На­кле­пни­цька «Во­линь» по­тре­бує прав­ди­вої від­по­віді

Den (Ukrainian) - - Акція «дня» - Сер­гій ГРАБОВСЬКИЙ

Ду­маю, що не тіль­ки я пов­ні­стю по­го­джу­ю­ся з основ­ни­ми те­за­ми стат­ті Іго­ря Сюн­дю­ко­ва « Де­кла­ра­ції про­ти кі­но­про­па­ган­ди » ( « День » № 190- 191 від 21— 22 жов­тня ц. р.) http://day.kyiv.ua/uk/blog/ist oriya/ deklaraciyi-proty- kinopropagandy. Справ­ді, хай би які гар­ні аб­стра­ктно-гу­ма­ні­сти­чні де­кла­ра­ції ухва­лю­ва­ли пар­ла­мен­ти, пре­зи­ден­ти чи гру­пи ін­те­ле­кту­а­лів — на ма­со­ву ау­ди­то­рію, тоб­то на гро­ма­дян-ви­бор­ців, ма­ти­муть вплив пе­ред­усім ми­сте­цькі тво­ри, тим па­че, кі­но­філь­ми й те­ле­се­рі­а­ли. Ска­жі­мо, справ­ді про­фе­сій­но зро­бле­ний поль­ський блок­ба­стер «Во­линь». Ціл­ком ре­зон­но у стат­ті став­ля­ться за­пи­та­н­ня: «А що за­ва­жає на­шим «ви­со­ким уря­до­вим ін­стан­ці­ям» (Мін­куль­ту­ри на­сам­пе­ред) зна­йти та­ла­но­ви­то­го ре­жи­се­ра і про­спон­со­ру­ва­ти ( за дер­жав­ні ко­шти, бо «Во­линь» від­тво­рює по­зи­цію дер­жа­ви) зйом­ку яскра­во­го філь­му, який пе­ре­кон­ли­во по­да­вав би укра­їн­ський по­гляд на тра­ге­дію? Брак ко­штів чи убоз­тво сві­то­гля­ду і як на­слі­док — ни­цість ре­аль­них дій?»

Утім, як на ме­не, цьо­го бу­ло б не до­сить. Бо «Во­линь» — да­ле­ко не пер­ший та­ла­но­ви­то зро­бле­ний поль­ський фільм остан­ньо­го ча­су, який спо­тво­рює істо­рію та є скла­до­вою шо­ві­ні­сти­чної про­па­ган­ди. На­зву тіль­ки один з-по­між них — « Вар­шав­ську би­тву. 1920 » Єжи Го­фма­на (2011). У філь­мі но­во­по­ста­ла II Річ По­спо­ли­та — «бі­ла й пу­хна­ста», а Чер­во­на ар­мія та біль­шо­ви­ки — вті­ле­н­ня сві­то­во­го зла. На­справ­ді у ті ро­ки се­ред біль­шо­ви­ків ще ви­ста­ча­ло ро­ман­ти­ків «сві­то­вої ре­во­лю­ції», Чер­во­на ар­мія да­ле­ко не вся ви­гля­да­ла не­на­че п’яна ор­да, а Річ По­спо­ли­та на мо­мент по­ча­тку дії філь­му за­гар­ба­ла чи­ма­лі іно­е­тні­чні те­ри­то­рії на схід від «лі­нії Кер­зо­на», ба біль­ше — зни­щи­ла За­хі­дно-Укра­їн­ську На­ро­дну Ре­спу­блі­ку ( ЗУНР). Про­сті­ше ка­жу­чи, Річ По­спо­ли­та ве­ла ко­ло­ні­аль­ну вій­ну, а її лі­де­ри мрі­я­ли про кор­до­ни 1772 ро­ку — до Дні­пра й Да­уга­ви. Так, у «Вар­шав­ській би­тві» аж дві­чі зга­ду­ю­ться укра­їн­ці (яким екран­ний Піл­суд­ський ми­ло­сти­во по­го­джу­є­ться «від­да­ти Ки­їв), про­те у стрі­чці їх не ви­дно, в ній фі­гу­рує ли­ше за­гін ку­бан­ських ко­за­ків, який во­ює на поль­сько­му бо­ці (був та­кий не над­то чи­слен­ний за­гін, це прав­да), але їхньо­го ко­ман­ди­ра грає Оле­ксандр До­мо­га­ров зі сво­єю ти­по­во мо­сков­ською ви­мо­вою... Й ані сло­ва про те, що в ре­зуль­та­ті ті­єї вій­ни та «ди­ва на Ві­слі» Річ По­спо­ли­та від­хо­пи­ла чи­ма­лі іно­е­тні­чні об­ши­ри — во­ни ста­но­ви­ли при­бли­зно треть всі­єї те­ри­то­рії дер­жа­ви, що зна­чною мі­рою зу­мо­ви­ло її сер­йо­зні про­бле­ми в на­сту­пні де­ся­ти­лі­т­тя... Отож одно­го філь­му за­ма­ло — по­трі­бні та­ла­но­ви­ті ху­до­жні кі­но­стрі­чки й се­рі­а­ли про епо­пею ЗУНР, про вій­ну 1920 ро­ку, про оку­па­цій­ний ре­жим на Во­ли­ні та Га­ли­чи­ні, про пра­гне­н­ня по­ро­зу­мі­н­ня між ча­сти­ною поль­ських та укра­їн­ських по­лі­ти­ків — зре­штою, про по­дії Дру­гої сві­то­вої вій­ни на «кри­ва­вих зем­лях » , як істо­рик Ті­мо­ті Снай­дер на­звав Мі­жмор’я — те­ри­то­рію від Бал­ти­ки до Чор­но­го мо­ря, з Поль­щею, Бі­ло­рус­сю, Ли­твою, Ла­тві­єю та Укра­ї­ною вклю­чно.

Але про що най­пер­ше вар­то бу­ло б зро­би­ти кі­но­фільм або те­ле­се­рі­ал — то це про пе­рі­од «па­ци­фі­ка­ції» («при­му­су до ми­ру») в дру­гій по­ло­ви­ні 1930 ро­ку. То­ді II Річ По­спо­ли­та за­ну­ри­ла­ся в гли­бо­ку кри­зу, спри­чи­не­ну де­пре­сі­єю сві­то­вої еко­но­мі­ки та вну­трі­шні­ми об­ста­ви­на­ми. Про­ти ав­то­ри­тар­но­го ре­жи­му Піл­суд­сько­го утво­ри­ла­ся ле­галь­на по­лі­ти­чна опо­зи­ція лі­вих і цен­трист­ських поль­ських пар­тій. Влі­тку 1930 ро­ку ці пар­тії го­ту­ва­ли актив­ні дії опо­ру про­дов­жен­ню ре­жи­му «са­на­ції», який ни­щив по­лі­ти­чні сво­бо­ди в Поль­ській дер­жа­ві. А Га­ли­чи­ною про­ко­ти­ла­ся хви­ля на­па­дів на поль­ські ма­є­тки; бу­ло за­фі­ксо­ва­но близь­ко 2200 та­ких актів. У від­по­відь уряд удав­ся до жор­сто­ких дій. У се­ре­ди­ні ве­ре­сня на укра­їн­ські се­ла бу­ло на­прав­ле­но ка­раль­ні екс­пе­ди­ції з ве­ли­ких під­роз­ді­лів по­лі­ції та ка­ва­ле­рії, які роз­по­ча­ли «па­ци­фі­ка­цію», тоб­то «при­мус до ми­ру». За­сто­со­ву­ю­чи прин­цип ко­ле­ктив­ної від­по­від­аль­но­сті, поль­ські ка­ра­те­лі зайня­ли близь­ко 800 сіл. Во­ни руй­ну­ва­ли осе­ред­ки укра­їн­ських гро­мад, ни­щи­ли ме­ре­жу «Про­сві­ти», кон­фі­ско­ву­ва­ли май­но та про­ду­кти, фі­зи­чно ка­ра­ли уча­сни­ків акцій про­те­сту; бу­ло за­а­ре­што­ва­но по­над дві ти­ся­чі укра­їн­ців, зде­біль­шо­го шко­ля­рів, сту­ден­тів і мо­ло­дих се­лян; май­же ко­жно­го тре­тьо­го бу­ло ки­ну­то за ґра­ти. Уряд ска­су­вав са­мов­ря­ду­ва­н­ня в се­лах, пе­ре­вів­ши їх під вла­ду чи­нов­ни­ків. Бу­ло май­же зруй­но­ва­но укра­їн­ське шкіль­ни­цтво... А крім то­го, за ґра­та­ми опи­ни­ло­ся та­кож по­над п’ять ти­сяч по­ля­ків — біль­ше, ніж укра­їн­ців. При­чо­му біль­шість із них не бу­ли ні ко­му­ні­ста­ми, ні сим­па­ти­ка­ми ін­ших ра­ди­каль­них ідей, во­ни пра­гну­ли всьо­го ли­ше збе­ре­же­н­ня де­мо­кра­тії в Ре­чі По­спо­ли­тій.

У від­пла­ту за «па­ци­фі­ка­цію» 15 черв­ня 1934 ро­ку бо­їв­ка­рі ОУН вби­ли у Вар­ша­ві Бро­ні­сла­ва Пе­ра­цько­го, мі­ні­стра вну­трі­шніх справ Ре­чі По­спо­ли­тої, одно­го з очіль­ни­ків акцій дер­жав­но­го те­ро­ри­зму про­ти укра­їн­ців та по­ля­ків. Атен­тат ор­га­ні­зу­вав 25- рі­чний кра­йо­вий про­від­ник ОУН на за­хі­дно­укра­їн­ських зем­лях Сте­пан Бан­де­ра...

Ці тра­гі­чні по­дії мо­гли би ста­ти гар­ною істо­ри­чною осно­вою за­хо­пли­во­го го­стро­сю­же­тно­го філь­му, який по­да­вав би не ли­ше укра­їн­ську то­чку зору на ті по­дії, бо ж об’єктом ре­пре­сій бу­ли й поль­ські де­мо­кра­ти. Та чи вза­га­лі з’яви­ться будь-яка укра­їн­ська ху­до­жня від­по­відь «Во­ли­ні»?

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.