Акти­ві­сти і по­пу­лі­сти

Ми­ко­ла­їв­ці — про сві­до­мість, па­трі­о­тизм і су­дно­бу­ду­ва­н­ня

Den (Ukrainian) - - Пошта «дня» -

Юрій БІРЮКОВ, по­за­шта­тний ра­дник Пре­зи­ден­та Укра­ї­ни, ра­дник мі­ні­стра обо­ро­ни Укра­ї­ни:

— Мо­лодь по­ча­ла ви­яв­ля­ти свій па­трі­о­тизм — са­ме ви­яв­ля­ти, а не вчи­ти­ся па­трі­о­ти­зму. Крім то­го, у мо­ло­дих лю­дей за­раз є своя гро­ма­дян­ська по­зи­ція. Осо­бли­во це ви­дно в дні мі­сце­вих свят, коли всі ву­ли­ці Ми­ко­ла­є­ва за­пов­не­ні дер­жав­ною та мі­ською сим­во­лі­кою, коли на цен­траль­ній пло­щі мо­жна оці­ни­ти ху­до­жню ро­бо­ту мі­сце­вих та­лан­тів, коли в ор­га­ні­за­ції уро­чи­стої хо­ди та ін­ших за­хо­дів бе­руть участь про­сті ме­шкан­ці мі­ста, які ви­ко­ну­ють не­рід­ко не­по­силь­ний пласт ро­біт, але з лег­кі­стю розв’язу­ють по­став­ле­ні зав­да­н­ня.

І на схо­ді кра­ї­ни за­раз во­ює пе­ре­ва­жно мо­лодь. Біль­шість са­мі за­хо­ті­ли йти на фронт і за­хи­ща­ти на­шу кра­ї­ну. Це ду­же цін­на якість. Ба­жа­н­ня за­хи­сти­ти не ли­ше се­бе і свою сім’ю, на­при­клад, по­спі­шно ви­їхав­ши з кра­ї­ни, а ста­ти на за­хист ці­лої на­ції, ри­зи­ку­ю­чи сво­їм здо­ров’ям і жи­т­тям!

На тлі всіх по­дій, які від­бу­ва­ю­ться в Укра­ї­ні, лю­ди ма­ють бу­ти більш від­по­від­аль­ни­ми, ці­ну­ва­ти куль­ту­ру і спо­кій­не жи­т­тя в мир­них мі­стах, але, на жаль, ро­зу­мі­н­ня куль­ту­ри для ба­га­тьох за­ли­ша­є­ться не­ві­до­мим тер­мі­ном, по­чи­на­ю­чи від по­ве­дін­ки мо­ло­ді на ву­ли­цях і за­кін­чу­ю­чи по­хо­дом до те­а­тру. Це сум­но, оскіль­ки успі­шну дер­жа­ву мо­же по­бу­ду­ва­ти ро­зум­на, куль­тур­на, ми­сля­ча, гра­мо­тна на­ція. Спів­чу­ваю вчи­те­лям, які що­дня сти­ка­ю­ться з не­дба­лі­стю і не­ви­хо­ва­ні­стю ді­тей. Хо­ті­ло­ся б ві­ри­ти в те, що кни­га і ро­зум зно­ву бу­дуть в мо­ді.

Ми­ко­ла КРАВЧЕНКО, ди­ре­ктор Ми­ко­ла­їв­сько­го ака­де­мі­чно­го ху­до­жньо­го ро­сій­сько­го дра­ма­ти­чно­го те­а­тру, де­пу­тат Ми­ко­ла­їв­ської обла­сної по­ра­ди:

— Лі­дер ко­жно­го су­спіль­ства по­ви­нен на­ма­лю­ва­ти лю­дям кар­ти­ну майбутнього. Це мо­же бу­ти лі­дер пев­но­го су­спіль­но­го ру­ху або фі­ло­соф­ської те­о­рії, але лю­ди, які йдуть за ним, ма­ють зна­ти, що на них че­кає зав­тра. В прин­ци­пі, у нас є та­кі гро­мад­ські ді­я­чі та акти­ві­сти, і якщо во­ни сьо­го­дні не зла­ма­ю­ться, то лег­ко пе­ред­ба­чи­ти, як по­чну­ться і чим за­кін­ча­ться на­сту­пні день, мі­сяць і на­віть рік. Або ми по­вин­ні ви­бра­ти сво­го лі­де­ра, або не­об­хі­дно ста­ти тим са­мим лі­де­ром, який по­ве­де за со­бою лю­дей пра­виль­ним шля­хом.

Осно­вою жи­т­тя су­спіль­ства ма­ють бу­ти на­ціо­наль­на ідея, дер­жав­на іде­о­ло­гія, дер­жав­на по­лі­ти­ка, на­при­клад, у про­ми­сло­во­сті. Дер­жа­ва бу­ду­є­ться на пев­них те­о­ре­ти­чних і пра­кти­чних пла­тфор­мах. На жаль, у нас цьо­го не­має. Ме­тою ство­ре­н­ня мі­ста Ми­ко­ла­є­ва бу­ло су­дно­бу­ду­ва­н­ня. Так, ми є транс­порт­ним ву­злом, то­му що у нас є пор­ти, які мо­жуть пе­ре­во­зи­ти ван­та­жі, тоб­то ми ма­є­мо бю­дже­то­утво­рю­ю­чі під­при­єм­ства. Але на сьо­го­дні не мо­жна на­зва­ти цю га­лузь успі­шною.

Не менш ва­жли­вою про­бле­мою мі­ста є від­су­тність пар­ків. У мі­сті від­су­тні пар­ко­ва куль­ту­ра і ланд­ша­фтний ди­зайн. Лю­ди аб­со­лю­тно не при­ді­ля­ють ува­гу до­гля­ду за зе- ле­ни­ми на­са­дже­н­ня­ми. Адже мо­жна ство­ри­ти пев­ну стру­кту­ру, що скла­да­є­ться з во­лон­те­рів, на­при­клад, яка б кон­тро­лю­ва­ла цю про­бле­му і роз­ви­ва­ла пар­ко­ву куль­ту­ру! Та­ким чи­ном мо­жна роз­пла­ну­ва­ти все мі­сто до ква­дра­тно­го ме­тра, ви­йти на ву­ли­ці одно­го дня на­ве­сні і по­са­ди­ти де­ре­ва, або ж спи­ли­ти/оно­ви­ти ста­рі на­са­дже­н­ня. Але ні­хто не під­хо­дить стра­те­гі­чно до ви­рі­ше­н­ня ці­єї про­бле­ми.

Мо­жна зро­би­ти ви­сно­вок, що спра­ви, які йдуть під зна­ком «до­бре», не мо­дні. Що мо­дно за­раз, то це на­хаб­ство, хам­ство, вмі­н­ня вкра­сти й обду­ри­ти. Ко­жен із нас — ду­же хо­ро­ша лю­ди­на! Ми ви­ма­га­є­мо від ін­ших лю­дей ви­ко­на­н­ня «Де­ся­ти Бо­жих за­по­від­ей», але са­мі жи­ве­мо за прин­ци­пом оди­над­ця­тої: «Не по­па­ди­ся». Всі лю­ди до пев­ної мі­ри трав­мо­ва­ні, не­до­вір­ли­ві, жа­ді­бні, адже ми мо­же­мо що-не­будь від­да­ти ли­ше під стра­хом по­ка­ра­н­ня. Щи­ро ми не зда­тні що-не­будь від­да­ва­ти ін­шим!

Те­пе­рі­шній час — час со­ці­аль­них змін, і тінь ли­це­мір­ства люд­сько­го не­зрід­ка бу­де нас пе­ре­слі­ду­ва­ти. Але спо­ді­ва­ю­ся, що ни­ні­шнє по­ко­лі­н­ня при­йде до то­го, аби їхні ді­ти не зна­ли руй­ну­вань.

Оле­ксандр ПЛІТКІН, го­лов­ний лі­кар Ми­ко­ла­їв­ської мі­ської ди­тя­чої лі­кар­ні №2:

— Лю­ди, справ­ді, ста­ли актив­ні­ши­ми. Їх ці­ка­вить жи­т­тя мі­ста. Про­бле­ми від­кри­тих лю­ків, по­га­ної яко­сті по­кри­т­тя до­ріг або ж на­яв­но­сті твер­дих по­бу­то­вих від­хо­дів на ву­ли­цях не за­ли­ша­ться без ува­ги іні­ці­а­тив­них жи­те­лів. Лю­ди від­чу­ва­ють, що їхні про­по­зи­ції бу­дуть по­чу­ті. То­му з’яви­ло­ся до­сить ба­га­то акти­ві­стів, зда­тних за­хи­сти­ти пра­ва гро­ма­дян і до­сяг­ти ре­зуль­та­тів, на­при­клад, у ство­рен­ні ОСББ.

Але ра­зом із тим до­да­ла­ся чи­ма­ла кіль­кість акти­ві­стів-по­пу­лі­стів, які вва­жа­ють сво­їм основ­ним зав­да­н­ням кри­ти­ку­ва­ти дії тих, хто на­ма­га­є­ться ство­рю­ва­ти що-не­будь ко­ри­сне і по­трі­бне для мі­ста. Ді­яль­ність по­пу­лі­стів шко­дить як ми­ко­ла­їв­цям, так і са­мим со­бі. Ви­ма­га­ю­чи змін та ідей від ін­ших, по­пу­лі­сти ні­чо­го не про­по­ну­ють на­то­мість.

Мо­жли­во, це пов’яза­но з низь­кою опла­тою пра­ці. Пе­ре­ва­жно ця про­бле­ма сто­су­є­ться дер­жав­них слу­жбов­ців. І са­ме то­му скла­дно зна­йти про­фе­сіо­на­лів у шко­ли, ди­тя­чі сад­ки, ме­ди­чні уста­но­ви. Адже лю­ди­на, яка має ви­со­ку ква­лі­фі­ка­цію, має пра­во ви­ма­га­ти гі­дну опла­ту сво­єї ро­бо­ти. Як пра­ви­ло, на по­са­ди з низь­кою зар­пла­тою при­хо­дять лю­ди не­до­свід­че­ні, мо­ло­ді, яким, крім ро­бо­ти, до­во­ди­ться вчи­ти­ся не­об­хі­дних на­ви­чок. Та­ка лю­ди­на не мо­же бу­ти за­ко­но­дав­цем мо­ди, на­при­клад, в ар­хі­те­ктур­ній сфе­рі, оскіль­ки про­сто не має до­сві­ду і му­дро­сті в про­фе­сії.

Цим зу­мов­ле­на ще одна сер­йо­зна про­бле­ма — гра­мо­тна мо­лодь і до­свід­че­ні пра­ців­ни­ки ви­їжджа­ють пра­цю­ва­ти за кор­дон, де їхню ро­бо­ту оці­нять на­ба­га­то до­рож­че, ніж у Ми­ко­ла­є­ві. То­му на­ші за­во­ди не роз­ви­ва­ю­ться. Уже не мо­жна ска­за­ти, що мі­сто су­дно­бу­ді­вель­не. Ко­лись во­но бу­ло та­ким. Ни­ні де­да­лі ча­сті­ше ста­ли го­во­ри­ти про ін­ве­сто­рів, які го­то­ві до­по­мог­ти нам з від­нов­ле­н­ням ве­ли­ких під­при­ємств. За­ли­ша­є­ться ли­ше че­ка­ти і ві­ри­ти.

Алев­ти­на ДОБРОВОЛЬСЬКА, Ми­ко­ла­їв

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.