Що має зро­би­ти Укра­ї­на, щоб розба­га­ті­ти?

Обго­во­рю­ю­чи ін­терв’ю Рай­нер­та, екс­пер­ти при­йшли до ви­снов­ку: при­чи­ни на­шої бі­дно­сті — не в ко­ру­пції, осві­ті чи бю­ро­кра­тії, а в... при­мі­тив­но­сті екс­пор­ту

Den (Ukrainian) - - Головна Сторінка - Ал­ла ДУБРОВИК-РОХОВА, Ва­лен­тин ТОРБА, «День»

Дер­жа­ва, яка не має вла­сної про­гра­ми про­ми­сло­во­го роз­ви­тку, опи­ня­є­ться в пас­тці кре­ди­тної та по­лі­ти­чної за­ле­жно­сті і, зре­штою, втра­чає суб’єктність у сві­то­вій­грі, що має на­зву — еко­но­мі­чна кон­ку­рен­ція. При­бли­зно так, якщо сти­сло, мо­жна під­су­му­ва­ти дум­ки екс­пер­тів, яких ми за­про­си­ли до ре­да­кції «Дня», щоб обго­во­ри­ти ре­зо­нан­сне ін­терв’ю з еко­но­мі­стом Ері­ком РАЙНЕРТОМ «Укра­ї­на сьо­го­дні — це Пе­ру 1979 ро­ку».

Ерік Рай­нерт на­зи­ває їх «не­о­кейн­сі­ан­ця­ми». Опо­нен­ти — «ди­ри­жи­ста­ми». Один із них зі­знав­ся, що сам іден­ти­фі­кує се­бе ор­до­лі­бе­ра­лом*... Ми ж про­по­ну­є­мо до ва­шої ува­ги їхні дум­ки, від­ки­нув­ши те­о­рії, до­гми і штам­пи, ке­ру­ю­чись ли­ше по­ня­т­тя­ми нор­ми і здо­ро­во­го глу­зду. Зре­штою, го­во­ри­мо ж ми не про ма­те­ма­ти­чні фор­му­ли або жи­т­тя лі­те­ра­тур­них пер­со­на­жів, а про ре­аль­не май­бу­тнє ціл­ком ре­аль­них лю­дейу ре­аль­ній­кра­ї­ні, «яка про­ва­ли­ла­ся в яму». Ча­су на те, щоб під­ня­ти­ся з неї, обмаль. А від­чу­т­тя, що коли ми не змі­ни­мо та­кти­ки, то впа­де­мо так низь­ко, що зни­кне­мо з гео­по­лі­ти­чної ма­пи, — де­да­лі го­стрі­ші.

Ро­ман СКЛЯ­РОВ:

— Пе­ре­ва­га Рай­нер­та — в то­му, що він під­твер­джує свої дум­ки істо­ри­чни­ми при­кла­да­ми кра­їн. Ко­жна дер­жа­ва сві­ту сьо­го­дні зма­га­є­ться за сві­то­вий­ри­нок збу­ту і за за­лу­че­н­ня ка­пі­та­лу йте­хно­ло­гій . Са­ме за­ра­ди цьо­го ство­рю­ю­ться від­по­від­ні ін­сти­ту­ції: кре­ди­тно-екс­пер­тні агент­ства, ін­ду­стрі­аль­ні пар­ки то­що. Ті кра­ї­ни, які сьо­го­дні є успі­шни­ми, по­до­ла­ли пев­ни­йшлях. Якщо уза­галь­ни­ти, то він до­во­лі по­ді­бний­для дер­жав з рі­зним мен­та­лі­те­том, рі­зною куль­ту­рою і тра­ди­ці­я­ми. Вла­сне, ці при­кла­ди до­по­ма­га­ють Рай­нер­ту ар­гу­мен­ту­ва­ти свою по­зи­цію, чо­му нео­лі­бе­раль­на те­о­рія не є до­ско­на­лою.

У нас бу­ла ці­ка­ва дис­ку­сія з за­сту­пни­ком мі­ні­стра еко­но­мі­ки Ма­кси­мом Не­фьо­до­вим. Йо­го то­чка зо­ру: «Еко­но­мі­ка повинна бу­ти для лю­ди­ни, а не лю­ди­на для еко­но­мі­ки». Са­ме то­му він не спри­ймає кон­це­пції Рай­нер­та. Бо, на йо­го дум­ку, про­фе­сор роз­гля­дає лю­ди­ну як ре­сурс для ви­ро­бни­ка. На­то­мість кон­це­пція Не­фьо­до­ва «еко­но­мі­ка для лю­ди­ни» фа­кти­чно озна­чає, що го­лов­ним для дер­жа­ви має бу­ти спо­жи­вач. На об­слу­го­ву­ва­н­ня йо­го ін­те­ре­сів пра­цю­ють усі. Щоб спо­жи­вач мав без­пе­ре­шко­дну мо­жли­вість ку­пу­ва­ти іта­лій­ські ма­ка­ро­ни, ні­ме­цькі ма­ши­ни, аме­ри­кан­ські ай­фо­ни. Але ж ці ре­чі ку­пу­ю­ться не за грив­ні. Ми ли­ше роз­ра­хо­ву­є­мось укра­їн­ськи­ми грі­шми в на­ших ма­га­зи­нах, а по фа­кту ці гро­ші кон­вер­ту­ю­ться у ва­лю­ту, яка ви­хо­дить із дер­жа­ви. А де кра­ї­ні бра­ти ва­лю­ту? Або за­ро­бля­ти на екс­пор­ті (і тут ви­ни­кає за­пи­та­н­ня: що ми бу­де­мо про­да­ва­ти? скіль­ки си­ро­ви­ни по­трі­бно про­да­ти, щоб ку­пи­ти один ні­ме­цькийав­то­мо­біль?), або бра­ти кре­дит у між­на­ро­дних фі­нан­со­вих ор­га­ні­за­ці­ях. Так дер­жа­ви за­га­ня­ю­ться у кре­ди­тну ка­ба­лу. Втра­ча­ють еко­но­мі­чну, а зго­дом і по­лі­ти­чну са­мо­стій­ність. То­му коли про те, що го­лов­ним має бу­ти спо­жи­вач, го­во­рить пе­ре­сі­чний­гро­ма­дя­нин — це одне, а коли — мі­ністр еко­но­мі­ки, — це стра­шно. От­же, він не ро­зу­міє, що та­ке еко­но­мі­ка і як во­на роз­ви­ва­є­ться.

Во­ло­ди­мир ПАНЧЕНКО:

— ...Ме­сидж у за­го­лов­ку «Укра­ї­на — це Пе­ру 1979 ро­ку» — ду­же то­чний. По-пер­ше, він за­свід­чує, що про­фе­сор Рай­нерт уміє опе­ру­ва­ти фа­кта­ми, які він на­зби­рав за все жи­т­тя. А по-дру­ге, він ду­же то­чно під­мі­тив схо­жість істо­ри­чно­го ета­пу йеко­но­мі­чної си­ту­а­ції. У сво­їй­стат­ті Во­ло­ди­мир Ду­бров­ський«Пи­ти чи не пи­ти» кри­ти­кує нас ні­би за те, що в Пе­ру тих часів бу­цім­то бу­ли про­ве­де­ні якісь ре­фор­ми, пов’яза­ні з ін­ду­стрі­а­лі­за­ці­єю, які ви­ма­га­ли про­те­кціо- ні­зму... Є та­ка по­зи­ція: мер­тві па­ці­єн­ти не да­ють свід­чень. То­го, хто по­мер від ци­ро­зу пе­чін­ки, не за­пи­ту­ють, чи він по­мер так ра­но то­му, що він пив. А за­пи­ту­ють то­го, хто п’є і до­жив до 100 ро­ків. Ці свід­че­н­ня, мов­ляв, не є ста­ти­сти­чною ви­бір­кою. Так, Пе­ру отри­мав ре­ко­мен­да­ції МВФ. І коли ми го­во­ри­мо про та­кти­ку, то ма­є­мо го­во­ри­ти про кон­це­пту­аль­ні ре­чі. МВФ із 1980-х ро­ків ви­про­бо­ву­ють раз за ра­зом одну йту ж са­му те­о­рію: сти­ска­н­ня мо­не­тар­ної ба­зи на тлі ско­ро­че­н­ня спо­жи­ва­н­ня. Укра­ї­на — це Пе­ру 1979-го, оскіль­ки її уряд про­бує ви­ко­ну­ва­ти ті ре­ко­мен­да­ції, які вже не ви­прав­до­ву­ю­ться де­ся­ти­лі­т­тя­ми.

Ро­сти­слав ЛУ­КАЧ:

—Я — лю­ди­на з бі­зне­су. Ва­ше ін­терв’ю з про­фе­со­ром Райнертом про­чи­та­ло ба­га­то мо­їх дру­зів-під­при­єм­ців. І в них одне за­пи­та­н­ня — хтось із цим мо­же не по­го­джу­ва­ти­ся? У ко­гось є за­пе­ре­че­н­ня про­ти то­го, що по­трі­бно про­да­ва­ти го­то­вий­ви­ріб, а не си­ро­ви­ну? Чи про­ти то­го, що на бо­ксер­ський ринг не мо­жна ви­став­ля­ти п’яти­кла­сни­ка і чем­піо­на сві­ту? І як кра­ї­на, яка сто­їть у ро­лі цьо­го хло­пчи­ка, на рин­гу про­ти дер­жа­ви еко­но­мі­чно­го важ­ко­ва­го­ви­ка, — роз­по­від­а­ти, що ми по­вин­ні би­ти­ся на рів­ні, за одни­ми пра­ви­ла­ми? Ро­з­глянь­мо кон­кре­тний­при­клад. Є два під­при­єм­ства, які ви­ро­бля­ють цу­кер­ки. Одне пра­цює в Угор­щи­ні, а дру­ге — в Укра­ї­ні. Так-от, угор­ський­бі­знес має до­ступ до кре­ди­ту під 2% рі­чних, а укра­їн­ський— на­віть не під 20%. На яко­му віль­но­му рин­ку во­ни зма­га­ти­му­ться?

...Дер­жа­ві по­трі­бно ма­ти вла­сну про­ми­сло­ву по­лі­ти­ку. Поль­ща має. Ні­меч­чи­на має. Аме­ри­ка має... Акт з 1933 ро­ку — «Спо­ча­тку ку­пуйа­ме­ри­кан­ське!» Це ж зро­зумі­ла істи­на. Хто ро­зум­ний­ска­же: дай­те нам кре­ди­ти, а ми на ці кре­ди­ти бу­де­мо ви­пу­ска­ти си­ро­ви­ну, про­да­ва­ти вам, ви її пе­ре­ро­би­те і про­да­сте нам із до­да­ною вар­ті­стю. Ва­ші лю­ди отри­ма­ють ро­бо­чі мі­сця, за­ро­бі­тну пла­ту. Ваш бю­джет — по­да­тки...

Це — дру­гий­фронт. І якщо на то­му фрон­ті ви­дно, хто твій­во­рог, то на цьо­му — ні. Всі в кра­ва­тках, ко­стю­мах, і по­смі­ха­ю­ться... Ці лю­ди не ство­ри­ли жо­дно­го ро­бо­чо­го мі­сця. Во­ни де­ся­ти­річ­чя­ми пра­цю­ють за ва­лю­ту на ро­бо­то­дав­ців. А ра­дять нам, як пра­виль­но жи­ти...

Ві­ктор ГА­ЛА­СЮК:

— Рай­нерт ма­те­ма­ти­чно то­чно, як рент­ген, роз­кри­ває при­чи­ни бі­дно­сті всіх кра­їн, в то­му чи­слі — Укра­ї­ни. Зро­зу­мів­ши їх до­ко­рін­но, ми мо­же­мо за­про­по­ну­ва­ти ту еко­но­мі­чну по­лі­ти­ку, яка змо­же змі­ни­ти си­ту­а­цію.

...При­чи­на бі­дно­сті, йба­гат­ства від­по­від­но, кра­ї­ни по­ля­гає у стру­кту­рі її ви­ро­бни­цтва: що во­на ство­рює і по­ста­чає сві­то­ві. Це — на­стіль­ки про­сто, що див­но, хто мо­же з цим спе­ре­ча­ти­ся. Якщо від­ки­ну­ти всю скла­дну еко­но­мі­чну тер­мі­но­ло­гію йпо­ди­ви­ти­ся на при­кла­ді ком­па­ній: яка з них бу­де успі­шні­ша — та, що ви­ро­бляє уль­тра­швид­кі­сні ПК, чи та, що ви­пу­скає дру­кар­ські ма­шин­ки? Так от, вва­жай­те, що Укра­ї­на у кра­що­му ра­зі сьо­го­дні про­по­нує сві­то­ві дру­кар­ські ма­шин­ки, а то й— про­сто ком­по­нен­ти до них. Ні­ко­му в сві­ті во­ни вже не по­трі­бні. А якщо йпо­трі­бні, то в обме­же­но­му об­ся­зі йза ду­же низь­кою ці­ною... Ті ж, хто про­ти Рай­нер­та, фа­кти­чно го­во­рять нам: все одно, що ва­ша кра­ї­на бу­де про­да­ва­ти в світ — си­ро­ви­ну чи го­то­ву про­ду­кцію; емі­гран­тів, які по­ки­ну­ли до­мів­ки у по­шу­ках ро­бо­ти, чи пло­ди пра­ці сво­їх ро­бі­тни­ків на під­при­єм­ствах. Це не має жо­дно­го зна­че­н­ня. Бо ри­нок все сам за вас ви­рі­шить і зна­йде вам мі­сце...

Я вва­жаю, що це фун­да­мен­таль­на по­мил­ка. Ми ба­чи­мо, як ри­нок це ви­рі­шує. Він ви­рі­шує це на ко­ристь тих кра­їн, які про­во­дять ці­ле­спря­мо­ва­ну про­ми­сло­ву по­лі­ти­ку. Є суб’єкти в цій грі, а є об’єкти. І ми, на жаль, свою суб’єктність за­гу­би­ли.

В чо­му ко­рі­н­ня то­го, що ми від­ста­є­мо від Єв­ро­пи за рів­нем ВВП на ду­шу на­се­ле­н­ня в п’ять-шість ра­зів? Ця при­чи­на не в ко­ру­пції, не в не­до­ско­на­ло­сті си­сте­ми осві­ти, не в не­ефе­ктив­но­му дер­жав­но­му апа­ра­ті... Це все — дру­го­ря­дні пи­та­н­ня в по­рів­нян­ні з тим, що ми по­ста­ча­є­мо в світ си­ро­вин­ну про­ду­кцію най­ниж­чо­го рів­ня оброб­ки з мі­зер­ним те­хно­ло­гі­чним ком­по­нен­том. І з ча­сом си­ту­а­ція тіль­ки про­дов­жує по­гір­шу­ва­ти­ся. В нас від­бу­ва­є­ться де­ін­ду­стрі­а­лі­за­ція, подаль­ша при­мі­ти­ві­за­ція на­шо­го екс­порт­но­го ко­ши­ка... А це, по су­ті, ви­кли­кає ма­со­ву емі­гра­цію та­лан­тів і ро­бо­чих рук.

Чи змі­ни­ться си­ту­а­ція са­ма со­бою? Чи ви­рі­шить її «віль­ний­ри­нок»? Я впев­не­ний, що ні.

КОЛИ Й ЯК УКРА­Ї­НА ЗВЕРНУЛА НЕ ТУДИ?

— Коли йяк, на ва­шу дум­ку, ми ста­ли на цю хи­бну до­ро­гу? Ви­йшли ж ми з Ра­дян­сько­го Со­ю­зу з при­стой­ним рів­нем про­ми­сло­во­го роз­ви­тку. А по­тім, як ска­зав Рай­нерт у пер­шо­му ін­терв’ю «Дню», в нас по­ча­ла­ся де­ко­му­ні­за­ція, яка по фа­кту озна­ча­ла де­ін­ду­стрі­а­лі­за­цію... Та бу­ли ж лю­ди, і бу­ли спро­би по­ве­сти кра­ї­ну ін­шим шля­хом. У 1996 ро­ці ви­йшла у світ книж­ка екс-прем’єр-мі­ні­стра Єв­ге­на Мар­чу­ка «П’ять ро­ків укра­їн­ської тра­ге­дії». При­бли­зно в той­же час від­бу­лась еко­но­мі­чна кон­фе­рен­ція, на якійМар­чук за­про­по­ну­вав план пе­ре­хо­ду від дер­жав­ної до при­ва­тної вла­сно­сті... Свід­ки то­го пе­рі­о­ду ствер­джу­ють, що са­ме ця іні­ці­а­ти­ва ко­шту­ва­ла йо­му то­ді по­са­ди. Мов­ляв, Ку­чма звіль­нив Мар­чу­ка з по­са­ди прем’єра на­справ­ді не за мі­фі­чне «ство­ре­н­ня осо­би­сто­го по­лі­ти­чно­го імі­джу», а за спро­бу прив­не­сти оди­на­ко­ві для всіх пра­ви­ла в укра­їн­ську при­ва­ти­за­цію, а да­лі йеко­но­мі­ку. Чи не вва­жа­є­те ви, що ні­яко­го зма­га­н­ня еко­но­мі­чних те­о­рійу ви­щих ка­бі­не­тах вла­ди в Укра­ї­ні не­ма йне бу­ло? А ті, хто був бі­ля кер­ма, чи кра­ще ска­за­ти бі­ля го­дів­ни­ці, про­сто зба­га­чу­ва­ли­ся, при­кри­ва­ю­чись лі­бе­раль­ни­ми, чи нео­лі­бе­раль­ни­ми га­сла­ми? Хто і що мо­же цьо­му про­ти­ста­ви­ти за­раз, якщо при вла­ді в дер­жа­ві — учні то­го ча­су, і во­ни не зна­ють, як ке­ру­ва­ти кра­ї­ною іна­кше?

Ві­ктор ГА­ЛА­СЮК: — Я не ви­клю­чаю то­го, про що ви го­во­ри­те. Осо­бли­во пі­сля про­чи­та­н­ня книж­ки Джеф­фрі Са­кса «Ці­на ци­ві­лі­за­ції». Ав­тор на­зи­ває кон­кре­тні прі­зви­ща лю­дей, які в сві­ті фі­нан­су­ють лі­бе­раль­ні моз­ко­ві цен­три, те­чії, і вка­зує їхню мо­ти­ва­цію.

Але ми не мо­же­мо ні­ко­го зви­ну­ва­чу­ва­ти в то­му, що во­ни нам да­ють шкі­дли­ві по­ра­ди. Це на­ша про­бле­ма як на­ції: зна­йти ме­ха­нізм, як до­слу­ха­ти­ся до ко­ри­сних по­рад. Якщо МВФ дає, як ми вва­жа­є­мо, шкі­дли­ві по­ра­ди, але ми ви­му­ше­ні ни­ми ко­ри­сту­ва­ти­ся тим­ча­со­во, то в цей­час ми ма­є­мо ви­бу­до­ву­ва­ти свою аль­тер­на­ти­ву. Я над­зви­чай­но не лю­блю спро­ще­н­ня. От ме­ні ка­жуть: та ви про­ти МВФ. Я не про­ти МВФ. Нав­па­ки — ме­ні по­до­ба­є­ться, що во­ни нам до­по­ма­га­ють в кри­зо­вій­си­ту­а­ції. Але на­шою ме­тою по­вин­но бу­ти за два три-ро­ки збу­ду­ва­ти та­ку еко­но­мі­чну по­лі­ти­ку, яка до­зво­лить по­збу­ти­ся кре­ди­тів МВФ. Це має бу­ти план справ­жньої укра­їн­ської вла­ди...

Ні­меч­чи­на про­хо­ди­ла цей­тест пі­сля Дру­гої сві­то­вої вій­ни. Всім ві­до­мий­план Мар­ша­ла при­йшов на змі­ну аб­со­лю­тно шкі­дли­во­го для кра­ї­ни пла­ну Мор­ген­тау, бо він мав пе­ре­тво­ри­ти Ні­меч­чи­ну на аграр­ну кра­ї­ну. Менш ві­до­мий­при­клад в Укра­ї­ні, але, як на ме­не, ду­же по­ка­зо­вий— це при­клад Япо­нії. Я не­що­дав­но по­бу­вав там. Так-от, в 1947 ро­ці оку­па­цій­на вла­да США бу­ла ка­те­го­ри­чно про­ти Бан­ку роз­ви­тку в Япо­нії. А в 1952 ро­ці США ста­ли основ­ним до­но­ром Бан­ку роз­ви­тку Япо­нії. Від ко­го це за­ле­жа­ло? Аме­ри­кан­ці са­мі по­мі­ня­ли за п’ять ро­ків свою по­зи­цію? Та япон­ці вмо­ви­ли. Во­ни ска­за­ли аме­ри­кан­цям: ви хо­че­те Япо­нію ба­чи­ти со­ю­зни­ком? Вам по­трі­бен по­ту­жний­со­ю­зник?

— Це мо­жли­во за умо­ви, що вла­да справ­жня і па­трі­о­ти­чна... Ми ж го­во­ри­мо про те, що пра­кти­чно всі ко­ли­шні ра­дян­ські ре­спу­блі­ки про­хо­ди­ли при­ва­ти­за­цію. Але ли­ше Укра­ї­на чо­мусь на ви­хо­ді отри­ма­ла кла­но­во­о­лі­гар­хі­чну си­сте­му, яку не по­хи­тну­ли ні два Май­да­ни, ні вій­на...

Во­ло­ди­мир ПАНЧЕНКО: — Не всі кра­ї­ни про­йшли ва­у­чер­ну при­ва­ти­за­цію. А ли­ше Укра­ї­на та Ро­сія. А, на­при­клад, Че­хія від­мо­ви­ла­ся... Як схе­ма ва­у­чер­на при­ва­ти­за­ція зву­ча­ла нор­маль­но. Є 52 міль­йо­ни укра­їн­ців. Ми бе­ре­мо все май­но, ді­ли­мо йо­го на 52 міль­йо­ни рів­них ча­стин і роз­да­є­мо пра­во на ко­ри­сту­ва­н­ня. Але коли при­хо­ди­мо до пра­кти­ки, по­чи­на­ю­ться «де­та­лі»: хто про­во­дить оцін­ку цьо­го май­на? як? як від­бу­ва­є­ться ство­ре­н­ня фон­до­во­го рин­ку, де ко­ти­ру­ва­ти­муть акцію?

Че­хію, до сло­ва, теж, як і Укра­ї­ну, в цьо­му пи­тан­ні кон­суль­ту­ва­ли аме­ри­кан­ці. Там си­дів ці­ли­йо­фіс при­ва­ти­за­ції. Але річ у тім, що у уря­ду Че­хії бу­ло зав­да­н­ня — про­да­ти до­ро­го і за гро­ші, які бу­ли за­ве­де­ні у фон­ди, що на­ле­жа­ли на­ро­ду.

Ро­сти­слав ЛУ­КАЧ: — Мо­жна на­га­да­ти до­свід рі­зних кра­їн. На­прик-

ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.