Укра­ї­на йде крізь во­гонь: ро­бо­та над по­мил­ка­ми

Ін­сти­тут істо­рії Укра­ї­ни НАН Укра­ї­ни опри­лю­днив фун­да­мен­таль­ну пра­цю, що ви­сві­тлює істо­рію но­ві­тньої Укра­їн­ської не­за­ле­жної дер­жа­ви

Den (Ukrainian) - - Iсторія Та «я» - Ігор СЮНДЮКОВ, «День»

Пи­са­ти «істо­рію су­ча­сно­сті» — спра­ва вкрай не­про­ста, ча­сто й нев­дя­чна. Бо (на від­мі­ну від істо­рії пра­дав­ні­хча­сів) хоч дже­рел для роз­по­віді ви­ста­чає — про­те са­ме то­му, що май­же всі фі­гу­ран­ти до­ле­но­сни­хпо­дій жи­ві, а зна­чна ча­сти­на істо­ри­чни­хпер­со­на­жів ще геть не зби­ра­є­ться за­ли­ша­ти по­лі­ти­чну, еко­но­мі­чну або куль­тур­но-гро­мад­ську аван­сце­ну, істо­рик ча­сто-гу­сто від­чу­ває «опі­ки», на­че до­тор­ка­є­ться до роз­пе­че­но­го за­лі­за. Стіль­ки при­стра­стей, ша­ле­ни­х­емо­цій, не­стрим­ни­хам­бі­цій, ві­ри ви­клю­чно у свою пра­во­ту — і важ­ко зна­йти мі­сце для на­у­ко­вої об’єктив­но­сті, зва­же­но­го, кри­ти­чно­го зі­став­ле­н­ня по­гля­дів... А що­до фа­ктів та істо­ри­чних дже­рел, яких, прав­да, більш ніж до­ста­тньо, то тут за­зви­чай ду­же скла­дно від­рі­зни­ти фаль­шив­ку, до­ми­сел, ма­ні­пу­ля­цію від істо­ри­чної ре­аль­но­сті. До то­го ж усе за­ле­жить від «ку­та зо­ру» ав­то­ра.

Все ска­за­не — і про Укра­ї­ну остан­ніх25 ро­ків, і про Укра­ї­ну но­ві­тньої до­би, і ча­сів не­за­ле­жно­сті. Без фаль­ши­вої ри­то­ри­ки мо­жна ствер­джу­ва­ти, що шлях, прой­де­ний дер­жа­вою та на­шим на­ро­дом — від ро­ман­ти­чни­хі­лю­зій 1989—1991 ро­ків, до «ди­ких» псев­до­рин­ко­ви­хква­зі­ре­форм 1990-х, до «олі­гар­хі­за­ції» на­шо­го еко­но­мі­чно­го, від­так по­лі­ти­чно­го жи­т­тя за ча­сів ку­мів­ської си­сте­ми, до ге­ро­ї­чно-на­їв­но­го по­ма­ран­че­во­го май­да­ну 2004-го, до ка­пі­ту­лянт­ських «уні­вер­са­лів» та «ме­мо­ран­ду­мів» Ющен­ка, до сім’ї «про­фе­со­ра» Яну­ко­ви­ча, до Май­да­ну Гі­дно­сті та вій­ни на схо­ді з пу­тін­ським агре­со­ром (ось ко­ли Укра­ї­на му­си­ла йти крізь во­гонь) — усе це ра­зом узя­те має бу­ти осми­сле­не, про­ана­лі­зо­ва­не, за­пи­са­не у пам’яті на­ро­ду. (Не за­бу­вай­мо нічого з то­го, хто що за­яв­ляв, а, го­лов­не, ро­бив 5, 10, 25 ро­ків то­му — бо ко­ро­тка пам’ять є про­я­вом раб­ської слі­по­ти!) І хто, як не че­сні істо­ри­ки, мо­жуть і по­вин­ні здій­сни­ти цю ро­бо­ту?

Во­на, ро­бо­та ця, вже ве­де­ться. Про­мо­ви­стим свід­че­н­ням цьо­го є 800-сто­рін­ко­ва ко­ле­ктив­на мо­но­гра­фія «25 ро­ків не­за­ле­жно­сті: на­ри­си істо­рії тво­ре­н­ня на­ції та дер­жа­ви » ( Ки­їв, ви­дав­ни­цтво « Ні­ка­Центр», 2016 рік), ви­пу­ще­на щой­но у світ Ін­сти­ту­том істо­рії Укра­ї­ни НАН Укра­ї­ни (від­по­від­аль­ний ре­да­ктор — ака­де­мік Ва­ле­рій Смо­лій, ке­рів­ник ав­тор­сько­го ко­ле­кти­ву — член-ко­ре­спон­дент НАН Укра­ї­ни Ген­на­дій Бо­ряк, чле­ни ав­тор­сько­го ко­ле­кти­ву — Во­ло­ди­мир Го­лов­ко, Ві­ктор Да­ни­лен­ко, Ста­ні­слав Куль­чи­цький, Оле­ксандр Май­бо­ро­да, Ва­ле­рій Смо­лій, Ла­ри­са Яку­бо­ва, Сер­гій Яні­шев­ський). Жанр ці­єї кни­ги (пер­шо­го, мо­жли­во, в Укра­ї­ні по­лі­ти­ко-еко­но­мі­чно­го й куль­тур­но-етні­чно-со­ці­аль­но­го «порт­ре­та» дер­жа­ви і на­ції та­ко­го мас­шта­бу за 1991—2016 ро­ки) — істо­ри­чні на­ри­си. Це — не ака­де­мі­чне, шту­чно ускла­дне­не до­слі­дже­н­ня для «сво­їх». Це — кни­га, що при­зна­че­на для ши­ро­ко­го ко­ла не­бай­ду­жи­хчи­та­чів, на­у­ков­ців, гро­мад­ськи­х­акти­ві­стів, сту­дент­ської мо­ло­ді (осо­бли­во ко­ри­сною во­на бу­де для дер­жав­них­ді­я­чів!).

Цей со­лі­дний за об­ся­гом том справ­ді про­по­нує но­вий по­гляд на істо­рію Укра­ї­ни пі­сля 1991 ро­ку. Но­ві­тній пе­рі­од роз­гля­ну­то під ку­том актив­но­сті укра­їн­сько­го су­спіль­ства, пі­ки якої при­па­да­ють на три ре­во­лю­ції — Ре­во­лю­цію на гра­ні­ті (жов­тень 1990 р.), по­ма­ран­че­ву ре­во­лю­цію 2004 р. та Ре­во­лю­цію Гі­дно­сті 2013—2014 рр. (вар­то до­да­ти, що цим трьом ви­зна­чаль­ним по­ді­ям но­ві­тньої на­шої істо­рії у су­ку­пно­сті від­ве­де­но по­над тре­ти­ну об­ся­гу 800-стрін­ко­вої пра­ці). Ко­жна з ци­хре­во­лю­цій на­да­ва­ла по­ту­жні ім­пуль­си для роз­бу­до­ви дер­жа­ви. Пе­ред чи­та­чем роз­гор­та­ю­ться скла­дні про­це­си, що при­ве­ли до роз­па­ду СРСР; на­да­є­ться мо­жли­вість усві­до­ми­ти важ­кість пер­ши­хро­ків ста­нов­ле­н­ня но­вої Укра­ї­ни та при­чин за­ну­ре­н­ня у все­о­хо­плю­ю­чу си­стем­ну кри­зу 1990-хта 2000-хро­ків; по­зна­йо­ми­ти­ся з пе­ре­бі­гом фор­му­ва­н­ня та ціл­ко­ви­тою ви­чер­пні­стю й віджи­лі­стю ті­єї си­сте­ми «олі­гар­хі­чно­го кон­сен­су­су» (за­мість си­сте­ми гро- ма­дян­сько­го кон­сен­су­су, якої, по су­ті, ще й до­сі не­має в Укра­ї­ні), ко­тра і за­раз па­нує в дер­жа­ві, жорс­тко галь­му­ю­чи її роз­ви­ток. По­ка­за­но ви­зрі­ва­н­ня по­лі­ти­чної кри­зи пі­сля 2010 р., що при­ве­ла до ре­во­лю­цій­ної змі­ни вла­ди 2014 р. (тіль­ки хо­ті­ло­ся б за­ува­жи­ти, що пе­ри­пе­тії ти­хзло­ві­сних­для на­шої істо­рії ви­бо­рів 2010 р., вна­слі­док яких Яну­ко­вич «ле­гі­тим­но» й «за­кон­но» при­йшов до вла­ди, швид­ко вста­но­вив­ши ре­жим осо­би­стої ди­кта­ту­ри в «буль­до­зер­ний»спо­сіб, ви­сві­тле­ні в кни­зі до­сить сти­сло й ко­ро­тко, бу­кваль­но на 3-5 стор., на від­мі­ну від дра­ми ви­бо­рів 2004 р. та по­ма­ран­че­во­го май­да­ну, яко­му від­ве­де­но май­же пів­то­ри со­тні сто­рі­нок. А між тим ви­бо­ри 2010 ро­ку — це га­не­бна ві­ха на­шої істо­рії). На­ре­шті, впер­ше в ака­де­мі­чній істо­рі­о­гра­фії по­ка­за­но по­стре­во­лю­цій­ну по­лі­ти­чну і со­ці­аль­но-еко­но­міч- ну ди­на­мі­ку та бо­роть­бу Укра­ї­ни про­ти ро­сій­ської агре­сії ( цьо­му при­свя­че­но за­вер­шаль­ний роз­діл кни­ги). Вза­га­лі, на­ве­де­ні фа­кти, ін­тер­пре­та­ції, кон­це­пції, які до­зво­ля­ють ува­жно­му чи­та­че­ві по-но­во­му оці­ни­ти до­свід остан­ніх­дво­хіз по­ло­ви­ною де­ся­ти­літь на­шо­го жи­т­тя (це — хро­но­ло­гі­чний ру­біж онов­ле­н­ня по­ко­лінь, і це вже від­бу­ло­ся).

Ака­де­мік Ва­ле­рій Смо­лій у пе­ред­мо­ві до кни­ги за­зна­чив, що «25 остан­ні­хро­ків по­мі­тно змі­ни- ли у пу­блі­чно­му укра­їн­сько­му ди­скур­сі сам сенс про­це­сів де­мо­кра­ти­за­ції су­спіль­но­го жи­т­тя. Ві­тчи­зня­на но­ві­тня істо­рія по­ка­зує, що де­мо­кра­ти­чна си­сте­ма за­ли­ша­є­ться га­ран­ті­єю то­го, що прав­ля­чим елі­там до­ве­де­ться — до­бро­віль­но чи ні — ви­ко­ну­ва­ти фун­да­мен­таль­ні обі­цян­ки. Спо­ку­си уни­кну­ти цьо­го за до­по­мо­гою ав­то­ри­та­ри­зму та по­пу­лі­зму вга­мо­ву­ю­ться ре­во­лю­ці­я­ми (у пер­шо­му ви­пад­ку) або про­ва­ла­ми на ви­бо­рах(у дру­го­му)».

І ще ці­ка­ве за­ува­же­н­ня зна­но­го істо­ри­ка: «Від­по­від­но до влу­чно­го за­сте­ре­же­н­ня ні­ме­цько­го фі­ло­со­фа та куль­ту­ро­ло­га В. Бе­нья­мі­на, який роз­гля­дає ре­во­лю­цію як своє­рі­дний «стоп-кран» у на­ма­га­н­нях люд­ства зу­пи­ни­ти су­спіль­ну ка­та­стро­фу, в укра­їн­сько­му ва­рі­ан­ті Ре­во­лю­ція на гра­ні­ті ви­яви­ла­ся сто­пкра­ном для не­по­вер­не­н­ня кра­ї­ни у ква­зі­дер­жав­не та ра­дян­ське то­та­лі- тар­не існу­ва­н­ня, на­дав­ши су­спіль­ний ім­пульс дер­жа­во­тво­рен­ню 1990-хрр. Сво­єю чер­гою по­ма­ран­че­ва ре­во­лю­ція ста­ла за­по­бі­жни­ком для імо­вір­но­го згор­та­н­ня де­мо­кра­ти­чни­х­про­це­сів й уві­мкну­ла зе­ле­не сві­тло лі­бе­ра­лі­за­ції су­спіль­но­го й еко­но­мі­чно­го жи­т­тя. Ре­во­лю­ція гі­дно­сті уне­мо­жли­ви­ла фор­му­ва­н­ня ав­то­ри­тар­но­го по­лі­ти­чно­го ре­жи­му та від­сто­я­ла дер­жав­ний су­ве­ре­ні­тет пі­сля зов­ні­шньо­по­лі­ти­чно­го роз­во­ро­ту ли­сто­па­да 2013 р.».

Той ува­жний чи­тач, на яко­го орі­єн­то­ва­но це фун­да­мен­таль­не ви­да­н­ня, оче­ви­дно, по­ста­вить клю­чо­ві, жит­тє­во ва­жли­ві за­пи­та­н­ня: «Чо­му Укра­ї­на опи­ни­лась у на­стіль­ки гли­бо­кій все­о­хо­пній кри­зі, що з неї до­ве­ло­ся ви­хо­ди­ти че­рез три ре­во­лю­ції? Чи мо­жна бу­ло уни­кну­ти цьо­го? На ко­му ле­жить від­по­від­аль­ність за тра­ге­дії 2013— 2014 ро­ків й за не­го­тов­ність пев­ної ча­сти­ни су­спіль­ства до агре­сії Ро­сії? Вза­га­лі, чо­му Укра­ї­на пе­ре­бу­ває там, де во­на за­раз є?» Стро­го ка­жу­чи, від­по­відь тут дає кни­га в ці­ло­му (ось чо­му її вар­то про­чи­та­ти всю), і все ж та­ки на­ве­де­мо деякі уза­галь­ню­ю­чі ви­снов­ки та най­більш ці­ка­ві дум­ки. Во­ни мо­жуть да­ти по­жи­ву для сер­йо­зни­хро­зду­мів і на­сту­пної, ва­жли­вої для су­спіль­ства, дис­ку­сії.

Ось, на­при­клад, та­кі: «Те, що спри­йма­ло­ся як па­ри­те­тність но­сі- їв укра­їн­ської та ро­сій­ської мен­таль­но­сті, насправді бу­ло від­дзер­ка­ле­н­ням си­стем­ної сві­до­мі­сної кри­зи, на яку не спро­мо­жні бу­ли спра­ви­ти жо­дно­го ста­бі­лі­зу­ю­чо­го впли­ву ані ко­рум­по­ва­ний дер­жав­ний си­му­лякр, ані ін­те­лі­ген­ція, від­су­не­на на мар­гі­нес куль­тур­но­го ди­скур­су, ані мас-ме­діа. За­тя­жна, фа­кти­чно хро­ні­чна кри­за, без­кі­не­чний пе­ре­роз­по­діл вла­сно­сті, не­ста­біль­ність со­ці­аль­ни­хверств, мо­раль­на де­гра­да­ція «еліт» — то бу­ли ре­аль­ні ва­же­лі фор­му­ва­н­ня на­ціо­наль­ної іден­ти­чно­сті чи рад­ше — її подаль­шої бо­лю­чої ста­гна­ції. Вла­сне, на­ціо­наль­ний ди­скурс без опер­тя на ре­аль­ні що­ден­ні по­зи­тив­ні пра­кти­ки за­ми­кав­ся в ме­жах мрій жмень­ки на­ціо­нал-де­мо­кра­тів, які, на­че во­ла­ю­чий у пу­сте­лі, від­чай­ду­шно на­ма­га­ли­ся на­вер­ну­ти укра­їн­ство на ма­гі­страль­ний шлях роз­ви­тку, то­ді як пе­ре­ва­жна біль­шість укра­їн­ських­гро­ма­дян усі свої зу­си­л­ля кон­цен­тру­ва­ла на ви­жи­ван­ні й спо­жи­ван­ні. Тренд на­ціо­наль­но­го відродження, слід ви­зна­ти, впро­довж пер­ших­двох­де­ся­ти­літь не­за­ле­жно­сті ви­явив­ся одним із най­менш за­тре­бу­ва­ни­хсу­спіль­ством. Не ви­пад­ко­во і ші­ст­де­ся­тни­ки, і ба­тьки укра­їн­ської не­за­ле­жно­сті роз­гу­бле­но вдив­ля­ли­ся в куль­тур­ні обрії укра­їн­ців 1990-х— 2000-хро­ків. За­кли­ки про на­галь­ність збе­ре­же­н­ня укра­їн­ської мо­ви за­ви­са­ли у бай­ду­жій спо­жи­ва­цькій ма­сі» (Во­ло­ди­мир Го­лов­ко, Ла­ри­са Яку­бо­ва).

А ось ви­сно­вок ци­хже ав­то­рів, який без осо­бли­ви­х­про­блем мо­жна екс­тра­по­лю­ва­ти на всю на­шу но­ві­тню істо­рію. Цей ви­сно­вок ла­ко­ні­чний: «Укра­їн­ські по­лі­ти­ки, зайня­ті бо­роть­бою за вла­ду, не­до­оці­ню­ва­ли ри­зи­ки, які во­на не­сла со­ці­аль­но-еко­но­мі­чно­му роз­ви­тко­ві кра­ї­ни» (а за­раз хі­ба не від­бу­ва­є­ться пра­кти­чно те ж са­ме?). Є в кни­зі сти­слий опис на­шої за­ста­рі­лої со­ці­аль­но-еко­но­мі­чної хво­ро­би (чи по­до­ла­ної й за­раз?): «В Укра­ї­ні про­ду­ктив­ність пра­ці бу­ла не­ви­со­кою вна­слі­док ви­ко­ри­ста­н­ня за­ста­рі­ли­хза­со­бів ви­ро­бни­цтва. Під­при­єм­ці вва­жа­ли більш ви­гі­дним для се­бе на­йма­ти не­ква­лі­фі­ко­ва­ну, а от­же, й низь­ко­опла­чу­ва­ну ро­бо­чу си­лу, ніж ви­тра­ча­ти ко­шти на те­хні­чне пе­ре­озбро­є­н­ня ви­ро­бни­цтва (оце і є «віль­ний ри­нок» по-укра­їн­сько­му? — За­во­ди, фа­бри­ки, ша­хти та ін­ші про­ми­сло­ві під­при­єм­ства пра­цю­ва­ли, як пра­ви­ло, на за­ста­рі­ло­му обла­днан­ні й бу­ли, по су­ті, не прийня­тни­ми для ін­но­ва­цій та на­у­ко­ви­хви­нах одів» (С. Куль­чи­цький, В. Го­лов­ко, Л. Яку­бо­ва).

*** Вмі­ще­ні у кни­зі по­лі­ти­чні на­ри­си істо­рії по­ма­ран­че­вої ре­во­лю­ції ( Ста­ні­слав Куль­чи­цький) та Ре­во­лю­ції Гі­дно­сті (В. Го­лов­ко, С. Яні­шев­ський) чи­та­ю­ться як за­хо­пли­вий, ре­аль­ний де­те­ктив: ре­тель­но й то­чно ві­ді­бра­ні по­дії роз­пи­са­ні бу­кваль­но по го­ди­нах. Це — ще один сти­мул для ува­жно­го про­чи­та­н­ня пра­ці. Але ще ці­ка­ві­шою є думка, що за­вер­шує кни­гу (са­ме во­на, оче­ви­дно, при­зна­ча­є­ться пе­ре­дов­сім для дер­жав­них­ді­я­чів): « По­віль­ність су­спіль­ни­хтранс­фор­ма­цій і ре­зуль­та­ти дво­хпо­стмай­дан­ни­хро­ків, збе­ре­же­н­ня по­ту­жної зов­ні­шньої за­гро­зи з бо­ку Ро­сій­ської Фе­де­ра­ції, об’єктив­на інер­цій­ність со­ці­аль­ної ди­на­мі­ки (та й істо­ри­чний транс­фор­ма­цій­ний до­свід ін­ши­хкра­їн) по­ки що не да­ють під­став для ви­снов­ків що­до не­зво­ро­тно­сті про­єв­ро­пей­ських змін в Укра­ї­ні. Вер­хня ча­со­ва ме­жа Ре­во­лю­ції Гі­дно­сті за­ли­ша­є­ться не­ви­зна­че­ною (2013 — 20??), та й са­ма на­зва ци­хпо­дій мо­же пе­ре­гля­да­ти­ся й уто­чню­ва­ти­ся у на­пря­мі вра­ху­ва­н­ня в на­зві по­ня­т­тя роз­мі­рів фе­но­ме­на, який, най­імо­вір­ні­ше, на­бу­ва­ти­ме більш мас­шта­бно­го ха­ра­кте­ру».

25 остан­ніх ро­ків по­мі­тно змі­ни­ли у пу­блі­чно­му укра­їн­сько­му ди­скур­сі сам сенс про­це­сів де­мо­кра­ти­за­ції су­спіль­но­го жи­т­тя. Ві­тчи­зня­на но­ві­тня істо­рія по­ка­зує, що де­мо­кра­ти­чна си­сте­ма за­ли­ша­є­ться га­ран­ті­єю то­го, що прав­ля­чим елі­там до­ве­де­ться — до­бро­віль­но чи ні — ви­ко­ну­ва­ти фун­да­мен­таль­ні обі­цян­ки. Спо­ку­си уни­кну­ти цьо­го за до­по­мо­гою ав­то­ри­та­ри­зму та по­пу­лі­зму вга­мо­ву­ю­ться ре­во­лю­ці­я­ми (у пер­шо­му ви­пад­ку) або про­ва­ла­ми на ви­бо­рах (у дру­го­му)

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.