Еман­си­па­ція як ру­шій... мо­дер­ні­за­ції

Про роз­ви­ток «жі­но­чо­го» бі­зне­су в країнах ЄС і в Укра­ї­ні

Den (Ukrainian) - - Економіка - Ві­та­лій КНЯЖАНСЬКИЙ, «День»

Чи ста­не ім­пле­мен­та­ція «ген­дер­них» ди­ре­ктив Єв­ро­со­ю­зу одним з ру­ші­їв мо­дер­ні­за­ції Укра­ї­ни? Це пи­та­н­ня по­ру­ше­но в не­що­дав­ньо­му до­слі­джен­ні Між­на­ро­дно­го цен­тру пер­спе­ктив­них до­слі­джень (МЦПІ). У ньо­му, зокре­ма, на­го­ло­шу­є­ться, що тем­пи цьо­го про­це­су не­за­до­віль­ні, а за­хо­ди, що вжи­ва­ю­ться, ча­сто­гу­сто ма­ють «обгор­тко­вий» ха­ра­ктер. При цьо­му на­звам від­по­від­них за­хо­дів не від­по­від­а­ють за­про­по­но­ва­ні за­хо­ди або во­ни не ве­дуть до до­ся­гне­н­ня по­став­ле­них ці­лей. Під час ім­пле­мен­та­ції в Укра­ї­ні все ще пла­ну­є­ться за­сто­су­ва­н­ня «за­хи­сно­го чи за­бо­рон­но­го прин­ци­пів», кон­ста­ту­є­ться в до­слі­джен­ні МЦПІ.

БІЛЯ ВІКНА... МО­ЖЛИ­ВО­СТЕЙ

Є й ін­ші сер­йо­зні про­бле­ми. Ста­ти­сти­ка свід­чить, що час­тка ком­па­ній, вла­сни­ка­ми яких є жін­ки, в Укра­ї­ні не пе­ре­ви­щує 31%. Час­тка жі­нок топ-ме­не­дже­рів ще мен­ша — не більш як 19%. Ці ци­фри на­вів, ви­сту­па­ю­чи на Фо­ру­мі ді­ло­вих і про­фе­сій­них жі­нок Укра­ї­ни, що від­був­ся в Чер­ні­го­ві, ке­рів­ник про­е­кту ПРООН в Укра­ї­ні Ан­дрій За­ї­ка. За йо­го сло­ва­ми, це ду­же низь­кі по­ка­зни­ки, що, во­дно­час, від­кри­ває пе­ред Укра­ї­ною ві­кно мо­жли­во­стей для роз­ви­тку під­при­єм­ни­цтва. Та­кі бі­знес-асо­ці­а­ції, як Лі­га ді­ло­вих і про­фе­сій­них жі­нок (на її май­дан­чи­ку про­во­див­ся форум), на дум­ку За­ї­ки, мо­жуть успі­шно розв’язу­ва­ти ці про­бле­ми.

От­же, ав­то­рам до­слі­дже­н­ня, що йо­го про­во­див МЦПД, слід бу­ло б по­бу­ва­ти і на фо­ру­мі в Чер­ні­го­ві, де на­при­кін­ці ми­ну­ло­го ти­жня за під­трим­ки Про­гра­ми роз­ви­тку ООН і уря­ду Швей­ца­рії зі­бра­ли­ся жін­ки­під­при­єм­ці. Форум за­свід­чив, що укра­їн­ські жін­ки за­га­лом і не ду­же че­ка­ють ім­пле­мен­та­ції від­по­від­них за­ко­нів ЄС — во­ни смі­ли­во бе­руть від­по­від­аль­ність за свою до­лю і жи­т­тя, за до­бро­бут сво­їх сі­мей у вла­сні ру­ки і до­ма­га­ю­ться рів­них умов з чо­ло­ві­ка­ми, ча­сто-гу­сто на­віть ви­пе­ре­джа­ю­чи чо­ло­ві­ка в кар’єр­но­му зро­стан­ні та со­ці­аль­но­му ста­ту­сі. І ду­же шко­да, що тим пред­став­ни­кам силь­ної ста­ті, хто ще не усві­до­мив, що жін­ки за­га­лом і укра­їн­ські зокре­ма — це кра­ща ча­сти­на люд­ства, не змо­гли при­їха­ти на цей форум. А не за­ва­ди­ло б.

Сво­ї­ми дум­ка­ми про роз­ви­ток жі­но­чо­го бі­зне­су в країнах ЄС і в Укра­ї­ні з уча­сни­ця­ми фо­ру­му по­ді­ли­ла­ся сло­ва­цький під­при­є­мець і екс­перт у цій сфе­рі Мар­та Турк. Во­на пе­ре­ко­на­на, що жін­ки ціл­ком зда­тні успі­шно по­єд­ну­ва­ти ро­дин­не жи­т­тя, ви­хо­ва­н­ня ді­тей з кар’єрою і бі­зне­сом. І хо­ча в єв­ро­пей­ських країнах жі­нок, як і в Укра­ї­ні, біль­ше, ніж чо­ло­ві­ків, се­ред під­при­єм­ців Єв­ро­пи чо­ло­ві­ки та­кож ста­нов­лять біль­шість. Але в не­ве­ли­чких під­при­єм­ствах, де від 10 до 50 пра­ців­ни­ків, спів­від­но­ше­н­ня між ке­рів­ни­ка­ми чо­ло­ві­ка­ми і жін­ка­ми 6:5. А на се­ре­дніх під­при­єм­ствах во­но вже гір­ше — 2:1. Одна з при­чин цьо­го, на дум­ку па­ні Турк, по­ля­гає в то­му, що жін­кам до­во­ди­ться по­єд­ну­ва­ти ін­те­ре­си бі­зне­су і ро­ди­ни. За­га­лом у ЄС жін­ки ста­нов­лять 52% на­се­ле­н­ня. Але жі­нок се­ред під­при­єм­ців ли­ше 34,4%. Тоб­то, жі­но­чий по­тен­ці­ал і кре­а­тив­ність ви­ко­ри­сто­ву­ю­ться і в Єв­ро­пі не­до­ста­тньо, на­го­ло­шує екс­перт.

У ПОШУКУ КРЕАТИВУ

Укра­їн­ським жін­кам креативу не бра­кує. Під­при­є­мець Ган­на Остри­цька за­йма­є­ться ре­став­ра­ці­єю по­ду­шок і пе­рин у Чер­ні­го­ві. Во­на ста­ла ро­до­на­чаль­ни­ком цьо­го ви­ду по­слуг у мі­сті. «По­слу­га ста­ла за­пи­та­ною, — ка­же во­на «Дню», — і в цьо­му бі­зне­сі я вже де­сять ро­ків. Що­прав­да, остан­нім ча­сом ста­ло важ­че із кре­ди­ту­ва­н­ням. Але ми все одно справ­ля­є­мо­ся. Що за­ва - жає? Хо­ті­ло­ся б спер ти­ся на дер­жав­ну про­гра­му під­трим­ки ма­ло­го і се­ре­дньо­го бі­зне­су. Але по­ки що в нас про це ли­ше роз­мо­ви. Не­має піль­го­во­го кре­ди­ту­ва­н­ня, яке нам обі­ця­ли. Та все ж ми спо­ді­ва­є­мо­ся на но­ве ке­рів­ни­цтво кра­ї­ни — адже ми за­без­пе­чу­є­мо ро­бо­тою не ли­ше се­бе, а й ство­рю­є­мо ро­бо­чі мі­сця для ін­ших лю­дей — у ме­не їх п’ять, і всі для жі­нок. Ми спла­чу­є­мо по­да­тки, сте­жи­мо за тим, щоб не зав­да­ва­ти шко­ди еко­ло­гії. На­при­клад, зов­сім не ви­ко­ри­сто­ву­є­мо во­ду й хі­мі­ка­ти. Чи­сти­мо за до­по­мо­гою по­ту­жної квар­це­вої лам­пи та ін­шо­го обла­дна­н­ня укра­їн­сько­го ви­ро­бни­цтва».

Мо­ло­день­ка чер­ні­гів­ка Оле­на Ко­сти­цька, зов­ні на ви­гляд зов­сім шко­ляр­ка — вла­сник ди­зай­нер­ської сту­дії, в якій сім ро­бо­чих місць. «Ми в пошуку, — ка­же во­на, — в пошуку одно­дум­ців, які лю­блять та­ку ро­бо­ту, хо­чуть у ній ре­а­лі­зу­ва­ти­ся і вдо­ско­на­лю­ва­ти­ся. У нас ба­га­то клі­єн­тів і, від­по­від­но, за­мов­лень. Але вмі­лих рук бра­кує: май­стрів-за­крій­ниць і шва­чок. Ме­ні по­трі­бні ми­сля­чі кре­а­тив­ні лю­ди, які змо­жуть за­без­пе­чи­ти ви­со­ку якість, і щоб са­ме во­на, ра­зом із за­ро­бі­тком, бу­ла їхньою мо­ти­ва­ці­єю. Ми не ли­ше ши­є­мо, а й пле­те­мо, де­ко­ру­є­мо одяг, ви­го­тов­ля­є­мо ори­гі­наль­ні го­лов­ні убо­ри. Від дер­жа­ви хо­че­мо ли­ше ро­зу­мі­н­ня. Ну чо­му во­на не го­тує лю­дей на­шої про­фе­сії?».

Те­тя­на Глє­бо­ва на­дає по­слу­ги в са­ло­ні кра­си, а во­дно­час са­ма го­тує кад ри в на вчаль но му цен т рі ком па нії « Вік то рія » . « На вча є мо май­бу­тніх май­стрів на­шої спра­ви. Я за­до­во­ле­на — у ме­не не про­сто ро бо та, а улюб ле ний біз нес » , — ска­за­ла во­на «Дню».

КУ­ДИ ДІ­ВА­Ю­ТЬСЯ ЖІН­КИ?

У скла­ді «чо­ло­ві­чої фра­кції» на фо­ру­мі був пред­став­ник Укра­їн­сько­го жі­но­чо­го фон­ду Ми­ко­ла Яб­чен­ко. Він слу­шно за­ува­жує, що не мо­жна не­хту­ва­ти по­тен­ці­а­лом по­ло­ви­ни на­се­ле­н­ня кра­ї­ни. Про­бле­ми ген­дер­но­го рів­но­прав’я, на йо­го дум­ку, це не ли­ше про­бле­ми жі­нок. Во­ни, за йо­го сло­ва­ми, та­кою ж мі­рою і про­бле­ми чо­ло­ві­ків. «Ку­ди ді­ва­ю­ться жін­ки, яких у на­ших ви­шах біль­ше? Чо­му їх не­має при вла­ді, чо­му їх мен­ше у бі­зне­сі? — за­пи­тує він і ви­су­ває вла­сну вер­сію від­по­віді на це за­пи­та­н­ня: — У ро­ди­ні сер­йо­зно від­по­від­а­ють на всі за­пи­та­н­ня си­на, а ко­ли донь­ка за­пи­тує, на­при­клад, як влаш то ва ний комп’ ютер чи якийсь ін­ший при­лад, про те, як мо­жна йо­го по­ла­го­ди­ти, то у від­по­відь ча­стень­ко чує: це то­бі чо­ло­вік роз­по­вість, це то­бі чо­ло­вік зро­бить. От­же, у на­шо­му су­спіль­стві жі­нок не за­охо­чу­ють ро­би­ти кар’єру, за­йма­ти­ся бі­зне­сом — за­охо­чу­ють біль­ше до то­го, щоб во­ни бу­ли до­мо­го­спо­дар­ка­ми — ре­а­лі­зо­ву­ва­ли­ся на ку­хні».

Утім, істо­рії успі­ху ба­га­тьох жі­нок, які ви­сту­па­ли на фо­ру­мі, цю дум­ку спро­сто­ву­ва­ли. На­при­клад, Оль­га Швець ство­ри­ла не ли­ше са­лон ве­сіль­ної мо­ди «Ві­нея», що спе­ці­а­лі­зу­є­ться на по­шит­ті ве­сіль­них су­конь, а й лі­нію одя­гу «Ві­нея-Кідс». За­раз під­при­є­мець і ма­ти трьох си­нів на­ла­го­джує екс­порт сво­єї про­ду­кції. «Сьо­го­дні са­ме жін­ки ру­ха­ють Укра­ї­ну впе­ред», — пе­ре­ко­на­на во­на.

«ВСЕ У НА­ШИХ РУ­КАХ»

За­снов­ник і ди­ре­ктор ком­па­нії «Вар­го Ін» Ін­га Не­смир­на ство­ри­ла по­ту­жну стру­кту­ру, що мон­тує зов- ні­шню сві­тло­ву ре­кла­му для про­від­них тор­го­вель­них ме­реж кра­ї­ни. «Як ви ду­ма­є­те, що за­зви­чай ле­жить в мо­їй су­мо­чці? Пра­виль­но, ви­кру­тка. А ще там ча­сто мо­жна ви­яви­ти і шу­ру­по­крут. Я бу­ла на да­хах по­ло­ви­ни всіх бу­ді­вель, де мон­ту­ва­ла­ся на­ша ре­кла­ма», — роз­по­від­ає во­на уча­сни­цям фо­ру­му і чує по-жі­но­чо­му уї­дли­ве за­пи­та­н­ня із за­лу: у та­кій же ви­шу­ка­ній су­кні, як сьо­го­дні? Йо­го во­на ні­би про­пу­скає повз ву­ха. Про­те на за­пи­та­н­ня «Дня», як їй вда­є­ться ке­ру­ва­ти яв­но чо­ло­ві­чим ко­ле­кти­вом, від­по­від­ає ду­же де таль но. А су хий за ли шок ї ї роз­по­віді та­кий: до­по­ма­гає про­фе­сіо­на­лізм — все ж та­ки ін­же­нер, за­кін­чи­ла фі­змат. Але, пев­но, спра­цьо­вує ще й по-жі­но­чо­му прин­ци­по­вий ха­ра­ктер. Во­на ствер­джує: «Хоч би як роз­ви­ва­ла­ся еко­но­мі­ка дер­жа­ви, вре­шті-решт все в на­ших ру­ках».

Ні­на Рад­чен­ко, пе­ре­се­лен­ка з До­не­цька, а те­пер ха­зяй­ка і ви­зна­ний чо­ло­ві­ком лі­дер бі­зне­су, ство­ри­ла рай­ський ку­то­чок у сво­є­му са­до­во­му цен­трі «Оле­ксан­дрів­ський», де «Дню» ви­па­ло якось по­бу­ва­ти. Від­то­ді ми­ну­ло не так вже й ба­га­то ча­су, але на слай­дах, які во­на по­ка­за­ла на фо­ру­мі, ба­га­то но­во­го. А го­лов­не, що про пра­цьо­ви­ту ро­ди­ну і її по­мі­чни­ків ді­зна­ли­ся лю­ди, які й за скру­тних ча­сів збе­рі­га­ють лю­бов до пре­кра­сно­го.

Вла­сни­ця при­ва­тної ком­па­нії «Агро­ім­пекс» Вар­ва­ра Ря­бо­конь та­кож жи­ве на зем­лі. У неї пле­мін­не ста­до ін­ди­ків, свій ін­ку­ба­тор. «Чи не бо­ї­те­ся но­вих та­ри­фів на еле­ктро­енер­гію?» — за­пи­тав у неї «День». «Ав­жеж. Ста­не важ­ко, — від­по­від­ає, — але ми вже го­ту­є­мо­ся, ви­си­джу­ва­ти­ме­мо ін­ди­чат на дров’яно­му опа­лен­ні».

УКРА­ЇН­СЬКУ ЕТНІЧНІСТЬ — СВІТОВІ

Від крит тям і, не по бо ю ся ствер д жу ва ти, окра сою фо ру му ста ла пол тав чан ка із се ла Опіш - ня — ха зяй ка ет но- і еко са ди би сіль­сько­го зе­ле­но го ту­ри­зму «Ля - ли­на Сві­тли­ця» кан­ди­дат істо­ри­чних на ук Оле на Щер бань. У роз - мо­ві з «Днем» во­на ви­зна­ла, що її біз нес по ки що не рен та бель ний, але бу­де — ска­за­ла твер­до.

«Жін­ка ха­ти­ну за три ку­ти три­має, а чо­ло­вік — тіль­ки за один. Мо­жна за­йма­ти­ся і пта­хів­ни­цтвом, і тва­рин­ни­цтвом. Але я до­слі­джую тра­ди­цій­ну укра­їн­ську куль­ту­ру, і то­му по­пу­ля­ри­зую її у сво­їй са­ди­бі. Вже маю пар­тне­рів по всій Укра­ї­ні. У цій сфе­рі пра­цю­ють пе­ре­ва­жно жін­ки, і ми одна одній до­по­ма­га­є­мо. На Пол­тав­щи­ні нас во­сьме­ро. По­ка­зую сво­їм своє і для сво­їх. При­їздять до нас та­кож іно­зем­ці. Але й для них го­во­рю укра­їн­ською, ва­рю укра­їн­ські стра­ви, спів­аю укра­їн­ські пі­сні й тан­цюю по-укра­їн­ськи. Ті­шу, нянь­чу й роз­ва­жаю го­стей, а та­кож і тва­ри­нок, з яки­ми во­ни при­їздять. Одна па­ні з на­шо­го Кре­мен­чу­ка, яка ме­ні від­ві­да­ла, під ру­кою ма­ла кур­ку, на ній був очі­пок і та­кі ж рю­ше­чки на кур­ці. Му­си­ла нянь­чи­тись і з па­нею, і з кур­кою.

Му­шу ре­кон­стру­ю­ва­ти на­шу Укра­ї­ну. Бо ми ба­га­то що вже за­бу­ли. Тож вла­што­вую в се­бе і в ін­ших мі­сцях, і в ре­гіо­нах етно­фе­сти­ва­лі. За­раз час ве­сіль. А во­ни ж у нас і по-чер­ні­гів­ськи і по-пол­тав­ськи — аби ж тіль­ки оси­ли­ти ті тра­ди­ції. По­тім бу­де гру­день. А там і Ка­те­ри­ни, й Ан­дрія, і ко­но­пель, і во­ло­чу — за­між хо­чу. Там пі­де Ми­ко­лая — на­пе­чу пря­ни­ків, по­тім рі­здвя­ні ді­ду­хи. І все це на­ше. А тре­ба ж йо­го по­ка­за­ти у сві­ті. І з цим їду за кор­дон. Бу­ла цьо­го ро­ку в Поль­щі, Че­хії, Угор­щи­ні, Іта­лії. І ве­зла у ва­лі­зі ми­ску, бо в ній ка­шу ка­ча­ла пол­тав­ську, і два гли­ня­ні гор­щи­ки, бо там бор­щи­ки ва­рю. Нас там ду­же кла­сно спри­йма­ють, бо ве­зе­мо в гло­ба­лі­зо­ва­ний світ укра­їн­ську етнічність.

На­сту­пно­го ро­ку про­ве­ду між­на род ний гас т ро но міч ний фес ти - валь- квест « Борщ у гли ня но му гор щи ку » . Рек ла му ва ти му ук ра - їн­ську ор­га­ні­чну про­ду­кцію. Я — за лю бов, за ма тір, за ба бу сю, за пі­сню. Але, як мо­ви­ться, ро­зум­на жо на, ко ли боч ка пшо на. А за ко­жною успі­шною жін­кою сто­їть не менш успіш ний чо ло вік. Тож мій чо ло вік, по ки я го тую ві сім різ но ви дів бор щи ків, — із груш - ка ми, з по лу ни ця ми, з кор жи ка­ми, з ка ра си ка ми то що чи тає за - мість ме­не в Хар­ків­ській ака­де­мії куль­ту­ри, де я ви­кла­даю. Іна­кше ду­же важ­ко, адже я пра­цюю одна, лі таю до Хар ко ва, на че на міт лі, хо ча маю де сять ро біт ни ків — п’ ять на лі вій ру ці і п’ ять — на пра вій ( по ка зує — зал ап ло дує). Тож го тую свою ко ман ду, ви хо - вую усіх. Бо та жі­но­чка, яка вміє го­ту­ва­ти (зі­тхає) — не вміє по­да - ва­ти. А якщо вміє по­да­ва­ти, то не вміє го­ту­ва­ти. А до го­стя ж тре­ба як ме­дом роз­пла­ста­ти­ся, зу­стрі­ти йо­го в гар­но­му вбран­ні, люб’язно, по сміш кою, сло вом і ді лом. Моя спра­ва ще не бі­знес, але ско­ро ста­не ве­ли­ким бі­зне­сом. І всіх за­про­шую в го­сті».

А ге­ро­ї­нею фо­ру­му ста­ла пре­зи­дент Лі­ги ді­ло­вих і про­фе­сій­них жі­нок (Лі­га з чер­ні­гів­ської вже ста­ла все­укра­їн­ською) Іри­на До­рож­кі­на — му­дра і му­жня жін­ка, що зумі­ла, до­ла­ю­чи хво­ро­бу, ви­ве­сти свою жі­но­чу лі­гу на між­на­ро­дний рі­вень, — роз­по­ча­ти пар­тнер­ство з між­на­ро­дною жі­но­чою фе­де­ра­ці­єю (BPW International). На фо­ру­мі До­рож­кі­на під­пи­са­ла ме­мо­ран­дум про спів­пра­цю із ші­стьма укра­їн­ськи­ми бі­знес-об’єд­на­н­ня­ми — пар­тне­ра­ми ПРООН, що зо­бов’яза­ли­ся за­без­пе­чу­ва­ти одна­ко­ві мо­жли­во­сті для сво­їх пра­ців­ни­ків — і жі­нок, і чо­ло­ві­ків.

Про­бле­ми ген­дер­но­го рів­но­прав’я — це не ли­ше про­бле­ми жі­нок. Во­ни та­кою ж мі­рою і про­бле­ми чо­ло­ві­ків. Ку­ди ді­ва­ю­ться жін­ки, яких у на­ших ви­шах біль­ше? Чо­му їх не­має при вла­ді, чо­му їх мен­ше у бі­зне­сі? У на­шо­му су­спіль­стві жі­нок не за­охо­чу­ють ро­би­ти кар’єру, за­йма­ти­ся бі­зне­сом — за­охо­чу­ють біль­ше до то­го, щоб во­ни бу­ли до­мо­го­спо­дар­ка­ми — ре­а­лі­зо­ву­ва­ли­ся на ку­хні

ФОТО РЕЙТЕР

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.