві­ти­ли­ся в те­мі» ба­га­то хто з по­лі­ти­ків. Де­я­ки­ми ЗМІ на за­гал бу­ло вки­ну­то низ­ку за­го­лов­ків із фра­зою «від­від військ ІЗСта­ни­ці Лу­ган­ської», че- рез що чи­та­чі спо­тво­ре­но сприйня­ли су­тність роз­ве­де­н­ня, яке, під­кре­сли­мо, не тор­ка­є­ться на­се­ле­них пун­ктів і має від­бу­ва­ти­ся по ло­ма­ній кри­вій, а не по ра­ді­у­су. Акти­ві­сти по­мі­ти­ли, що під час ого­ло­ше­н­ня під­пи­са­н­ня Рам­ко­во­го рі­ше­н­ня в Ста­ни­ці Лу­ган­ській на кіль­кох ву­ли­цях з’яви­ли­ся гео­де­зи­сти. Це, так би мо­ви­ти, до­вер­шу­ва­ло кар­ти­ну впев­не­но­сті, що від­від тор­кне­ться на­се­ле­них пун­ктів і фа­кти­чно від­криє вхід до Ста­ни­ці. Та ні­хто з офі­цій­них осіб для роз’ясне­н­ня на мі­сце не при­їхав, окрім одно­го де­пу­та­та, який про­де­мон­стру­вав на ві­део ву­ли­ці Ста­ни­ці Лу­ган­ської, які на­чеб­то під­па­да­ють під ра­ді­ус роз­ве­де­н­ня. Це — на тлі спе­ку­ля­цій про «від­ве­де­н­ня ІЗСта­ни­ці» ще більше сплу­та­ло кар­ти. Ту­ман­ність си­ту­а­ції мо­мен­таль­но під­хо­пи­ли про­ро­сій­ські си­ли, які від­вер­то по­ча­ли по­гро­жу­ва­ти укра­їн­ським гро­ма­дя­нам в Ста­ни­ці роз­пра­ва­ми «при за­хо­пле­ні се­ли­ща». Це оста­то­чно під­ви­щи­ло гра­дус три­во­ги до кри­ти­чної ме­жі.

Окре­мо звер­ні­мо ува­гу на то­таль­ну не­до­ві­ру су­спіль­ства до вла­ди, що ви­яви­лось і цьо­го ра­зу. Більше то­го, не­до­ві­ра ця тор­кну­лась і дум­ки вій­сько­вих, які не­га­тив­но сприйня­ли «по­си­ли звер­ху» з роз­ми­ти­ми фор­му­лю­ва­н­ня­ми. Адже са­ме вій­сько­ві у ра­зі не­га­тив­но­го роз­ви­тку си­ту­а­ції ма­ють про­ли­ти кров. У си­ту­а­ції з бо­лю­чим і ду­же чу­тли­вим мі­сцем, як лі­нія роз­ме­жу­ва­н­ня бі­ля Ста­ни­ці Лу­ган­ської, на­ко­пи­че­ні «не­сти­ков­ки» ви­яви­ли­ся в не­по­ро­зу­мі­н­нях, спе­ку­ля­ці­ях і ба­наль­но­му пі­а­рі.

На цей мо­мент що­до си­ту­а­ції в ра­йо­ні Ста­ни­ці Лу­ган­ської тре­ба зро­би­ти низ­ку ви­снов­ків.

ПО-ПЕР­ШЕ, не­об­хі­дно звер­ну­ти ува­гу на си­ту­а­цію в ра­йо­ні зруй­но­ва­но­го мо­сту че­рез Сі­вер­ський До­нець, а са­ме — на зга­да­ні по­зи­ції во­ро­га на на­шо­му бо­ці. На­яв­ність ці­єї во­ро­жої по­зи­ції су­пе­ре­чить Мінсь- ким до­мов­ле­но­стям. Від­від військ пе­ред­ба­чає по­ли­ше­н­ня ро­сій­ськи­ми бан­ди­та­ми ці­єї по­зи­ції та, зре­штою, ре­монт мо­сту для мо­жли­во­сті більш зру­чно­го пе­ре­ти­ну лі­нії роз­ме­жу­ва­н­ня про­сти­ми гро­ма­дя­на­ми. Цей ре­монт в жо­дно­му ра­зі не мо­же бу­ти ка­пі­таль­ним, адже це дасть змо­гу во­ро­гу бу­кваль­но «ко­тя­чись з го­ри» пе­ре­тну­ти цю пе­ре­по­ну та в над­зви­чай­но сти­слий час опи­ни­ти­ся бі­ля під­сту­пів до клю­чо­во­го на­се­ле­но­го пун­кту. Во­рог при та­кій ата­ці не шко­ду­ва­ти­ме жи­вої си­ли, адже, по­вто­рюю, на фор­вар­ді в ньо­го — гар­ма­тне м’ясо на­йман­ців. Ка­дро­ви­ки зай­дуть за ни­ми.

ПО-ДРУ­ГЕ, має бу­ти ви­рі­ше­не пи­та­н­ня із ЦІЛОДОБОВОЮ при­су­тні­стю спо­сте­ре­жних і кон­тро­лю­ю­чих мі­сій з до­сту­пом укра­їн­ської сто­ро­ни для мо­ні­то­рин­гу ко­жно­го ку­то­чка, ко­жної ха­ти та під­ва­лу, ко­жно­го де­рев­ця та ку­ща, що на­ви­са­ють над Сі­вер­ським Дін­цем і вхо­дять в зо­ну від­ве­де­н­ня.

ПО-ТРЕ­ТЄ, бан­ди­ти так зва­ної «ЛНР» ні­ко­ли не по­ли­шать ме­ти «при­єд­на­ти» Ста­ни­цю — ню­анс, який не зав­жди зро­зумі­лий не­мі­сце­вим. Більше то­го, в са­мій Ста­ни­ці вдо­сталь «аген­тів» і схро­нів ко­ла­бо­ран­тів. То­му, без сум­ні­ву, за­га­лу не­об­хі­дно ро­зу­мі­ти, що від­від військ — це де­мон­стра­ція сві­то­вій спіль­но­сті зру­шень у Мін­ських до­мов­ле­но­стях (які, до ре­чі, са­бо­тує оку­пант ре­гу­ляр­ни­ми об­стрі­ла­ми) та кон­стру­ктив­ної на­ла­што­ва­но­сті укра­їн­ської сто­ро­ни. Але від­від цей має від­бу­ва­ти­ся з ура­ху­ва­н­ням і су­во­рим до­три­ма­н­ням осо­бли­во­стей мі­сце­во­сті, щоб не ство­ри­ти для укра­їн­ських військ пас­тки. Здру­го­го бо­ку, має бу­ти ви­рі­ше­не пи­та­н­ня з по­си­ле­н­ням кон­тр­ди­вер­сій­них за­хо­дів у са­мій Ста­ни­ці Лу­ган­ській.

ПО-ЧЕ­ТВЕР­ТЕ, офі­цій­ний Ки­їв, на­ре­шті, має від­пра­цю­ва­ти по­ту­жну і ре­гу­ляр­ну ро­бо­ту з мі­сце­вим на­се­ле­н­ням з ре­тель­но­го роз’ясне­н­ня си­ту­а­ції. По­ки що ін­фор­ма­цій­на по­лі­ти­ка офі­цій­ним Ки­є­вом у цій сфе­рі про­гра­на.

Па­трі­о­ти­чний бі­гборд — один з не­ба­га­тьох агі­та­цій­них за­со­бів в Ста­ни­ці Лу­ган­ській. По­ки що ін­фор­ма­цій­на по­лі­ти­ка на Дон­ба­сі про­гра­на Ки­є­вом. Це ство­рює тло для ро­бо­ти оку­пан­та з мі­сце­вим на­се­ле­н­ням на­віть на віль­ній укра­їн­ській те­ри­то­рії

Май­же що­дня на КПВВ в Ста­ни­ці Лу­ган­ській ви­ши­ко­ву­є­ться дов­же­ле­зна чер­га з тих, хто пра­гне по­тра­пи­ти в Лу­ганськ до сво­єї осе­лі

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.