«Гу­ма­ні­тар­на по­лі­ти­ка – це та­кож за­хист Укра­ї­ни»

Ві­це-прем’єр-мі­ністр В’яче­слав Ки­ри­лен­ко — про ре­фор­ми у куль­ту­рі, на­у­ці, ви­дав­ни­чій спра­ві та... го­ло­вах гро­ма­дян

Den (Ukrainian) - - Актуальне Інтерв’ю - Ро­ман ГРИВІНСЬКИЙ, Те­тя­на ПОЛІЩУК, Ма­рія ПРОКОПЕНКО, Ва­лен­тин ТОРБА, Ган­на ШЕРЕМЕТ, «День»

Гість «Дня» В’яче­слав Ки­ри­лен­ко обі­ймає по­са­ду ві­це­прем’єра вже май­же два ро­ки — від 2 гру­дня 2014-го. За цей час у йо­го бік про­лу­на­ло чи­ма­ло кри­ти­ки, осо­бли­во то­ді, ко­ли він та­кож був мі­ні­стром куль­ту­ри. Ка­жуть і про не­про­сті сто­сун­ки В’яче­сла­ва Ки­ри­лен­ка з ін­ши­ми чле­на­ми уря­ду, як по­пе­ре­дньо­го, так і ни­ні­шньо­го скла­ду. Втім ни­ні ві­це-прем’єр, зда­є­ться, по­чу­ва­є­ться впев­не­но і на­ма­га­є­ться впро­ва­джу­ва­ти іні­ці­а­ти­ви, які вва­жає ва­жли­ви­ми. Ба­га­то з них­сто­су­ю­ться куль­ту­ри, хо­ча фор­маль­но ни­ні він не від­по­від­ає за цей на­прям.

У роз­мо­ві з ві­це-прем’єр-мі­ні­стром ми зо­се­ре­ди­ли­ся на гу­ма­ні­тар­ни­хпи­та­н­нях , пе­ред­усім на най­бо­лю­чі­ших— кни­го­ви­дан­ні, на­у­ці, за­про­ва­джен­ні кон­тра­ктно­кон­кур­сної си­сте­ми у за­кла­дах куль­ту­ри. Та­кож го­во­ри­ли про на­слід­ки для Укра­ї­ни трьох— за ро­ки не­за­ле­жно­сті — ма­со­ви­х­про­те­стів гро­ма­дян, і зокре­ма про те, чо­му во­ни ще не змо­гли зруй­ну­ва­ти кла­но­во-олі­гар­хі­чну си­сте­му.

«ЛЮ­ДИ З ІН­ШИХ КРА­ЇН МА­ЮТЬ ДО­ВІ­РУ ДО ПРО­ЦЕ­СУ ВІДРОДЖЕННЯ КІ­НО В УКРА­Ї­НІ»

— В’яче­сла­ве Ана­то­лі­йо­ви­чу, як зро­би­ти кра­ї­ну при­ва­бли­вою для її гро­ма­дян? Ви є ві­це-прем’єр-мі­ні­стром май­же два ро­ки. Що мо­же­те на­зва­ти сво­ї­ми основ­ни­ми до­ся­гне­н­ня­ми? А які пи­та­н­ня ще про­ви­са­ють, за­ли­ша­ю­ться про­блем­ни­ми?

— Ска­жу про те, що вва­жаю ва­жли­вим. По-пер­ше, ми ухва­ли­ли за­кон «Про дер­жав­ну під­трим­ку кі­не­ма­то­гра­фії в Укра­ї­ні». Ми зро­би­ли це зов­сім не­дав­но, але про­цес роз­по­чав­ся ще за ми­ну­ло­го скла­ду уря­ду, пра­цю­ва­ли ра­зом із те­ле­ві­зій­ни­ка­ми і кі­но­шни­ка­ми. Ви­ни­кла ініціатива «Кі­но­Кра­ї­на», ми іні­ці­ю­ва­ли де­кіль­ка гро­мад­ськи­хо­бго­во­рень і, по­при спро­тив, про­ве­ли цей за­ко­но­про­ект, який пе­ред­ба­чає низ­ку ре­во­лю­цій­ни­х­еко­но­мі­чних під­хо­дів для під­трим­ки кі­не­ма­то­гра­фії: по­вер­не­н­ня ча­сти­ни ква­лі­фі­ко­ва­ни­хви­да­тків, спе­ці­аль­ний ре­жим опо­да­тку­ва­н­ня. Плюс ме­ха­нізм куль­тур­но­го те­сту та за­про­ва­дже­н­ня фі­нан­су­ва­н­ня те­ле­се­рі­аль­ної про­ду­кції. Це, на мою дум­ку, по­зи­тив­ний ре­зуль­тат.

— Але Пре­зи­дент йо­го до­сі не під­пи­сав — що це зна­чить? І які подаль­ші кро­ки тре­ба зро­би­ти, щоб кі­не­ма­то­граф в Укра­ї­ні про­дов­жив роз­ви­ва­ти­ся?

— Пе­ре­ко­на­ний, що Пре­зи­дент під­пи­ше цей за­кон. Ін­ша річ — не­об­хі­дно вне­сти змі­ни до по­да­тко­во­го та бю­дже­тно­го ко­де­ксів, щоб за­без­пе­чи­ти мо­жли­вість йо­го ре­а­лі­зу­ва­ти. Але, ду­маю, по­бо­ре­мо­ся — і до кін­ця ро­ку й це про­го­ло­су­є­мо.

До ре­чі, ми мо­же­мо фі­нан­су­ва­ти і ко­про­ду­кцію. На остан­ній пі­тчинг, який про­во­ди­ло Дер­жав­не агент­ство з пи­тань кі­но, по­дав­ся Кши­штоф За­нус­сі з про­е­ктом у ко­про­ду­кції з Укра­ї­ною. Ві­до­мий гру­зин­ський ре­жи­сер За­за Уру­ша­дзе, остан­ній йо­го фільм «Ман­да­ри­ни» на­віть но­мі­ну­вав­ся на «Оскар», теж по­да­вав­ся на наш від­бір із між­на­ро­дним про­е­ктом. Тоб­то лю­ди з ін­ши­хкра­їн ма­ють до­ві­ру до про­це­су відродження кі­не­ма­то­гра­фії, який роз­по­чав­ся в Укра­ї­ні. І галь­му­ва­ти цей про­цес про­сто зло­чин­но.

Про­дов­жу що­до ва­жли­ви­хкро­ків. Вва­жаю, бу­ла ко­ри­сною епо­пея, яка за­вер­ши­ла­ся пе­ре­мо­гою, що­до збіль­ше­н­ня час­тки укра­ї­но­мов­ни­хпі­сень на ра­діо (від­по­від­ний За­кон №1421-VIII Пре­зи­дент під­пи­сав у ли­пні цьо­го ро­ку. — Ред.). З по­ча­тку ли­сто­па­да цей за­кон на­бу­ває чин­но­сті. Я від і до, під ключ, здав цю іні­ці­а­ти­ву су­спіль­ству. Зви­чай­но, ро­бив це не сам, а ра­зом із гро­мад­ські­стю, та ду­же скла­дно бу­ло про­ве­сти цей за­кон у пар­ла­мен­ті. Ло­бі ра­дій­ни­ків, які про­сто не хо­ті­ли жо­дних змін, ви­яви­ло­ся до­ста­тньо силь­ним.

Тре­тій про­цес, який ку­рую за­раз, це за­про­ва­дже­н­ня до­звіль­ної си­сте­ми для кни­жок по­хо­дже­н­ням із кра­ї­ни-агре­со­ра, з Ро­сії. Уряд під­три­мав цей за­ко­но­про­ект, про­філь­ний пар­ла­мент­ський ко­мі­тет ви­ніс вер­дикт — під­три­ма­ти йо­го у пер­шо­му чи­тан­ні. Най­ближ­чи­ми дня­ми за­ко­но­про­ект роз­гля­не Вер­хов­на Ра­да (ко­ли вер­став­ся но­мер, ста­ло ві­до­мо, що пар­ла­мент під­три­мав за­ко­но­про­ект у пер­шо­му чи­тан­ні. — Ред.). Йде­ться про те, щоб по­ста­ви­ти за­слін пу­тін­ській про­па­ган­ді, яка віль­но про­хо­дить че­рез на­ші кор­до­ни. Оста­н­ня кра­пля — книж­ка ро­сій­сько­го про­па­ган­ди­ста Ду­гі­на, який за­кли­кав уби­ва­ти укра­їн­ських вій­сько­вих, на фе­сти­ва­лі «Книж­ко­вий Ар­се­нал». При­чо­му, книж­ка бу­ла за­ве­зе­на офіційно. Га­даю, пар­ла­мент під­три­має цей за­ко­но­про­ект.

За­ува­жу, що ініціатива сто­су­є­ться до­зво­лів са­ме на ро­сій­ські книж­ки — а не на ро­сій­сько­мов­ні, які ви­да­ю­ться в Укра­ї­ні. У де­ся­ти­ден­ний тер­мін бу­дуть ви­да­ва­ти­ся усі до­зво­ли, якщо це якась по­трі­бна ро­сій­ська книж­ка. Та якщо це ви­дав­ці та ав­ту­ра, які спе­ці­а­лі­зу­ю­ться на ан­ти­укра­їн­сько­му хам­стві, зро­зумі­ло, во­ни отри­му­ва­ти­муть за­бо­ро­ну на вве­зе­н­ня.

«НЕДОБРОСОВІСНА КОНКУРЕНЦІЯ З БО­КУ РО­СІЙ­СЬКИХ ВИДАВЦІВ ЗАВ­ЖДИ МА­ЛА МІ­СЦЕ»

— Що­до кни­го­ви­дав­ни­цтва. Уряд на по­ча­тку ро­ку прийняв Кон­це­пцію дер­жав­ної по­лі­ти­ки що­до роз­ви­тку на­ціо­наль­ної ви­дав­ни­чої спра­ви та по­пу­ля­ри­за­ції чи­та­н­ня на пе­рі­од до 2020 ро­ку. І чо­мусь до­ру­чив її ви­ко­на­н­ня Держ­ком­те­ле­ра­діо, а не Ін­сти­ту­ту кни­ги, який вже то­ді ство­рю­вав­ся. Як ви за­га­лом оці­ню­є­те ди­на­мі­ку роз­ви­тку кни­го­ви­дав­ни­чо­го рин­ку в Укра­ї­ні? Зокре­ма сто­сов­но укра­ї­но­мов­ної лі­те­ра­ту­ри. І чо­му до­сі зна­чна ча­сти­на рин­ку скла­да­є­ться з лі­те­ра­ту­ри, за­ве­зе­ної з Ро­сії?

— На­ше кни­го­ви­дав­ни­цтво до­ста­тньо по­ту­жне. Ін­ша річ, що недобросовісна конкуренція з бо­ку ро­сій­ськи­хви­дав­ців зав­жди ма­ла мі­сце. У то­му чи­слі та­ка, яка ста­ви­ла на­ши­ху за­ві­до­мо про­гра­шне ста­но­ви­ще. В остан­ні ро­ки, че­рез па­ді­н­ня спо­жив­чо­го по­пи­ту на все, книж­ко­вий ри­нок не під­ні­ма­є­ться по ти­ра­жах. Але по на­звах і но­мен­кла­ту­рі, по змі­сту — він три­ма­є­ться на рів­ні, по­де­ку­ди йде впе­ред — усі остан­ні книж­ко­ві фо­ру­ми це під­твер­джу­ють.

Ми про­дов­жу­є­мо за­без­пе­чу­ва­ти по­да­тко­ві піль­ги для кни­го­ви­да­н­ня, хо­ча що­ро­ку що­до цьо­го ви­ни­кає су­пе­ре­чка. Але, пе­ре­ко­на­ний, у бю­дже­ті на 2017 рік та­кі пре­фе­рен­ції бу­де збе­ре­же­но.

Ро­сій­ська книж­ка зав­жди за­хо­ди­ла до нас і ле­галь­но, і не­ле­галь­но, і «по-сі­ро­му». Офі­цій­ний ім­порт усі­єї книж­ко­вої про­ду­кції з Ро­сії з по­ча­тком вій­ни упав у ра­зи, що під­твер­джує ре­а­кцію від­тор­гне­н­ня з бо­ку укра­їн­сько­го чи­та­ча. За да­ни­ми Укра­їн­ської асо­ці­а­ції видавців і кни­го­роз­по­всю­джу­ва­чів, ми­ну­ло­го ро­ку він не пе­ре­ви­щу­вав 3,7 міль­йо­на до­ла­рів, а за пер­ші ві­сім мі­ся­ців цьо­го ро­ку склав не більше дво­хміль­йо­нів до­ла­рів.

З ін­шо­го бо­ку, за да­ни­ми рі­зних­стру­ктур, які здій­сню­ють мо­ні­то­ринг рин­ку, «сі­ре» і час­тко­во « чор­не » за­ве­зе­н­ня за­без­пе­чу­ють стру­кту­ру рин­ку, ко­ли ве­ли­ка кіль­кість книж­ко­вої про­ду­кції з Ро­сії про­да­є­ться і ре­а­лі­зу­є­ться на книж­ко­ви­хба­за­рах .

Що­до «сі­ро­го» за­ве­зе­н­ня. За­раз одній лю­ди­ні до­зво­ля­ють вво­зи­ти 50 кі­ло­гра­мів кни­жок. Офіційно, без жо­дно­го ста­ту­су суб’єкта під­при­єм­ни­цької ді­яль­но­сті. Якщо до ав­то­бу­су сі­дає де­сять лю­дей, і ко­жен ве­зе по 50 кі­ло­гра­мів кни­жок, ра­зом во­ни про­во­зять пів­тон­ни — це чи­стої во­ди ко­мер­цій­на ді­яль­ність. Усі ро­сій­ські ви­да­н­ня, зокре­ма ан­ти­укра­їн­ські, з’яв­ля­ю­ться на рин­ку Ба­ра­ба­шо­ва у Хар­ко­ві, ки­їв­ській Пе­трів­ці та ін­ши­хукра­їн­ськи­хрин­ках . Це «сі­ре» за­ве­зе­н­ня у за­ко­но­про­е­кті, про який я зга­ду­вав, ми від­ре­гу­льо­ву­є­мо: якщо лю­ди­на не під­при­є­мець, во­на мо­же вве­сти з Ро­сії ли­ше де­сять книг. Ми ка­же­мо тіль­ки про книж­ки з кра­ї­ни-агре­со­ра, і це тим­ча­со­вий за­хід, до­ки Укра­ї­на не від­но­вить те­ри­то­рі­аль­ну ці­лі­сність.

Я та­кож ве­ду три­ва­лу роз­мо­ву з ми­тни­цею та СБУ про «чор­не» за­ве­зе­н­ня. Там на­во­дять да­ні, що та­кої кон­тра­бан­ди пра­кти­чно не­має.

— А яке ва­ше ба­че­н­ня ді­яль­но­сті та зна­че­н­ня Ін­сти­ту­ту кни­ги? Вра­хо­ву­ю­чи те, що до­сі йо­го фун­кції роз­по­ді­ле­ні між рі­зни­ми уста­но­ва­ми.

— Мі­ні­стер­ство куль­ту­ри при­зна­чи­ло ке­рів­ни­ка Ін­сти­ту­ту кни­ги і за­йма­є­ться ство­ре­н­ням ці­єї стру­кту­ри. За­раз сто­їть зав­да­н­ня зо­се­ре­ди­ти всі про­гра­ми з кни­го­ви­да­н­ня у ме­жа­хІн­сти­ту­ту кни­ги. Мі­ні­стер­ство куль­ту­ри має про­гра­му за­ку­пів­лі книг для пу­блі­чни­хбі­бліо­тек, Держ­ком­те­ле­ра­діо за­йма­є­ться про­гра­мою «Укра­їн­ська кни­га». При­чо­му, 2016 ро­ку ми збіль­ши­ли кіль­кість ко­штів із держ­бю­дже­ту по обо­хпо­зи­ці­ях .

Ін­сти­тут кни­ги має скон­цен­тру­ва­ти у со­бі вті­ле­н­ня обо­х­про­грам і роз­ста­ви­ти прі­о­ри­те­ти, за­ра­ди яки­хух ва­лю­вав­ся за­кон що­до ньо­го. Це пе­ре­кла­ди, на­да­н­ня мо­жли­во­сті екс­пор­ту­ва­ти на­шу кни­гу та ім­пор­ту­ва­ти по­трі­бну іно­зем­ну, а го­лов­не — пе­ре­клад з укра­їн­ської на єв­ро­пей­ські мо­ви й нав­па­ки та фі­нан­су­ва­н­ня ци­х­про­грам. Спо­ді­ва­ю­ся, з на­сту­пно­го ро­ку Ін­сти­тут кни­ги за­пра­цює оста­то­чно і змо­же це за­без­пе­чи­ти.

— Ще один ва­жли­вий пункт ді­яль­но­сті Ін­сти­ту­ту кни­ги — дер­жав­но-при­ва­тне пар­тнер­ство. «День» вті­лив у жи­т­тя чи­ма­ло про­е­ктів, ко­ри­сних із куль­тур­ної і про­сві­тни­цької то­чки зо­ру. Але по­ки всі на­ші звер­не­н­ня до дер­жав­них уста­нов що­до під­трим­ки не да­ли яки­хось пра­кти­чних на­слід­ків. Як це змі­ни­ти?

— У нас є за­кон про дер­жав­но­при­ва­тне пар­тнер­ство, яке, зокре­ма, мо­же ма­ти мі­сце у сфе­рі куль­ту­ри. Але, по-пер­ше, він скла­дний у ре­а­лі­за­ції. Ко­жну про­гра­му дер­жав­но-при­ва­тно­го пар­тнер­ства має схва­ли­ти Ка­бмін пі­сля про­хо­дже­н­ня се­ми кіл пе­кла по всі­хін­ши­хмі­ні­стер­ствах, і то­му жо­дно­го рі­ше­н­ня про дер­жав­но-при­ва­тне пар­тнер­ство вза­га­лі не ухва­ле­но. У куль­ту­рі — так то­чно, мо­жли­во, є

якісь оди­ни­чні ви­пад­ки сто­сов­но ін­ших­га­лу­зей. Тож тре­ба лі­бе­ра­лі­зу­ва­ти цей ме­ха­нізм.

По-дру­ге, тре­ба ство­рю­ва­ти ін­сти­ту­ції, які до­зво­ля­ють вза­є­мо­дію пу­блі­чни­хко­штів дер­жа­ви і при­ва­тних­гро­шей без механізмів, об­умов­ле­них за­ко­ном« Про­дер­жав н о-при­ва­тне пар­тнер­ство ». Я ко­лись про­по­ну­вав ідею Укра­їн­сько­го ін­сти­ту­ту якраз для по­пу­ля­ри­за­ції кра­ї­ни за кор­до­ном, і це пе­ред­ба­ча­ло та­кий­ме­ха­ні­змв­за­є­мо­дії.Мо­жуть­бу­тийін­ші­про­по­зи­ції.Іто­ді­ста­не­мо­жли­во­юв­за­є­мо­ді­я­при­ва­тни­хі­дер­жав­ни­хпу­блі­чни­хко­штів­для­ре­а­лі­за­ції кон­кре­тних про­е­ктів— зви­чай­но, під кон­тро­лем гро­мад­сько­сті, на­гля­до­ви­храд то­що. Ду­маю, це спра­ва близь­ко­го май­бу­тньо­го.

«КЛА­НО­ВА СИ­СТЕ­МА НЕ ЗНИ­КЛА, АЛЕ СИЛЬ­НО ХИ­ТА­Є­ТЬСЯ»

— В’яче­сла­ве Ана­то­лі­йо­ви­чу, не­що­дав­но бу­ла 26-та рі­чни­ця так зва­ної Ре­во­лю­ції на гра­ні­ті, у якій ви бра­ли актив­ну участь. Як ви оці­ню­є­те вплив цих по­дій на змі­ну сві­до­мо­сті та дер­жав­но­го ми­сле­н­ня? Чи не ви­йшло так, що ро­ман­ти­ки у сво­їй щи­рій па­сіо­нар­но­сті при­ве­ли до вла­ди ци­ні­ків?

—Я є актив­ним уча­сни­ком усіх трьох укра­їн­ських ре­во­лю­цій. Ре­во­лю­ція на гра­ні­ті— те, що на­ві­ки у мо­є­му сер­ці. Ра­зом зі сво­ї­ми дру­зя­ми я був одним із її іні­ці­а­то­рів, і ба­га­то хто з цих хло­пців сьо­го­дні актив­ний у жур­на­лі­сти­ці, пу­блі­ци­сти­ці, у по­лі­ти­ці. Для нас це бу­ла ве­ли­ка по­дія, яка змі­ни­ла кра­ї­ну і, на мою дум­ку, ста­ла пред­те­чею не­за­ле­жно­сті.

Всі три ре­во­лю­ції бу­ли не­об­хі­дни­ми, бо Укра­ї­на — єв­ро­пей­ська на­ція за по­хо­дже­н­ням. Ки­їв­ська Русь — це Єв­ро­па. Її кня­зі впли­ва­ли на по­лі­ти­ків з ін­ши­хкра­їн, на то­ді­шні уря­ди й ко­ро­лів­ські ро­ди, хо­ча ми це не зав­жди усві­дом­лю­є­мо. Але ін­сти­ту­цій­но, з мо­мен­ту втра­ти дер­жав­но­сті, ми ні­як не мо­гли по­вер­ну­ти­ся до Єв­ро­пи. У 1991 ро­ці, ко­ли ми про­го­ло­су­ва­ли за не­за­ле­жність, ні­би ста­ли на шля­хта­ко­го ін­сти­ту­цій­но­го по­вер­не­н­ня. Але май­же від­ра­зу пі­сля цьо­го по­чав­ся від кат від єв­ро­пей­ських цін­но­стей. Дов­гих 13 ро­ків зна­до­би­ло­ся, щоб зно­ву ста­ти на цей шлях— від­бу­ла­ся По­ма­ран­че­ва ре­во­лю­ція. Рік-два, і зно­ву від­кат, про­єв­ро­пей­ські си­ли роз­сва­ри­ли­ся і не змо­гли втри­ма­ти вла­ду, до якої зно­ву при­йшли про­мо­сков­ські си­ли. Зна­до­би­ло­ся май­же де­сять ро­ків, щоб по­вер­ну­ти Укра­ї­ну на єв­ро­пей­ський шлях— тіль­ки вже пі­сля ду­же тра­гі­чни­хпо­дій.

— Ви га­да­є­те, що за­раз з’яви­лась пев­на де­мо­кра­ти­за­ція? Ми ба­чи­мо на пе­ре­го­во­рах у Мін­ську Ку­чму — лю­ди­ну, про­ти якої зокре­ма укра­їн­ці ви­хо­ди­ли під час По­ма­ран­че­вої ре­во­лю­ції. Тоб­то кла­но­ва си­сте­ма ні­ку­ди не зни­кає. Що не­об­хі­дно ро­би­ти су­спіль­ству в пе­рі­о­ди між ре­во­лю­ці­я­ми?

— Кла­но­ва си­сте­ма ще не зни­кла, але во­на ду­же силь­но хи­та­є­ться. По су­ті, за­раз мо­мент істи­ни: чи ми її пе­ре­ки­не­мо, чи во­на зно­ву до­л­лє бе­то­ну у свої осно­ви і від­но­вить по­ту­жність, що по­тім знов при­зве­де до дра­ма­ти­чни­хпо­дій. Бо укра­їн­ський на­род — ко­за­цький, і ні­ко­ли не зми­ри­ться з по­не­во­ле­н­ням.

Я роз­ці­нюю це пра­кти­чні­ше. Те, що Ку­чма пред­став­ляє Укра­ї­ну в Мін­ську, а ще хтось із пред­став­ни­ків умов­но ста­рої по­лі­ти­чної епо­хи мо­же бу­ти у сьо­го­дні­шньо­му по­лі­ти­чно­му про­це­сі, не впли­ває на за­галь­ну тен­ден­цію, яка є про­єв­ро­пей­ською. Ми йде­мо шля­хом ви­ко­на­н­ня Уго­ди про асо­ці­а­цію між Укра­ї­ною та ЄС, здій­сню­є­мо де­ре- гу­ля­цію в еко­но­мі­ці, вда­є­мо­ся до ан­ти­ко­ру­пцій­ни­хзах одів. Ба­га­то хто кри­ти­кує пев­ні кро­ки, але все від­бу­ва­є­ться по єв­ро­пей­ськи­хре­це­птах. Ми ро­би­мо не­об­хі­дні дії у гу­ма­ні­тар­ній по­лі­ти­ці. Про­ве­ли лю­стра­цію, про­во­ди­мо де­ко­му­ні­за­цію. Ми на по­ча­тку мас­шта­бної де­ко­ло­ні­за­ції, й іні­ці­а­ти­ви, пов’яза­ні з кі­но, му­зи­кою, ро­сій­ською кни­гою є озна­ка­ми цьо­го. Зви­чай­но, бо­ро­ти­ся є з чим. Го­лов­не, щоб су­спіль­ство не впа­ло у зне­ві­ру.

«Я НІ­КО­ЛИ НЕ ДІЮ ЯК ЧИНОВНИК. ПРА­ЦЮЮ ЯК ПОЛІТИК»

— Ко­ли у 2014 ро­ці обра­ли пар­ла­мент, утво­ри­лась ко­а­лі­ція з п’ яти пар­тій, і у ство­ре­ній ко­а­лі­цій­ній уго­ді гу­ма­ні­тар­ні пи­та­н­ня йшли остан­нім пун­ктом. Вам не зда­є­ться, що це сим­пто­ма­ти­чно? У ни­ні­шній ко­а­лі­ції з п’ яти пар­тій за­ли­ши­ло­ся дві. Мо­жли­во, якісь мо­мен­ти ма­ють бу­ти прі­о­ри­те­тні­ши­ми?

—Ду­маю, все за­ле­жить від актив­но­сті кон­кре­тних ді­йо­вих осіб і зда­тно­сті зна­ти свою спра­ву та пе­ре­ко­ну­ва­ти в її ва­жли­во­сті. В ми­ну­ло­му уря­ді пра­кти­чно всі мої іні­ці­а­ти­ви ді­ста­ва­ли під­трим­ку Ка­бмі­ну й Вер­хов­ної Ра­ди. По де­ко­му­ні­за­ції ми з чо­ти­рьо­хза­ко­нів три про­ве­ли че­рез уряд, а один вне­сли від де­пу­та­тів. Пар­ла­мент про­го­ло­су­вав за всі чо­ти­ри. Мо­жна бу­ло уяви­ти та­ке рік то­му? За­раз за­кон про за­про­ва­дже­н­ня до­звіль­ної си­сте­ми для ро­сій­ської книж­ки про­йшов че­рез всі уря­до­ві ін­стан­ції і під­три­ма­ний уря­дом — тоб­то це кон­со­лі­до­ва­на по­зи­ція Ка­бі­не­ту Мі­ні­стрів.

За ми­ну­ло­го скла­ду уря­ду про про­бле­ми у куль­ту­рі та гу­ма­ні­тар­ній сфе­рі пи­са­ли ледь не що­дня. І пи­са­ли при­стра­сно. Вва­жаю, що я ви­ко­ну­вав свою ро­бо­ту. Ме­не ба­га­то кри­ти­ку­ва­ли, але мо­жна від­си­ді­тись сі­рень­кою ми­шкою в бу­дья­ко­му уря­ді. Те­бе ні­хто не чі­пає, але це то­му, що ти нічого не ро­биш, нічого не про­по­ну­єш. Якщо у те­бе є ба­че­н­ня пев­них про­це­сів, йо­го тре­ба ре­а­лі­зо­ву­ва­ти. Апар­ла­мент­сько­пре­зи­дент­ська­ре­спу­блі­ка­ма­є­при­ро­ду­ко­а­лі­цій­но­го­уря­ду,якийє­по­лі­ти­чни­мін­стру­мен­том.Тре­ба ре­а­лі­зо­ву­ва­ти свій курс.

Я був при­че­тний до на­пи­са­н­ня роз­ді­лу що­до со­ці­аль­но-гу­ма­ні­тар­ної по­лі­ти­ки у по­пе­ре­дній ко­а­лі­цій­ній уго­ді, а в цій уго­ді він пра­кти­чно не змі­нив­ся. Я ні­ко­ли не дію як чиновник. Пра­цюю як політик. У ме­не є по­гля­ди, і я їхре­а­лі­зую. Ін­ша річ, що та­кож тре­ба бу­ти пра­кти­чною лю­ди­ною, і ма­ти мо­жли­вість пе­ре­тво­ри­ти всі сло­ва на уря­до­ві рі­ше­н­ня, нор­ма­тив­но-пра­во­ві акти, про­е­кти за­ко­нів і пе­ре­ко­на­ти, що за ни­хтре­ба го­ло­су­ва­ти. Ду­маю, ме­ні в основ­но­му це вда­є­ться, хо­ча я хо­тів би ро­би­ти більше. Але тре­ба бу­ти ре­а­лі­стом, є ба­га­то ін­ших на­галь­них пи­тань, і го­лов­ні, до­по­ки вій­на, — обо­ро­на й без­пе­ка.

Хо­ча гу­ма­ні­тар­на по­лі­ти­ка — це так са­мо за­хист Укра­ї­ни. Са­ме то­му, що ми в Кри­му, на Дон­ба­сі та в ба­га­тьох ін­ших мі­сця хна це, ви­ба­чте, плю­ва­ли, ма­є­мо ни­ні­шню си­ту­а­цію, яку те­пер тре­ба до­ла­ти кров’ю. За­раз Пре­зи­дент, прем’єр­мі­ністр і го­ло­ва Вер­хов­ної Ра­ди пра­цю­ють в одно­му на­прям­ку. Во­ни ма­ють ре­аль­ну вла­ду, і якщо чо­гось дій­сно хо­чуть, во­ни це ре­а­лі­зу­ють. І це тре­ба ці­ну­ва­ти.

«ОБИРАТИ НЕ­ОБ­ХІ­ДНО ВСІХ —НЕ ЛИ­ШЕ МІ­НІ­СТРІВ І ДЕ­ПУ­ТА­ТІВ»

— Чи­ма­ло кри­ти­чних від­гу­ків отри­мав за­кон про кон­тра­ктну си­сте­му та кон­кур­си що­до призначення ке­рів­ни­ків за­кла­дів куль­ту­ри. Він, на дум­ку ба­га­тьох ми­тців, су­пе­ре­чить Кон­сти­ту­ції Укра­ї­ни та Кон­вен­ції Між­на­ро­дної ор­га­ні­за­ції пра­ці. Так, на не­що­дав­ньо­му з’їзді На­ціо­наль­ної спіл­ки те­а­траль­них ді­я­чів Укра­ї­ни де­ле­га­ти за­про­по­ну­ва­ли ска­су­ва­ти цей до­ку­мент, сут­тє­во йо­го пе­ре­ро­би­ти і вже звер­ну­ли­ся з ли­стом-про­по­зи­ці­єю до ке­рів­ни­цтва пар­ла­мен­ту і дер­жа­ви. Як ви це про­ко­мен­ту­є­те?

— За­ко­но­про­ект був вне­се­ний на роз­гляд мною як мі­ні­стром куль­ту­ри по­пе­ре­дньо­го уря­ду. Цьо­му пе­ре­ду­ва­ло ін­тен­сив­не обго­во­ре­н­ня з ро­бо­чою гру­пою з пи­тань те­а­траль­ної ре­фор­ми. Про необхідність за­про­ва­дже­н­ня кон­кур­сної си­сте­ми у сфе­рі куль­ту­ри то­ді го­во­ри­ло чи­ма­ло лю­дей. Адже в ба­га­тьо­хза­кла­дах , пе­ред­усім у ре­гіо­нах, ке­рів­ни­ки пра­цю­ють на сво­їх по­са­да­хпо 30—40 ро­ків. Не­має жо­дни­хшан­сів втру­ти­ти­ся в це, за­про­по­ну­ва­ти но­ві дум­ки. Тож пи­та­н­ня на­зрі­ва­ло дов­го. На кон­курс ма­ли йти не ли­ше ке­рів­ни­ки, але й твор­чі пра­ців­ни­ки.

Якщо в сто­ли­ці кон­тра­ктна си­сте­ма по­де­ку­ди вже існу­ва­ла, то в обла­стях— ні. Однак, мій за­ко­но­про­ект був ви­до­змі­не­ний пар­ла­мен­том, і ви­ни­кло про­ти­річ­чя, бо дві по­са­ди, ху­до­жньо­го ке­рів­ни­ка і ге­не­раль­но­го ди­ре­кто­ра, зве­ли в одну по­зи­цію. Скла­ла­ся си­ту­а­ція, ко­ли в одно­го за­кін­чу­є­ться кон­тракт і тре­ба ого­ло­шу­ва­ти кон­курс на одну по­са­ду, а лю­дей — двоє. А ча­сто це лю­ди не­про­сті, ві­до­мі. Ви­ни­ка­ють юри­ди­чні пи­та­н­ня — чи по­трі­бно че­ка­ти, по­ки за­кін­чи­ться кон­тракт у дру­гої лю­ди­ни? У де­яких ко­ле­кти­вах по­ча­ли­ся не­здо­ро­ві дис­ку­сії.

Що­до твор­чо­го пер­со­на­лу я за­про­по­ну­вав пе­ре­хі­дний пе­рі­од — за­ко­ном він пе­ред­ба­че­ний. Я про­по­ну­вав, щоб він три­вав три ро­ки, але пар­ла­мент за­ли­шив один, і до лю­то­го 2017 ро­ку зі всі­ма твор­чи­ми пра­ців­ни­ка­ми ма­ють укла­сти кон­тра­кти, але без кон­кур­су. Проф­спіл­ки бо­я­лись, що одра­зу пі­сля під­пи­са­н­ня за­ко­ну по­ло­ви­на пер­со­на­лу, лю­ди, які не прой­дуть кон­курс, опи­ня­ться на ву­ли­ці. Зав­дя­ки пе­ре­хі­дно­му пе­рі­о­ду ми ство­ри­ли со­ці­аль­ний за­по­бі­жник.

За­про­ва­дже­н­ня по­ді­бно­го за­ко­ну ви­ма­га­ла са­ма те­а­траль­на гро­мад­ськість, пе­ред­усім її най­більш про­гре­сив­на, ре­фор­ма­тор­ська ча­сти­на. Пе­ре­ко­на­ний, що кон­тра­ктно- кон­кур­сну си­сте­му слід за­про­ва­ди­ти для всі­хке­рів­ни­ків за­кла­дів куль­ту­ри у кра­ї­ні. Обирати не­об­хі­дно всіх — не ли­ше мі­ні­стрів і де­пу­та­тів.

— Але чи не­має не­без­пе­ки, що за до­по­мо­гою кон­кур­сної си­сте­ми за­хо­чуть по­збу­ти­ся не­ба­жа­них лю­дей або нав­па­ки нав’яза­ти чи­юсь кан­ди­да­ту­ру? Як при­клад ча­сто на­во­дять си­ту­а­цію дов­ко­ла «Ми­сте­цько­го Ар­се­на­лу»...

— «Ми­сте­цький Ар­се­нал», як і Па­лац «Укра­ї­на», фор­маль­но не є за­кла­дом куль­ту­ри. Це — об’єкт Дер­жав­но­го управ­лі­н­ня спра­ва­ми. То­му во­ни мо­гли при­зна­чи­ти ке­рів­ни­ка вза­га­лі без кон­кур­су. Але кон­курс від­був­ся. Во­дно­час ко­мі­сія бу­ла сфор­мо­ва­на згі­дно за­ко­ну — дев’ять осіб, з яких: троє — від тру­до­во­го ко­ле­кти­ву, фа­кти­чно їхви­зна­чає чин­ний ке­рів­ник, троє — від ор­га­ну управ­лі­н­ня, і троє — від гро­мад­сько­сті.

Пе­ре­ко­на­ний, що до про­ве­де­н­ня про­це­ду­ри кон­кур­су має бу­ти за­без­пе­че­ний пов­ний до­ступ ЗМІ, за по­тре­би слід ор­га­ні­зу­ва­ти пря­му веб-транс­ля­цію на сай­ті від­по­від­но­го ві­дом­ства.

«НАУКОВЦІ МА­ЮТЬ ПРОПАГУВАТИ СВОЇ ЗДОБУТКИ»

— Цьо­го ро­ку в Укра­ї­ні від­бу­ли­ся мас­шта­бні про­те­сти на­у­ков­ців про­ти си­ту­а­ції дов­ко­ла На­ціо­наль­ної ака­де­мії на­ук, ви­ма­га­ли збіль­ши­ти її фі­нан­су­ва­н­ня. Однак яки­хось ва­го­мих на­слід­ків ці ви­сту­пи не ма­ли. Не­що­дав­но ува­га сві­ту бу­ла при­ку­та до вру­че­н­ня Но­бе­лів­ських пре­мій, а укра­їн­ським вче­ним до­во­ди­ться зде­біль­шо­го пе­ре­йма­ти­ся ви­жи­ва­н­ням. Яким ви ба­чи­те май­бу­тнє НАН?

— Не­що­дав­но впер­ше за ба­га­то ро­ків від­бу­ла­ся без­пре­це­ден­тна зу­стріч прем’єр-мі­ні­стра з на­у­ков­ця­ми. Во­на бу­ла змі­стов­ною, три­ва­ла май­же три го­ди­ни. Йшло­ся пе­ред­усім про те, як, з одно­го бо­ку, за­без­пе­чи­ти фі­нан­су­ва­н­ня, а з ін­шо­го — ре­фор­му­ва­н­ня укра­їн­ської на­у­ки, зро­би­ти її ефе­ктив­ні­шою.

На­при­кін­ці ми­ну­ло­го ро­ку Вер­хов­на Ра­да ухва­ли­ла про­гре­сив­ний За­кон «Про на­у­ко­ву і на­у­ко­во-те­хні­чну ді­яль­ність», але сьо­го­дні він ім­пле­мен­то­ва­ний не більше, ніж на 5%. Клю­чо­ва по­зи­ція цьо­го за­ко­ну — мо­жли­во­сті для фі­нан­су­ва­н­ня на­у­ки че­рез но­ві стру­кту­ри. Ство­рю­є­ться На­ціо­наль­на ра­да з пи­тань роз­ви­тку на­у­ки і те­хно­ло­гій, яку очо­лю­ва­ти­ме прем’єр-мі­ністр. Во­на роз­по­ді­ля­ти­ме гран­то­ві ви­да­тки че­рез На­ціо­наль­ний фонд до­слі­джень. Із цих­дже­рел фі­нан­су­ва­ти­му­ться до­слі­дже­н­ня ли­ше ти­хв­че­них , які пе­ре­мо­гли на кон­кур­сі й до­ве­ли фун­да­мен­таль­ну та при­кла­дну необхідність сво­їх роз­ро­бок. Тоб­то йде­ться про аль­тер­на­ти­ву фі­нан­су­ван­ню ли­ше че­рез за­галь­ний фонд держ­бю­дже­ту стру­ктур Ака­де­мії на­ук чи га­лу­зе­ви­ха­ка­де­мій, як це від­бу­ва­є­ться те­пер. От­же, ми йде­мо шля­хом ре­фор­му­ва­н­ня, але рух цей по­віль­ний.

Ми за­без­пе­чи­мо фі­нан­су­ва­н­ня стру­ктур Ака­де­мії на­ук у бю­дже­ті на­сту­пно­го ро­ку, але пи­та­н­ня в то­му, щоб во­ни да­ва­ли по­мі­тні­ші для су­спіль­ства ре­зуль­та­ти. До то­го ж, ча­сто вче­ні про­сто не на­ле­жним чи­ном ре­кла­му­ють свої роз­роб­ки. На на­ра­ді в Ка­бі­не­ті Мі­ні­стрів уні­каль­ні роз­роб­ки про­де­мон­стру­ва­ла, зокре­ма, Ака­де­мія ме­ди­чних на­ук. Йде­ться про до­свід лі­ку­ва­н­ня по­ра­нень — лю­дей ря­ту­ва­ли у, зда­ва­ло­ся б, без­на­дій­ни­хси­ту­а­ці­ях: із ку­лею в сер­ці, з важ­ки­ми че­ре­пно-моз­ко­ви­ми трав­ма­ми. Та­кі на­прям­ки слід під­три­му­ва­ти. На­у­ко­ви­хро­зро­бок по­тре­бує та­кож обо­рон­ний ком­плекс — ми вже успі­шно про­су­ва­є­мо­ся у цьо­му на­прям­ку. Не про все мо­жна го­во­ри­ти, але ре­зуль­та­ти є.

Науковці ма­ють пропагувати свої здобутки. Якщо во­ни є, то за­слу­го­ву­ють на фі­нан­су­ва­н­ня. А не­ефе­ктив­ні ви­да­тки не­об­хі­дно ска­со­ву­ва­ти.

«Я НЕ ЗБИРАЮСЯ РО­БИ­ТИ ВИГЛЯД, ЩО ПРО­БЛЕМ НЕ ІСНУЄ»

— Яко­го за­ко­ну, на ва­шу дум­ку, ще не ви­ста­чає куль­тур­ній і гу­ма­ні­тар­ній сфе­рі Укра­ї­ни?

— За­ко­ну про ме­це­нат­ство! Ни­ні в Укра­ї­ні пра­кти­чно не­має пре­фе­рен­цій для бла­го­дій­ни­ків. Нор­ми за­ко­но­дав­ства, які існу­ють, не ви­ко­ри­сто­ву­ю­ться: з ни­ми мо­ро­ки з по­да­тко­вою зна­чно більше, ніж сла­ви для ме­це­на­та. Ни­ні ми ма­є­мо про­ект за­ко­ну про ме­це­нат­ство, який сто­су­є­ться пе­ред­усім спор­ту. Я б йо­го під­три­мав, але пе­ре­ко­на­ний, що не­об­хі­дний ком­пле­ксний про­ект. Куль­ту­ра, спорт та ін­ші сфе­ри по­вин­ні одер­жа­ти мо­жли­вість ме­це­нат­ської під­трим­ки.

Зві­сно, «екс­тре­мізм» тут та­кож не по­трі­бний. Адже є й ра­ди­каль­ні про­по­зи­ції — мов­ляв, да­вай­те звіль­ни­мо від по­да­тків весь при­бу­ток, який пе­ре­ра­хо­ву­є­ться на отри­му­ва­ча ме­це­нат­ської до­по­мо­ги. При цьо­му ре­ци­пі­єн­том мо­же бу­ти будь-хто, зокре­ма фі­зи­чна осо­ба — кон­кре­тний спортс­мен чи куль­тур­ний ді­яч. Мо­жна бу­ло б пі­ти та­ким шля­хом, як­би бу­ла ви­со­ка сту­пінь до­ві­ри між бі­зне­сме­на­ми, фі­ска­ла­ми та су­спіль­ством. У нас цьо­го не­має. Одра­зу ви­ни­кла б пі­до­зра, що ви про­сто хо­че­те мі­ні­мі­зу­ва­ти по­да­тки. Щоб ви­йти на ада­пто­ва­ну ре­да­кцію цьо­го за­ко­но­про­е­кту, він має прой­ти де­кіль­ка кіл ін­тен­сив­но­го і го­стро­го гро­мад­сько­го обго­во­ре­н­ня. Спо­ді­ва­юсь, най­ближ­чим ча­сом від­бу­де­ться акти­ві­за­ція ці­єї те­ми.

— Ви опти­міст що­до май­бу­тньо­го кра­ї­ни?

— Як­би я не був опти­мі­стом, чо­го б ме­ні пра­цю­ва­ти в уря­ді? Я був обра­ний до пар­ла­мен­ту у 2014 ро­ці й міг там спо­кій­но впро­довж п’яти ро­ків пра­цю­ва­ти. На­то­мість сам се­бе по­са­див на цю «роз­пе­че­ну па­тель­ню». Осо­бли­во не­про­сто бу­ло в крі­слі мі­ні­стра куль­ту­ри, адже з ба­га­тьма ре­ча­ми я не зби­рав­ся ми­ри­ти­ся, ча­сто ді­яв до­во­лі жорс­тко. Ни­ні­шній етап та­кож скла­дний, по­за­як цей уряд має свої ви­кли­ки. Але я не збираюся ро­би­ти вигляд, що про­блем не існує. Бу­ду й на­да­лі по­ру­шу­ва­ти скла­дні пи­та­н­ня. І ви­рі­шу­ва­ти їх.

Кла­но­ва си­сте­ма ще не зни­кла, але во­на ду­же силь­но хи­та­є­ться. По су­ті, за­раз мо­мент істи­ни: чи ми її пе­ре­ки­не­мо, чи во­на зно­ву до­л­лє бе­то­ну у свої осно­ви і від­но­вить по­ту­жність, що по­тім знов при­зве­де до дра­ма­ти­чних по­дій. Бо укра­їн­ський на­род — ко­за­цький, і ні­ко­ли не зми­ри­ться з по­не­во­ле­н­ням.

Ми на по­ча­тку мас­шта­бної де­ко­ло­ні­за­ції, й іні­ці­а­ти­ви, пов’яза­ні з кі­но, му­зи­кою, ро­сій­ською кни­гою є озна­ка­ми цьо­го. Зви­чай­но, бо­ро­ти­ся є з чим. Го­лов­не, щоб су­спіль­ство не впа­ло у зне­ві­ру.

ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

Го­лов­ний ре­да­ктор «Дня» Ла­ри­са Ів­ши­на пред­ста­ви­ла В’яче­сла­ву Ки­ри­лен­ко­ві книж­ки на­шо­ї­Бі­блі­о­те­ки, зокре­ма ми­ну­ло­рі­чний «хіт» «По­вер­не­н­ня в Цар­го­род». Між ін­шим, ві­це-прем’єр є дав­нім чи­та­чем «Дня» і вва­жає, що па­пе­ро­ва га­зе­та як яви­ще — не­зни­щен­на, бо «зав­жди у лю­ди­ни бу­де ба­жа­н­ня спри­йма­ти ін­фор­ма­цію зокре­ма та­ктиль­но»

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.