ЯК I ЧО­МУ ДIЯВ «те­рор го­ло­дом»

Із яки­ми ар­гу­мен­та­ми пі­де­мо в ООН для ви­зна­н­ня Го­ло­до­мо­ру ге­но­ци­дом?

Den (Ukrainian) - - Iсторія Та «я» - МЕ­ХА­НІЗМ ТЕРОРУ

У дру­гій по­ло­ви­ні 1921 ро­ку в охо­пле­них ка­та­стро­фі­чною по­су­хою пів­ден­них гу­бер­ні­ях Укра­ї­ни про­до­воль­чий по­да­ток зби­ра­ли ме­то­да­ми ска­со­ва­ної про­дроз­верс­тки. Хлі­бо­за­го­ті­вель­ни­ки зна­ли, що ре­кві­зи­ція жа­лю­гі­дно­го вро­жаю при­рі­кає се­лян на го­лод, але ро­би­ли свою спра­ву. Пів­день був охо­пле­ний ан­ти­ра­дян­ськи­ми пов­ста­н­ня­ми, і ви­лу­че­н­ня хлі­ба, як ви­яви­ло­ся, при­ду­шу­ва­ло їх ефе­ктив­ні­ше, ніж вій­сько­ва си­ла. Якраз то­ді Ста­лін зро­зу­мів, що тяж­ко го­ло­ду­ю­чі се­ля­ни не­зда­тні на опір.

«Со­кру­ши­тель­ный удар» мі­стив у со­бі чо­ти­ри по­слі­дов­но здій­сню­ва­ні акції: 1) кон­фі­ска­ція всьо­го на­яв­но­го у се­лян про­до­воль­ства три­ва­ло­го збе­рі­га­н­ня; 2) за­бло­ку­ва­н­ня по­гра­бо­ва­них се­лян в їхніх осе­лях; 3) за­бло­ку­ва­н­ня по­ві­дом­лень про спри­чи­не­ний кон­фі­ска­ці­єю го­лод; 4) на­да­н­ня під фан­фа­ри се­ля­нам, які за­зна­ли «про­до­воль­чих тру­дно­щів», дер­жав­ної до­по­мо­ги в ра­зі їхньої зда­тно­сті ви­ро­щу­ва­ти но­вий уро­жай у кол­го­спах і ра­дго­спах. Між кон­фі­ска­ці­єю їжі і на­да­н­ням про­до­воль­чої до­по­мо­ги за­зви­чай ви­три­му­ва­ла­ся ди­стан­ція що­най­мен­ше в чо­ти­ри-п’ять ти­жнів. Ці­ною го­ло­дної смер­ті сво­їх бли­жніх і су­сі­дів се­ля­ни му­си­ли зро­зу­мі­ти, що в кол­го­спі слід пра­цю­ва­ти з пов­ною від­да­чею.

1 сі­чня 1933 ро­ку ген­сек на­ді­слав ке­рів­ни­кам Укра­ї­ни те­ле­гра­му з ви­мо­гою ого­ло­си­ти се­ля­нам, щоб во­ни зда­ва­ли дер­жа­ві «ра­ні­ше роз­кра­де­ний і при­хо­ва­ний хліб». Тих, хто зда­вав хліб до­бро­віль­но, він обі­цяв не ре­пре­су­ва­ти. «Всі ін­ші» ма­ли бу­ти по­ка­ра­ні від­по­від­но до за­ко­ну від 7 сер­пня 1932 ро­ку, ві­до­мо­го в на­ро­ді як «за­кон про п’ять ко­ло­сків». Ста­лін знав, що уро­жай бу­ло ви­лу­че­но хлі­бо­за­го­ті­вель­ни­ка­ми або втра­че­но че­рез не­дба­лість не­за­ці­кав­ле­них у ньо­му се­лян. Зміст те­ле­гра­ми по­ля­гав у вста­нов­лен­ні «всіх ін­ших», тоб­то в об­шу­ку ко­жної се­лян­ської осе­лі, що да­ва­ло мо­жли­вість ви­лу­ча­ти все про­до­воль­ство. У кра­ї­ні тим ча­сом роз­гор­та­ла­ся по­ту­жна про­па­ган­дист­ська кам­па­нія, спря­мо­ва­на на те, щоб пред­ста­ви­ти се­лян ви­ну­ва­тця­ми «про­до­воль­чих про­блем» у мі­стах. Га­зе­ти по­ві­дом­ля­ли про за­та­є­ні від дер­жав­но­го облі­ку «під­зем­ні пше­ни­чні мі­ста». Пе­ред кі­но­се­ан­са­ми де­мон­стру­ва­ли­ся ре­пор­та­жі про ви­яв­ле­ні че­кі­ста­ми «чор­ні ко­мо­ри» в кол­го­спах і «чор­ні ями» в се­лян­ських са­ди­бах.

Се­ля­ни справ­ді ста­ра­ли­ся збе­рег­ти для се­бе якусь ча­сти­ну вро­жаю. Під час ви­бір­ко­вих ( у гру­дні 1932 ро­ку) і су­ціль­них (у сі­чні 1933 ро­ку) об­шу­ків у них бу­ло ви­лу­че­но 1,7 млн пу­дів зер­на. Але по­рів­няй­мо цю ци­фру з ви­ка­ча­ним ра­ні­ше за­го­ті­вель­ни­ка­ми хлі­бом — 223 млн пу­дів. Се­ло не ма­ло за­та­є­них за­па­сів хлі­ба. Не хлі­бо­за­го­тів­лі ста­ли при­чи­ною Го­ло­до­мо­ру пер­шої по­ло­ви­ни 1933 ро­ку!

Кон­фі­ска­ція на­яв­но­го про­до­воль­ства від­бу­ва­ла­ся під на­гля­дом че­кі­стів бри­га­да­ми, які фор­му­ва­ли­ся з на­ді­сла­них із міст ро­бі­тни­ків і слу­жбов­ців та мі­сце­вих чле­нів ко­мі­те­тів не­за­мо­жних се­лян. Упро­довж трьох по­пе­ре­дніх ро­ків хлі­бо­за­го­тів­лі здій­сню­ва­ли­ся під­кре­сле­но де­мо­кра­ти­чно: на за­галь­них збо­рах не­за­мо­жни­ки роз­вер­сту­ва­ли між дво­ра­ми спу­ще­ний на се­ло план. То­му в них скла­ли­ся на­пру­же­ні сто­сун­ки з основ­ною ча­сти­ною се­ла — ти­ми, хто ви­ро­бляв сіль­сько­го­спо­дар­ську про­ду­кцію. Слід взя­ти до ува­ги й ту об­ста­ви­ну, що пі­сля ви­лу­че­н­ня хлі­ба не­за­мо­жни­ки го­ло­ду­ва­ли ще тяж­че, аніж ін­ші, бо не ма­ли до­бре по­став­ле­но­го при­са­ди­бно­го го­спо­дар­ства. Їх не тре­ба бу­ло умов­ля­ти ви­лу­ча­ти для са­мих се­бе про­до­воль­ство у су­сі­дів. За кіль­ка ти­жнів вся сіль­ська мі­сце­вість, крім при­кор­дон­них ра­йо­нів По­ліс­ся, бу­ла очи­ще­на від їжі.

Ін­фор­ма­цій­на бло­ка­да спри­чи­не­но­го хлі­бо­за­го­тів­ля­ми за­галь­но­со­ю­зно­го го­ло­ду по­ши­ри­ла­ся, як це зро­зумі­ло, й на го­лод, спри­чи­не­ний кон­фі­ска­ці­єю всьо­го на­яв­но­го про­до­воль­ства в ре­гіо­нах, де ді­я­ли над­зви­чай­ні ко­мі­сії. Цю бло­ка­ду не бу­ло за­фі­ксо­ва­но в офі­цій­них до­ку­мен­тах, і во­на три­ва­ла аж до гру­дня 1987 ро­ку, а то­му не по­тре­бує пи­сьмо­вих до­ка­зів. Фі­зи­чну бло­ка­ду Укра­ї­ни і Ку­ба­ні бу­ло ор­га­ні­зо­ва­но згі­дно із ста­лін­ською те­ле­гра­мою від 22 сі­чня і по­ши­ре­но на Ни­жньо­волзь­кий край 16 лю­то­го 1933 ро­ку. Ці до­ку­мен­ти опу­блі­ко­ва­но.

Чи мо­жна очі­ку­ва­ти до­ку­мен­таль­них до­ка­зів про кон­фі­ска­цію всьо­го про­до­воль­ства? У ли­сто­па­ді 1932 ро­ку Ста­ро­мін­ський рай­ком ВКП(б) Пів­ні­чно-Кав­казь­ко­го краю сан­кціо­ну­вав та­ку ка­ру для ме­шкан­ців ста­ни­ці Но­во­сіль­ська: «За­сто­су­ва­ти най­більш су­во­рі за­хо­ди впли­ву і при­му­шу­ва­н­ня, здій­сню­ю­чи ви­лу­че­н­ня всіх про­ду­ктів хар­чу­ва­н­ня». Ді­знав­шись про це, го­ло­ва Ра­днар­ко­му СРСР В. Мо­ло­тов у ли­сті се­кре­та­ре­ві ЦК КП(б)У М. Ха­та­є­ви­чу на­звав та­ку сан­кцію «не­біль­шо­ви­цькою» (Кон­дра­шин В.В. Го­лод 1932 — 1933 го­дов: тра­ге­дия рос­сий­ской де­рев­ни. — М., 2008. — С. 216).

От­же, не­мо­жли­во спо­ді­ва­ти­ся на до­ку­мен­таль­не під­твер­дже­н­ня ті­єї лан­ки в ді­ях Крем­ля, яка бу­ла клю­чо­вою в си­сте­мі до­ка­зів ге­но­ци­ду. Однак ти­ся­чі свід­ків Го­ло­до­мо­ру, які ви­жи­ли, під­твер­джу­ють факт ціл­ко­ви­то­го очи­ще­н­ня сіль­ської мі­сце­во­сті Укра­ї­ни і Ку­ба­ні від про­до­воль­ства. У жов­тні 2016 ро­ку ви­дав­ни­цтво «Кліо» ви­пу­сти­ло у світ 800-сто­рін­ко­ву кни­гу «І чо­го ви ще жи­ві?». Те­тя­на Бо­ряк упо­ряд­ку­ва­ла її з кіль­кох ряд­ків у ко­жно­му з опу­блі­ко­ва­них спо­га­дів, які за­свід­чу­ва­ли кон­фі­ска­цію всі­єї їжі. Книж­ка є до­ку­мен­таль­ним до­ка­зом то­го, що дер­жа­ва ство­ри­ла для се­лян умо­ви, не­су­мі­сні з ви­жи­ва­н­ням. Опо­се­ред­ко­ва­ним до­ка­зом ге­но­ци­ду є са­ма смерть міль­йо­нів се­лян від го­ло­ду.

КІЛЬ­КІСТЬ ЖЕРТВ

Із яки­ми уяв­ле­н­ня­ми про Го­ло­до­мор ми під­хо­ди­мо до 85-х ро­ко­вин най­біль­шої в ти­ся­чо­лі­тній істо­рії укра­їн­сько­го на­ро­ду тра­ге­дії? На жаль, те­за Р. Лем­кі­на про прин­ци­по­ву від­мін­ність ге­но­ци­ду укра­їн­ців в СРСР від ге­но­ци­ду єв­ре­їв у гі­тле­рів­ській Німеччині й до­сі не за­сво­є­на лю­дьми, які ма­ти­муть пов­но­ва­же­н­ня ви­сту­па­ти пе­ред між­на­ро­дною гро­мад­ські­стю. Як і ра­ні­ше, во­ни ста­нуть твер­ди­ти, що ра­дян­ська вла­да по­лю­ва­ла на укра­їн­ців за те, що во­ни бу­ли укра­їн­ця­ми. Їх не пе­ре­ко­на­ло на­віть по­вер­не­н­ня ке­рів­ни­ків су­ча­сної Ро­сії до пе­ред­ре­во­лю­цій­них уяв­лень про укра­їн­ський на­род. По­ді­бно до па­нів­них кіл са­мо­дер­жав­ної ім­пе­рії, пу­тін­ські іде­о­ло­ги те­пер від­мов­ля­ють йо­му в існу­ван­ні, ко­ли твер­дять: «Ми — єди­ний на­род!». Адже їм по­трі­бна і те­ри­то­рія Укра­ї­ни, і її на­се­ле­н­ня, і ти­ся­чо­лі­тня істо­рія укра­їн­сько­го на­ро­ду. Важ­ко со­бі уяви­ти, щоб ні­ме­цькі на­ціо­нал­со­ці­а­лі­сти ко­ли-не­будь го­рі­ли ба­жа­н­ням прийня­ти єв­ре­їв у свої обійми.

Ото­то­жне­н­ня Го­ло­до­мо­ру з Го­ло­ко­стом зав­жди впли­ва­ло на екс­пер­тні оцін­ки кіль­ко­сті жертв укра­їн­ської тра­ге­дії. У пред­став­ни­ків ді­а­спо­ри був один кри­те­рій: на­зва­ти ци­фру, яка на­бли­жа­ла­ся б або на­віть пе­ре­ви­щу­ва­ла уста­ле­ну оцін­ку жертв Го­ло­ко­сту. Спо­ча­тку в їхніх за­явах фі­гу­ру­ва­ли 3 — 4 млн жертв Го­ло­до­мо­ру, пі­зні­ше ста­ла по­пу­ляр­ною ци­фра — 7 млн, зву­ча­ли та­кож — 10, ба на­віть 14 млн. Ав­то­ри­те­тний у ко­лах ді­а­спо­ри де­мо­граф Во­ло­ди­мир Ку­бі­йо­вич не на­ва­жу­вав­ся да­ва­ти вла­сну ци­фру, то­му що ра­дян­ська ста­ти­сти­ка на­ро­до­на­се­ле­н­ня бу­ла су­во­ро за­се­кре­че­на, але на­яв­ні за йо­го ча­сів екс­пер­тні оцін­ки ко­мен­ту­вав так: «Як­би прийня­ти ці чи­сла, тре­ба б кон­се­квен­тно при­пу­ска­ти ду­же силь­ний при­плив лю­дно­сті з ін­ших ре­спу­блік в Укра­ї­ну, зокре­ма до сіл, щоб ви­рів­ня­ти ці ве­ли­че­зні втра­ти. На та­кий ма­со­вий при­плив не­укра­їн­сько­го на­се­ле­н­ня до сіл Укра­ї­ни не ма­є­мо жо­дних да­них».

Ко­ли ра­дян­ська де­мо­гра­фі­чна ста­ти­сти­ка від­кри­ла­ся, ста­ло мо­жли­вим на­зва­ти більш-менш то­чну ци­фру втрат від Го­ло­до­мо­ру. Адже до й пі­сля тра­ге­дії існу­ють пе­ре­пи­си на­се­ле­н­ня і є мо­жли­вість на під­ста­ві ба­га­тьох да­них оці­ни­ти їхню до­сто­вір­ність і вне­сти від­по­від­ні по­прав­ки. Ре­зуль­та­ти ба­га­тьох ав­то­рів, які спи­ра­ли­ся на ана­ліз де­мо­гра­фі­чних про­це­сів (С. Ві­ткрофт, С. Ма­ксу­дов, С. Пи­рож­ков, О. Ру­дни­цький та ін.), від­рі­зня­ю­ться, але не­сут­тє­во, на від­мі­ну від по­пе­ре­дніх (до 1990 ро­ку) екс­пер­тних оці­нок, які бра­ли­ся «зі сте­лі». Упро­довж кіль­ка­рі­чної ро­бо­ти аме­ри­кан­ський де­мо­граф Олег Во­ло­ви­на ра­зом з пра­ців­ни­ка­ми Ін­сти­ту­ту де­мо­гра­фії та со­ці­аль­них до­слі­джень — Ал­лою Ков­ба­сюк, На­та­лі­єю Лев­чук, Оме­ля­ном Ру­дни­цьким і Пав­лом Шев­чу­ком — ви­зна­чи­ли всі па­ра­ме­три втрат. У під­сум­ку ви­йшло, що пря­мі втра­ти на­се­ле­н­ня від го­ло­ду за 1932 — 1934 рр. ста­но­ви­ли 3941 тис. лю­дей, а не­пря­мі (де­фі­цит на­ро­джень) — 1122 тис., в су­мі — 5063 тис. лю­дей. Ро­змір­ність цих ре­зуль­та­тів біль­шменш збі­га­ла­ся з роз­ра­хун­ка­ми ін­ших де­мо­гра­фів. Однак Ві­ктор Ющен­ко на­по­ля­гав на «справ­жній ци­фрі» в 10 млн лю­дей. То­му гру­па Во­ло­ви­ни — Ру­дни­цько­го в по­да­ну до­від­ку до Апе­ля­цій­но­го су­ду м. Ки­є­ва, де роз­гля­да­ла­ся спра­ва про Го­ло­до­мор, вмі­сти­ла по­ня­т­тя ку­му­ля­тив­них втрат (втра­ти, зу­мов­ле­ні не­мо­жли­ві­стю по­мер­лих і не­на­ро­дже­них бра­ти участь у від­тво­рен­ні на­ро­до­на­се­ле­н­ня) кру­глим чи­слом 5 млн лю­дей. Ку­му­ля­тив­ни­ми втра­та­ми мо­гла б вва­жа­ти­ся й де­ся­ти­кра­тно ви­ща ци­фра — все за­ле­жить від прийня­то­го в та­ко­му роз­ра­хун­ку чи­сла по­ко­лінь. Ви­ко­ну­ю­чи вка­зів­ку пре­зи­ден­та Укра­ї­ни, де­мо­гра­фи чи­ни­ли за прин­ци­пом: «на, вда­ви­ся», але не по­кри­ви­ли ду­шею. Стар­ший слід­чий СБУ А. Дуд­чен­ко, який на­ді­слав кри­мі­наль­ну спра­ву № 475 до су­ду, за­ли­шив тіль­ки ци­фру пря­мих і не­пря­мих втрат. Во­на й фі­гу­ру­ва­ла в су­до­во­му вер­ди­кті (Ге­но­цид в Укра­ї­ні 1932 — 1933 рр. за ма­те­рі­а­ла­ми кри­мі­наль­ної спра­ви №475. — К., 2014. — С. 390, 444).

До ре­чі, в по­ста­но­ві А. Дуд­чен­ка і за­сту­пни­ка Ге­не­раль­но­го про­ку­ро­ра М. Го­лом­ши про на­прав­ле­н­ня кри­мі­наль­ної спра­ви №475 до су­ду бу­ло вжи­то аб­со­лю­тно пра­виль­ну фор­му­лу зви­ну­ва­че­н­ня: «Нав­ми­сне по­збав­ле­н­ня жи­те­лів сіль­ської мі­сце­во­сті Укра­ї­ни всіх про­ду­ктів хар­чу­ва­н­ня і до­сту­пу їх до їжі. Що спри­чи­ни­ло ма­со­ве вбив­ство го­ло­дом пред­став­ни­ків укра­їн­ської на­ціо­наль­ної гру­пи як та­кої, оскіль­ки аб­со­лю­тну біль­шість сіль­ської лю­дно­сті ста­но­ви­ли укра­їн­ці, а аб­со­лю­тну біль­шість укра­їн­ців ста­но­ви­ли се­ля­ни» (с. 392).

На ча­сі: роз­роб­ка за­хо­дів, з яки­ми Укра­ї­на має ви­йти на між­на­ро­дну аре­ну з пи­та­н­ням про ква­лі­фі­ка­цію Го­ло­до­мо­ру 1933 ро­ку як ге­но­ци­ду. Цьо­му зав­дан­ню не­об­хі­дно під­по­ряд­ку­ва­ти мо­жли­во­сті дер­жав­них ор­га­нів та си­ли на­у­ков­ців.

ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.