Ан­дрій ХАЛПАХЧI: «Ви­га­ду­ва­ти ла­зів­ки – при­ни­зли­во»

22 жов­тня в На­ціо­наль­но­му те­а­трі ім. І. Фран­ка від­кри­ва­є­ться ша­но­ва­ний сві­то­вою кі­но­гро­мад­ські­стю Ки­їв­ський між­на­ро­дний фе­сти­валь «Мо­ло­дість»

Den (Ukrainian) - - Культуpa - Сві­тла­на АГРЕСТ-КОРОТКОВА

Про основ­ні про­гра­ми і пла­ни «День» уже по­ві­до­мив сво­їх чи­та­чів, то­му з не­змін­ним твор­чим ке­рів­ни­ком фе­сти­ва­лю Ан­дрі­єм ХАЛПАХЧІ ми по­го­во­ри­ли про де­та­лі, зокре­ма — ор­га­ні­за­цій­ні, які ба­га­то в чо­му ви­зна­ча­ють рі­вень і ре­пу­та­цію будь-яко­го кі­но­фо­ру­му.

— Ан­дрію, ми на по­ро­зі 46- ї « Мо­ло­до­сті » , ко­жен фе­сти­валь да­є­ться не­по­мір­ною пра­цею, яки­ми бу­дуть її пло­ди цьо­го ро­ку?

— Усе мо­жна спи­су­ва­ти на те, що об­ста­нов­ка в кра­ї­ні не ду­же про­ста. То­му лег­ше не стає. Але, втім, він все- та­ки що­ро­ку від­бу­ва­є­ться з ці­ка­вою, на­си­че­ною про­гра­мою. Це — най­го­лов­ні­ше. Так, нам не до зі­рок, але екран го­во­рить сам за се­бе. Ду­же ве­ли­ка на­си­че­на про­гра­ма. Так чи іна­кше, на фе­сти­ва­лі го­лов­не — кон­курс. Ми отри­ма­ли по­над 3,5 ти­ся­чі філь­мів на від­бір, не вра­хо­ву­ю­чи по­їздок на фе­сти­ва­лі, на­ціо­наль­ні і між­на­ро­дні, де ми теж ро­би­ли від­бір. Три кон­кур­си — по­стій­на фор­му­ла на­шо­го фе­сти­ва­лю, зі спіль­ним між­на­ро­дним жу­рі, яке очо­лить Де­нис Ко­те — ка­над­ський ре­жи­сер. Він у нас не впер­ше. По­за кон­кур­сом по­ка­жуть йо­го но­ву кар­ти­ну « Бо­рис і Бе­а­тріс » — уча­сник Бер­лін­сько­го фе­сти­ва­лю.

Гео­гра­фія роз­ши­рю­є­ться. Ко­лись ми пра­гну­ли по­ба­чи­ти се­ред уча­сни­ків пред­став­ни­ків кі­не­ма­то­гра­фа ек­зо­ти­чної кра­ї­ни, сьо­го­дні та­кої не­об­хі­дно­сті не­має, то­му що справ­ді ці­ка­ве кі­но ро­блять у ба­га­тьох кра­ї­нах. Ро­бля­ться во­ни зде­біль­шо­го в ко­про­ду­кції. У нас у кон­кур­сі чу­до­ва кар­ти­на аф­ган­сько­го ре­жи­се­ра-жін­ки — «Вов­ки й вів­ці » . Є філь­ми, зро­бле­ні в Ко­та­рі і Йор­да­нії то­що. Сьо­го­дні не­має пра­кти­чно кра­їн, які не ро­би­ли б кі­но, зокре­ма й у Єв­ро­пі. При­клад роз­ви­тку — Іслан­дія. У нас ісланд­ський ре­жи­сер у жу­рі, наш уча­сник у ми­ну­ло­му. В Іслан­дії ро­ків сім то­му зні­ма­ли один пов­но­ме­тра­жний фільм на рік, за­раз — 12. І всі ці філь­ми отри­му­ють при­зи, ста­ють ві­до­ми­ми, і це зав­жди ко­про­ду­кція з ін­ши­ми скан­ди­нав­ськи­ми кра­ї­на­ми та кра­ї­на­ми ін­ших ре­гіо­нів. Ко­про­ду­кція сьо­го­дні не­об­хі­дна. Про­сто не­об­хі­дна!

Се­ред тра­ди­цій­них кон­кур­сних і по­за­кон­кур­сних про­грам хо­ті­ло­ся б ви­ді­ли­ти про­гра­му, при­свя­че­ну 60річ­чю Угор­ської ре­во­лю­ції 1956 ро­ку. Це 7— 8 філь­мів — кра­щі філь­ми за ко­жну де­ка­ду. При­їздить Мар­та Ме­са­рош — ви­да­тний угор­ський ре­жи­сер, яку ми хо­че­мо на­го­ро­ди­ти при­зом за вклад у кі­но­ми­сте­цтво. Во­на пред­ста­вить свій фільм, який, на жаль, у нас на екра­нах не йшов, про Ім­ре На­де, і сьо­го­дні, ме­ні зда­є­ться, ця те­ма ду­же акту­аль­на. То­му що зло­чи­ни ра­дян­сько­го терору, який був в Угор­щи­ні, в Че­хо­сло­вач­чи­ні, сьо­го­дні від­обра­жа­ю­ться ро­сій­ською агре­сі­єю в Укра­ї­ні.

Ли­тов­ський фо­кус при­свя­че­ний ро­ку куль­ту­ри Ли­тви в Укра­ї­ні, й ми ро­би­мо ду­же ці­ка­ву про­гра­му, зокре­ма з чу­до­во ре­став­ро­ва­ною ко­пі­єю філь­му «Ні­хто не хо­тів по­ми­ра­ти». При­їздить до­чка Жа­ла­кя­ві­чю­са пред­ста­ви­ти цю кар­ти­ну. До ці­єї ко­пії уві­йшли епі­зо­ди, які то­ді бу­ли за­бо­ро­не­ні. Мо­мент ці­ка­вий для нас — ко­ли ми обго­во­рю­є­мо сьо­го­дні те­му УПА (ОУН), той опір, який був і в Ли­тві.

— Яка скла­до­ва укра­їн­сько­го кі­но в між­на­ро­дній­про­гра­мі?

— У між­на­ро­дній про­гра­мі два сту­дент­ських і два ко­ро­тко­ме­тра­жних філь­ми. Не­має пов­но­го ме­тра, але бу­де ба­га­то укра­їн­ських прем’єр по­за кон­кур­сом.

Бу­де ре­тро­спе­кти­ва Юрія Іл­лєн­ка, де за­о­дно від­зна­ча­є­мо і юві­леї Іва­на Ми­ко­лай­чу­ка та Бо­г­да­на Сту­пки. У цен­трі Дов­жен­ка — ні­мі філь­ми з жи­вою му­зи­кою. І для нас ду­же ва­жли­во, що наш Boat Meeting, де то­рік був ли­ше один укра­їн­ський про­ект, а сім між­на­ро­дних, цьо­го ро­ку «пе­ре­ва­жує» в укра­їн­ський бік, але всі ці про­е­кти в ко­про­ду­кції.

— То­рік ми із су­мом го­во­ри­ли про те, що на­сту­пний­фе­сти­валь мо­же пе­ре­ста­ти на­зи­ва­ти­ся « Ки­їв­ський­мі­жна­ро­дний­фе­сти­валь » . Про­те фе­сти­валь за­ли­шив­ся в Ки­є­ві. Що ж насправді від­бу­ва­є­ться у вза­є­ми­нах фе­сти­валь — мі­сто?

— Справ­ді ста­ли­ся ду­же по­зи­тив­ні змі­ни у став­лен­ні мі­ста до фе­сти­ва­лю. Він про­хо­дить під де­ві­зом: «Усе по­чи­на­є­ться в Ки­є­ві». Нам вда­ло­ся пе­ре­ко­на­ти мі­ську вла­ду, що фе­сти­валь мо­же бу­ти ко­ри­сний мі­сту не ли­ше як куль­тур­на по­дія, а й як сти­мул для роз­ви­тку ту­ри­зму. Але, як усе в на­шій кра­ї­ні, «галь­мів­ний шлях» по­чи­на­є­ться на рів­ні се­ре­дньої лан­ки чи­нов­ни­ків. Є ще одна ве­ли­ка проблема в на­шій кра­ї­ні, пов’яза­на з дер­жав­ним фі­нан­су­ва­н­ням. Ка­зна­чей­ство не про­пу­скає два, ска­жі­мо, по­то­ки гро­шей на фе­сти­валь від рі­зних держ­стру­ктур. На­при­клад, якщо нас фі­нан­сує Держ­кі­но Укра­ї­ни, вже Мі­ні­стер­ство мо­ло­ді і спор­ту не має пра­ва да­ти нам гро­ші, хо­ча во­ни ви­слов­лю­ють та­ку го­тов­ність. Пов­на ма­я­чня! Фе­сти­валь пов’яза­ний, якщо го­во­ри­ти про дер­жа­ву, як із Держ­кі­но, Мі­ні­стер­ством куль­ту­ри, так і з Мі­ні­стер­ством мо­ло­ді і спор­ту, з Мі­но­сві­ти, якщо го­во­ри­ти про кру­глі сто­ли і про на­ші май­стер-кла­си — на­вчаль­ний про­цес то­що. Але — не мо­жна! Те ж са­ме у мі­сті — ко­ли нас фі­нан­сує де­пар­та­мент з куль­ту­ри, то вже де­пар­та­мент із ту­ри­зму не мо­же да­ти гро­ші. Тре­ба ви­га­ду­ва­ти ла­зів­ку, щоб не зву­ча­ли сло­ва «кі­но­фе­сти­валь» і «Мо­ло­дість», — без­глу­здо й при­ни­зли­во. Не все вда­ло­ся нам із мі­стом, що хо­ті­ло­ся зро­би­ти, але ба­га­то що ро­би­ться. Нам ду­же хо­ті­ло­ся зро­би­ти фе­сти­валь­не се­ло на Со­фій­ській пло­щі, але на­ра­зі ви­ни­кли тру­дно­щі. Мо­же, й до­ве­де­мо ідею до кін­ця. Що­прав­да, тут ще й по­го­дний чин­ник. Хо­ті­ло­ся б більше мі­ської ре­кла­ми. Не все ру­ха­є­ться глад­ко, але ми вдя­чні мі­сту за ро­зу­мі­н­ня то­го, що фе­сти­валь — як ві­зи­тна кар­тка сто­ли­ці.

— А що у нас із за­без­пе­че­н­ням по­бу­то­вої ча­сти­ни фе­сти­ва­лю?

— Наш пар­тнер «Бак­ка­ра», яко­му ми над­зви­чай­но вдя­чні, ба­га­то ро­ків із ни­ми. Але хо­ті­ло­ся, зви­чай­но, ма­ти якийсь го­тель ближ­че до цен­тру. Го­сті жи­ти­муть у го­те­лі «Ли­бідь». Це пра­кти­чно центр Ки­є­ва, ми вдя­чні адмі­ні­стра­ції го­те­лю, во­ни за­про­по­ну­ва­ли ду­же хо­ро­ші піль­го­ві ці­ни.

— На жаль, за­кон про ме­це­нат­ство до­сі не ухва­ле­но. Хто ж усе-та­ки ще під­три­мує фе­сти­валь, зав­дя­ки ко­му він від­бу­де­ться?

— Є низ­ка не ли­ше ме­це­на­тів і спон­со­рів, а й ор­га­ні­за­цій, які нас пра­кти­чно під­три­му­ють. Пе­ред­усім — по­соль­ства і куль­тур­ні цен­три, зокре­ма й По­соль­ство Єв­ро­пей­сько­го Со­ю­зу. Фонд «Відродження» — наш дав­ній пар­тнер, який зав­жди ду­же актив­но вклю­ча­є­ться в ро­бо­ту. І, зви­чай­но, ці­ла низ­ка спон­сор­ських ор­га­ні­за­цій. Ми ду­же ра­ді, що наш дав­ній пар­тнер МСЛ (у них бу­ли сер­йо­зні про­бле­ми) по­вер­та­є­ться до нас цьо­го ро­ку. Це і «Гран-прі» фе­сти­ва­лю, й ін­ша фі­нан­со­ва до­по­мо­га. Це наш го­лов­ний пар­тнер на цьо­му фе­сти­ва­лі. Ми ба­га­то ро­ків пра­цю­є­мо з МАУ, і це спів­пра­ця упро­довж усьо­го ро­ку, яка за­без­пе­чує шлях на на­ші за­хо­ди за кор­до­ном.

— І все-та­ки на­звіть укра­їн­ські прем’єри, на які вар­то звер­ну­ти ува­гу гля­да­чам.

— Укра­їн­ські кар­ти­ни за­про­шу­ю­ться на ін­ші фе­сти­ва­лі, сьо­го­дні всі фе­сти­ва­лі пра­гнуть сві­то­вої прем’єри, і гріх нам пе­ре­би­ва­ти укра­їн­ським кі­не­ма­то­гра­фі­стам участь в ін­ших кі­но­фо­ру­мах. Ось фільм Сер­гія Бу­ков­сько­го, що при­свя­че­ний йо­го ма­мі, Ні­ні Ан­то­но­вій — актри­сі. Це чу­до­ве до­ку­мен­таль­не кі­но. Йо­го прем’єра бу­де одра­зу пі­сля «Мо­ло­до­сті» на фе­сти­ва­лі в Лей­пци­гу. У нас є кіль­ка ці­ка­вих до­ку­мен­таль­них кар­тин, зокре­ма фільм, який зро­бле­ний про Дже­мі­лє­ва і про де­пор­та­цію та­тар. Ме­ні зда­є­ться, ця те­ма акту­аль­на, а най­го­лов­ні­ше, що це хо­ро­ше кі­но, не ди­да­кти­чне. Ще хо­чу від­зна­чи­ти одно­го де­бю­тан­та, фільм яко­го ми не ри­зи­кну­ли вклю­чи­ти до мі­жна­ро­дно­го кон­кур­су. Мо­ло­дий кі­но­зна­вець Дми­тро Бон­дар­чук зняв ду­же ці­ка­ву мон­та­жну кар­ти­ну, яка пе­ре­кре­слює всі роз­мо­ви про брак у мо­ло­дих кі­не­ма­то­гра­фі­чної куль­ту­ри. На­зи­ва­є­ться «Істо­рія рук». Пів­то­ри го­ди­ни з ру­ка­ми всьо­го сві­то­во­го кі­но — від Ча­плі­на до більш су­ча­сних ре­жи­се­рів. Ду­же ці­ка­во, однак це все-та­ки не ігро­ве кі­но, яке ми вклю­ча­є­мо до го­лов­но­го кон­кур­су, але, ду­маю, ви­кли­че ве­ли­кий ін­те­рес.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.