«На Укра­ї­ну вся на­дія»

Чо­му азер­бай­джан­ці во­ю­ють за нас

Den (Ukrainian) - - Пошта «дня» - Сер­гій ЛАЩЕНКО

Пі­сля три­ва­лої пе­ре­р­ви не­що­дав­но зно­ву по­бу­вав у ку­рор­тно­му Ір­пе­ні. Тре­ба ска­за­ти, що мі­сто по­мі­тно змі­ни­ло­ся в кра­щий бік. Ли­ше ме­мо­рі­аль­на до­шка на го­лов­но­му кор­пу­сі еко­но­мі­чно­го ко­ле­джу на­га­да­ла про те, що на схо­ді до­сі три­ває вій­на, і там ги­нуть лю­ди. Вчи­ту­юсь в текст: «Ба­гі­ров Іль­гар Са­ле­хо­вич з по­зив­ним «Ба­лу», ка­пі­тан Зброй­ни­хсил Укра­ї­ни. Ге­ро­ї­чно за­ги­нув 30 ве­ре­сня 2014 ро­ку в зо­ні АТО. На­го­ро­дже­ним ор­де­ном «За му­жність» III сту­пе­ня (по­смер­тно)».

Ось так. Ги­нуть не ли­ше укра­їн­ці, а й азер­бай­джан­ці. «Ба­лу» був ду­же хо­ро­брим во­ї­ном. Якось, під час про­ри­ву се­па­ра­ти­стів, він сам сів у танк і від­ті­снив їхвід на­шо­го блок­по­сту. Ко­ли під час ви­ко­на­н­ня бо­йо­во­го зав­да­н­ня по­тра­пив у за­сід­ку, то пі­ді­рвав се­бе гра­на­тою, важ­ко по­ра­нив­ши кіль­ко­хро­сій­ськи­хо­ку­пан­тів. Той блок­пост на­ші бій­ці і до­сі на­зи­ва­ють «Ба­лу». Знаю, що в Ір­пе­ні вже кіль­ка ро­ків є парк укра­їн­сько­а­зер­бай­джан­ської дру­жби іме­ні ака­де­мі­ка За­рі­фи Алі­є­вої. Ра­ні­ше лю­ди не на­да­ва­ли цьо­му осо­бли­во­го зна­че­н­ня; мов­ляв, це десь там, у вер­хах, до­мо­ви­ли­ся по­лі­ти­ки... Але пі­сля та­ко­го ось під­твер­дже­н­ня тер­мі­ну «дру­жба» кров’ю кра­щи­хси­нів азер­бай­джан­сько­го на­ро­ду на­зва пар­ку бу­де ціл­ком ле­гі­тим­ною.

*** Пе­ре­ва­жно на схо­ді во­ю­ють азер­бай­джан­ці, які три­ва­лий час жи­ли в Укра­ї­ні або ж по­бу­ва­ли на Май­да­ні. Але тра­пля­є­ться, що до­по­мог­ти укра­їн­сько­му на­ро­до­ві ви­рі­шу­ють лю­ди, які... вкрай не­га­тив­но став­ля­ться до ім­пер­ської ідеї та ро­сій­сько­го шо­ві­ні­зму. Оскіль­ки вла­сно­го на­ціо­наль­но­го під­роз­ді­лу в зо­ні АТО не­має, азер­бай­джан­ці все ча­сті­ше ви­слов­лю­ють ба­жа­н­ня во­ю­ва­ти за сво­бо­ду Укра­ї­ни у скла­ді Гру­зин­сько­го ле­гіо­ну.

Ме­ні по­ща­сти­ло роз­мов­ля­ти з одним із та­кихх ло­пців. Алі не­ба­га- то­слів­ний, про­сить не на­зи­ва­ти йо­го прі­зви­ща і не фо­то­гра­фу­ва­ти. Ра­зом із тим від­вер­то від­по­від­ає на всі мої за­пи­та­н­ня. Чо­му він во­ює за Укра­ї­ну? Не ли­ше для то­го, щоб скла­сти ком­па­нію бра­там-кав­каз­цям. Ка­же так: ду­же ва­жли­во, щоб Укра­ї­на у цій вій­ні ви­сто­я­ла — ли­ше на неї вся на­дія. Кав­ка­зець жа­ді­бно вби­рає в се­бе зна­н­ня про Укра­ї­ну та на­шу істо­рію. Мо­же дов­го й ува­жно слу­ха­ти про бо­роть­бу УПА. Або про за­то­пле­н­ня за­пла­ви Дні­пра під час бу­дів­ни­цтва Ка­хов­ської ГЕС. Пре­кра­сно розуміє, що при цьо­му за­ги­ну­ла ча­стин­ка укра­їн­ської істо­рії. Сам він на­ро­див­ся і ви­ріс не­по­да­лік від Мін­ге­ча­ур­сько­го во­до­схо­ви­ща — там та­кож бу­ли пев­ні істо­ри­чні втра­ти для йо­го на­ро­ду. Ко­ли я роз­по­вів Алі про ка­пі­та­на «Ба­лу», азер­бай­джа­нець ска­зав, що зов­сім не ди­ву­є­ться. Бо насправді йо­го зем­ля­ків у зо­ні АТО во­ює не так вже й ма­ло. Смер­тю хо­ро­бри­хза­ги­нув без­стра­шний Йол­чу Алі­єв. Від­прав­ля­ю­чись на схід, він ска­зав та­кі сло­ва: «Ра­но чи пі­зно ми збу­ду­є­мо та­ку Укра­ї­ну, у якій всім би хо­ті­ло­ся жи­ти...»

Ін­ший азер­бай­джа­нець, з яким вже тут встиг по­спіл­ку­ва­ти­ся Алі, по­їхав во­ю­ва­ти на Дон­бас у ві­ці 60 ро­ків. Во­ю­вав у скла­ді до­бро­воль­чо­го ба­таль­йо­ну. Тра­пи­ло­ся так, що по­тра­пив у по­лон до се­па­ра­ти­стів ра­зом з п’ятьма укра­їн­ця­ми. При­чо­му, са­ме до че­чен­ців. Ті звер­ну­ли ува­гу на кав­каз­ця, ко­ли той ста­вав до на­ма­зу. Зві­сно, мо­лив­ся не так, як мо­ля­ться укра­їн­ці. За­пи­та­ли: «що ти тут ро­биш, адже це не твоя вій­на?». Лі­тній во­їн від­по­вів: «Тим па­че — не ва­ша. Що ви тут ро­би­те? Укра­їн­ці нічого поганого вам не зро­би­ли... А от для ме­не Укра­ї­на є дру­гою Ба­тьків­щи­ною. То­му й во­юю за неї». Че­чен­ці, хоч і ка­ди­ров­ці, але смі­ли­ви­хво­ї­нів ша­ну­ють. Тим більше, кав­каз­ців. Ска­за­ли, щоб ті­кав, мов­ляв, три­ма­ти йо­го не бу­дуть. Азер­бай­джа­нець ка­те­го­ри­чно від­мо­вив­ся ли­ша­ти в по­ло­ні по­бра­ти­мів. Че­чен­ці бу­ли при­єм­но вра­же­ні бла­го­род­ством ста­ро­го во­ї­на, але від­пу­ска­ти укра­їн­ців дов­го не на­ва­жу­ва­ли­ся. Про­те че­рез де­кіль­ка днів, по­ра­див­шись, все ж ви­пу­сти­ли усіх. Хто­зна, яка до­ля че­ка­ла б на укра­їн­ців — мо­жли­во, са­ме бла­го­род­ство азер­бай­джан­ця вря­ту­ва­ло їм жи­т­тя?

*** В Алі є сер­йо­зна при­чи­на не лю­би­ти ім­пер­ську Ро­сію. Він над­то дов­го жив у Мо­скві і на сво­їй шкі­рі від­чув «бра­тню лю­бов» ро­сі­ян до кав­каз­ців. Та й вза­га­лі, до лю­дей, які з ви­гля­ду від­рі­зня­ю­ться від слов’ян. Якось скін­хе­ди при­че­пи­ли­ся до ньо­го че­рез дрі­бни­чку, а по­тім по-зві­ря­чо­му по­би­ли. Мі­лі­ція во­лі­ла не втру­ча­ти­ся в бій­ку, а спо­кій­но спо­сте­рі­га­ла до то­го ча­су, по­ки Алі зов­сім не пе­ре­став чи­ни­ти опір... Ко­ли хло­пець втра­тив сві­до­мість, скін­хе­ди ви­рі­ши­ли, що ви­ко­на­ли свою мі­сію по ви­хо­ван­ню «чур­ки», і спо­кій­но пі­шли до­до­му. Ли­ше то­ді азер­бай­джан­ця за­бра­ли... в мі­лі­цію. Не в лі­кар­ню, а са­ме в мі­лі­цію! Са­ме йо­го і зро­би­ли вин­ним — мов­ляв, обра­жав ро­сі­ян, га­няв­ся за ни­ми. Як­би зем­ля­ки не зі­бра­ли п’ять ти­сяч до­ла­рів, Алі до­ве­ло­ся б си­ді­ти в тюр­мі... От­же, Мо­сква за­ли­ши­ла в пам’яті азер­бай­джан­ця не­при­єм­ний слід сво­їм ім­пер­шо­ві­ні­змом. А ось Ки­їв, ку­ди не­що­дав­но при­їхав Алі, здав­ся йо­му пов­ною про­ти­ле­жні­стю ро­сій­ській сто­ли­ці. Мі­сто то­ле­ран­тне і ві­ро­тер­пи­ме. Азер­бай­джа­нець усві­до­мив, що май­бу­тнє на­ро­дів ко­ли­шньо­го СРСР за­ле­жа­ти­ме від то­го — чи ви­сто­їть у дво­бої з кри­ва­вою ім­пе­рі­єю во­ле­лю­бна Укра­ї­на. Сво­го ча­су у ві­ці чо­тир­над­цять ро­ків Алі ви­ру­шив у На­гір­ний Ка­ра­бах, щоб від­сто­ю­ва­ти те­ри­то­рі­аль­ну ці­лі­сність Азер­бай­джа­ну. Те­пер же ви­ру­шив на схід, щоб во­ю­ва­ти за Укра­ї­ну.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.