Про стри­ма­ну кра­су Осло,

Або Що укра­їн­цю вар­то зна­ти про Нор­ве­гію

Den (Ukrainian) - - Подорожі - Олег КОЦАРЕВ, фото ав­то­ра

Сто­ли­ця Нор­ве­гії не на­ле­жить до го­лов­них об’єктів ту­ри­сти­чно­го ін­те­ре­су укра­їн­ців. А да­рем­но. В цьо­му по-пів­ні­чно­му стри­ма­но­му й мі­ні­ма­лі­сти­чно­му мі­сті є що по­ди­ви­ти­ся.

НЕ­СКІН­ЧЕН­НІ СКУЛЬПТУРИ

І го­лов­ною ро­дзин­кою Осло, тим, чим сла­ви­ться це мі­сто в пер­шу чер­гу, ма­буть, є парк Ві­ґе­лан­да. То­чні­ше — парк скуль­птур, спо­ру­дже­них Ґу­ста­вом Ві­ґе­лан­дом про­тя­гом 1907 — 1942 ро­ків. Парк про­сто не­ймо­вір­но на­си­че­ний рі­зно­ма­ні­тни­ми ста­ту­я­ми, те­мою яких є лю­ди­на в рі­зних сво­їх ста­нах, на­стро­ях, об­ста­ви­нах. Із ба­га­то­зна­чним і роз­га­лу­же­ним сим­во­лі­змом. Ось ма­ти, на якій, не­мов на ко­ня­чці, вла­шту­ва­ли­ся двій­ко ді­тей і три­ма­ють її за ко­си, як за ву­зде­чку. А от ці­ла ро­ди­на роз­та­шу­ва­ла­ся на ла­ко­ні­чній ква­дра­тній, кон­стру­кти­віст­ській важ­кій бра­мі — стар­ші й мо­лод­ші по­ко­лі­н­ня, всі­ля­кі по­зи. Мо­жли­во, най­зна­ме­ни­ті­ший об’єкт пар­ку — «Сер­ди­тий ма­люк», це ду­же ви­ра­зна, емо­цій­но ефе­ктна скуль­пту­ра гли­бо­ко обу­ре­ної ди­ти­ни, яка го­ту­є­ться ту­пну­ти но­гою. До неї ре­гу­ляр­но під­хо­дять ту­ри­сти, щоб по­три­ма­ти ве­ре­ду за ру­ку (як не скла­дно здо­га­да­ти­ся, від цьо­го здій­сню­ю­ться ба­жа­н­ня). Те­плої вог­кої осе­ні 2016 ро­ку се­ред цих ту­ри­стів пе­ре­ва­жа­ли ки­тай­ці.

Най­мо­ну­мен­таль­ні­ший твір Ві­ґе­лан­да — «Мо­но­літ». Це май­дан­чик із кіль­ко­ма скуль­птур­ни­ми гру­па­ми, який увін­чу­є­ться чи­ма­лим обе­лі­ском. Обе­ліск пов­ні­стю скла­да­є­ться зі скуль­птур­них зо­бра­жень пе­ре­пле­те­них люд­ських тіл. Вра­же­н­ня він за­ли­шає по­ту­жне, хо­ча й тро­хи мо­то­ро­шне.

А, ма­буть, най­ви­шу­ка­ні­шою ча­сти­ною ан­сам­блю є фон­тан. На ньо­му люд­ські ті­ла в ду­же хи­мер­них по­єд­на­н­нях справ­жні­ми гро­на­ми зви­са­ють із де­рев. Якщо в біль­шо­сті ін­ших ком­по­зи­цій Ґу­став Ві­ґе­ланд схи­ляв­ся до ре­а­лі­сти­чної або аван­гар­дної ла­ко­ні­чно­сті (близь­кої до «во­люн­та­рист­ської» есте­ти­ки то­та­лі­тар­них кра­їн се­ре­ди­ни ми­ну­ло­го сто­лі­т­тя), то фон­та­ну при­та­ман­не се­це­сій­не естет­ство.

КОРОЛІВСЬКА СТО­ЛИ­ЦЯ

Від пар­ку Ві­ґе­лан­да зов­сім не­да­ле­ко до цен­тру мі­ста. А в ньо­му, зві­сно, скон­цен­тро­ва­ні го­лов­ні ар­хі­те­ктур­ні ці­ка­вин­ки Осло. На­при­клад, фор­те­ця Акер­схус ХІІІ сто­лі­т­тя. На­си­че­на й пі­зні­ши­ми до­бу­до­ва­ми, во­на ви­гля­дає мі­цно і по-се­ре­дньо­ві­чно­му су­во­ро.

Вза­га­лі, Осло впер­ше зга­да­но 1048 ро­ку. Мі­сто бу­ло ва­жли­вим тор­го­вель­ним цен­тром, ча­сто стра­жда­ло від по­жеж ( до ре­чі, з най­ста­ро­дав­ні­шною істо­рі­єю цих кра­їв ці­ка­во по­зна­йо­ми­тись у Му­зеї ві­кін­гів; там є й вар­ті ува­ги па­ра­ле­лі з Дав­ньою Рус­сю). У ХVII сто­літ­ті, ко­ли Нор­ве­гія пе­ре­бу­ва­ла під вла­дою Да­нії, Осло пе­ре­йме­ну- ва­ли на Хри­сті­а­нію (на честь дан­сько­го ко­ро­ля), по­тім у Кри­сті­а­нію, й ли­ше у ХХ сто­літ­ті мі­сту по­вер­ну­ли істо­ри­чне ім’ я.

У зга­да­ній ви­ще фор­те­ці ви мо­же­те зу­стрі­ти вер­шни­ків ко­ро­лів­ської вар­ти. Пе­ре­су­ва­ю­ться во­ни по­віль­но, щоб усі ту­ри­сти всти­гли їх сфо­то­гра­фу­ва­ти. Нор­ве­гія й сьо­год- ні за­ли­ша­є­ться мо­нар­хі­єю ( і при цьо­му, ясна річ, де­мо­кра­ти­чною дер­жа­вою). Хоч кра­ї­на ду­же мі­цно ін­те­гро­ва­на з Єв­ро­со­ю­зом, всту­па­ти до цьо­го об’ єд­на­н­ня нор­веж­ці не по­спі­ша­ють, від­да­ю­чи пе­ре­ва­гу Шен­ген­ській без­ві­зо­вій зо­ні та НАТО. До­свід, до яко­го Укра­ї­ні вар­то при­ди­ви­ти­ся пиль­ні­ше.

Са­мо­го ко­ро­ля мо­жна спро­бу­ва­ти по­шу­ка­ти в па­ла­ці по­се­ред одно­го з цен­траль­них пар­ків. Па­лац при­мі­тний, але зов­сім не роз­кі­шний. Не­по­да­лік ньо­го на гіл­ках хвой­них де­рев мо­нар­шій ро­ди­ні за­ли­ша­ють тра­ди­цій­ні па­пе­ро­ві по­сла­н­ня їхні під­да­ні та го­сті кра­ї­ни. Се­ред по­слань тра­пля­ю­ться й не­спо­ді­ва­ні. Ска­жі­мо, по­дя- ка від че­ських по­лі­цей­ських за грант для ро­бо­ти з ром­ськи­ми гро­ма­да­ми.

СТАРЕ І НО­ВЕ

Аро­мат ста­ро­го мі­ста до­бре та­кож від­чу­ти не­по­да­лік Ка­фе­драль­но­го со­бо­ру, на ву­ли­ці Кар­ла Йо­ган­са бі­ля На­ціо­наль­но­го те­а­тру. Тут про­сто на тро­ту­а­рі мо­жна по­ба­чи­ти ци­та­ти з тво­рів кла­си­ків нор­везь­кої лі­те­ра­ту­ри. За­га­лом, із Осло пов’яза­ні до­лі ду­же ба­га­тьох ви­да­тних ді­я­чів куль­ту­ри, на­ба­га­то біль­ших за на­ціо­наль­ний мас­штаб — від Едвар­да Мун­ка й до так са­мо Едвар­да, але вже Ґрі­ґа. Всіх цих твор­ців актив­но вша­но­ву­ють, їм при­свя­че­ні рі­зні му­зеї. От ли­ше Кну­та Гам­су­на тут до­сі не над­то зга­ду­ють. Ма­буть, до­те­пер не мо­жуть йо­му про­ба­чи­ти ко­ла­бо­рант­ської по­зи­ції в ро­ки Дру­гої сві­то­вої вій­ни. А да­рем­но — йо­го вне­сок у сві­то­ву лі­те­ра­ту­ру має на­ба­га­то біль­шу ва­гу, ніж йо­го пер­со­наль­ні по­лі­ти­чні по­зи­ції.

Но­ве Осло вар­то спо­гля­да­ти ближ­че до пор­ту. До при­кла­ду, тут є ра­ту­ша, зве­де­на у ХХ сто­літ­ті. У неї вель­ми не­спо­ді­ва­на ар­хі­те­кту­ра — су­міш фун­кціо­на­лі­зму з еле­мен­та­ми Се­ре­дньо­віч­чя. Тож ква­дра­тну ма­сив­ну бу­дів­лю при­кра­шає зро­бле­ний під ста­ро­ви­ну го­дин­ник і де­рев’яні ба­ре­льє­фи з дав­ньо­скан­ди­нав­ськи­ми мі­фо­ло­гі­чни­ми сю­же­та­ми (слі­ди язи­чни­цтва в Нор­ве­гії від­чу­тні до­бря­че, як, зре­штою, і в нас), а в го­лов­ній ра­ту­шній за­лі сті­ни з май­же со­цре­а­лі­сти­чни­ми мо­ну­мен­таль­ни­ми роз­пи­са­ми ме­жу­ють із ор­ган­ни­ми тру­ба­ми.

Тро­хи за­хі­дні­ше — вже зов­сім су­ча­сний ра­йон, у яко­му мо­жна ви­вча­ти де­ко­трі тен­ден­ції сьо­го­дні­шньої ар­хі­те­кту­ри. Тут і сим­во­лі­чно про­зо­рі сті­ни (на­тяк на аб­со­лю­тну пу­блі­чну від­кри­тість на­віть на­йосо­би­сті­сні­шо­го в ін­фор­ма­цій­ну до­бу; однак нор­веж­ці за­ли­ша­ю­ться ве­ли­че­зни­ми ін­ди­ві­ду­а­лі­ста­ми, і жо­дні ви­со­кі те­хно­ло­гії нічого з цим зро­би­ти не мо­жуть), і грай­ли­ві скульптури, і «бу­ди­нок-ко­ра­бель», і ба­га­то ін­шо­го.

МОРСЬКА, ТО­ЧНІ­ШЕ ЗАТОКОВА, РОМАНТИКА

І ще один справ­жній екс­клю­зив — остро­ви за­то­ки Осло (або фі­ор­ду Осло). Во­ни ду­же ма­льов­ни­чі, з не­ве­ли­чки­ми ске­ля­ми й гу­стою ро­слин­ні­стю та пля­жа­ми. На де­ко­трих із них у ме­шкан­ців Осло є да­чі. На ін­ших тра­пля­ю­ться істо­ри­чні пам’ятки — при­мі­ром, на остро­ві Хо­ве­доя збе­ре­гли­ся ру­ї­ни се­ре­дньо­ві­чно­го мо­на­сти­ря та зна­чно пі­зні­ших обо­рон­них спо­руд. Зре­штою, тут мо­жна спо­сте­рі­га­ти не ли­ше вла­сне острів­ні кра­со­ти, а й гір­ські кра­є­ви­ди ма­те­ри­ко­вої Нор­ве­гії та ко­ра­бли­ки в мо­рі.

До остро­вів із Осло до­пли­ва­ють, від­по­від­но, так са­мо ко­ра­бли­ка­ми. Рей­си ре­гу­ляр­ні, в пор­ту та на всіх при­ча­лах ви­сять по­хви­лин­ні роз­кла­ди кіль­кох мар­шру­тів.

Пер­ві­сні ске­лі, де­ре­ва й ру­ї­ни на кла­пти­ках су­хо­до­лу по­се­ред мо­ря яскра­во кон­тра­сту­ють із ди­на­мі­чним і су­ча­сним мі­стом. І хо­ча Ро­бін­зо­ном Кру­зо тут се­бе яв­но не від­чу­єш, ро­ман­ти­ки все одно до­схо­чу.

ДОРОГО, ЗРУЧНО І ТЕПЛО

В Осло ду­же зру­чна транс­порт­на си­сте­ма. У мі­сті, за кіль­кі­стю на­се­ле­н­ня спів­мір­но­му зі Льво­вом, кіль­ка лі­ній ме­тро, ку­па трам­вай­них і ав­то­бу­сних мар­шру­тів, ре­гу­ляр­но хо­дять еле­ктри­чки та зга­да­ні щой­но ко­ра­блі. В цьо­му сен­сі ман­дру­ва­ти тут — су­ціль­не за­до­во­ле­н­ня та ком­форт.

Але є один ню­анс: ці­ни. Для будь-яко­го го­стя з Укра­ї­ни во­ни за­хмар­ні про­сто че­рез рі­зни­цю ці­но­вих мас­шта­бів. Зре­штою, Нор­ве­гія й Осло на­ле­жать до най­більш роз­ви­ну­тих і най­до­рож­чих те­ри­то­рій у сві­ті. Від­так, зби­ра­ю­чись у до­ро­гу, на­ла­што­вуй­те­ся на при­та­ман­ну цим кра­ям стри­ма­ність. А ось пів­ні­чних хо­ло­дів не над­то бій­те­ся. При­найм­ні цьо­го­рі­чна осінь в Осло, схо­же, не хо­ло­дні­ша, а то й те­плі­ша, ніж у Ки­є­ві. Й у де­яких пар­ках на­віть ро­стуть ма­гно­лії...

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.