Во­рон во­ро­ну...

Den (Ukrainian) - - Суспільство - Лю­дми­ла ЗАСЄДА, спе­ці­аль­но для «Дня»

По­чув­ши фра­зу, ви­мов­ле­ну з ін­ту­ї­тив­но на­гра­ною лег­кі­стю, і за­пам’ятав­ши, по­ду­ма­ла, що во­на мо­гла на­ро­ди­ти­ся в го­ло­ва­хли­ше пер­со­на­жів з «вер­шків» су­спіль­ства під­ви­ще­ної жир­но­сті, але, озир­нув­шись, зро­зумі­ла, що про­мов­ця­ми фра­зи: «...і гро­ші не ті­шать, і їхвід­су­тність не ба­дьо­рить » , є під­ку­поль­ний ман­да­тний пер­со­нал, що об­слу­го­вує на­род. Що­прав­да, чи ми­ну­ло­го се­зо­ну, чи ни­ні­шньо­го — не ска­жу, але осо­бли­вої рі­зни­ці не­має. Прір­ва на­стіль­ки ве­ли­ка, я б ска­за­ла, не­по­мір­но ве­ли­ка — між бі­дні­стю, з якою во­ни ві­чно бо­рю­ться, і са­мим жи­т­тям, — що уто­чню­ва­ти (що озна­чає в їхро­зу­мін­ні від­су­тність гро­шей) не хо­ті­ло­ся. Як у їхньо­му гар­де­ро­бі ха­о­ти­чно по­єд­на­ні Єв­ро­со­юз і ду­же до­ро­гий сти­лі­зо­ва­ний Со­ро­чин­ський яр­ма­рок, так і в їхніх од­кро­ве­н­ня­хз три­бу­ни, але ми, як і ра­ні­ше, не­спро­мо­жні від­рі­зни­ти фас чер­го­вої «гар­ню­ні» від про­фі­лю хи­жа­ка. Їхні що­ден­ні ви­кри­т­тя — як клі­зма за­о­чно: не бо­ля­че, але очи­щає спри­тно-спри­тно, що­прав­да, від гро­шей, і ли­ше від гро­шей, і не згля­не­шся, як у чер­зі за суб­си­ді­єю опи­ни­шся. Не знаю, та й ні­хто не знає, чи зу­мі­ють не­мов­ля­та, які ще не на­ро­ди­ли­ся, пи­ша­ти­ся сво­ї­ми гро­ши­ма, адже це про­цес схо­жий на ство­рю­ва­не ро­ка­ми до­бре ім’ я — він дов­гий-пре­дов­гий, а ілю­зії все тьмя­ні­ють і тьмя­ні­ють. Ро­ків 20—25 то­му про­сто­на­ро­дно­го ен­ту­зі­а­зму бу­ло більше, і хоч спосо­би до­бу­ва­н­ня ва­лю­ти бу­ли при­мі­тив­ни­ми, однак ба­га­тьом зда­ва­ло­ся, що во­ни ціл­ком ло­гі­чні, в уся­ко­му ра­зі, не си­дять на пе­чі... Син мо­єї ре­да­кцій­ної ко­ле­ги, то­ді шко­ляр, пам’ ятаю, по­їхав з гру­пою одно­кла­сни­ків до Поль­щі. Ли­ше по­тім ма­ма за­ува­жи­ла, що зни­кла те­ні­сна ра­ке­тка. Там про­дав — зу­мів кіль­ка ра­зів від­ві­да­ти кав’яр­ню з мо­ро­зи­вом та пла­тний ту­а­лет і при­вез­ти ці­лий ка­пі­тал — 20 до­ла­рів. По­тім во­ни мі­сяць на­ма­га­ли­ся ку­пи­ти ра­ке­тку, аби не про­пу­ска­ти тре­ну­ва­н­ня, та не змо­гли. Ін­ші теж «по­пра­цю­ва­ли» — так і ви­во­зи­ли те, що са­мім по­трі­бно. За­раз у цьо­го до­ро­сло­го хло­пчи­ка, а ми зі­бра­ли­ся на йо­го сі­мей­не свя­то, вже ме­ре­жа спор­тив­ни­хма­га­зи­нів, на сті­ні ка­бі­не­ту, він по­ка­зав, ви­сить фу­тляр від ті­єї ста­рої ра­ке­тки. Та­лі­сман. Ба­жа­ю­чи нас роз­ва­жи­ти, він при­га­дав, що, на­вча­ю­чись по­тім у Лон­до­ні, ді­знав­ся про ду­же жи­ву­чу та яскра­ву та­мо­шню ле­ген­ду, за­про­сив нас до су­сі­дньо­го ки­їв­сько­го дво­ру, де теж жи­вуть ек­зо­ти — справ­жні ди­кі во­ро­ни, уявіть со­бі, в са­мо­му цен­трі мі­ста і за збі­гом, до­дав, по­ряд з мо­їм бу­дин­ком. Там і роз­по­вім все, що за­пам’ятав. До ре­чі, вже на­бли­жа­ю­чись до ве­ли­че­зни­хву­ли­чни­хклі­ток у дво­рі, по­чу­ли від чер­го­во­го екс­кур­со­во­да сло­ве­сне пе­ре­біль­ше­н­ня пта­ши­но­го дов­го­лі­т­тя. «І на­ві­що? — від­гу­кнув­ся ста­ро­жил дво­ру і яв­но не чу­жий для ци­хптах ів чо­ло­вік, — адже, знаю, в не­во­лі во­ро­ни жи­вуть до 50 ро­ків, а на сво­бо­ді — до 100. От­же, 300, про які чую — міф. У нас Кар­лу­ші — дів­чин­ці — 25 ро­ків, а Кор­ві­ну — хло­пчи­ко­ві — 23. Адже за­раз мо­дно, щоб чо­ло­вік був мо­лод­шим, хо­ча во­ни по­ки не ви­яв­ля­ють ці­ка­во­сті один до одно­го. Ще не­дав­но у Кар­лу­ші був друг, і во­ни ра­зом Кор­ві­ну не­аби­як до­шку­ля­ли, але, ов­до­вів­ши, дів­чин­ка не пер­шої мо­ло­до­сті, ста­ла скром­ні­шою до ве­сни, а там по­ди­ви­мось», — роз­по­вів обі­зна­ний у во­ро­ня­чо­му жит­ті спів­ро­змов­ник. Кор­він сво­їм гу­стим гли­бо­ким го­ло­сом весь час по­вто­рю­вав: «Кор­він, Кор­він», за­про­шу­ю­чи до спіл­ку­ва­н­ня, і ві­ді­йшов­ши від нав’язли­ви­хпа­ра­ле­лей з жи­т­тя ви­бра­ни­хна­ми хи­жа­ків усі­хма­стей, за­пи­та­ла зов­сім жи­тей­ське і про­стень­ке: «Во­рон — це чо­ло­вік мі­ської во­ро­ни?» «Та що ви, во­рон — це ди­кий віль­ний птах, а во­ро­на — мі­ська оби­ва­тель­ка», — по­чу­ли по­ясне­н­ня. Якщо яка-не­будь не­до­свід­че­на ро­ман­ти­чно на­ла­што­ва­на во­ро­на на­бли­зи­ться до йо­го клі­тки, Кор­він її про­сто ро­зір­ве, він не­на­ви­дить цих, ма­буть, на йо­го дум­ку, при­мі­тив­ни­х­про­ста­чок. А ось го­роб­ці, звер­ну­ла ува­гу, віль­но в клі­тках хи­жа­ків щось під’їда­ють, і їх силь­ні пта­хи обе­ре­жно об­хо­дять сто­ро­ною. Пі­ді­йшла чер­го­ва гру­пка джин­со­во-не­пе­ре­дба­чу­ва­ни­хпі­длі­тків з ве­се­лим зав­зя­т­тям одне пе­ред одним по­хи­зу­ва­ти­ся, і вмить за­мов­кла ра­зом з гі­дом, вже слу­ха­ю­чи, що нам роз­по­від­ав ста­рий шко­ляр, який по­жив у Лон­до­ні і про­дав ко­лись по­трі­бну йо­му са­мо­му ра­ке­тку. З осо­би­сто­го жи­т­тя во­ро­нів-ари­сто­кра­тів він ді­знав­ся, що во­ни — ге­рої дав­ньої ан­глій­ської ле­ген­ди, яка ствер­джує: до­ки жи­ві во­ро­ни в Та­у­е­рі, нічого не мо­же ста­ти­ся з бри­тан­ською мо­нар­хі­єю. Зви­чай­но, го­ро­бець, який на­ро­див­ся в до­ро­гій стай­ні, не є ари­сто­кра­том, але во­ро­ни Та­у­е­ра ні­би спро­сто­ву­ють це. Ще з ХVII сто­лі­т­тя, ко­ли во­ни бу­ли най­більш по­ши­ре­ни­ми пта­ха­ми в Лон­до­ні, а пі­сля по­же­жі, під час якої ви­го­рі­ла ве­ли­ка ча­сти­на мі­ста, во­ро­ни за­ли­ши­ли Лон­дон. Ко­ли ж по­вер­ну­ли­ся, ви­яви­лось, що їхні ко­ли­шні гні­зда збе­ре­гли­ся пе­ре­ва­жно ли­ше в Та­у­е­рі. Агре­сив­ні пта­хи бу­кваль­но ото­чи­ли за­мок, на­па­да­ли на лю­дей і за­пе­кло би­ли­ся одне з одним. Ці не­скін­чен­ні во­ро­ня­чі ба­та­лії при­зве­ли до то­го, що вла­да Та­у­е­ра ви­рі­ши­ла їхзни­щи­ти, але хтось із при­двор­них на­га­дав ко­ро­ле­ві про ле­ген­ду — якщо во­ро­ни за­ли­шать Та­у­ер, він сам пе­ре­тво­ри­ться на прах. Так бу­ло ви­рі­ше­но при­зна­чи­ти шість во­ро­нів та­лі­сма­на­ми бри­тан­ської ко­ро­ни. Ось і не­по­ру­шне пра­ви­ло, і для них на­віть при­зна­чи­ли охо­рон­ця, а з дер­жав­ної скар­бни­ці на утри­ма­н­ня ви­тра­ча­ють чи­ма­лі ко­шти.

Як­би ки­їв­ські Кор­він і Кар­лу­ша (до ре­чі, ці пта­хи мо­жуть роз­мов­ля­ти) до кін­ця ро­зумі­ли, що та­ке бу­ває не ли­ше в каз­ках, бу­ли б вра­же­ні, во­ни б теж не від­мо­ви­лись.

Ро­бо­чий день охо­рон­ця в Та­у­е­рі по­чи­на­є­ться о 4.30 ран­ку, пта­хи про­бу­джу­ю­ться ра­но, їхви­пу­ска­ють з клі­тки, на­бли­жа­ю­чи до при­ро­дної лег­ко­сті бу­т­тя. До ре­чі, ще одна по­дро­би­ця — у охо­рон­ця є де­кіль­ка по­мі­чни­ків. Один з них­ствер­джу­вав, що їхні ви­хо­ван­ці на­ба­га­то ро­зум­ні­ші за па­пуг, які ли­ше по­вто­рю­ють, що їм го­во­рять, а во­рон, на­при­клад, на ім’я Тор, ро­зу­мів на­віть рі­зни­цю між «це то­бі» і «це ме­ні» і ко­жно­го ран­ку ві­тав, від­по­від­а­ю­чи на «До­брий ра­нок» охо­рон­ця сво­їм гор­ло­вим «Хел­ло!». Во­ро­ни зам­ку хар­чу­ю­ться зба­лан­со­ва­но, їхнє ме­ню скла­да­є­ться з м’яса, рі­зно­го ро­ду зер­но­вих­до­мі­шок і ви­но­гра­ду. Вар­тість утри­ма­н­ня пта­хів, вра­хо­ву­ю­чи об­слу­го­ву­ва­н­ня, ко­штує не­де­ше­во, але у ан­глій­ців не прийня­то на ле­ген­ді еко­но­ми­ти. Ко­ли лю­ди на­бли­жа­ю­ться до во­рон ду­же близь­ко, пта­хи ча­сто клю­ють їх, за­зви­чай у па­лець або ру­ку. В цьо­му не­має агре­сії, про­сто для во­ро­нів це спо­сіб по­пе­ре­ди­ти лю­ди­ну не за­хо­ди­ти на їхте­ри­то­рію, іна­кше во­ни мо­жуть за­про­сто від­ку­си­ти па­лець. На­то­мість во­ро­нів-ари­сто­кра­тів мо­жуть звіль­ни­ти за не­гі­дну по­ве­дін­ку, по­са­ди­ти під до­ма­шній арешт, за­сла­ти за агре­сив­ну по­ве­дін­ку в зоо­сад, де жи­т­тя на­ба­га­то скром­ні­ше, ніж те, до яко­го во­ни всти­гли зви­кну­ти в зам­ку. Це ж тре­ба, адже теж бю­дже­тни­ки, а як жи­вуть! Що­прав­да, їхли­ше шість, і не знаю, як по­зна­чи­ться на їхньо­му бла­го­по­луч­чі роз­лу­че­н­ня з єв­ро­пей­ською сім’єю, але без­за­пе­ре­чно одне — і без мо­го хви­лю­ва­н­ня ці пта­хи-іно­зем­ці про­жи­вуть своє дов­ге жи­т­тя пре­кра­сно, а ме­ні, та й усім, зда­є­ться, на­дов­го уго­то­ва­но сте­ре­о­тип — слу­ха­ю­чи мо­ву про чер­го­ве ви­кри­т­тя но­ви­хзло­ді­їв, по­дум­ки за­пи­ту­ва­ти: «За скіль­ки про­да­є­те?»

Зро­зумі­ло, що від­по­відь і не пе­ред­ба­ча­є­ться, адже все за їхньою ле­ген­дою: це то­бі, а це ме­ні.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.