Три­во­ги сві­ту і пе­ре­жи­ва­н­ня осо­би­сто­сті зі­став­ля­ю­ться в но­вих ви­став­ках Са­му­ї­ла Ак­кер­ма­на та Яна Ра­у­хвер­ге­ра

Den (Ukrainian) - - Тайм-аут - Ма­рія ПРОКОПЕНКО, фото Ар­те­ма СЛІПАЧУКА, «День»

Ми­тці, які, до ре­чі, дав­но дру­жать, пред­став­ля­ють свої ро­бо­ти в ки­їв­ській га­ле­реї Art 14. Ви­став­ка Са­му­ї­ла Ак­кер­ма­на на­зи­ва­є­ться« Ши б бо ле т », Яна Ра­у­хвер­ге­ра — «Па­сте­лі». Екс­по­зи­ції рі­зні, на­віть у чо­мусь кон­тра­стні, але оби­дві — про лю­ди­ну, про її по­ро­зу­мі­н­няз со­бою та ін­ши­ми. «Шиб­бо­лет» — це роздуми про бу­т­тя­люд­ства у ви­рі на­ціо­наль­них про­ти­річ і роз­бра­ту. У «Па­сте­лях» акцен­ту­є­ться на емо­цій­них пе­ре­жи­ва­н­нях лю­ди­ни та цін­но­сті осо­би­сто­го.

Са­му­ї­ла Ак­кер­ма­на та Яна Ра­у­хвер­ге­ра мо­жна на­зва­ти ху­до­жни­ка­ми сві­ту. Ян Ра­у­хвер­гер на­ро­див­сяв Тур­кме­ні­ста­ні, в ева­ку­а­ції, по­тім жив у Ки­є­ві та Мо­скві, ре­па­трі­ю­вав­ся­до Ізра­ї­лю, три­ва­лий час ме­шкав у Па­ри­жі та Нью-Йор­ку і 2002 ро­ку осе­лив­сяв ізра­їль­сько­му мі­сті Яф­фа. Са­му­їл Ак­кер­ман на­ро­див­сяв Му­ка­че­во­му, 1973 ро­ку емі­гру­вав до Ізра­ї­лю, а в 1980-х пе­ре­їхав до Па­ри­жа. Ви­став­ка Яна Ра­у­хвер­ге­ра від­бу­ва­є­тьсяв Укра­ї­ні впер­ше, Са­му­їл Ак­кер­ман пред­став­ляв свої ро­бо­ти в Art 14 то­рік.

ЗАНУРЕННЯ В ХУ­ДО­ЖНІ ОБРАЗИ

Шиб­бо­лет — сло­ве­сний па­роль, ко­рі­н­ня яко­го ся­га­ють Бі­блії. Ізра­їль­ський су­д­дя Їв­тах ра­зом із жи­те­ля­ми Га­ла­а­ду во­ю­вав з єфрем­ля­на­ми і пе­ре­міг їх. По­тім він на­ка­зав зайня­ти всі пе­ре­пра­ви че­рез Йор­дан, щоб пе­ре­шко­ди­ти пе­ре­мо­же­ним по­тра­пи­ти на свої те­ри­то­рії. Ко­жен, до­ла­ю­чи пе­ре­пра­ву, мав ска­за­ти «шиб­бо­лет», що озна­чає «ко­лос». У ді­а­ле­кті єфрем­лян не бу­ло зву­ка «ш», во­ни ка­за­ли «сиб­бо­лет», що мо­жна пе­ре­кла­сти як «тя­гар», «стра­ж­да­н­ня», — і так при­рі­ка­ли се­бе на смерть. Де­ся­тки ти­сяч лю­дей вби­ли че­рез не­пра­виль­ну ви­мо­ву. І, як ре­зю­мує Са­му­їл Ак­кер­ман, сьо­го­дні по­хиб­ка в якійсь між­на­ро­дній уго­ді мо­же обер­ну­ти­ся вій­ною. Тож, на дум­ку ху­до­жни­ка, су­ча­сне ми­сте­цтво на­сам­пе­ред спи­ра­є­ться на то­чність мо­ви. А в са­мо­го ми­тця має бу­ти «то­чність ду­ші», чі­ткість у ви­ра­жен­ні сво­їх ду­мок, по­чут­тів.

Ро­бо­ти Са­му­ї­ла Ак­кер­ма­на спов­не­ні алю­зій та ме­та­фор: те са­ме ко­лос­ся, чов- ни, які ви­ри­на­ють із зем­лі, пе­ре­хре­ще­ні но­жі. Ва­жли­ві на­віть ко­лір і ком­по­зи­ція. «У мо­їх кар­ти­нах — не сим­во­ли, а образи, — на­го­ло­шує ми­тець. — Сим­вол — це щось уста­ле­не, на­при­клад, у лі­те­ра­ту­рі. От всі зна­ють, що птах — сим­вол сво­бо­ди. У мо­їх ро­бо­тах — еле­мен­ти на­шо­го жи­т­тя, але в не­зви­чній си­ту­а­ції. І в Бі­блії не­має сим­во­лів, а є образи із са­мо­го жи­т­тя».

КАРТИНА ЯК ПОЛЕ БОЮ

ЗА ПРАВДУ

Па­сте­лі Яна Ра­у­хвер­ге­ра ме­лан­хо­лій­ні та чут­тє­ві. «Лі­то в Ум­брії», «Мо­сква. Пер­ший сніг», «У пар­ку», «Мо дель у май­стер­ні» — ці ка­дри із жи­т­тя ху­до­жник та ми­сте­цтво­зна­вець Гліб Ви­ше­слав­ський по рів нює зі що ден ни ко ви ми за пи са ми. Осо­би­сті пе­ре­жи­ва­н­ня для кон­кре­тної лю­ди­ни ва­жать не мен­ше, а по­де­ку­ди й біль­ше, аніж су­спіль­ні збу­ре­н­ня. До роз­ду­мів про цін­ність і не­по­втор­ність жи­т­тя ко­жно­го на­вер­та­ють ро­бо­ти ми­тця.

«Ко­ли по­чи­наю ство­рю­ва­ти ро­бо­ту, на­ма­га­ю­ся швид­ко пра­цю­ва­ти, що­би при­пу­сти­ти­ся яко­мо­га біль­ше по­ми­лок — щоб бу­ло з чим бо­ро­ти­ся. Якщо по­чи­на­ти не по­спі­ша­ю­чи, не увій­деш у цей стан. У ме­не пра­гне­н­ня пе­ре­тво­ри­ти по­верх­ню ро­бо­ти на поле бою за свою правду», — зі­зна­є­ться ху­до­жник.

На дум­ку Яна Ра­у­хвер­ге­ра, ми­сте­цтво ху­до­жни­ка по­ля­гає в то­му, щоб пе­ре­ко­ну­ва­ти. «Якщо ви по­ві­ри­ли ху­до­жни­ку, це йо­го ве­ли­ка за­слу­га, — стверд жує ми­тець. — Ро­би­ти кар­тин­ки, про­фе­сій­ні за сти­лем, — цьо­го не до­сить. По­трі­бно, щоб у гля­да­ча з’яви­ло­ся ба­жа­н­ня пі­ді­йти до ро­бо­ти, щоб бу­ло ви­дно те­пло ху­до­жни­ка, йо­го пульс, йо го чут тє вість. Але в цьо му міс тить ся не без пе ка для мит ця, бо все ви­дно. Втім, та­кі ре­чі по­мі­чає ли­ше той, хто вміє ба­чи­ти. А це рід­кість».

Оби­два ми­тця від­кри­ті, щоб пе­ре­да­ти свої зна­н­ня й пе­ре­жи­ва­н­ня всім, хто за­хо­че їх прийня­ти. Спро­буй­те — ви­став­ки «Шиб­бо­лет» і «Па­сте­лі» три­ва­ють у га­ле­реї Art 14 до 27 лис то па да.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.