Ка­ше­мі­ро­вий привіт

Den (Ukrainian) - - Суспільство - Лю­дми­ла ЗАСЄДА, спе­ці­аль­но для «Дня»

Див­но, що зо­се­ре­дже­но шу­ка­ю­чи вов­ня­ні ру­ка­ви­чки по­трі­бної ме­ні яко­сті та ко­льо­ру і бу­ду­чи пов­ні­стю по­гли­не­ною про­це­сом, все ж ви­пад­ко­во­го, мит­тє­во­го по­гля­ду на текс­ту­ру шкар­пе­тки між щи­ко­ло­ткою і шта­ни­ною не­зна­йом­ця, що про­хо­див тор­го­вель­ним цен­тром, ви­ста­чи­ло, аби за­ува­жи­ти — тут смак є. Облич­чя йо­го на­віть не ба­чи­ла, а на­ві­що: не­зна­йо­мець — пра­во­руч, я — лі­во­руч. Однак ми вже зу­стрі­ча­ли­ся, і май­же на цьо­му мі­сці.

По­шу­ки ру­ка­ви­чок не­по­мі­тно ви­яви­ли­ся ви­сна­жли­ви­ми, хо­ча ви­бір на­чеб­то ве­ли­кий, а все не те: то по­лі­а­мід, а хі­мія не по­трі­бна, то стро­ка­ті при­кра­си у ви­гля­ді вуль­гар­них обо­ро­чок, стра­зів, яки­хось смі­шних пу­шків, зві­сно — за­мер­зну, але та­кі не одя­гну, то ка­ше­мі­ро­ві ши­кар­ні, але ду­же до­ро­гі, по­тя­гнуть на тре­ти­ну де­пу­тат­ської зар­пла­ти, ще до хи­трої спро­би її під­ви­ще­н­ня. Так, ка­ше­мі­ро­ві — і ла­ска­ві, і ні­жні, одним сло­вом, з тих ре­чей, до яких хо­че­ться до­тор­кну­ти­ся. На­пев­но, це й є еле­ган­тна чут­тє­вість, але ці­на фан­та­сти­чна, як для ру­ка­ви­чок. Біг по пе­ре­сі­че­ній мі­сце­во­сті — адже за­зи­ра­ла до ко­жної крам­ни­ці з осін­ні­ми про­по­зи­ці­я­ми — при­ніс пев­ні зна­н­ня: у си­ро­ви­ні для ру­ка­ви­чок і шкар­пе­ток, ви­яв­ля­є­ться, ви­ко­ри­сто­ву­ють ма­те­рі­а­ли, про які й гад­ки не ма­ла: га­зо­ва­на ба­вов­на з тер­мо­ре­гу­лю­ю­чи­ми вла­сти­во­стя­ми, мер­се­ри­зо­ва­на ба­вов­на, шовк з до­да­ва­н­ням по­лі­а­мі­ду, вов­на під льон з ба­вов­ною. «У ру­ка­ви­чках з’яви­ли­ся спе­ці­аль­ні на­лі­пки для зру­чно­сті при ко­ри­сту­ван­ні сен­сор­ни­ми те­ле­фо­на­ми, а паль­ці в ба­га­тьох ви­ро­бах де­що по­дов­же­ні, аби по­мі­ща­ли­ся на­кла­дні ніг­ті», — по­ясни­ла ме­ні одна актив­на про­дав­щи­ця. На­віть зди­ву­ва­ла­ся — нев­же ни­ні на­кла­дні ніг­ті вже ча­сти­на жі­но­чої ана­то­мії, пе­ре­пи­та­ла, на­пев­но, в ком­па­нії з не­ру­хо­ми­ми ло­ба­ми від спе­цін’єкцій, втя­гну­ти­ми ще­ле­па­ми, урі­за­ни­ми сто­лі­т­тя­ми, і фаль­ши­ви­ми ві­я­ми з шер­сті гри­зу­нів. Дів­чи­на не вло­ви­ла в мо­їх мір­ку­ва­н­нях і на­тя­ку на пи­та­н­ня і про­дов­жи­ла спо­кій­но, мов­ляв, та­кі ніг­ті у всіх. То­ді дай­те ме­ні ось ті — сві­тло-сі­рень­кі, нор­маль­ної дов­жи­ни, ба­чу, во­ни то­чно на­ту­раль­ні, і ці­на не жа­лить. Вда­ла мо­дель ви­яви­ла­ся хар­ків­сько­го ви­ро­бни­цтва і, при­мі­ряв­ши їх, від­чу­ла м’яку за­ти­шну вор­си­сту під­клад­ку в чу­до­во­му ви­ро­бі.

Ні­би­то пи­та­н­ня ви­рі­ши­ла і мій улю­бле­ний шарф, пе­ре­ко­на­на, швид­ко по­дру­жи­ться з обнов­кою, адже ко­лір і в’яз­ка у них ду­же спів­зву­чні. За­ува­жи­ла, за остан­ній час, ма­буть, жо­дна ча­сти­на гар­де­ро­ба не зва­жи­ла­ся на та­ку за­па­мо­ро­чли­ву кар’єру, став­ши ма­ло не го­лов­ним акцен­том в одя­зі, як шарф. Він лег­ко під­кре­слює на­стрій, сві­то­с­прийня­т­тя, своє мі­сце в за­галь­ній жит­тє­вій мо­за­ї­ці і, тор­ка­ю­чись сво­їм те­плом до ру­ки, що­ки, шиї, ні­би за­спо­ко­ює — зі мною не про­па­деш. За­до­во­ле­на, що вда­ло­ся роз­плу­та­ти цей шер­стя­ний клу­бок з ме­ту­шні, по­пря­му­ва­ла до ви­хо­ду, і ра­птом по­чу­ла щось ду­же схо­же на де­жа­вю в най­про­сті­шо­му пи­тан­ні: «Do you speak English?». Озир­нув­шись, зно­ву по­ба­чи­ла те са­ме гра­мо­тне взу­т­тя і ви­ві­ре­ний на­тяк на до­ро­гі аксе­су­а­ри, а під­няв­ши очі, зди­ву­ва­ла­ся і по­ча­ла смі­я­ти­ся, хоч дав­но вже мо­гла за­бу­ти ту див­ну зу­стріч з цим пер­со­на­жем у са­мо­му цен­трі мі­ста. 10 ро­ків то­му він теж пі­ді­йшов із цим пи­та­н­ням, а ме­ні, ду­же за­хо­пле­ній то­ді ан­глій­ською, по­стій­но хо­ті­ло­ся її «ви­гу­лю­ва­ти», і я від­по­ві­ла, що знаю ан­глій­ську в скром­них мас­шта­бах. То­ді це був чо­ло­вік ро­ків со­ро­ка і зда­вав­ся ви­хід­цем, мо­жли­во, з Ін­дії. По­ки він де­таль­но опи­су­вав свою гні­тю­чу си­ту­а­цію (не мо­же до­їха­ти до ае­ро­пор­ту, оскіль­ки вкра­ли всі гро­ші), ди­ву­ва­ла­ся, на­скіль­ки він еле­ган­тний: йо- го ре­чі про­сто вві­бра­ли ви­шу­ка­ність, так швид­ко не упа­ку­є­шся на хо­ду, за­ско­чив­ши до бу­ті­ка. Все бу­ло пі­ді­бра­но за ве­ли­кі гро­ші, до то­го ж збе­ре­гла­ся грай­ли­вість і до­ро­га про­сто­та. До­пов­ню­ва­ло вра­же­н­ня роз­кі­шно­го ко­льо­ру облич­чя, сер­йо­зні очі, пре­кра­сна стриж­ка. Зві­сно, вло­ви­ла все за се­кун­ду, на­сту­пної ми­ті зро­зумі­ла, що ден­ді про­сить гро­шей. Пам’ятаю, в га­ман­ці бу­ло щось з го­тів­ки, ви­рі­ши­ла до­по­мог­ти. Франт не міг при­хо­ва­ти сум’ят­тя, адже та­ка су­ма йо­го не вря­тує. Він по­чав уто­чню­ва­ти, чи є кар­тка, про­по­ну­вав щось у за­ста­ву, ще щось ле­пе­тав. Мо­їх знань ви­ста­чи­ло, аби по­ра­ди­ти йо­му звер­ну­ти­ся до по­соль­ства, і зі сво­єю збе­ре­же­ною кар­ткою в сум­ці по­ква­пи­ла­ся пі­ти. Зви­чай­но, цей не­зна­чний епі­зод дав­но за­бу­ла, але не­спо­ді­ва­но по­ба­чив­ши ці че­сні очі, що­прав­да, лиск де­що по­тьмя­нів, але основ­ні акцен­ти все ж спри­тник збе­ріг у сво­їй ка­ше­мі­ро­вій ча­рів­ли­во­сті. «Ми з ва­ми вже зу­стрі­ча­ли­ся і від­ра­зу ска­жу — гро­ші ви­тра­че­но на ру­ка­ви­чки, от­же, про­ста­чків за день ще на­ло­ви­те, але будь­те пиль­ним, ра­джу, ба­га­то хто знає вас. У цен­трі, ду­маю, не «ско­си­ти» гро­ше­нят, якщо всі зу­стрі­чні ма­ють та­ку до­бру пам’ять, як у ме­не, та й та­ким ку­ста­рям сьо­го­дні ті­сно в сві­ті, де більш до­свід­че­них зло­ді­їв пов­но, «не по­ка­зу­ва­ти­ме­мо паль­цем». Во­ни вже зро­би­ли мо­їм гро­шам но­ги, за до­по­мо­гою ру­чок у та­ких са­мих до­ро­гих ру­ка­ви­чках, як у вас». Він на­віть за­стиг від та­ко­го від­вер­то­го мо­но­ло­гу, як Бу­ра­ті­но в пер­ші хви­ли­ни жи­т­тя, по­ки па­па Кар­ло ще не встиг від­кла­сти со­ки­ру. Він та­кої актив­но­сті не очі­ку­вав і та­ко­го де­таль­но­го обло­му не пе­ред­ба­чав.

Та все ж, чо­му спри­тна лю­ди­на під­хо­дить вже не впер­ше са­ме до ме­не, роз­мір­ко­ву­ва­ла, адже ша­храї — пре­кра­сні пси­хо­ло­ги. Або я схо­жа на до­вір­ли­ву про­ста­чку, яка на­вряд чи або все ж са­ма ку­пи­ла­ся, а він роз­ра­хо­ву­вав на це, на ба­наль­ну жі­но­чу вра­зли­вість, що­прав­да, більш ви­тон­че­ну, ні­би ка­ше­мі­ро­ву. Те, що для мо­ло­ді за­раз май­же нор­ма — зна­н­ня ан­глій­ської для па­ні стар­шо­го ві­ку, — май­же ком­плі­мент. То­му йо­го пи­та­н­ня «Do you speak English?» не від­ля­ка­ло, а за­хо­ті­ло­ся то­ді до­по­мог­ти. Ка­жуть, ли­ше 5% моз­ку від­по­від­ає за сві­до­ме ми­сле­н­ня. Ре­шта 95 — ін­ту­ї­ція. Во­на, хоч це і окре­мий ви­па­док, якраз ме­не то­ді і під­ве­ла. Хи­трий бі­знес, з ан­глій­ським акцен­том, по­мі­ти­ла, все ж йо­го так-сяк го­дує і на «при­кид» ви­ста­чає, про­ста­чків ще ба­га­то, втім, во­ни не зни­кнуть ні­ко­ли. На ща­стя, в мо­є­му ви­пад­ку, мої втра­ти — мі­ні­маль­ні, на­віть ці­ка­во, зі­зна­ю­ся, бу­ло зу­стрі­ти цьо­го на­їв­но­го ми­слив­ця, яко­го про­зва­ла «зло­дій у за­ко­ні». Зро­би­ла йо­му ру­чкою в но­вій ви­тон­че­ній ру­ка­ви­чці і на­віть по­дя­ку­ва­ла за до­свід, без­умов­но, ру­чної ро­бо­ти.

Лю­блю все на­ту­раль­не.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.