РОСIЯ: КОНСТРУЮВАННЯ «сла­ве­тно­го ми­ну­ло­го»

Під на­гля­дом вла­ди

Den (Ukrainian) - - Суспільство - Сер­гій ГРАБОВСЬКИЙ

то кон­тро­лює ми­ну­ле, той кон­тро­лює май­бу­тнє, а хто кон­тро­лює су­ча­сність, той все­вла­дний над ми­нув­ши­ною». Ці сло­ва Джор­джа Ор­ве­ла раз у раз до­во­дять свою то­чність і, на жаль, не­ми­ну­щу акту­аль­ність. Са­ме то­му в ни­ні­шній Ро­сії вла­да так ре­тель­но за­йма­є­ться про­бле­мою фор­му­ва­н­ня (чи, то­чні­ше, де­фор­му­ва­н­ня) ма­со­вої істо­ри­чної сві­до­мо­сті. Са­ме для цьо­го, ска­жі­мо, Во­ло­ди­мир Пу­тін у свою ми­ну­лу пре­зи­дент­ську ка­ден­цію що­мі­ся­ця зу­стрі­чав­ся з ди­ре­кто­ром Ін­сти­ту­ту ро­сій­ської істо­рії ака­де­мі­ком Ан­дрі­єм Са­ха­ро­вим (тез­ком, але не ро­ди­чем зна­но­го ди­си­ден­та). Як во­но за­раз, то­чно не­ві­до­мо, але, най­імо­вір­ні­ше, кіль­ка­го­дин­ні зу­стрі­чі та­ко­го ро­ду три­ва­ють і ни­ні; їхнім ре­зуль­та­том ста­ли чи­слен­ні кни­ги, філь­ми, га­зе­тні стат­ті, ма­со­ві акції, по­кли­ка­ні зму­си­ти пе­ре­сі­чно­го ро­сі­я­ни­на «пра­виль­но» ди­ви­ти­ся на істо­ри­чні про­це­си, осо­бли­во у ХХ сто­літ­ті.

■ Зга­дай­мо, яка кіль­кість кри­ти­чних до­слі­джень ра­дян­сько­го пе­рі­о­ду ви­йшла дру­ком в Ро­сії до по­ча­тку 2000-х; скіль­ки бу­ло опу­блі­ко­ва­но пе­ре­кла­дів да­ле­ко не апо­ло­ге­ти­чних сто­сов­но ко­му­ні­зму за­хі­дних ав­то­рів: яке чи­сло та­єм­них до­ку­мен­тів роз­се­кре­чу­ва­ло­ся й опри­лю­дню­ва­ло­ся; які, зре­штою, кі­но- і те­ле­філь­ми (аж до «Остан­ньо­го мі­фу», при­свя­че­но­го гі­по­те­зам Ві­кто­ра Су­во­ро­ва) бу­ли відзня­ті... Сьо­го­дні ні­чо­го по­ді­бно­го не­має. На­віть до­ку­мен­таль­но-пу­блі­ци­сти­чні філь­ми Оле­ксія Пи­во­ва­ро­ва — не­без­та­лан­ної лю­ди­ни — ма­ють на со­бі без­ліч від­би­тків са­мо­цен­зу­ри та від­вер­тої цен­зу­ри. Чи­сло прав­ди­вих до­слі­джень істо­рії ско­ро­ти­ло­ся до мі­ні­му­му, на­у­ко­во-по­пу­ляр­ні книж­ки сер­йо­зних ав­то­рів ви­хо­дять (якщо ви­хо­дять) на­кла­да­ми у кіль­ка­сот (до­бре, якщо кіль­ка ти­сяч) при­мір­ни­ків, на­то­мість книж­ко­ва «кри­сла­та жу­рав­ли­на» на те­му «сла­ве­тно­го ми­ну­ло­го» — що цар­сько­го, що ра­дян­сько­го — та про «все­сві­тню змо­ву» про­ти Ро­сії-ма­тін­ки на­бу­ла ма­со­во­го ха­ра­кте­ру. За­га­лом іде­ться про від­тво­ре­н­ня у тій чи ін­шій фор­мі ра­дян­ської ква­зі­істо­ри­чної сві­до­мо­сті, фаль­ши­вої істо­ри­чної пам’яті, по­бу­до­ва­ної на мі­фо­ло­гії. Адже за часів СРСР це чи­ма­лою мі­рою за­без­пе­чу­ва­ло не тіль­ки дов­го­три­ва­лу су­спіль­ну ста­біль­ність, а й по­зи­тив­не емо­цій­не сприйня­т­тя вла­ди зна­чною ча­сти­ною на­се­ле­н­ня. Со­ці­аль­но-по­лі­ти­чні мі­фи ра­дян­сько­го пе­рі­о­ду — про «ге­ро­ї­чні п’яти­рі­чки», про «ми­ро­лю­бну ле­нін­ську зов­ні­шню по­лі­ти­ку», про «на­шу пе­ре­мо­гу над фа­ши­змом», про «ви­зна­чні успі­хи ра­дян­ської дер­жа­ви», про «най­більш чи­та­ю­чий на­род сві­ту» то­що аж до се­ре­ди­ни 1980-х пра­цю­ва­ли на збе­ре­же­н­ня то­та­лі­тар­ної си­сте­ми й ефе­ктив­но пра­цю­ва­ли. Во­ни ж у де­що ви­до­змі­не­но­му ви­гля­ді до­зво­ля­ють ре­жи­му Пу­ті­на у Ро­сії від­чу­ва­ти впев­не­ність у май­бу­тньо­му, які б еко­но­мі­чні дур­ни­ці не ко­ї­ла вла­да і які б во­єн­ні кон­флі­кти не роз­па­лю­ва­ла.

■ Тим же, хто де­кон­стру­ює ра­дян­ські мі­фо­ло­гі­чні сте­ре­о­ти­пи, в Ро­сії на­ра­зі вкрай важ­ко. Іри­на Па­вло­ва, ска­жі­мо, всти­гла — з ве­ли­ки­ми тру­дно­ща­ми — за­хи­сти­ти до­ктор­ську ди­сер­та­цію, але зму­ше­на бу­ла ви­їха­ти до США, щоб ма­ти мо­жли­вість віль­но пра­цю­ва­ти; та спро­буй­те зна­йти десь її книж­ку, де де­таль­но про­ана­лі­зо­ва­ні ме­ха­ні­зми дер­жав­но­го управ­лі­н­ня до­би ста­лі­ні­зму. Бо­рис Со­ко­лов во­се­ни 2008 ро­ку — вна­слі­док сво­єї по­зи­ції що­до ро­сій­сько-гру­зин­ської вій­ни — втра­тив ви­кла­да­цьку ро­бо­ту, мас-ме­діа Ро­сії йо­го з то­го ча­су ігно­ру­ють. Істо­рик Ан­дрій Бу­ров­ський «пе­ре­ку­вав­ся»: якщо ра­ні­ше він над­зви­чай­но ске­пти­чно оці­ню­вав ім­пер­ський пе­рі­од ро­сій­ської істо­рії та ра­дян­ські ча­си, то ни­ні ви­со­ко ста­вить «зо­ло­ту до­бу» Бре­жнє­ва й сло­ве­сно ни­щить тих, хто бо­ров­ся про­ти Ро­сій­ської ім­пе­рії.

■ А для то­го, що­би хтось із за­ці­лі­лих віль­но­дум­ців не зро­бив на осно­ві до­ку­мен­тів якесь при­го­лом­шли­ве від­кри­т­тя (чи що­би хтось із рев­них дур­нів ра­птом не опу­блі­ку­вав то­го, чо­го не тре­ба, як уже тра­пля­ло­ся), вста­нов­ле­ний «пра­виль­ний» ре­жим ро­бо­ти з ар­хі­ва­ми. Ска­жі­мо, бі­ло­ру­ський вій­сько­вий істо­рик Во­ло­ди­мир Бе­ша­нов за­зна­чив, що йо­му в ар­хі­вах від­мов­ля­ю­ться ви­да­ва­ти та­єм­ні (хо­ча й роз­се­кре­че­ні) до­ку­мен­ти часів Дру­гої сві­то­вої під тим при­во­дом, що він є гро­ма­дя­ни­ном ін­шої дер­жа­ви. Ро­сій­сько­му ж істо­ри­ко­ві Мар­ку Со­ло­ні­ну не до­зво­ли­ли озна­йо­ми­ти­ся з до­ку­мен­та­ми ар­хі­ву МЗС, які на­ле­жать до 1938 ро­ку, до ча­су Мюн­хен­ської уго­ди з ін­шою мо­ти­ва­ці­єю: мов­ляв, усі ці текс­ти вже опу­блі­ко­ва­ні у бре­жнєв­ські ча­си, а «ра­ні­ше опу­блі­ко­ва­ні до­ку­мен­ти ко­ри­сту­ва­чам не ви­да­ю­ться». Ін­ши­ми сло­ва­ми, зві­ря­ти опу­блі­ко­ва­ні ко­лись під омо­фо­ром від­ді­лу про­па­ган­ди ЦК КПРС текс­ти з ори­гі­на­ла­ми не­за­ле­жним до­слі­дни­кам не до­зво­ле­но.

■ Та­ка уря­до­ва пра­кти­ка одер­жа­ла вже й від­по­від­не об­ґрун­ту­ва­н­ня. Пре­зи­дент Ро­сій­ської асо­ці­а­ції істо­ри­ків Дру­гої сві­то­вої вій­ни про­фе­сор Олег Рже­шев­ський від­вер­то за­явив: «Де­які до­ку­мен­ти за­ли­ша­ться не­до­сту­пни­ми на ві­ки, якщо це сто­су­є­ться дер­жав­ної чи осо­би­стої та­єм­ни­ці». Схо­же, са­ме за цю прин­ци­по­ву й па­трі­о­ти­чну по­зи­цію цьо­го ро­ку він одер­жав ор­ден «Знак по­ша­ни»... Те са­ме, тіль­ки у ще більш ка­те­го­ри­чні фор­мі, по­вто­рив ке­рів­ник Цен­тру пу­блі­ка­цій по істо­рії ХХЄ сто­лі­т­тя ге­не­рал-ма­йор ФСБВа­силь Хри­сто­фо­ров (2014 ро­ку на­го­ро­дже­ний за свої по­дви­ги на ни­ві конструювання «пра­виль­но­го» ми­ну­ло­го ор­де­ном «За вій­сько­ві за­слу­ги»): «Існу­ють ка­те­го­рії до­ку­мен­тів, які не бу­дуть роз­се­кре­че­ні ні­ко­ли».

■ А на­віть як­би й від­кри­ли ар­хі­ви, що там мо­жна бу­ло би зна­йти? У лі­бе­раль­ні єль­цин­ські ча­си по­стій­ний ав­тор «Дня» про­фе­сор Бо­рис Со­ко­лов, пра­цю­ю­чи над кни­гою про Лав­рен­тія Бе­рію, зі­штов­хнув­ся із тим, що від­по­від­ні ар­хів­ні оди­ни­ці збе­рі­га­н­ня бу­ли сер­йо­зно «почи­ще­ні» у 1953 і 1956 ро­ках. Про­те хі­ба ж тіль­ки ви­бір­ко­ва чис­тка і тіль­ки в ці ро­ки про­во­ди­ла­ся? Впро­довж 1990—1991 ро­ків ли­ше в Ін­сти­ту­ті вій­сько­вої істо­рії та Ген­шта­бі ЗС СРСР бу­ло спа­ле­но по­над 10 тонн (!!!) до­ку­мен­тів 1941 ро­ку...

■ На ща­стя, Укра­ї­на — не Ро­сія. І на­віть у ча­си Яну­ко­ви­ча не ста­ла « Росією- 2 » . Від­так для то­го, що­би во­на не « про­ва­ли­ла­ся » в не­о­ра­дян­ську мі­фо­ло­гі­чну прір­ву ( ку­ди її ре­тель­но штов­ха­ють пев­ні си­ли і з- за меж дер­жа­ви, і все­ре­ди­ні неї), слід не ли­ше емо­цій­но, а й ра­ціо­наль­но про­ти­ді­я­ти цьо­му. А та­ка про­ти­дія, щоб во­на бу­ла ма­кси­маль­но ефе­ктив­ною, му­сить ба­зу­ва­ти­ся на усві­дом­ле­но­му по­до­лан­ні тих ста­лін­ських та пі­сля­ста­лін­ських мі­фо­ло­гем, які пе­ре­тво­ри­ли­ся на сте­ре­о­ти­пи сприйня­т­тя істо­рії та осно­ву фаль­ши­вої істо­ри­чної пам’ яті. У пер­шу чер­гу тут іде­ться про ви­кла­да­чів шкіл та ви­шів, про жур­на­лі­стів, про від­по­від­аль­них гро­мад­ських ді­я­чів і про со­ці­аль­но при­том­них по­лі­ти­ків. Адже тіль­ки пов­на де­кон­стру­кція со­ці­аль­но- істо­ри­чної мі­фо­ло­гії — як вла­сне ра­дян­ської, так і не­о­ра­дян­ської — убез­пе­чить нас від за­гро­зи ре­а­ні­ма­ції « сла­ве­тно­го ми­ну­ло­го » в тих чи ін­ших фор­мах.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.