Як го­во­ри­ти про смерть?

Ла­ри­са Ка­ди­ро­ва здо­бу­ла Гран-прі на Між­на­ро­дно­му фе­сти­ва­лі мо­но­ви­став Atspindys («Ві­до­бра­же­н­ня») в Ли­тві

Den (Ukrainian) - - Культура - Ал­ла ПІДЛУЖНА, те­а­тро­зна­вець, Ки­їв — Ві­са­гі­нас

Цьо­го­річ фо­рум Atspindys про­йшов во­ди­над­ця­те. Ди­ре­ктор фе­сту Ма­рія Та­на­на сві­до­мо ви­рі­ши­ла про­во­ди­ти за­хід не у Віль­ню­сі, де ви­ста­чає гу­чних ми­сте­цьких по­дій. Atspindys на­ро­див­ся у мі­сті Ві­са­гі­нас, що зна­хо­ди­ться у чу­до­во­му ку­то­чку ли­тов­ської при­ро­ди і має сла­ву «остро­ва мрії» у краю озер. Ни­ні про­гра­ма скла­да­ла­ся з ви­став те­а­трів Азер­бай­джа­ну, Бі­ло­ру­сі, Вір­ме­нії, Укра­ї­ни, Іта­лії, Сло­ва­кії, Ту­ні­су, Ро­сії та Ли­тви.

■ Мо­но­ми­сте­цтво — осо­бли­вий жанр, в яко­му актор є цен­тром вла­сно­го і за­галь­но­го все­сві­ту. Він — єди­ний у трьох іпо­ста­сях, грає образ, се­бе й своє став­ле­н­ня до ге­роя. Го­лос акто­ра зда­тен пе­ре­кри­ча­ти гур­кіт гар­мат, пе­ре­ко­на­ти у спра­ве­дли­во­сті сві­ту, за­ко­ха­ти у ми­сте­цтво! Зав­жди у мо­но­ви­ста­ві в цен­трі ува­ги — лю­ди­на, актор скру­пу­льо­зно до­слі­джує при­ро­ду її вчин­ків, шу­кає від­по­віді на ві­чні пи­та­н­ня бу­т­тя.

■ Так, до ета­лон­них тво­рів Шек­спі­ра звер­ну­ли­ся вір­мен­ський актор Ар­тур Ка­ра­пе­тян («Яго») та сло­вак Пе­тер Чи­жмар («Мак­бет»). Ці­ка­ва для мо­но­ми­сте­цтва дра­ма­тур­гія С.Бек­ке­та. Бі­ло­рус Гри­го­рій Бе­ло­цер­ков­ський зі­грав «Остан­ню стрі­чку Креп­па», а азер­бай­джа­нець Шов­гі Гу­сей­нов — пла­сти­чний етюд « Без слів » . Ві­до­ма ли­тов­ська актри­са Бі­ру­те Мар пред­ста­ви­ла но­ву ро­бо­ту « Ан­ге­ли До­сто­єв­сько­го » , в якій

про­ни­зли­во про­жи­ла кіль­ка обра­зів із ві­до­мих тво­рів кла­си­ка. Та­кож дві­чі про­зву­ча­ло ім’ я Сві­тла­ни Але­ксі­є­вич. Ли­тов­ка Егле Шпо­кай­те звер­ну­ла­ся до «Чор­но­биль­ської мо­ли­тви» , а у ви­ста­ві «Про Ро­мео і Джу­льєт­ту...тіль­ки зва­ли їх Мар­га­ри­та і Абуль­фаз» бі­ло­ру­ски Оле­ни Ду­дич під­ні­ма­є­ться бо­лю­ча те­ма про­ти­сто­я­н­ня азер­бай­джан­ців та вір­мен. Оль­га Ко­сте­рі­на у танц- дра­мі « Со­ня­чне спле­ті­н­ня » пла­сти­чно ство­ри­ла ме­та­фо­ру бу­т­тя. Ро­берт Ако­пян в «Амок» С. Мо­е­ма зро­бив емо­цій­не до­слі­дже­н­ня при­ро­ди при­стра­сті. Зна­ний у Ли­тві актор В.Чу­бен­ко у ви­ста­ві « Кро­ко­дил » звер­нув­ся до твор­чо­сті Са­ші Чор­но­го.

Ро­дзин­кою Atspindys-2016 ста­ла ви­ста­ва «Одно­го ра­зу дві ніж­ки...» іта­лій­ки Ве­ро­ні­ки Гон­за­лес. Во­на ви­га­да­ла єди­ний у сві­ті Те­атр ніг. Ма­ски й ко­стю­ми одя­га­ють на но­ги і ви­ни­ка­ють жи­ві ку­ме­дні пер­со­на­жі, що ви­ро­бля­ють не­ймо­вір­ні, як для ніг, ре­чі! Ту­ні­сець Ме­гер Ава­шрі у ви­ста­ві «Си­зиф» зро­бив ме­та­фо­рою скла­дно­стей жи­т­тя дов­гу до­шку, з якою спри­тно вправ­ляв­ся, вда­ю­чи з неї хрест, стіл і на­віть... дру­жи­ну. От­же, образ лю­ди­ни ін­тер­пре­ту­вав­ся по-рі­зно­му, ці­ка­во, ви­га­дли­во, не­спо­ді­ва­но.

Най­кра­щою де­мон­стра­ці­єю те­ми, актор­ським ви­ко­на­н­ням, фі­лі­гран­ні­стю й опра­цю­ва­н­ням де­та­лей ви­яви­ла­ся ро­бо­та ви­да­тної укра­їн­ської актри­си Ла­ри­си Ка­ди­ро­вої. Ви­ста­ву «Не пла­чте за мною ні­ко­ли» (за по­ві­стю Ма­рії Ма­ті­ос у по­ста­нов­ці Сер­гія Пав­лю­ка) гля­да­чі зро­зумі­ли сер­цем і жва­во ре­а­гу­ва­ли на істо­рію, яку роз­ка­зує ста­ра сіль­ська жін­ка Юсти­на. Як го­во­ри­ти про смерть? Та­ке ві­чне, бо­лю­че пи­та­н­ня, яко­го за­зви­чай уни­ка­ють. А от ве­се­ло, від­вер­то, без усі­ля­ких по­бо­ю­вань... Про смерть — із по­ва­гою, але без ту­ги, з ро­зу­мі­н­ням не­від­во­ро­тно­сті, адже тіль­ки зав­дя­ки смер­ті мо­жна зро­зу­мі­ти най­го­лов­ні­ше про жи­т­тя, ді­зна­тись, яким при­йдеш до остан­ньої ме­жі. Гля­дач пе­ре­жи­ває емо­цій­ний шок, бо пре­дме­том у цен­трі сце­ни під ве­ре­тою, яку Юсти­на-Ка­ди­ро­ва бе­ре­жно зні­має з ньо­го, ви­яв­ля­є­ться справ­жні­сінь­ка... тру­на. Це той остан­ній бу­ди­но­чок Ба­би Юсти­ни, кін­це­вий при­ту­лок, який во­на со­бі при­дба­ла і який має ста­ти до­стой­ним під­сум­ком жи­т­тя, до ре­чі, будь-яко­го.

Ла­ри­са Ка­ди­ро­ва зна­хо­дить у сво­є­му актор­сько­му ар­се­на­лі сві­жі, не­спо­ді­ва­ні фар­би. Її Юсти­на над­зви­чай­но при­ро­дна, на­че аку­ра­тно «ви­лу­че­на» з ко­ло­ри­ту укра­їн­сько­го краю. Ха­ра­ктер­на кар­пат­ська го­вір­ка, при­та­ман­ний при­ро­дний гу­мор, схиль­ність до пі­сні як ви­сло­ву тон­ких по­ру­хів ду­ші, вмі­н­ня по­ке­пку­ва­ти з се­бе і про­я­ви­ти спо­кон­ві­чну жи­тей­ську му­дрість. Та­кою по­стає ця укра­їн­ка з ла­гі­дним і силь­ним ха­ра­кте­ром, що ви­снов­ка­ми сво­їх жит­тє­вих спо­сте­ре­жень пра­гну­ла до­ве­сти дум­ку — ко­жне про­жи­те жи­т­тя по­вин­но бу­ти до­стой­ним смер­ті, що смерть — не про­сто кі­нець існу­ва­н­ня, це то­чка най­ви­що­го ду­хов­но­го сен­су...

По­ста­нов­ка «Не пла­чте...» На­ціо­наль­но­го те­а­тру ім. І. Фран­ка ста­ла фа­во­ри­том ХІ Atspindys, а Ла­ри­са Ка­ди­ро­ва здо­бу­ла Гран-прі цьо­го пре­сти­жно­го фе­сти­ва­лю.

ФОТО НАДАНО ЛАРИСОЮ КАДИРОВОЮ

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.