«ФІЛОСОФСЬКА ПОЕЗІЯ У НА­У­КО­ВІЙ ПРОЗІ»

Den (Ukrainian) - - Акція «дня» -

пи­сьмен­ник:

— Під час мо­єї ар­мій­ської слу­жби на по­ча­тку 70-х ро­ків ми­ну­ло­го сто­лі­т­тя ме­ні до­ве­ло­ся ста­ти свід­ком і на­віть уча­сни­ком ти­хо­го сол­дат­сько­го бун­ту, пов’яза­но­го з Бол­га­рі­єю. Як бу­ло то­ді за­ве­де­но, на­ша вій­сько­ва ча­сти­на дру­жи­ла з ча­сти- ною Бол­гар­ської на­ро­дної ар­мії з мі­ста Ві­дин. І от під час при­їзду бол­гар­ської вій­сько­вої де­ле­га­ції нас вдя­гли в но­ві­сінь­ку фор­му, яку тіль­ки ма­ли от-от за­про­ва­ди­ти в ар­мії ра­дян­ській — з гал­сту­ка­ми і че­ре­ви­ка­ми за­мість чо­біт. Та не­дов­го ми в ній кра­су­ва­ли­ся. Як тіль­ки бол­га­ри по­їха­ли, но­ву фор­му ве­лі­ли зда­ти. Сол­да­ти від­мов­ля­ли­ся, про­те­сту­ю­чи про­ти та­ко­го око­за­ми­лю­ва­н­ня. Фор­му, зві­сно, за­бра­ли. Але ці­ка­во, що на­ші во­я­ки ще дов­го ка­за­ли: «В Бол­га­рії так би не зро­би­ли». Тоб­то, не­зва­жа­ю­чи на ши­ро­ко роз­ре­кла­мо­ва­не не­о­фі­цій­не твер­дже­н­ня, що Бол­га­рія — це ші­стнад­ця­та ре­спу­блі­ка СРСР, на­віть про­сті хло­пці в сол­дат­ській фор­мі ро­зумі­ли, що ця «бра­тня со­цкра­ї­на» не та­ка, як на­ша, іна­кша.

Цю іна­кшість, своє­рі­дність й істо­ри­чно­го шля­ху Бол­га­рії, і її но­ві­тньої до­ро­ги до Єв­ро­со­ю­зу і НАТО пі­сля ски­не­н­ня ко­му­ні­сти­чно­го ре­жи­му Жив­ко­ва до­бре по­ка­за­но у книзі «Се­стра моя, Со­фія...». Во­дно­час ця кни­га, мов­би птах ви­со­ко­го по­льо­ту, в яко­го одне кри­ло — це Бол­га­рія як кра­ї­на, яку вар­то по­лю­би­ти, бол­гар­ський шлях у єв­ро­пей­сько­му і сві­то­во­му про­сто­рі, а дру­ге — це одві­чна спіль­ність, по­шу­ки справ­ді бра­тньо­го єд­на­н­ня Укра­ї­ни і Бол­га­рії, роз­по­віді про тих, ко­трі це єд­на­н­ня, осо­бли­во на ду­хов­ній осно­ві, ро­би­ли ре­аль­ні­стю.

У цьо­му кон­текс­ті осо­бли­во ці­ка­ви­ми є стат­ті й есеї «Який на­род є не­пе­ре­бор­ним?» і «Ти­хий пе­ре­во­рот» Іго­ря Сюн­дю­ко­ва, «Ду­най­сько-бол­гар­ська спад­щи­на Свя­то­сла­ва Слав- но­го» та «Афон. По ко­му ти­ся­чо­лі­тній по­дзвін?» Во­ло­ди­ми­ра Ри­чки, «Бал­кан­ський ота­ман» і «Апо­сто­ли слов’ян» на укра­їн­ських зем­лях» Пе­тра Кра­лю­ка, «Для Бол­га­рії й для Укра­ї­ни» Ан­то­ні­ни Які­мо­вої, «Тут у ме­не ба­га­то є ро­бо­ти» (про рік Ле­сі Укра­їн­ки в Бол­га­рії) Во­ло­ди­ми­ра Пан­чен­ка, «Оле­ксандр Шуль­гин: від пер­шо­го мі­ні­стра за­кор­дон­них справ УНР — до пер­шо­го по­сла укра­їн­ської дер­жа­ви в Бол­га­рії» Сер­гія Ко­та, «Про­стір Со­фії» Окса­ни Па­хльов­ської. Ну, а «Ефект ви­со­ко­го не­ба» Сер­гія Крим­сько­го — це вза­га­лі ше­девр, як зра­зок по­єд­на­н­ня фі­ло­соф­сько­го під­хо­ду до істо­рії з яскра­во обра­зним, про­ни­за­ним ча­сом істо­рі­о­соф­ським ми­сле­н­ням як та­ким. У «Ефе­кті...» не ска­за­но пря­мо про по­єд­ну­ва­ність, про мов­би єди­ну вісь бол­гар­ської Со­фії й го­лов­но­го хра­му Укра­ї­ни-Ру­си — Со­фії Ки­їв­ської, але во­ни по­ста­ють з текс­ту як своє­рі­дна філософська поезія в на­у­ко­вій прозі.

Сим­во­лі­чни­ми є остан­ні ре­че­н­ня ці­єї пра­ці, на жаль, по­кій­но­го укра­їн­сько­го фі­ло­со­фа: «Якщо за­ду­ма­ти­ся, то ми­ну­ле — це не те, що ми­ну­ло. З ми­ну­лим ми всту­пи­ти в зв’язок не можемо, йо­го не­має, во­но про­йшло. Ми­ну­ле — це не­ре­а­лі­зо­ва­ні мо­жли­во­сті, що ми ре­а­лі­зу­є­мо за­раз і в та­кий спо­сіб всту­па­є­мо у зв’язок з ми­ну­лим». Ве­ли­ким мо­стом та­ко­го зв’яз­ку є кни­га «Се­стра моя, Со­фія...». Мо­стом і во­дно­час пта­хом, що ле­тить у май­бу­тнє, в яко­му Укра­ї­на і Бол­га­рія — яскра­ві зір­ки на єв­ро­пей­сько­му не­бо­схи­лі.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.