Жи­т­тя на ме­жі ре­аль­но­го і вір­ту­аль­но­го

За­пи­ски з при­фрон­то­во­го мі­ста

Den (Ukrainian) - - Пошта «дня» - Оле­на МЕЛЬНИКОВА, Ма­рі­у­поль

Від по­ча­тку жов­тня Ма­рі­у­поль здри­га­є­ться від об­стрі­лів. При­чо­му кіль­кість сна­ря­дів, що при­ле­ті­ли, збіль­шу­є­ться з ко­жним днем, за­го­лов­ки но­вин­них пор­та­лів ви­да­ють ци­фри: «Бо­йо­ви­ки вран­ці об­стрі­ля­ли Во­дя­не та Ши­ро­ки­не, ви­пу­стив­ши по­над 200 сна­ря­дів і мін», «Вій­на на Дон­ба­сі: бо­йо­ви­ки ви­пу­сти­ли 380 сна­ря­дів по­бли­зу Ши­ро­ки­но­го » . Се­ли­ща Гра­ні­тне, Та­ла­ків­ка, Во­дя­не, Ши­ро­ки­не, Ви­но­гра­дне, що по­бли­зу Ма­рі­у­по­ля, за­зна­ють об­стрі­лів по­стій­но, у будь-який пе­рі­од до­би. Ци­та­та по­ра­не­но­го вій­сько­во­го пі­сля не­дав­ньо­го об­стрі­лу Ши­ро­ки­но­го за­ли­ши­ла­ся в пе­ре­по­стах ба­га­тьох ін­тер­нет- ви­дань: «Во­ни не один день при­стрі­лю­ва­ли­ся, а в якийсь пре­кра­сний мо­мент — «бах» і на­кри­ли всіх». Жи­те­лі мі­ста чу­ють і як «при­стрі­лю­ю­ться » по укра­їн­ських по­зи­ці­ях, і зву­ки « важ­ких при­льо­тів » , пі­сля яких спра­цьо­ву­ють си­гна­лі­за­ції при­пар­ко­ва­них у дво­рах ав­то. Май­же що­но­чі око­ли­ці здри­га­ю­ться від об­стрі­лів. А в ко­ри­до­рах квар­тир зно­ву сто­їть «чер­го­ва ва­ліз­ка».

Ін­фор­ма­ція про по­стра­жда­лих уто­чню­є­ться. Втім, ми зви­кли до цьо­го і шу­ка­є­мо аль­тер­на­ти­ву в со­ці­аль­них ме­ре­жах. Жур­на­лі­сти ж ча­сто по­си­ла­ю­ться на во­лон­те­рів/ гро­мад­ських акти­ві­стів, які ви­сту­па­ють « вла­сни­ми дже­ре­ла­ми » і ви­кла­да­ють фо­то­гра­фії, зро­бле­ні на те­ле­фон/ смар­тфон/план­шет. Мі­сце­ві ін­тер­нет-ре­сур­си по- ві­дом­ля­ють: « Ма­рі­у­поль­ці зно­ву слу­ха­ли ка­но­на­ду » , « Бо­йо­ви­ки об­стрі­ля­ли мир­не Во­дя­не. Де­кіль­ка бу­дин­ків зруй­но­ва­но» або « На­ші вій­сько­ві за до­бу п’ ять ра­зів да­ли від­січ во­ро­гу під Ма­рі­у­по­лем», «У Ма­рі­у­по­лі в під­ви­ще­ну боє­го­тов­ність при­ве­де­на дру­га лі­нія обо­ро­ни». А тим ча­сом... У пе­ре­р­вах між при­го­лом­шли­ви­ми зву­ка­ми ( втім, не в усіх ра­йо­нах мі­ста во­ни при­го­лом­шли­ві), ви­рує су­спіль­не/куль­тур­не та ін­ше актив­не жи­т­тя. Ли­ше у жов­тні ма­рі­у­поль­ців від­ві­да­ли Мар’яна Са­дов­ська в рам­ках сво­єї етно­фоль­клор­ної екс­пе­ди­ції При­а­зов’ям, за­ру­бі­жні жур­на­лі­сти зу­стрі­ли­ся зі сту­ден­та­ми та гро­мад­ськи­ми ді­я­ча­ми. Про­йшов фе­сти­валь ву­ли­чної їжі, си­сте­ма­ти­чно про­во­дя­ться тре­нін­ги та май­стер­кла­си на рі­зні те­ми, у то­му чи­слі «гран­то­ві». А в день за­хи­сни­ка Укра­ї­ни Ки­їв­ський ака­де­мі­чний му­ні­ци­паль­ний ор­кестр, Ма­рі­у­поль­ський му­ні­ци­паль­ний ка­мер­ний ор­кестр «Ре­не­санс» ті­ши­ли кла­си­кою, а Ма­рі­у­поль­ський мі­ський ду­хо­вий ор­кестр — рок-кла­си­кою, ви­ко­нав­ши Deep Purple. Крім то­го, в па­ла­цах твор­чо­сті про­йшли уро­чи­сті кон­цер­ти для вій­сько­вих і ме­шкан­ців мі­ста. До мі­ста по­ча­ли при­їжджа­ти й поп-ви­ко­нав­ці укра­їн­ської естра­ди, про що ма­рі­у­поль­ці за­бу­ли пі­сля трав­ня 2014- го. Жур­на­лі­сти ТСН при­їха­ли з со­ці­аль­но­осві­тнім про­е­ктом « Ті, що вра­жа­ють » , а «95-й квар­тал» дав де­кіль­ка без­ко­штов­них кон­цер­тів. І ця «ви­ру­ю­ча» ін­ша ре­аль­ність під­но­сить і від­во­лі­кає від вій­ни. Ма­рі­у­поль­ці вдя­чні, що їх не за­бу­ва­ють і під­три­му­ють у важ­кий пе­рі­од. Лю­ди в очі­ку­ван­ні «за­га­са­н­ня » кон­флі­кту, спо­ді­ва­ю­ться на пов­не йо­го при­пи­не­н­ня. Ба­га­то «ор­га­ні­за­цій­них мо­мен­тів » і « від­во­лі­ка­ю­чих ма­нев­рів » куль­тур­ної ре­аль­но­сті ні­би за­ну­рю­ють у сю­жет ху­до­жньо­го філь­му про Дру­гу сві­то­ву або гро­ма­дян­ську вій­ну. Вій­сько­ва те­ма­ти­ка ре­пер­ту­а­ру твор­чих ко­ле­кти­вів, ви­став­ки, ор­ке­стри, вій­сько­ві у фор­мі, роз­ві­ше­ні дер­жав­ні пра­по­ри на ву­ли­цях, у при­мі­ще­н­нях, на бу­дів­лях, стов­пах — все це втя­гує в ін­шу ре­аль­ність, якої я не зу­стрі­ла ані в Ки­є­ві, ані в Пол­та­ві, ані у Льво­ві... При­чо­му це більш рі­дна ре­аль­ність.

Ма­рі­у­поль — при­фрон­то­ве мі­сто, де кон­тра­сти ли­ше збіль­шу­ю­ться на тлі рі­зно­ка­лі­бер­них за­вод­ських труб. Не­бо за­барв­лю­є­ться або пре­кра­сною за­гра­вою на за­хо­ді, або рі­зно­ко­лір­ни­ми ди­ма­ми ме­та­лур­гій­них ком­бі­на­тів. У нас не бу­ває ти­ші, ми і за­си­на­є­мо під ти­хий гул за­во­дів, який на­га­дує про ди­ха­н­ня мі­ста. А коли здри­га­ю­ться і трем­тять сті­ни, сте­кла, зем­ля під но­га­ми під час об­стрі­лу, то­ді здри­га­є­мо­ся і ми... від стра­ху. Але як тіль­ки на­стає ти­ша, все по­вер­та­є­ться на­зад: лю­ди в пе­ре­пов­не­них мар­шру­тах по­спі­ша­ють на ро­бо­ту або на­вча­н­ня, іно­мар­ки га­са­ють по про­спе­ктах, у па­бах/ ре­сто­ра­нах і на­віть са­ло­нах кра­си чу­єш іно­зем­ну мо­ву рі­зних «спо­сте­рі­га­чів» і за­кор­дон­них жур­на­лі­стів. Лю­ди стур­бо­ва­ні під­ви­ще­н­ням цін на рин­ку, в ко­му­наль­ній сфе­рі, пе­ре­се­лен­цям ще важ­че — ви­жи­ває хто як мо­же, та ще й на орен­до­ва­них квар­ти­рах.

«ГІ­БРИ­ДНА» ВІЙ­НА І МИРНА ТЕРИТОРІЯ

...Ін­фор­ма­цій­ний по­тік по­си­лю­є­ться те­хні­чною скла­до­вою. На­при­клад, у при­мор­ських се­ли­щах Ви­но­гра­дне, Ля­пі­но, Піо­нер­ське, які уві­йшли до Ма­рі­у­по­ля, по те­ле­ба­чен­ню про­би­ва­є­ться си­гнал т.з. «ре­спу­блі­кан­ських» і ро­сій­ських ка­на­лів: «Гі­бри­дна вій­на мо­жли­ва ли­ше у ра­зі силь­ної ін­фор­ма­цій­ної агре­сії», — вва­жає про­фе­сор Ге­ор­гій По­че­пцов. Але ін­фор­ма­цій­на скла­до­ва гі­бри­дної вій­ни, як і дії у фі­зи­чно­му про­сто­рі, то за­га­сає, то «роз­го­ра­є­ться», не­мов по вже на­кре­сле­ній ки­мось си­ну­со­ї­ді. Гі­бри­дна вій­на при­но­сить втра­ти, які не­мо­жли­во під­ра­ху­ва­ти або до­ве­сти, що са­ме во­на до них при­зве­ла. На­при­клад, у ре­зуль­та­ті об­стрі­лу або ін­шої ата­ки за­ги­ну­ло X лю­дей, а вна­слі­док пе­ре­не­се­них ін­суль­тів/ін­фар­ктів/он­ко­ло­гі­чних за­хво­рю­вань, при­чи­ною яких ста­ли вій­сько­ві дії і пе­ре­жи­ва­н­ня, пов’яза­ні з цим, по­ми­рає Y лю­дей. За­галь­на кар­ти­на в Укра­ї­ні за кіль­кі­стю на­се­ле­н­ня по­гір­ши­ла­ся за цей рік, пе­ре­да­ють укра­їн­ські ЗМІ.

НЕДОСТУПНЕ БАЖАНЕ

«Коли лю­ди у вій­сько­вій фор­мі за­хо­пи­ли на­шу ра­діо­стан­цію, то все зда­ва­ло­ся аб­сур­дом і цир­ком, який збе­ре­ться і по­їде га­стро­лю­ва­ти да­лі, — ді­ли­ться зі мною ко­ле­га з До­не­цька. — Так, то­ді во­ни за­про­по­ну­ва­ли пра­цю­ва­ти на «ре­спу­блі­ку», але ні­хто з на­шо­го ко­ле­кти­ву не за­ли­шив­ся». Так са­мо спри­йма­ли­ся за­хо­пле­н­ня/ пе­ре­стріл­ки та об­стрі­ли... по­ки не по­ча­ли ги­ну­ти лю­ди. Та­ке від­чу­т­тя, коли в комп’ютер­ній грі да­є­ться шанс ві­ді­гра­ти­ся, в за­па­сі ще три «жи­т­тя», і що все ми­не­ться... Та­ке вра­же­н­ня, що все по­вер­не­ться в зви­чай­не ру­сло і спри­йма­ти­ме­ться як і ра­ні­ше.

Фі­ло­со­фи й уче­ні роз­мір­ко­ву­ють над ро­л­лю вір­ту­аль­ної скла­до­вої в ін­фор­ма­цій­но­му су­спіль­стві: «Вір­ту­аль­ність під впли­вом ін­фор­ма­цій­них те­хно­ло­гій на­бу­ває но­во­го зна­че­н­ня як тер­мін, що ви­зна­чає пев­ний стан, при яко­му суб’єкт втра­чає від­чу­т­тя рі­зни­ці між ре­аль­ним і скон­стру­йо­ва­ним сві­том». Ін­ко­ли ре­аль­ність і дум­ки про «хліб на­су­щний» не­мов ви­штов­ху­ють у яскра­вий вір­ту­аль­ний світ, де мо­жна ста­ти ге­ро­єм, актив­но ви­слов­лю­ва­ти свою дум­ку і ви­би­ра­ти для се­бе обра­зи.

Про­фе­сор, фа­хі­вець у сфе­рі ко­му­ні­ка­тив­них те­хно­ло­гій Ге­ор­гій По­че­пцов із цьо­го при­во­ду пи­ше: «Ін­фор­ма­цій­ний і вір­ту­аль­ний про­стір не від­обра­жа­ють дій­сність, хо­ча ні­хто не хо­че цьо­го ви­зна­ва­ти». Якщо ра­ні­ше слух по­ши­рю­вав­ся зі швид­кі­стю сві­тла, на­при­клад, про по­втор­ний об­стріл МКР «Схі­дний» Ма­рі­у­по­ля, ви­кли­кав страх і па­ні­ку, при цьо­му аль­тер­на­тив­на то­чна ін­фор­ма­ція бу­ла ма­ло­ефе­ктив­ною, то за­раз куль­тур­на скла­до­ва в су­спіль­но­му жит­ті ба­га­то в чо­му «ста­бі­лі­зує» ма­со­ву сві­до­мість.

ФОТО ЄВ­ГЕ­НА СОСНОВСЬКОГО

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.