Ко­ли це за­кін­чи­ться?

У ци­ві­лі­зо­ва­ній дер­жа­ві ко­жен гро­ма­дя­нин має від­по­від­а­ти за свою про­ви­ну, а не за «то­го хло­пця»

Den (Ukrainian) - - Прес-клуб «дня» - Ігор ЛОСЄВ

Оскіль­ки я ін­ко­ли див­лю­ся й не в те­ле­ві­зор, то де­що по­мі­чаю. От і сьо­го­дні, ви­йшов­ши з до­му, по­мі­тив по­бли­зу (і це вже не впер­ше) трей­лер, під зав’яз­ку на­ван­та­же­ний лег­ко­ви­ка­ми мар­ки «Ла­да» Волзь­ко­го ав­то­за­во­ду, ви­ро­бле­ни­ми в Ро­сій­ській Фе­де­ра­ції. Це у нас та­кі сан­кції про­ти агре­со­ра? Ті, хто на­го­рі, пе­ре­ко­ну­ють нас, що нам не про­жи­ти без ро­сій­сько­го га­зу, те­пер при­ся­га­ю­ться, що й без ро­сій­сько­го ву­гі­л­ля. А що, без ро­сій­ських лег­ко­ви­чків, по­ряд з яки­ми на­віть ма­ши­ни За­по­різь­ко­го ав­то­за­во­ду справ­ля­ють вра­же­н­ня «мер­се­де­са», нам теж ні­як не про­жи­ти? Утім, по­ки ма­є­мо ни­ні­шню вла­ду й во­на нас має, нічого на кра­ще не змі­ни­ться.

От­же, бі­да не ли­ше в ни­ні­шніх по­лі­ти­чних «пі­гме­ях» Єв­ро­пи з їхньою бо­яз­кі­стю, его­ї­змом й без­прин­ци­пні­стю, ай у «пі­гме­ях» Пе­чер­ських па­гор­бів у Ки­є­ві. Зві­сно, я зов­сім не хо­чу обра­зи­ти гі­дний на­род Еква­то­рі­аль­ної Афри­ки, що ви­рі­зня­є­ться ма­лим зро­стом, ціл­ком до­пу­скаю, що се­ред них мо­жуть бу­ти й гі­ган­ти ду­ху, але їх не­має се­ред ни­ні­шньої по­лі­ти­чної ту­сов­ки За­хо­ду й, на жаль, Укра­ї­ни. От і на «Ес­прес­со-TV» у сту­дії Сер­гія Ру­ден­ка го­сті-по­лі­то­ло­ги обго­во­рю­ва­ли тиск За­хо­ду на Укра­ї­ну у зв’яз­ку із за­явою пре­зи­ден­та Фран­ції Фран­суа Ол­лан­да про те, що або Укра­ї­на про­во­дить ви­бо­ри там, де во­на їх про­ве­сти фі­зи­чно не мо­же (оку­по­ва­на ча­сти­на Донбасу), або кон­флікт за­мо­ро­жу­є­ться. За­мість то­го щоб ти­сну­ти на агре­со­ра, за­хі­дні де­мо­кра­тії ти­снуть на жер­тву агре­сії. Са­ме так усе й від­бу­ва­ло­ся на Мюн­хен­ській кон­фе­рен­ції 1938 ро­ку, де Фран­ція й Бри­та­нія ви­кру­ти­ли ру­ки Че­хо­сло­вач­чи­ні й зда­ли її Гі­тле­ру.

СВІТОМ ПРАВИТЬ СИ­ЛА

Якщо не­має де­мо­кра­ти­чної со­лі­дар­но­сті, а ко­жен за се­бе, то віль­ний світ при­ре­че­ний. Не мо­жна про­по­від­у­ва­ти в те­о­рії чу­до­ві прин­ци­пи, а на пра­кти­ці їх по­стій­но зра­джу­ва­ти. «Мюн­хен» як фе­но­мен по­лі­ти­ки не­ми­ну­че при­ве­де За­хі­дну ци­ві­лі­за­цію до кра­ху. Прин­ци­пи тре­ба від­сто­ю­ва­ти, їм тре­ба слі­ду­ва­ти, а не тор­гу­ва­ти ни­ми в его­їсти­чних ін­те­ре­сах. Якщо світом править си­ла й его­їзм, то слід при­пи­ни­ти де­ма­го­гію про пра­ва лю­ди­ни, про пра­во­ву дер­жа­ву, про де­мо­кра­тію й со­лі­дар­ність, а ви­зна­ти, що у сві­ті па­нує за­кон джун­глів. І то­ді ми теж ді­я­ти­ме­мо, ви­хо­дя­чи з цьо­го сум­но­го фа­кту.

На­ша ди­пло­ма­тія, але осо­бли­во пер­ша осо­ба дер­жа­ви, ма­ють на­вчи­ти­ся го­во­ри­ти твер­де «ні» на­шим за­хі­дним пар­тне­рам, ко­ли во­ни схи­ля­ють Укра­ї­ну до від­мо­ви від сво­їх на­ціо­наль­них ін­те­ре­сів.

На ка­на­лі NewsOne йо­го шеф і ни­ні (пі­сля Пар­тії ре­гіо­нів і Опо­зи­цій­но­го бло­ку) лі­дер (ра­зом з Ва­ди­мом Ра­би­но­ви­чем) пар­тії «За жи­т­тя» Єв­ген Му­ра­єв щи­ро роз­мов­ляв з Єв­ге­ні­єм Ки­се­льо­вим. Му­ра­єв — не­без­пе­чний де­ма­гог. З одно­го бо­ку, пред­став­ля­ю­чись при­бі­чни­ком уні­тар­ної дер­жа­ви, він тут же де-фа­кто ви­ма­гав фе­де­ра­лі­за­ції, на­по­ля­га­ю­чи на то­му, щоб ко­жний ре­гіон сам оби­рав со­бі мо­ву, куль­ту­ру й істо­рію. Це не ду­же швид­кий, але ціл­ком ефе­ктив­ний спо­сіб роз­ва­ли­ти Укра­ї­ну. Ра­ні­ше в яскра­ві­шо­му ви­кла­ді я це все чув від Ми­ко­ли Лев­чен­ка, се­кре­та­ря До­не­цької мі­ськра­ди й нар­де­па від Пар­тії ре­гіо­нів. Му­ра­єв роз­по­від­ав, що Вер­хов­на Ра­да пе- ре­пов­не­на аген­та­ми впли­ву США. Аген­тів впли­ву Крем­ля в пар­ла­мен­ті Му­ра­єв не ба­чить. Тре­ба бу­ло б йо­му дзер­ка­ло по­да­ру­ва­ти.

Нар­деп на­віть узяв на се­бе мі­сію ви­зна­ча­ти, хто в Укра­ї­ні па­трі­от, а хто зра­дник. До ре­чі, у ЗМІ бу­ла ін­фор­ма­ція про зна­йом­ство «па­трі­о­та» Му­ра­є­ва з Єв­ге­ні­єм Жи­лі­ним, фю­ре­ром ан­ти­укра­їн­ської ор­га­ні­за­ції «Оплот», що во­ю­ва­ла на Дон­ба­сі про­ти Укра­ї­ни. Не­що­дав­но Жи­лі­на фі­зи­чно лі­кві­ду­ва­ли в Пі­дмо­сков’ї. І ось цей Му­ра­єв має не­о­бме­же­ні мо­жли­во­сті для про­па­ган­дист­ської ро­бо­ти в Укра­ї­ні. А про­па­ган­да у ньо­го су­то крем­лів­ська: усе зло у сві­ті від США, СРСР був роз­ва­ле­ний про­кля­тим За­хо­дом, Укра­ї­ні шко­дять аген­ти За­хо­ду, Ро­сія Укра­ї­ні друг і брат, ні­якої агре­сії Крем­ля про­ти Укра­ї­ни не­має, чи­ни­ти опір Мо­скві не тре­ба, ну й так да­лі Він на­віть «на­їхав» на Єв­ге­нія Ки­се­льо­ва, зви­ну­ва­чу­ю­чи йо­го в то­му, що Ки­се­льов «га­нить» Ро­сію. Ну, га­ни­ти мо­жна ли­ше Укра­ї­ну, чим і грі­шить Му­ра­єв. Ки­се­льов спро­бу­вав по­пу­ляр­но по­ясни­ти ві­за­ві рі­зни­цю між йо­го кра­ї­ною й ре­жи­мом Пу­ті­на. Дай бо­же, щоб та­кі від­мін­но­сті, у які ві­рить Ки­се­льов, дій­сно бу­ли.

КОЛЕКТИВНІ ПО­КА­РА­Н­НЯ

Му­ра­єв був би ду­же обу­ре­ний сю­же­том про су­сі­дню дер­жа­ву в про­гра­мі «Се­кре­тний фронт» на ICTV. Тре­ба за­зна­чи­ти, що остан­нім ча­сом ICTV, усу­пе­реч сво­їй ба­га­то­рі­чній тра­ди­ції іде­а­лі­за­ції РФ, по­ка­зує Ро­сію в її справ­жньо­му ви­гля­ді. І цей вигляд при­го­лом­шує. У ро­сій­ській гли­бин­ці один ве­ли­ко­рос пі­шов у дво­ро­вий ту­а­лет, про­ва­лив­ся до ви­грі­бної ями й там у фе­ка­лі­ях (ді­ло бу­ло взим­ку) по­чав за­мер­за­ти. Ін­ший ве­ли­ко­рос пі­шов ту­ди ж, по­ба­чив і по­чув пер­шо­го, який во­лав про до­по­мо­гу, але не

зме­ти­ку­вав, як ря­ту­ва­ти, й спо­кій­но пі­шов до се­бе до­до­му, спа­ти. Пер­ший, зві­сно, за­ги­нув. Ро­сій­ська гли­бин­ка жи­ве у се­ре­дньо­віч­чі, ка­на­лі­за­ція ча­сто від­су­тня або не фун­кціо­нує, то­му по­миї й фе­ка­лії ви­ки­да­ють з ві­кон на ву­ли­цю. Та­кий ре­аль­ний «ру­ський мир» з йо­го «ду­хов­ни­ми скрі­па­ми». Ось це укра­їн­ське те­ле­ба­че­н­ня 23 ро­ки на­шим гро­ма­дя­нам не по­ка­зу­ва­ло, де­мон­стру­ю­чи ви­клю­чно мо­сков­ські сю­же­ти. Але Мо­сква — це да­ле­ко ще не вся кра­ї­на, це всьо­го ли­ше ві­три­на, своє­рі­дний агі­тпункт. Як жар­ту­ють сто­ли­чні жур­на­лі­сти: «Усьо­го яки­хось 100 км від Мо­скви, і ви вже в Ро­сії». На жаль, укра­їн­ські те­ле­ка­на­ли зро­би­ли свій вне­сок у ство­ре­н­ня фан­та­сти­чно-при­ва­бли­во­го, вель­ми да­ле­ко­го від прав­ди обра­зу РФ. Осо­бли­во тяж­ких ура­жень сві­до­мо­сті во­ни за­по­ді­я­ли жи­те­лям Кри­му і Донбасу, ба­га­то хто з яких мрі­яв по­тра­пи­ти до Мо­скви, а по­тра­пив до Ро­сії, до ди­кої, від­ста­лої й без­прав­ної ро­сій­ської про­він­ції. Адже не ви­пад­ко­во сьо­го­дні чи­ма­ло ро­сі­ян з гли­бин­ки при­їжджа­ють на оку­по­ва­ні те­ри­то­рії Укра­ї­ни, за­хо­плю­ють там за­ли­ше­не мі­сце­ви­ми жи­тло, оскіль­ки на­віть жи­т­тя в зо­ні вій­ни зда­є­ться їм кра­щим, ніж у се­бе вдо­ма.

А ICTV спо­ку­тує ни­ні свої ба­га­то­рі­чні грі­хи? Кра­ще пі­зно, ніж ні­ко­ли. Хо­ті­ло­ся б тор­кну­ти­ся ще одно­го пи­та­н­ня, про яке мов­чать на­ші ЗМІ, де­пу­та­ти й чи­нов­ни­ки. Це колективні по­ка­ра­н­ня в Укра­ї­ні. Сам ав­тор за­раз йо­го пе­ре­жи­ває. У ба­га­то­квар­тир­но­му бу­дин­ку, де я жи­ву, кіль­ка квар­тир не спла­ти­ли за тепло, і Ки­є­во-Свя­то­шин­ські те­пло­ме­ре­жі весь бу­ди­нок під­да­ли ко­ле­ктив­ній ек­зе­ку­ції хо­ло­дом, про що й по­ві­до­ми­ли у при­кле­є­ній на сті­ну ли­стів­ці. По­ді­бна си­сте­ма не­су­мі­сна з су­ча­сною ци­ві­лі­за­ці­єю, але має дов­гу істо­рію. Ще в Древ­ньо­му Ри­мі існу­вав зви­чай «де­ци­ма­ції», ко­ли в ра­зі вте­чі з по­ля бою одно­го або кіль­кох ле­гіо­не­рів ка­ра­ли всю цен­ту­рію (со­тню), за же­ре­бом стра­чу­ва­ли ко­жно­го де­ся­то­го, на­віть якщо са­ме він ге­ро­ї­чно бив­ся. А в Ро­сій­ській ім­пе­рії, якщо кіль­ка се­лян не пла­ти­ли по­да­тей, по­ро­ли все се­ло. На­ци­сти на оку­по­ва­них те­ри­то­рі­ях та­ким чи­ном бо­ро­ли­ся з пар­ти­зан­ським ру­хом, зни­щу­ю­чи за­ру­чни­ків: це ко­ли хтось під­ри­ває міст, а роз­стрі­лю­ють вас. У ни­ні­шній де­мо­кра­ти­чній Укра­ї­ні колективні по­ка­ра­н­ня з бо­ку «при­ро­дних мо­но­по­лій» ма­ють ма­со­вий ха­ра­ктер. Хо­ті­ло­ся б, щоб Вер­хов­на Ра­да ухва­ли­ла про­гре­сив­ний за­кон «Про за­бо­ро­ну ко­ле­ктив­них по­ка­рань в Укра­ї­ні» й до­по­мо­гла кра­ї­ні, па­фо­сно ви­слов­лю­ю­чись, ви­йти з мо­ро­ку олі­гар­хі­чно­го се­ре­дньо­віч­чя на про­стір су­ча­сно­сті. Не за­ва­ди­ло б і прем’єру па­но­ві Грой­сма­ну пу­блі­чно за­су­ди­ти колективні по­ка­ра­н­ня. У ци­ві­лі­зо­ва­ній дер­жа­ві ко­жен гро­ма­дя­нин має від­по­від­а­ти за свою про­ви­ну, а не за «то­го хло­пця». Ди­вує гро­бо­ве мов­ча­н­ня з цьо­го при­во­ду на­ших за­зви­чай фе­но­ме­наль­но ба­ла­ку­чих пра­во­за­хи­сни­ків. На жаль, у кра­ї­ні пра­кти­чно від­су­тня ко­му­ні­ка­ція по лі­нії «вер­хи-ни­зи», й вла­да звер­тає ува­гу ли­ше на акції гро­ма­дян­ської не­по­ко­ри (на­при­клад, на пе­ре­кри­т­тя транс­порт­них ма­гі­стра­лей). Це мо­же ду­же дорого обі­йти­ся дер­жа­ві. А ін­сти­тут ом­буд­сме­на фун­кціо­нує не­ефе­ктив­но й по­віль­но. До ре­чі, про на­шу жур­на­лі­сти­ку. Колективні по­ка­ра­н­ня мо­гли б ста­ти вель­ми ці­ка­вою й су­спіль­но зна­чи­мою те­мою, але не ста­ли. Одна на­дія, що якась з по­лі­ти­чних пар­тій, що го­стро по­тре­бує пі­а­ру, «осі­длає» цю про­бле­ма­ти­ку напередодні ви­бо­рів.

P.S. Ще про на­ші «сан­кції». Ви­яв­ля­є­ться, з по­ча­тку вій­ни про­даж ро­сій­сько­го пи­ва в Укра­ї­ні збіль­ши­ла­ся втри­чі (!). Ми що, й без їхньо­го пи­ва про­жи­ти не мо­же­мо, са­мі ва­ри­ти не вмі­є­мо?

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.