Про «по­лі­ти­чну бір­жу»

«Де­кла­ро­ва­на пар­ла­мент­сько-пре­зи­дент­ська фор­ма прав­лі­н­ня за два ро­ки но­вої Ра­ди не від­бу­ла­ся…» — екс­перт

Den (Ukrainian) - - Подробиці - Іван КАПСАМУН, Ва­лен­тин ТОРБА, «День»

Основ­ні по­дії дер­жа­во­тво­ре­н­ням за ці 25 ро­ків не­за­ле­жно­сті пов’яза­ні са­ме з Вер­хов­ною Ра­дою. Однак, спіл­ку­ю­чись з ба­га­тьма екс­пер­та­ми і де­пу­та­та­ми пер­ших скли­кань, пе­ре­ко­ну­є­шся, що пар­ла­мен­та­ризм в Укра­ї­ні де­гра­дує. На сьо­го­дні­шній­день Вер­хов­на Ра­да фа­кти­чно є не дис­ку­сій­ним май­дан­чи­ком, де ви­ро­бля­ю­ться за­ко­ни, а ор­га­ном, який­штам­пує рі­ше­н­ня, прийня­ті за­зда­ле­гідь у ви­щих ка­бі­не­тах Адмі­ні­стра­ції Пре­зи­ден­та Пе­тра По­ро­шен­ка. І це — ува­га! — в пар­ла­мент­сько-пре­зи­дент­ській­ре­спу­блі­ці.

Ни­ні­шній­склад Вер­хов­ної Ра­ди во­сьмо­го скли­ка­н­ня був обра­ний­два ро­ки то­му (26 жов­тня 2014 р.) на до­стро­ко­вих пар­ла­мент­ських ви­бо­рах. По су­ті це по­стмай­дан­ний пар­ла­мент, яки­ймав би прив­не­сти у Ра­ду но­ву якість, вра­хо­ву­ю­чи ко­гор­ту «сві­жих облич» — гро­мад­ських ді­я­чів, екс­пер­тів, ком­ба­тів... Але цьо­го не ста­ло­ся. Ще під час Єв­ро­май­да­ну і пі­сля ві­до­мих по­дій«День» про­вів низ­ку кру­глих сто­лів, де за­кли­кав акти­ві­стів Май­да­ну об’єд­на­ти­ся в єди­ну по­лі­ти­чну си­лу. Однак цьо­го не ста­ло­ся — мо­ло­ді облич­чя ста­ли ча­сти­ною ста­рих по­лі­ти­чних про­е­ктів.

Тра­ди­ція ви­ко­ри­ста­н­ня пар­ла­мен­ту пре­зи­ден­та­ми, ко­мер­ці­а­лі­за­ція Ра­ди кла­но­во-олі­гар­хі­чни­ми стру­кту­ра­ми тя­гне­ться ще з 90-х рр. Спо­ча­тку стру­кту­ру­ва­ти пар­ла­мент «під се­бе», а по­тім «на­гну­ти» йо­го за­ра­ди не­об­хі­дних рі­шень, при­чо­му не за­ра­ди кра­ї­ни, а за­ра­ди вла­сних осо­би­сто­кор­по­ра­тив­них ін­те­ре­сів, пра­гнув ще Ле­о­нід Ку­чма. Вла­сне, це йо­му і вда­ва­ло­ся, осо­бли­во пі­сля пар­ла­мент­ських ви­бо­рів 1998 р.

Да­лі, за ци­ми ж пра­ви­ла­ми ді­я­ли і на­сту­пні пре­зи­ден­ти. Пев­ні ви­клю­че­н­ня, зви­чай­но, бу­ли за ка­ден­ції Ві­кто­ра Ющен­ка — в пев­них пе­рі­о­дах він вза­га­лі не впли­вав на Вер­хов­ну Ра­ду (тут вар­то ска­за­ти «спа­си­бі» то­му ж Ку­чмі, який­ра­зом із Ві­кто­ром Ме­двед­чу­ком і поль­ським дру­гом Оле­ксан­дром Ква­снєв­ським під час по­ма­ран­че­вих по­дій­про­тя­гну­ли зім­ни до Кон­сти­ту­ції, за­брав­ши ча­сти­ну пов­но­ва­жень у пре­зи­ден­та). За­те пов­ні­стю кон­тро­льо­ва­ним пар­ла­мент був під час пре­зи­дент­ства Ві­кто­ра Яну­ко­ви­ча, яки­ймав ста­біль­ну біль­шість у Ра­ді.

Сьо­го­дні си­ту­а­ція десь по­ді­бна, пі­сля всіх по­дійв Укра­ї­ні, Вер­хов­на Ра­да так і не змо­гла на­бу­ти суб’єктно­го, са­мо­стій­но­го ха­ра­кте­ру. Чо­му? Який­ре­зуль­тат ро­бо­ти пар­ла­мен­ту за ці два ро­ки?

«ПЕРЕЛОМНИМ СТАВ 1998 РІК, КОЛИ ЗА ЧАСІВ ПРАВ­ЛІ­Н­НЯ КУЧМИ ВІД­БУ­ЛА­СЯ ПАРТИЗАЦІЯ ПАР­ЛА­МЕН­ТУ» Ма­ксим РОЗУМНИЙ,

до­ктор по­лі­ти­чних на­ук, за­ві­ду­вач від­ді­лу по­лі­ти­чних стра­те­гій На­ціо­наль­но­го ін­сти­ту­ту стра­те­гі­чних до­слі­джень:

— Ба­га­то екс­пер­тів і мас-ме­діа го­во­рять про те, що ни­ні три­ває по­си­ле­н­ня пре­зи­дент­ської вла­ди і існу­ють ав­то­ри­тар­ні тен­ден­ції в кра­ї­ні. Я не ба­чу під­став для та­ких ду­мок, то­му що ба­ланс між Пре­зи­ден­том і пар­ла­мен­том в основ­но­му ви­зна­ча­є­ться сто­сун­ка­ми се­ред чле­нів ви­ко­нав­чої вла­ди та Пре­зи­ден­том і прем’єром. Ни­ні­шній пар­ла­мент і в ча­си прем’єр­ства Яце­ню­ка, і в час прем’єр­ства Грой­сма­на, на­вряд чи мо­жна вва­жа­ти аб­со­лю­тно слу­хня­ним ін­стру­мен­том пре­зи­дент­ської лі­нії. Ско­рі­ше, йо­го мо­жна вва­жа­ти по­тен­цій­но опо­зи­цій­ним ор­га­ном, який ча­сто не про­пу­скає не ли­ше пре­зи­дент­ські іні­ці­а­ти­ви, а й іні­ці­а­ти­ви уря­ду, що вза­га­лі-то є нон­сен­сом за умов існу­ва­н­ня нор­маль­ної ко­а­лі­ції. То­му го­во­ри­ти про дрейф пар­ла­мен­ту у бік пре­зи­дент­сько­го при­да­тку не­має. Ско­рі­ше є ін­ше — роз­гу­бле­ність, де­зо­рі­єн­то­ва­ність, від­су­тність ці­лі­сно­го ба­че­н­ня майбутнього краї- ни, по­слі­дов­но­сті кро­ків. Але це вла­сти­во не ли­ше пар­ла­мен­ту, а й всій по­лі­ти­чній си­сте­мі і по­лі­ти­чно­му кла­су. Пар­ла­мент є про­сто від­обра­же­н­ням ці­єї тен­ден­ції, хо­ча са­ме пар­ла­мент мав би бу­ти цен­тром об’єд­на­н­ня здо­ро­вих сил, кри­ста­лі­за­ці­єю пев­них ідей та зва­же­них по­зи­цій.

На жаль, пар­ла­мент за­раз на­віть і не на­ма­га­є­ться бу­ти суб’єктом. З кін­ця 90-х ро­ків Вер­хов­на Ра­да із суб’єкта дер­жа­во­тво­ре­н­ня, якою во­на бу­ла на по­ча­тку не­за­ле­жно­сті, по­ча­ла пе­ре­тво­рю­ва­ти­ся на «по­лі­ти­чну бір­жу». Це мі­сце, де тор­гу­ю­ться, де пред­став­ле­ні ін­те­ре­си основ­них «акціо­не­рів» ни­ні­шньої укра­їн­ської дер­жа­ви. Тоб­то там сти­ка­ю­ться осо­би­сті ін­те­ре­си і з’яв­ля­ю­ться від­по­від­ні ре­зуль­ту­ю­чі рі­ше­н­ня. При­чо­му ці рі­ше­н­ня ста­ють все менш зро­зумі­ли­ми і ко­ри­сни­ми для за­галь­ної на­ціо­наль­ної спра­ви. Переломним в цьо­му пла­ні став 1998 рік за часів прав­лі­н­ня Ле­о­ні­да Кучми, коли по­чав­ся про­цес пар­ти­за­ції пар­ла­мен­ту — по­ло­ви­на йо­го скла­ду бу­ла обра­на за пар­тій­ни­ми спи­ска­ми. То­ді ба­га­то хто спо­ді­вав­ся, що та­кий під­хід по­ро­дить но­во­го від­по­від­аль­но­го суб’єкта. На­то­мість ці пар­тії ста­ли ка­ва­ле­рій­ськи­ми за­го­на­ми кла­но­во­о­лі­гар­хі­чних груп.

«ДО ПАР­ЛА­МЕН­ТУ ІДУТЬ ДЛЯ ТО­ГО, ЩОБ ВИРІШУВАТИ СВОЇ КОМЕРЦІЙНІ СПРА­ВИ»

Ві­ктор НЕБОЖЕНКО,

по­лі­то­лог:

— Коли у лю­ди­ни, щось бо­лить, то йо­му став­лять ді­а­гноз і ви­пи­су­ють від­по­від­ні лі­ки. Якщо че­рез де­який час хво­ро­ба ви­яв­ля­є­ться ду­же тяж­кою, то­ді лі­кар йо­му го­во­рить, що мо­жна за­мі­ни­ти лі­ки. В будь-якій ци­ві­лі­зо­ва­ній кра­ї­ні, де існує по­лі­ти­чна кри­за або якійсь ор­ган вла­ди не справ­ля­є­ться зі сво­ї­ми обов’яз­ка­ми та фун­кці­я­ми, то від­бу­ва­є­ться змі­на кон­кре­тних ор­га­нів або від­по­від­аль­них пер­со­на­лій. І скіль­ки тре­ба, стіль­ки во­ни й мі­ня­ють. В Іспа­нії пар­ла­мент не мо­же сфор­му­ва­ти уряд біль­ше пів­то­ра ро­ків. Але іспан­ці все одно ідуть на ви­бо­ри, хоч ко­жні ви­бо­ри — це бю­дже­тні гро­ші. Не сум­ні­вай­тесь, іспан­ці вмі­ють ра­ху­ва­ти гро­ші. Але во­ни все одно бу­дуть пе­ре­оби­ра­ти пар­ла­мент до­ти, до­ки не бу­де зкон­цен­тро­ва­на по­лі­ти­чна во­ля і кон­сен­сус ін­те­ре­сів. То­му, якщо наш пар­ла­мент не ви­ко­нує сво­єї ро­бо­ти, то йо­го тре­ба про­сто пе­ре­оби­ра­ти і ро­би­ти це стіль­ки скіль­ки бу­де не­об­хі­дно. У пар­ла­мен­та­ря зран­ку пер­шою дум­кою має бу­ти — якщо я бу­ду по­га­но пра­цю­ва­ти, то зав­тра ме­не ви­же­нуть і пе­ре­о­бе­руть на моє мі­сце ін­шо­го де­пу­та­та.

На жаль, у ни­ні­шніх де­пу­та­тів та­ко­го ми­сле­н­ня і стра­хів не­має. Пар­ла­мент від­кри­то пе­ре­дав силь­ні по­лі­ти­чні фун­кції Пре­зи­ден­ту і йо­го адмі­ні­стра­ції. По­ро­шен­ко цим на­со­ло­джу­є­ться, при­зна­чає Ка­бмін, ке­рує те­хні­чною «шир­кою», а пар­ла­мент по­сту­по­во опу­ска­є­ться дис­кре­ди­ту­ю­чи ідею пар­ла­мен­та­ри­зму в Укра­ї­ні. То­му чим швид­ше бу­дуть ви­бо­ри, тим кра­ще бу­де для пар­ла­мен­та­ри­зму в Укра­ї­ні. На­віть якщо по­ло­ви­на жу­ли­ків по­тра­пить до но­во­го скла­ду, тре­ба не зу­пи­ня­тись в ро­та­ці­ях, адже все одно бу­дуть з’яв­ля­ти­ся там но­ві лю­ди, які по­сту­по­во змі­ню­ва­ти­муть якість цьо­го ор­га­ну. По­ки що де­які з тих, хто но­сять по­свід­че­н­ня де­пу­та­та, ін­ко­ли гір­ше за тих, хто був за часів Яну­ко­ви­ча. І дій­сно на­віть ті, хто в цей пар­ла­мент по­тра­пи­ли на га­слах Май­да­ну, вже ста­ли ін­фі­ко­ва­ни­ми по­ро­чни­ми прин­ци­па­ми існу­ва­н­ня цьо­го се­ре­до­ви­ща. Це все то­му, що за­галь­на атмо­сфе­ра Вер­хов­ної Ра­ди не пе­ред­ба­ча­ла від­по­від­аль­но­сті ні пе­ред по­са­дою, ні пе­ред на­ро­дом, ні пе­ред кра­ї­ною. Во­ни ідуть до пар­ла­мен­ту для то­го, щоб при­кри­тись від пра­во­су­д­дя за ко­ру­пцію, та для то­го, щоб як на бір­жі вирішувати свої комерційні спра­ви. І та­кий образ пар­ла­мен­ту збе­рі­га­є­ться до­сить три­ва­лий час. На­віть Май­дан не зміг змі­ни­ти це.

В на­шій по­лі­ти­чній істо­рії зав­жди три­ває бо­роть­ба між пар­ла­мен­том і Пре­зи­ден­том. В да­но­му ви­пад­ку пар­ла­мент на­стіль­ки слаб­кий, що він про­сто сам пе­ре­дав свої пов­но­ва­же­н­ня Гла­ві дер­жа­ви. На ньо­го осо­бли­во і не ти­сну­ли, про­сто так бу­ло ви­гі­дно са­мо­му пар­ла­мен­ту. По­ро­шен­ко не ди­кта­тор, а лю­ди­на, яка про­сто хо­че всіх на­го­ду­ва­ти шо­ко­ла­дом. Але По­ро­шен­ко, який по су­ті сво­їй біль­ше не по­лі­тик, а бі­зне­смен, не ро­зу­міє, що чим біль­ше вла­ди кон­цен­тру­є­ться в йо­го ру­ках, тим біль­ше по­тім з ньо­го спи­та­ють.

«ЧИННИК «ЗАГНИВАННЯ» ВЕР­ХОВ­НОЇ РА­ДИ: БРАК ПРО­ФЕ­СІО­НА­ЛІ­ЗМУ Й ВІД­ПО­ВІД­АЛЬ­НО­СТІ У БА­ГА­ТЬОХ ДЕ­ПУ­ТА­ТІВ»

Во­ло­ди­мир ПАНЧЕНКО,

до­ктор фі­ло­ло­гі­чних на­ук, про­фе­сор На­ціо­наль­но­го уні­вер­си­те­ту «Ки­є­во­Мо­ги­лян­ська ака­де­мія»:

— У 2014 ро­ці, коли від­бу­ва­ли­ся пар­ла­мент­ські ви­бо­ри, ста­ло­ся те, що су­пе­ре­чи­ло ду­хо­ві, пра­гне­н­ням, ви­мо­гам Май­да­ну: нам зно­ву «під­су­ну­ли» ста­ру ви­бор­чу си­сте­му! Змі­ша­ну, з 225-ма ма­жо­ри­тар­ни­ка­ми... І це при то­му, що Пре­зи­дент По­ро­шен­ко обі­цяв до­кла­сти всіх кон­сти­ту­цій­них пов­но­ва­жень, щоб до­стро­ко­ві ви­бо­ри до Вер­хов­ної Ра­ди про­йшли за про­пор­цій­ною си­сте­мою з від­кри­ти­ми пар­тій­ни­ми спи­ска­ми. На жаль, сво­єї обі­цян- ки він не до­три­мав­ся. Хо­ча мав то­ді ко­ло­саль­ний кре­дит до­ві­ри. Якщо був опір змі­нам (а він, на­пев­но ж, був) Пре­зи­дент міг звер­ну­ти­ся за під­трим­кою до на­ро­ду. І він її б отри­мав. Але він цьо­го не зро­бив, від­дав­ши пе­ре­ва­гу... до­мов­ле­но­стям з олі­гар­ха­ми.

Ось ми й «при­їха­ли». Ось звід­ки «они­щен­ки», «бой­ки», «хо­му­тин­ни­ки», «дов­гі»... Олі­гар­хі­чна си­сте­ма за­кон­сер­ву­ва­ла­ся. Че­рез це й не­має на­ле­жно­го тем­пу й на­ле­жної яко­сті ре­форм. Че­рез те від Укра­ї­ни «втом­лю­ю­ться» на­ші со­ю­зни­ки. Го­лов­на при­чи­на, по­вто­рюю, — ста­рі пра­ви­ла ви­бо­рів до пар­ла­мен­ту, від­мо­ва Пе­тра По­ро­шен­ка від сво­єї обі­цян­ки.

Але є й ін­ший чинник «загнивання» Вер­хов­ної Ра­ди: брак про­фе­сіо­на­лі­зму й від­по­від­аль­но­сті в ба­га­тьох де­пу­та­тів. Це ж тре­ба — рва­ти­ся до пар­ла­мен­ту, щоб по­тім не хо­ди­ти на за­сі­да­н­ня, не пра­цю­ва­ти над за­ко­но­про­е­кта­ми, «кно­пко­да­ви­ти»... Про­фе­сіо­на­лів, го­то­вих до за­ко­но­твор­чої ро­бо­ти, я на­ра­ху­вав усьо­го кіль­ка де­ся­тків. Але хто їх слу­хає? Хто при­слу­ха­є­ться, ска­жі­мо, до Ві­кто­ра Пин­зе­ни­ка? (Якось він бу­кваль­но за­кли­нав з три­бу­ни: що ви ро­би­те, як мо­жна пла­ти­ти су­д­дям по 200 чи й біль­ше ти­сяч?!)

Ка­жуть, Дав­ній Рим роз­ва­лив­ся він роз­бе­ще­но­сті. На­ша ВР та­кож роз­бе­щує. Там ви­тво­ри­ла­ся та­ка си­сте­ма спо­кус, що «гни­ти» по­чи­на­ють на­віть ті, хто спо­ча­тку ви­да­вав­ся ціл­ком «цно­тли­вим». І най­біль­ше роз­бе­щу­ють гро­ші. Ве­ли­кі гро­ші олі­гар­хів, які три­ма­ють на мо­туз­ку зграй­ки сво­їх ма­ріо­не­ток із де­пу­тат­ськи­ми зна­чка­ми...

Що, зре­штою, ма­є­мо? Де­кла­ро­ва­на пар­ла­мент­сько-пре­зи­дент­ська фор­ма прав­лі­н­ня не від­бу­ла­ся, від­бу­ла­ся «гі­бри­дна» (!) фор­ма прав­лі­н­ня. Усе ви­рі­шу­є­ться фа­кти­чно на Бан­ко­вій, а не на Гру­шев­сько­го — тож на­ві­що ми се­бе обма­ню­є­мо, що в нас клю­чо­ва роль — за пар­ла­мен­том? Ко­му по­трі­бна та­ка імі­та­ція?

На жаль, ста­ра олі­гар­хі­чна си­сте­ма зумі­ла збе­рег­ти се­бе. Ще до­бре, що на укра­їн­ську вла­ду ти­снуть Єв­ро­па і США, зму­шу­ють го­ло­су­ва­ти за за­ко­ни, без яких ре­фор­ми не­мо­жли­ві, — а то б зов­сім за­стря­гли в бо­ло­ті. За­ли­ша­є­ться та­кож на­дія на гро­ма­дян­ське су­спіль­ство. Во­но та­ки змі­цні­ло за остан­ні три ро­ки, вла­да зму­ше­на з ним якось ра­ху­ва­ти­ся. Хо­ча за­гро­за по­лі­ти­чно­го ре­ван­шу ан­ти­укра­їн­ських сил усе ще за­ли­ша­є­ться.

ФОТО ОЛЕКСАНДРА КОСАРЄВА

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.