«Пе­рей­ме­ну­ва­ли порт, по­ду-у-ма­єш...»

Den (Ukrainian) - - Суспільство - В’яче­слав КУЛАКОВ, кан­ди­дат гео­гра­фі­чних на­ук Ми­ко­ла­їв Пов­ну вер­сію ма­те­рі­а­лу чи­тай­те на сай­ті «Дня»

ПРИ­КЛАД ДЕ­КО­МУ­НІ­ЗА­ЦІЇ

Пе­рей­ме­ну­ва­ли один із пор­тів у Ми­ко­ла­є­ві. Да­ли йо­му кра­си­ве, ви­ра­зне ім’я. Ну і що, ска­же­те ви: був «Октя­брськ» (Сєн­тя­брськ, Но­я­брськ... яка рі­зни­ця, хо­ча ми ро­зу­мі­є­мо, «звід­ки но­ги ро­стуть») — став «Оль­вія». А не «по­ду­ма­єш»! Адже це най­дав­ні­ший порт в Укра­ї­ні (хо­ча в тій дав­ни­ні, про яку йде­ться, і порт, і са­ма Оль­вія бу­ли «рів­но нав­про­ти» — на за­хі­дно­му бе­ре­зі ли­ма­ну Бузь­ко­го). А це вже фе­но­мен! Але — чо­му все-та­ки «Оль­вія»; адже то­пос не зов­сім пра­виль­но вка­зує справ­жнє мі­сце пор­ту в ан­ти­чно­сті?

Ми до­зво­ли­мо со­бі смі­ли­вість пі­ді­йти до цьо­го фе­но­ме­на з... на­ці­є­твор­чо­го бо­ку, та­ко­го ва­жли­во­го у наш час. Ми зна­йде­мо по­ясне­н­ня са­краль­но­сті са­мої те­ри­то­рії, що по­хо­дить від на­зви. Ми ви­ко­ри­сто­ву­є­мо ві­до­ме в на­у­ці по­ня­т­тя «фра­ктал», щоб по­ка­за­ти, як із ма­ло­го, з то­по­ні­мі­чно­го зер­на, мо­же ви­ро­ста­ти по­ту­жний ко­лос, на­зва яко­му — «па­трі­о­тизм».

Дав­ни­на краю за­фі­ксо­ва­на істо­рі­єю — і Ми­ко­ла­їв зов­сім по­ряд з ан­ти­чною Оль­ві­єю, в ме­жах її хо­ри. То­му не див­но, що для нас — тих, хто ви­ріс на цій зем­лі, хто пра­цює на ній, хто пе­ре­йняв­ся її ко­рі­н­ням — істо­ри­чним пре­це­ден­том «істин­ної» лю­ди­ни був грек, древ­ній ел­лін.

А древ­ній грек, зму­ше­ний шу­ка­ти при­хис­тку за три­дев’ять зе­мель і три мо­ря від рі­дної ой­ку­ме­ни, не був «до­брим» і ін­шу лю­ди­ну не вва­жав до­брою.

Він про­сто всі­ма фі­бра­ми ду­ші хо­тів жи­ти...

ПРИ­КЛАД ІДЕАЛЬНИХ ЦІН­НО­СТЕЙ

Ось і Оль­вія, ан­ти­чний по­ліс­дер­жа­ва в Пів­ні­чно­му При­чор­но­мор’ї, хі­ба не бу­ла во­на по­лі­го­ном для ви­жи­ва­н­ня на го­лій мі­сце­во­сті — в при­мор­сько­му сте­пу, на­стіль­ки су­во­ро­му, що Ові­дій, опи­нив­шись у ту­жли­вій са­мо­ті за­слан­ця, скар­жив­ся в «Ли­стах із Пон­ту»: «Взим­ку тут так хо­ло­дно, що ри­би за­мер­за­ють у льо­ду, а зи­ма три­ває дев’ять мі­ся­ців»?..

Ко­ли шу­ка­єш мен­таль­ні во­гні, які, як за паль ні су мі ші, яс к ра во спа­ла­ху­ють, ука­зу­ю­чи шлях, — то хі­ба не до неї, до Оль­вії, звер­та­є­шся по дум ки? Хі ба не від неї йде те ди­во­ви­жне ви­про­мі­ню­ва­н­ня? Чи не її гро­ма­дя­ни-бо­ри­сфе­ні­ти, мі­цні ті­лом і ду хом, за па ли ли ваб ля че «s’vеn-tо» — сві­тло, від яко­го «єсмь по­шла» свя­тість са­мої зем­лі?..

Оль­вія, ця ан­ти­чна пер­ли­на Пів­ні­чно­го Пон­ту, бу­ла за­сно­ва­на в VI сто­літ­ті до н.е. іо­ній­ця­ми з Мі­ле­та на ви­со­ко­му бе­ре­зі ли­ма­ну, при злит­ті йо­го з мо­рем, і на­зва­но­го Іпа­ні­сом — ні­би­то за на­яв­ність дов­ко­ла озе­ра, «ма­те­рі Іпа­ні­са», па­со­вищ ди­ких бі­лих ко­ней.

Сте­по­вий про­стір, який по­гли­нав і мі­сто — вла­сне по­ліс, і сіль­ські са­ди­би — оль­вій­ську хо­ру, став го­лов­ною ви­ра­зною ри­сою дов­ко­ли­шніх ланд­ша­фтів — да­ле­чін­ню, яка з ди­тин­ства при­вча­ла ко­ло­ні­стів до пиль­но­сті, до по­стій­но­го очі­ку­ва­н­ня на­па­ду, до від­чу­т­тя, що не сьо­го­дні­зав­тра їхнє жи­т­тя обір­ве стрі­ла ко­чів­ни­ка, який на­ле­тів із пів­но­чі, ко­ли то­му ра­птом ста­ла не до впо­до­би си­ту­а­ція рів­но­прав­но­го пар­тнер­ства: на йо­го, в чо­му він був упев­не­ний, «свя­щен­ній» зем­лі.

А те, що ця зем­ля бу­ла для скі­фа — в йо­го скіф­сько­му мі­фі — пра­ба­тьків­щи­ною, за­свід­чив сам Ге­ро­дот, за­ли­шив­ши нам свої вра­же­н­ня про Гі­лею, ви­тя­гну­тий у мо­рі пів­острів за кіль­ка ліг від Оль­вії...

Як же не че­ка­ти ел­лі­но­ві пом­сти — від са­мо­го Сте­пу, від її на­ро­ду?.. Чи са­мо­му ста­ти на­ро­дом? Но­вим на­ро­дом. Ін­шим на­ро­дом. З тим са­мим ха­ра­кте­ром, але з ін­ши­ми на­мі­ра­ми.

А сте­пом, окрім лю­дей-на-ко­нях, бі­га­ли сай­га­ки, ку­ла­ни, ли­си­ці, зай­ці, дро­хви. А ри­бне на­се­ле­н­ня дов­ко­ли­шніх рі­чок і ли­ма­нів ста­но­ви­ли осе­тро­ві, скум­брі­є­ві, ке­фа­ле­ві, со­мо­ві, ко­ро­по­ві та ін­ші ви­ди риб, їстів­них і сма­чних, і бу­ла їх та­ка нез­чи­слен­на кіль­кість, що по­бра­ти­мам сво­їм, «за­три­мор­ським», да­ле­ким, мо­гли во­ни ба­га­то по­да­ру­ва­ти — в обмін на те­хно­ло­гі­чні тон­ко­щі і кон­кре­тні ви­ро­би для по­бу­ту й вій­ни, якщо і ко­ли вій­на стає бу­т­тям.

ПРИ­КЛАД ЕТНОГЕНЕЗИСУ

Усе це ви зна чи ло place- ofhomeland — но­ву ба­тьків­щи­ну ста­рог рець ких по се лен ців, оскіль ки спри­я­тли­во по­єд­на­ли­ся еко­у­мо­ви і зруч не ге оп рос то ро ве по ло жен ня: на пе ре ти ні древ ніх тор го вель них шля­хів.

Етні­чно змі­ша­не на­се­ле­н­ня (ін­шим во но й не мог ло бу ти: сю ди прий ш ли хваць кі грець кі хлоп ці, без жі­нок при­йшли...) оль­вій­ської хо­ри за­йма­ло­ся зем­ле­роб­ством, ви­па­са­ло ху­до­бу, ло­ви­ло ри­бу, якої — на ви­хо­ді-то в мо­ре, чим, вла­сне, й ви­зна­ча­ло­ся ви­рі­шаль­не зна­че­н­ня оль вій­сько го то по су! — во ди ла ся ве­ли­ка кіль­кість, сла­ви­ло­ся по всій ой ку ме ні умі ли ми ре міс ни ка ми, ку­пе­цьким ге­ном не обді­ле­ни­ми, а ще, всі ско­пом, бу­ли во­ни до­бре на­вче ни ми і дис цип лі но ва ни ми во ї - на ми, на дій ни ми в за хис ті от чо го до­му, та го­лов­не — во­ни бу­ли де­мо­кра­та­ми, зда­тни­ми обра­ти со­бі Лі­де­рів, які у свою чер­гу бу­ли підзві­тни ми гро ма дя нам, що пе рі о дич но зби ра ли ся для ці­єї ме ти на най по - че­сні­шо­му мі­сці — на аго­рі... а ба­га­ті до­по­ма­га­ли бід ним, і ко­ли ви­да­вав­ся не­вро­жай, по­ро­жні­ли за­сі­ки ба­га­тих на ко­ристь не­за­мо­жних, і роз би ва ли ся вщент за став ні за - пис ки, то му що бу ли з об па ле ної гли­ни, і цих свід­чень сві­до­мо стер­тої з пам’яті за­ле­жно­сті ар­хе­о­ло­ги ви яви ли до стат ню кіль кість, і на - віть ра би ма ли у них сім’ ї, але не ма ли прав: оби ра ти Лі де ра і бу ти обра­ни­ми.

Так і ство ри ли во ни за ко рот - кий іс то рич ний тер мін свою не за - леж ну дер жа ву, яку про сла ви ли ефек тив ною пра цею і вмін ням за - хи­сти­ти се­бе.

Об’єд­на­ні си­ли лю­дей рі­зних, але ви­пле­ка­них одні­єю те­ри­то­рі­єю, і во­ро­га до­ла­ли в біль­шо­сті су­ти­чок. Здо­ла­ли во­ни, ко­ли на­став час, а ста­ло­ся це 332 ро­ку до Хри­ста, і Оле­ксан­дра Ма­ке­дон­сько­го, до то­го не­пе­ре­мо­жно­го. Оль­вію на­ду­ма­ли зруй­ну­ва­ти, стер­ти з ли­ця зем­лі і по­ліс, і дрі­бні по­се­ле­н­ня 30 ти­сяч сол­да­тів пол­ко­вод­ця Зо­пі­ріо­на, став­ле­ни­ка «Ве­ли­ко го» на зем­лях Пон­ту. Так во­ни, бо­ри­сфе­ні­ти Оль­вії, роз­сі­я­ли по сте­пу во­як на­мі­сни­ка Фра­кії — і зро­би­ли це, об’єд­нав­шись із «вар­ва­ра­ми», тоб­то ав­то­хто­на­ми, що «сі­я­ли про­со», і скі­фа­ми, що до­лу­чи­ли­ся до них, з від­ва­жною без­стра­шні­стю «упо­ко­ї­ли» рим­ські ко­гор­ти, які зви­кли до ди­сци­плі­ни й від­ла­го­дже­них при­йо­мів.

ПРИ­КЛАД НАЦІЄТВОРЧОСТІ

А чо­му во­ни не да­ли се­бе під­ко­ри­ти? А то­му що ця зем­ля бу­ла для них свя­щен­ною, а свя­щен­ну зем­лю тре­ба обо­ро­ня­ти до кін­ця, до остан­ньо­го.

Але те­ри­то­рія хо­ри пе­ре­бу­ва­ла і під Бо­жим за­сту­пни­цтвом. А свя­ти­ли­ща, які на­зи­ва­ли­ся extra-urban, ви­яв­ля­є­ться, за­зда­ле­гідь ви­зна­ча­ли кор­до­ни втру­ча­н­ня в мі­сце­вий ланд­шафт!..

Та­ким чи­ном, від по­ча­тку при­кор­дон­ні зем­лі оль­вій­сько­го по­лі­су бу­ли ото­че­ні, як ска­за­ли б сьо­го­дні, «свя­щен­ним фрон­ти­ром» — та­ки­ми со­бі ді­лян­ка­ми су­ші, пе­ре­ва­жно при­бе­ре­жної, які на сти­ку Зем­лі, Во­ди і Не­ба най­більш при­ва­бли­ві для ві­до­бра­же­н­ня куль­ту.

Для біль­шої фун­кціо­наль­но­сті ви­мо­ги, що ви­зна­ча­ли за­по­бі­жні за­со­би, зво­ди­ли­ся до ланд­ша­фтної під­не­се­но­сті по­ді­бних то­по­сів. Зав­дя­ки більш ши­ро­ко­му огля­ду «всьо­го дов­ко­ла» во­ни ста­ва­ли опло­том гро­мад­сько­го пиль­ну­ва­н­ня для бо­ри­сфе­ні­тів — до­зрі­лої у пев­но­му гео­про­сто­рі на­ції. Іна­кше: Те­ри­то­рі­єю сфор­мо­ва­ної на­ції. Як це слід ро­зу­мі­ти — зно­ву за­пи­та­є­те ви?

Лев Гумі­льов у XX сто­літ­ті від­зна­чив гео­суб’єктність етно­ге­не­зу. Як за­ко­но­мір­но­го пла­не­тар­но­го яви­ща. Ми, у сто­літ­ті XXI, го­во­ри­мо вже про на­ці­є­ге­не­ти­чне яви­ще. І сфор­му­лю­є­мо йо­го єство.

Те­ри­то­рія на­ро­джує на­цію. На­ція не змі­нює те­ри­то­рію, а сфор­мо­ва­на те­ри­то­рі­єю на­ція за­крі­плю­є­ться на ній, і вже ін­шої те­ри­то­рії ця на­ція не ма­ти­ме.

Ми па­трі­о­ти — а па­трі­о­тизм є не­ми­ну­ще, вну­трі­шньо ви­стра­ж­да­не по­кло­ні­н­ня зна­кам на­ціо­наль­ної іден­ти­чно­сті. Па­трі­о­тизм — це ре­лі­гія ґрун­ту; не на­мір і не ар­хе­тип, а ко­ле­ктив­не від­чу­т­тя са­краль­ної пов­но­цін­но­сті в усві­дом­ле­но­му як «рі­дний», який умі­щує, ланд­ша­фті.

От­же, ми са­мі сфор­му­лю­ва­ли де­фі­ні­цію, тоб­то ви­зна­че­н­ня. На­ція — це про­дукт у-мі­ще­н­ня.

А вмі­ще­н­ня «в чо­мусь» зав­жди ком­па­ктне. Во­но спря­мо­ва­не «все­ре­ди­ну», а не «на­зов­ні».

Але тра­пля­є­ться, що: «а-ми тут а-го­лов­ні­ші, а-всі ін­ші а-бу­дуть у нас на по­сил­ках»... По­шу­ки «сво­го міс- ця» є при­чи­ною за­во­йов­ни­цьких во­єн. «Дай­те ме­ні ще те­ри­то­рій — і всі нім­ці бу­дуть ща­сли­ви­ми!» «Дай­те ме­ні ще те­ри­то­рій — і про­ле­та­рі всіх кра­їн бу­дуть ща­сли­ви­ми»...

Я мо­жу на­ве­сти ін­ші при­кла­ди — будь ла­ска! Але ви пре­кра­сно під­бе­ре­те їх са­мі, ро­зу­мі­ю­чи, що всі во­ни бу­дуть ан­ти­ім­пе­рі­а­лі­сти­чни­ми.

ПРИ­КЛАД ПА­ТРІ­О­ТИ­ЗМУ

А чим ми­ко­ла­ї­вець мо­же пи­ша­ти­ся, то це тим, що свою рі­дну зем­лю як те­ри­то­рію, як «ленд» він ре­пре­зен­тує для ін­ших у ви­гля­ді на­у­ко­во-до­ка­зо­во­го фра­кта­лу — ча­сти­ни укра­їн­сько­го ці­ло­го. Зем­ля як пла­не­та на­ро­джує гео­суб’єкти; рів­ним ін­шим гео­суб’єктам ви­сту­пає Укра­ї­на: у ви­гля­ді зви­чної нам statenation — мі­цної на­ції-дер­жа­ви. Але зер­ном ці­єї су­ча­сної на­ції бу­ло пев­не conglomeration of diverse peoples — ску­пче­н­ня у-мі­ще­них су­бе­тно­сів, до­лею при­ре­че­них ді­ли­ти те­ри­то­рію не на сфе­ри впли­ву, а на спіль­не про­жи­ва­н­ня. На умов­но окре­сле­ній те­ри­то­рії в ни­зи­нах рі­чок Дні­стер, Пів­ден­ний Буг і Дні­про у пев­ний час — ан­ти­чний, а мо­же, і більш ран­ній — на­ро­ди­ла­ся на­ція, що іме­ну­є­ться на­ми бо­ри­сфе­ні­та­ми.

Во­ни окре­сли­ли свої кор­до­ни. Кор­до­ни сво­єї на­ції. Об­хват кор­до­нів ме­ре­жею свя­ти­лищ extra-urban (по­за­мі­ських) ви­ник не ви­пад­ко­во; він був си­сте­мою вза­є­мозв’яза­них са­краль­них зон...

Для ан­ти­чних гре­ків прин­цип ви­бо­ру мі­сце­зна­хо­джень по­за­мі­ських свя­ти­лищ — від­по­від­но до сто­рін сві­ту в те­ри­то­рі­аль­ній стру­кту­рі по­лі­су — по­ясню­є­ться при­зна­че­н­ням са­ме їм бу­ти са­краль­ни­ми обе­ре­га­ми кон­кре­тно­го ре­гіо­ну осво­є­н­ня.

ПРИ­КЛАД НАЦІЄТВОРЧОСТІ-2

У Дер­жав­но­му Гім­ні су­ча­сної Укра­ї­ни є сло­ва, які під­твер­джу­ють ев­ри­сти­чну дум­ку про те­ри­то­рі­аль­не «зер­но» укра­їн­ської на­ції (ко­ре­ктні­ше бу­де ска­за­ти: про одне із «зе­рен»...): «...за­па­ну­єм і ми, бра­т­тя, у сво­їй сто­рон­ці!». Тоб­то ми, хто ге­не­ти­чно від­чу­ває тя­жі­н­ня са­ме ці­єї зем­лі, бу­де­мо го­спо­да­ря­ми на сво­їй те­ри­то­рії, «у сво­їй кра­ї­ні»; про чу­жі кра­ї­ни вза­га­лі не­має мо­ви — ми там не хо­че­мо і не бу­де­мо па­ну­ва­ти. Але за свою — «ду­шу й ті­ло ми по­ло­жим»...

...А ви го­во­ри­те: «Пе­рей­ме­ну­ва­ли порт, по­ду-у-ма­єш...»

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.