ЗА­КОН НАТЯКIВ

Ху­до­жник Ро­сти­слав Ко­тер­лін пред­ста­вив про­ект про не­зна­не, яке фор­мує на­ше жи­т­тя

Den (Ukrainian) - - Наприкінці «дня» - Ма­рія ПРОКОПЕНКО, фото Ми­ко­ли ТИМЧЕНКА, «День»

Деякі лю­ди ствер­джу­ють, що ба­чи­ли не­пі­зна­ні лі­та­ю­чі об’єкти. Ба більше, ко­гось при­буль­ці на­чеб­то ви­кра­да­ли. Ко­жен по-рі­зно­му ста­ви­ться до та­ких опо­від­ок, але у жит­ті і без них чи­ма­ло див­но­го. Не обов’яз­ко­во це якісь ство­рі­н­ня, що ли­ша­ють ко­ла на по­лях. Збі­ги і зна­ки, не­сут­тє­ві, на пер­ший по­гляд, силь­но впли­ва­ють на жи­т­тя, на­віть фор­му­ють йо­го. За ана­ло­гі­єю до НЛО ху­до­жник з Іва­но­Фран­ків­ська Ро­сти­слав Ко­тер­лін про­по­нує на­зи­ва­ти це «не­ясни­ми об’єкта­ми жи­т­тя», OLO — тоб­то «Obscure Living Object». Йо­го про­ект «Не­я­сний об’єкт жи­т­тя» ни­ні пред­став­ле­ний в арт-цен­трі «Я Га­ле­рея» у Ки­є­ві.

ПО­ШУ­КИ СУТНОСТІ

За­мість ан­ти­чно­го «бо­га з ма­ши­ни» — «Deux ex human gadgets», «бог люд­ських га­дже­тів», та­кий со­бі ідол з ро­же­во­го шту­чно­го ху­тра, сір­ки, ема­лі, пи­лю­ки. На дум­ку ав­то­ра, са­краль­не зна­че­н­ня но­вих при­ла­дів, які ще­дро ство­рю­ють лю­ди, ча­сто пе­ре­ва­жає пря­ме, пер­вин­не.

Зо­бра­же­н­ня па­ри, яка на­пру­же­но бо­ре­ться на га­ля­ви­ні (ро­бо­та «За­кон тра­ви»), від­си­лає до ви­рі­зьбле­них атле­тів з Акро­по­ля. Але за­мість ка­мі­н­ня — тра­ва, за­мість двох чо­ло­ві­ків — чо­ло­вік і жін­ка. Кар­ти­на ство­ре­на без ви­ко­ри­ста­н­ня фар­би. «Є сір­ка, спир­то­вий роз­чин тра­ви, па­ле­на гли­на і тро­шки ву­гі­л­ля, — пе­ре­ра­хо­вує Ро­сти­слав Ко­тер­лін. — Ко­ли про­вів цим роз­чи­ном по бі­лій по­верх­ні, на­ма­лю­вав ті­ло, отри­мав ре­аль­ний ко­лір шкі­ри, тіль­ки блі­дий. Ще спа­ло на дум­ку, що тра­ва про­ро­стає з зем­лі, у якій ле­жать лю­ди».

Ідея ви­став­ки у ху­до­жни­ка ви­ни­кла дав­но. Обра­зи, ви­ко­ри­ста­ні у ній, з’яв­ля­ли­ся ра­пто­во, а по­тім ми­тець під­шу­ку­вав прийня­тну фор­му для їх вті­ле­н­ня. Ро­сти­слав Ко­тер­лін ка­же, що сти­ка­є­ться з не­ясни­ми об’єкта­ми все жи­т­тя (як, пев­но, ко­жен), але по­чав за­ми­слю­ва­ти­ся про це у зрі­ло­му ві­ці. «Лю­ди­на по­стій­но на­ма­га­є­ться від­най­ти свою фун­да­мен­таль­ну су­тність, з якою на­ро­джу­є­ться. Від­кри­ва­єш все більше та­єм­ниць у со­бі і не­спо­ді­ва­но ро­зу­мі­єш, що дов­гий час ро­бив ре­чі, які не бу­ли тво­ї­ми. Вла­сне, во­ни бу­ли об’єкта­ми, які че­рез те­бе пра­цю­ва­ли, — роз­мір- ко­вує Ро­сти­слав Ко­тер­лін. — Ко­ли по­чи­на­єш ці ре­чі усві­дом­лю­ва­ти, не під­да­ва­ти­ся їм, то­ді, мо­жли­во, по­чи­на­є­ться справ­жнє жи­т­тя. Але во­дно­час во­но стає ще за­гад­ко­ві­шим».

ЗА МЕЖАМИ НОР­МИ

Про­ект по­єд­нує ба­га­то форм — ві­део, ро­бо­ти на по­ло­тні, пла­сти­ку. Та­кож пред­став­ле­на «Кни­га на­тя- ків», ав­тор­ське ви­да­н­ня Ро­сти­сла­ва Ко­тер­лі­на, що по­да­є­ться і як ар­те­факт, і як ма­ла по­вість у кон­текс­ті ви­став­ки.

«Ро­сти­слав ви­пу­стив «Кни­гу на­тя­ків» і на­ді­слав ме­ні ек­зем­пляр у по­да­ру­нок. Це бу­ло пер­шим кро­ком до то­го, щоб прое­кт­но осми­сли­ти все. Пев­но, це від­бу­ло­ся більше, ніж пів­то­ра ро­ку то­му, — зга­дує за­снов­ник і ку­ра­тор «Я Га­ле­реї» Пав­ло ГУДІМОВ. — Ро­сти­слав Ко­тер­лін є до­ста­тньо скла­дним ху­до­жни­ком з то­чки зо­ру екс­по­ну­ва­н­ня, він ду­же ав­то­ном­ний. Те­ма­ти­чно ро­бо­ти ні­би зв’яза­ні, але во­дно­час є від­окрем­ле­ни­ми, і основ­на за­да­ча ку­ра­то­ра — об’єд­на­ти все це в один про­ект».

Пав­ло Гудімов за­зна­чає, що впер­ше у рам­ках одної ви­став­ки де­мон­стру­є­ться стіль­ки ві­део­ро­біт — за­га­лом п’ять. Се­ред них — «Ве­ли­кий адрон­ний бог», ін­терв’ю Ро­сти­сла­ва Ко­тер­лі­на з дру­гом ди­тин­ства, який жи­ве у вла­сно­му сві­ті, йо­го зви­чні спів­бе­сі­дни­ки — бо­ги. До­ку­мен­таль­ність тут по­єд­ну­є­ться з те­а­траль­ні­стю. Да­є­ться взна­ки осо­би­стий до­свід ми­тця: Ро­сти­слав Ко­тер­лін має жур­на­ліст­ську осві­ту і пра­цює ху­до­жни­ком у те­а­трі ля­льок.

«Мій то­ва­риш ди­тин­ства з ві­део є жур­на­лі­стом за фа­хом, якийсь час то­му він не­спо­ді­ва­но від­рі­кся від сві­ту. Я спо­сте­рі­гав за ним збо­ку. Ча­сто по­мі­чаю йо­го на ву­ли­ці, ко­ли він про­сто си­дить, ди­ви­ться на лю­дей, п’є ка­ву і ку­рить. Мо­же по­ма­ха­ти ме­ні ру­кою. З кіль­кох роз­мов зро­зу­мів, що він ці­ка­ва лю­ди­на. Мо­жли­во, фа­хі­вець ска­же, що у ньо­го лег­ка фор­ма ши­зо­фре­нії, але у якійсь мі­рі ми всі ши­зо­фре­ни­ки. Про­сто лю­ди­на вте­кла від цьо­го сві­ту у свій, — ді­ли­ться Ро­сти­слав Ко­тер­лін. — У цьо­го чо­ло­ві­ка є ду­же ці­ка­ві з то­чки зо­ру хри­сти­ян­ської сим­во­лі­ки роз­по­віді про пе­ре­жи­ва­н­ня кон­та­ктів з бо­гом. Не один раз був свід­ком, як та- кі лю­ди пе­ред­ба­ча­ли якісь ре­чі, на­віть пов’яза­ні зі мною, то­му став­лю­ся до них про­сто, як до іна­кших, за­гад­ко­ві­ших, мо­жли­во, більш ра­ни­мих. На­че ми жи­ве­мо у якійсь нор­мі, а ці лю­ди ви­хо­дять за її ме­жі».

АРТ-ТЕРАПІЯ І ПО­ШТОВХ ДО РЕФЛЕКСІЙ

Хто ке­рує не­ясни­ми об’єкта­ми жи­т­тя? Чи­їм про­я­вом во­ни є? «Ко­жен з нас тлу­ма­чить це по-сво­є­му, — ствер­джує Ро­сти­слав Ко­тер­лін. — Зві­сно, є пев­ні ви­щі си­ли. Вже на­віть фі­зи­ки го­во­рять, що ко­ли лю­ди­на по­ми­рає, во­на пе­ре­хо­дить у якийсь тон­ший пласт бу­т­тя. І науковці на­ма­га­ю­ться це опи­са­ти на фі­зи­чно­му рів­ні. Є якась фор­ма жи­т­тя, нам не до­сту­пна».

Ху­до­жник за­кли­кає до са­мо­ре­фле­ксії. «Лю­дям тре­ба більше ди­ви­ти­ся, ду­ма­ти, обирати щось справ­жнє. Йти ту­ди, де глиб­ше, а не ту­ди, де все на по­верх­ні і зро­зумі­ло, — пе­ре­ко­на­ний він. — Сьо­го­дні ко­жен жи­ве у сво­є­му пер­со­наль­но­му сві­ті, ото­че­ний га­дже­та­ми, ма­си­вом ін­фор­ма­ції, яка ско­рі­ше тіль­ки за­би­ває міз­ки. І щоб зчи­ту­ва­ти не­ясні об’єкти жи­т­тя, тре­ба хо­ча б ма­ти ба­жа­н­ня у чо­мусь ро­зі­бра­ти­ся».

Вла­сне, но­ва ви­став­ка у «Я Га­ле­реї» до­по­мо­же «про­тер­ти оку­ля­ри» і на­вчи­ти­ся тлу­ма­чи­ти так зва­ні OLO. Ося­гну­ти щось не­ясне і пе­ре­йти на но­вий рі­вень, де за­гад­ко­во­го ще більше. «Га­даю, су­спіль­ство по­тре­бує та­ко­го ми­сте­цько­го ана­лі­зу, арт-те­ра­пії, ху­до­жньо­го осми­сле­н­ня дій­сно­сті, — ка­же Пав­ло Гудімов. — І цей про­ект якраз є спро­бою та­кої арт-те­ра­пії для су­спіль­ства за­га­лом і осо­би­сто ко­жно­го».

Ви­став­ка «Не­я­сний об’єкт жи­т­тя» три­ва­ти­ме у «Я Га­ле­реї» в Ки­є­ві до 12 ли­сто­па­да.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.