Смерть за ан­ке­тни­ми да­ни­ми

«Оста­то­чне рі­ше­н­ня єв­рей­сько­го пи­та­н­ня»... ра­дян­ськи­ми пар­ти­за­на­ми

Den (Ukrainian) - - Iсторія Та «я» - Бо­рис СО­КО­ЛОВ

Про те, як нім­ці ви­рі­шу­ва­ли « оста­то­чне рі­ше­н­ня єв­рей­сько­го пи­та­н­ня » на тим­ча­со­во оку­по­ва­ній ра­дян­ській те­ри­то­рії, на­пи­са­но ду­же ба­га­то. Але ма­ло хто знає, що во­ро­гом не­ща­сних єв­ре­їв бу­ли не ли­ше ні­ме­цькі айн­за­тц­гру­пи, але не­рід­ко й ті, у ко­го во­ни, зда­ва­ло­ся б, ма­ли шу­ка­ти по­ря­тун­ку, — ра­дян­ські пар­ти­за­ни.

Ось що го­во­рив у ве­ре­сні 1943 ро­ку чле­нам Ко­мі­сії з істо­рії Ві­тчи­зня­ної вій­ни при ЦК КП(б) Бі­ло­ру­сії Ки­ри­ло Про­ко­по­вич Ор­лов­ський, яко­го на­зи­ва­ли «обер­ди­вер­сан­том Ста­лі­на»: «Ор­га­ні­зу­вав я за­гін іме­ні Кі­ро­ва ви­клю­чно з єв­ре­їв, що вте­кли від гі­тле­рів­сько­го роз­стрі­лу. Я знав, що пе­ре­ді мною сто­ять не­ймо­вір­ні тру­дно­щі, але я не бо­яв­ся цих тру­дно­щів, пі­шов на це тіль­ки то­му, що всі ото­чу­ю­чі пар­ти­зан­ські за­го­ни і пар­ти­зан­ські об’єд­на­н­ня Ба­ра­но­ви­цької і Пін­ської обла­стей від­мов­ля­ли­ся від цих лю­дей. Бу­ли ви­пад­ки вбив­ства їх. На­при­клад, «пар­ти­за­ни»ан­ти­се­мі­ти за­го­ну Ци­ган­ко­ва вби­ли 11 єв­ре­їв, се­лян се­ла Ра­джа­ло­ви­чі Пін­ської обла­сті вби­ли 17 єв­ре­їв, «пар­ти­за­ни» за­го­ну ім. Щор­са вби­ли 7 єв­ре­їв». (РГАСПІ, ф. 625, оп. 1, д. 22, л. 1186).

Аось що зга­ду­вав у то­му ж 1943 ро­ку Ка­зи­мир Юлі­а­но­вич Мет­те, ке­рів­ник мо­ги­лів­сько­го під­пі­л­ля НКВС: «У пер­ші мі­ся­ці оку­па­ції нім­ці фі­зи­чно зни­щи­ли всіх єв­ре­їв. Цей факт ви­кли­кав ба­га­то рі­зних мір­ку­вань. Най­ре­а­кцій­ні­ша ча­сти­на на­се­ле­н­ня, по­рів­ня­но не­ве­ли­ка, пов­ні­стю ви­прав­до­ву­ва­ла це звір­ство і спри­я­ла їм в цьо­му. Основ­на оби­ва­тель­ська ча­сти­на не по­го­джу­ва­ла­ся з та­кою жор­сто­кою роз­пра­вою, але ствер­джу­ва­ла, що єв­реї са­мі вин­ні в то­му, що їх усіх не­на­ви­дять, про­те бу­ло б до­ста­тньо обме­жи­ти їх еко­но­мі­чно і по­лі­ти­чно, а роз­стрі­ля­ти ли­ше де­яких, що обі­йма­ли від­по­від­аль­ні по­са­ди. Ре­шта на­се­ле­н­ня — ра­дян­ським чи­ном на­ла­што­ва­на спів­чу­ва­ла і до­по­ма­га­ла єв­ре­ям ба­га­то в чо­му, але ду­же обу­рю­ва­ла­ся па­сив­ні­стю єв­ре­їв, оскіль­ки во­ни від­да­ва­ли се­бе на за­бій, не зро­бив­ши жо­дної, хо­ча б сти­хій­ної спро­би ви­сту­пу про­ти нім­ців у мі­сті або ма­со­во­го від­хо­ду в пар­ти­за­ни. Крім то­го, і про­ра­дян­ським чи­ном на­ла­што­ва­ні лю­ди від­зна­ча­ли, що ду­же ба­га­то єв­ре­їв до вій­ни пра­гну­ли вла­шту­ва­ти­ся на більш при­бу­тко­ві і хо­ро­ші слу­жбо­ві мі­сця (ні­би ро­сі­я­ни або бі­ло­ру­си не пра­гну­ли то­го ж са­мо­го! — Б. С.), вста­но­ви­ли кру­го­ву по­ру­ку між со­бою, ча­сто до­зво­ля­ли не­та­ктов­не став­ле­н­ня до ро­сій­ським, за­ля­ку­ю­чи при­тя­гне­н­ням до від­по­від­аль­но­сті за що­най­мен­ший ви­ступ про­ти єв­ре­їв. «І ось те­пер єв­реї теж че­ка­ють до­по­мо­ги від ро­сій­ських Іва­нів, а са­мі ні­чо­го не ро­блять», — ка­за­ли во­ни».

І це за­га­лом не­га­тив­не став­ле­н­ня до єв­ре­їв, на­віть про­ра­дян­ським чи­ном на­ла­што­ва­ної ча­сти­ни на­се­ле­н­ня оку­по­ва­них те­ри­то­рій ціл­ком по­ді­ля­ло ко­ман­ду­ва­н­ня якщо не біль­шо­сті, то ду­же ба­га­тьох ра­дян­ських пар­ти­зан­ських за­го­нів. Ав ла­вах пар­ти­зан ін­ко­ли ви­яв­ля­ли­ся і ті, хто вже встиг ра­ні­ше взя­ти участь у на­цист­сько­му « оста­то­чно­му рі­шен­ні » . Ось тіль­ки один при­клад. 1 жов­тня 1942 ро­ку ко­мі­сар пар­ти­зан­ської бри­га­ди Є. А. Ко­злов на­пра­вив на­чаль­ни­ко­ві Цен­траль­но­го шта­бу пар­ти­зан­сько­го ру­ху П.К. По­но­ма­рен­ку до­нос на сво­го ком­бри­га пол­ков­ни­ка Мар­чен­ка: «Астрей­ко (ко­ман­дир одно­го із за­го­нів у бри­га­ді. — Б. С.), по­мі­чник на­чаль­ни­ка по­лі­ції в Тру­дах ( взим­ку) за до­сто­вір­ни­ми дже­ре­ла­ми роз­стрі­лю­вав єв­ре­їв (під­твер­дже­но т. Ла­пен­ком, ко­мі­сар бри­га­ди, ка­пі­тан Ме­ще­ря­ков — ко­ман­дир за­го­ну на­шої бри­га­ди, які взим­ку жи­ли ви­клю­чно під­піль­но і до кін­ця за­ли­ши­ли­ся від­да­ни­ми сво­їй Ба­тьків­щи­ні), про­те має ве­ли­че­зний ав­то­ри­тет у Мар­чен­ка. Це ви­дно з то­го, що Мар­чен­ко дві­чі при­зна­чав Астрей­ка ко­ман­ди­ром пар­ти­зан­ських бри­гад, Стан­ке­ви­ча і сво­єї, коли сам Мар­чен­ко пі­шов на по­са­ду ко­ман­ду­ва­ча По­ло­цькою зо­ною. Зав­дя­ки втру­чан­ню в цю спра­ву об­ко­му (Ві­теб­сько­го) і шта­бу, Астрей­ко до ко­ман­ду­ва­н­ня бри­га­дою бу­ло не допу­ще­но. Сло­во «роз­стріл» гли­бо­ко уко­рі­ни­ло­ся в сві­до­мо­сті біль­шо­сті бій­ців бри­га­ди. Впро­ва­дже­но йо­го Мар­чен­ком і Астрей­ком».

Мо­жли­во, ли­сту Ко­зло­ва і да­ли б хо­ду, але 6 жов­тня 1942 ро­ку він ра­зом з Ла­пен­ком і де­кіль­ко­ма ін­ши­ми пар­ти­зан­ськи­ми ке­рів­ни­ка­ми за­ги­нув у авіа­цій­ній ка­та­стро­фі. Мар­чен­ко, що зна­хо­див­ся в то­му ж лі­та­ку, ди­вом уці­лів, від­був­шись пе­ре­ло­ма­ми ніг. Не­без­пе­чні свід­ки, які мо­гли ви­кри­ти йо­го і Астрей­ка в без­під­став­них роз­стрі­лах і слу­жбі на нім­ців, за­ги­ну­ли, і до­но­су, який пе­ред від­льо­том Ко­злов встиг вру­чи­ти По­но­ма­рен­ку, так і не бу­ло да­но хо­ду. Астрей­ко і Мар­чен­ко бла­го­по­лу­чно до­во­ю­ва­ли до кін­ця вій­ни.

Аще в Осо­бли­вих від­ді­лах пар­ти­зан­ських за­го­нів бу­ла ма­ні­а­каль­на те­о­рія про те, що ге­ста­по за­си­лає під ви­гля­дом сво­їх аген­тів­про­во­ка­то­рів... єв­ре­їв, оскіль­ки на єв­рея пар­ти­за­ни вже то­чно ні­ко­ли не по­ду­ма­ють, що він ні­ме­цький шпи­гун. І по­ді­бну те­о­рію актив­но вті­лю­ва­ли в жи­т­тя пра­кти­чно в усіх ре­гіо­нах, де ді­я­ли ра­дян­ські пар­ти­за­ни. 15 сі­чня 1943 ро­ку на­чаль­ник від­ді­ле­н­ня про­па­ган­ди по­лі­твід­ді­лу Об’єд­на­них бри­гад пів­ден­но-за­хі­дних ра­йо­нів Ор­лов­ської обла­сті, де існу­ва­ла своя пар­ти­зан­ська ре­спу­блі­ка, Іван Гу­то­ров пи­сав до шта­бу пар­ти­зан­сько­го ру­ху: «Пра­ців­ни­ки НКВС... аб­со­лю­тно не вмі­ють, з огля­ду на мо­ло­дість і від­су­тність до­сві­ду, пра­цю­ва­ти з по­двій­ни­ми шпи­гу­на­ми і за­зви­чай ду­же по­спі­шно їх роз­стрі­лю­ють, як, на­при­клад, єв­рей­ських дів­чат Іру і Єву Чер­няк, оста­н­ня ні­би то на­віть за­кін­чи­ла шко­лу ге­ста­по в Брян­ську».

Тут Гу­то­ров від­вер­то по­ми­ляв­ся. Жо­дни­ми ні­ме­цьки­ми аген­та­ми бі­дні єв­рей­ки не бу­ли і бу­ти не мо­гли. Мо­жли­во, се­страм уда­ло­ся при­хо­ва­ти своє єв­рей­ство, і во­ни по­го­ди­ли­ся ста­ти ні­ме­цьки­ми аген­та­ми ли­ше по­тім, аби по­тра­пи­ти до пар­ти­зан­сько­го за­го­ну. Але то­ді во­ни на­пев­но б роз­по­ві­ли про свої кон­та­кти з про­тив­ни­ком ко­ман­ду­ван­ню за­го­ну. Нім­ці не ста­ли б вер­бу­ва­ти до се­бе як аген­тів се­стер Чер­няк, як­би зна­ли, що во­ни — єв­рей­ки. До єв­ре­їв у нім­ців жо­дної до­ві­ри не бу­ло. Го­лов­не ж, не мо­жна ро­би­ти сво­їм шпи­гу­ном лю­ди­ну, для якої по­вер­не­н­ня до сво­їх го­спо­да­рів че­рез лі­нію фрон­ту є на­ба­га­то біль­шою не­без­пе­кою, ніж пе­ре­бу­ва­н­ня на те­ри­то­рії про­тив­ни­ка. Для єв­ре­їв най­стра­шні­шим бу­ло по­вер­ну­ти­ся на те­ри­то­рію, кон­тро­льо­ва­ну нім­ця­ми. Швид­ше за все, се­стри ні­чи­ї­ми аген­та­ми не бу­ли, а про­сто ста­ли жер­твою про­во­ка­ції осо­бі­стів, що ви­рі­ши­ли зло­ви­ти па­ро­чку ні­ме­цьких шпи­гу­нів. Та й іс- то­рію про не­і­сну­ю­чу «шко­лу ге­ста­по» при­ду­ма­ли пра­ців­ни­ки НКВС. Че­кі­сти не зби­ра­ли­ся ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти в ро­лі «по­двій­них аген­тів» при­ду­ма­них ни­ми ж «шпи­гу­но­кєв­ре­йок» і по­ква­пи­ли­ся їх роз­стрі­ля­ти, аби во­ни не всти­гли від­ре­кти­ся від ви­би­тих з них ви­знань.

10 сер­пня 1943 ро­ку ко­ман­дир Оси­по­ви­цько­го пар­ти­зан­сько­го об’єд­на­н­ня Ко­ро­льов до­по­від­ав Мо­скві: «Остан­нім ча­сом ге­ста­по ви­ко­ри­сто­вує єв­ре­їв з ме­тою шпи­гун­ства. Так, при Мін­сько­му і Бо­ри­сів­сько­му ге­ста­по бу­ли від­кри­ті 9-мі­ся­чні кур­си для єв­ре­їв. Шпи­гу­нів роз­си­ла­ли по квар­ти­рах у мі­сті і за­си­ла­ли в пар­ти­зан­ські за­го­ни, остан­ніх за­без­пе­чу­ва­ли отруй­ни­ми ре­чо­ви­на­ми для зни­ще­н­ня пар­ти- зан і ко­ман­ди­рів. У Мін­ській зо­ні бу­ло ви­кри­то ці­лу низ­ку та­ких шпи­гу­нів».

Осо­бі­сти в ко­жно­му єв­ре­є­ві­пе­ре­біж­чи­ку ба­чи­ли ні­ме­цько­го шпи­гу­на. Ая­кщо це був поль­ський єв­рей, та ще що зу­мів при­хо­ва­ти своє єв­рей­ство і вла­шту­ва­ти­ся на ро­бо­ту у нім­ців, йо­го по­ло­же­н­ня ста­ва­ло май­же без­на­дій­ним. 18 бе­ре­зня 1943 ро­ку до пар­ти­зан­ської бри­га­ди Оле­ксія До­ну­ка­ло­ва, що ді­я­ла в ра­йо­ні Мін­ська, пе­ре­йшов Ген­ріх Ма­кси­мі­лі­а­но­вич Ча­плин­ський, 1890 ро­ку на­ро­дже­н­ня. Поль­ський єв­рей, він був про­фе­со­ром Кра­ків­ської та Львів­ської кон­сер­ва­то­рій. Ча­плин­ський ба­га­то га­стро­лю­вав по сві­ту, жив у Лон­до­ні, Парижі, Ан­твер­пе­ні, від­ві­ду­вав Бра­зи­лію, Ка­на­ду і США. У 1940 ро­ці НКВС за­а­ре­шту­ва­ло йо­го «за не­ле­галь­ний пе­ре­хід кор­до­ну в ра­йо­ні Мал­кі­на». Ча­плин­ський 7 мі­ся­ців про­вів у в’язни­ці мі­ста Бі­ло­сто­ка. З по­ча­тком ра­дян­сько-ні­ме­цької вій­ни під час бом­бар­ду­ва­н­ня втік з ко­ло­ни ева­ку­йо­ва­них ув’язне­них. Сам він на до­пи­ті в пар­ти­зан­сько­му за­го­ні ствер­джу­вав, що в ра­йо­ні Чер­вень був від­пу­ще­ний кон­во­єм. На­да­лі Ча­плин­ський слу­жив пе­ре­кла­да­чем у ні­ме­цьких авіа­цій­них ча­сти­нах і шта­бах, оскіль­ки віль­но во­ло­дів поль­ською, ро­сій­ською, ні­ме­цькою, ан­глій­ською, фран­цузь­кою, іспан­ською і че­ською мо­ва­ми. По­но­ма­рен­ко і нар­ком держ­без­пе­ки Бі­ло­ру­сії Лав­рен­тій Хо­мич Ца­на­ва 15 трав­ня 1943 ро­ку по­ві­до­ми­ли Ста­лі­ну основ­ні ета­пи біо­гра­фії про­фе­со­ра кон­сер­ва­то­рії і зро­би­ли нев­ті­шний для ньо­го ви­сно­вок: «По­пе­ре­дній до­пит Ча­плин­сько­го дає всі під­ста­ви вва­жа­ти, що він є аген­том ні­ме­цької роз­від­ки, спе­ці­аль­но пі­ді­сла­ним у пар­ти­зан­ський за­гін До­ну­ка­ло­ва для про­ни­кне­н­ня в ра­дян­ський тил. При­чо­му є під­ста­ви вва­жа­ти, що він є ста­рим аген­том ні­ме­цької роз­від­ки, який пра­цю­вав у низ­ці кра­їн за її зав­да­н­ням. Ча­плин­сько­го пе­ре­да­но до Го­лов­но­го Управ­лі­н­ня «Смерш» т. Аба­ку­мо­ву». До цьо­го По­но­ма­рен­ко ствер­джу­вав та­кож, без жо­дних до­ка­зів, що Ча­плин­ський «нім­ця­ми ви­ко­ри­сто­ву­вав­ся як пе­ре­кла­дач у сер­йо­зних спра­вах». Але лю­фтваф­фе жо­дних по­лі­цей­ських фун­кцій не ви­ко­ну­ва­ли, і на­вряд чи Ген­ріх Ма­кси­мі­лі­а­но­вич за­ймав­ся чим-не­будь ін­шим, окрім пе­ре­го­во­рів з мі­сце­ви­ми вла­стя­ми що­до роз­квар­ти­ру­ва­н­ня і по­ста­ча­н­ня в авіа­цій­ні ча­сти­ни.

Ще одним шпи­гу­ном ви­явив­ся бо­єць 46-го укра­їн­сько­го по­лі­цей­сько­го ба­таль­йо­ну Ми­хай­ло Йо­си­фо­вич Брей­тман, який у ба­таль­йо­ні слу­жив як укра­ї­нець Пе­трен­ко, і який у бе­ре­зні 1943 ро­ку ра­зом з ін­ши­ми бій­ця­ми ба­таль­йо­ну пе­ре­йшов на бік пар­ти­зан­ської бри­га­ди « дядь­ка Ва­си­ля » , в Ло­гой­сько­му ра­йо­ні Мін­ської обла­сті. Пар­ти­за­нам-че­кі­стам до­ве­ло­ся при­ду­ма­ти, що, бу­ду­чи ви­кри­тим під час ме­до­гля­ду як єв­рей, Брей­тма­на під за­гро­зою роз­стрі­лу бу­ло за­вер­бо­ва­но як аген­та ко­ман­ди­ром ба­таль­йо­ну. По­тім йо­го ні­би то бу­ло на­прав­ле­но до кон­цта­бо­ру для єв­ре­їв у мі­сте­чку Ма­лий Тро­стя­нець під ви­гля­дом ро­бі­тни­ка, але фа­кти­чно був кур­сан­том спе­ці­аль­ної «шко­ли ге­ста­по » для аген­тів- єв­ре­їв. Ми­хай­ло Йо­си­фо­вич де­таль­но роз­по­вів (або під­пи­сав те, що йо­му про­ди­кту­ва­ли слід­чі) про чи­сель­ні отруй­ні ре­чо­ви­ни, які йо­му де­мон­стру­ва­ли ін­стру­кто­ри-нім­ці, зга­дав, зокре­ма, якусь ро­же­ву отруй­ну рі­ди­ну, але бі­да: при аре­шті у Брей­тма­на не ви­яви­ли жо­дної отру­ти, ви­бу­хів­ки або ін­ших зна­рядь « ди­вер­сій­но- те­ро­ри­сти­чної ді­яль­но­сті » . Що не пе­ре­шко­ди­ло йо­го бла­го­по­лу­чно роз­стрі­ля­ти.

Та­ких при­кла­дів мо­жна на­ве­сти без­ліч. Так, Ста­лін у той час аж ні­як не зби­рав­ся ви­ни­щу­ва­ти біль­шість єв­ре­їв, і ні­чо­го по­ді­бно­го Го­ло­ко­сту з йо­го бо­ку то­ді не про­во­ди­ло­ся. Але ра­дян­ське ко­ман­ду­ва­н­ня в біль­шо­сті ви­пад­ків по­бла­жли­во ста­ви­ло­ся до зни­ще­н­ня єв­ре­їв пар­ти­за­на­ми, за­до­воль­ня­ю­чись фан­та­сти­чною вер­сі­єю про те, що во­ни є аген­та­ми ге­ста­по. Бу­ли, зви­чай­но, ви­клю­че­н­ня, як у ви­пад­ку з пол­ков­ни­ком Ор­лов­ським, але во­ни швид­ше під­твер­джу­ва­ли пра­ви­ло. Ду­маю, що Ро­сії, як пра­во­на­сту­пни­ці СРСР, теж тре­ба по­ка­я­ти­ся за роль її ме­шкан­ців у зни­щен­ні єв­ре­їв, а не ли­ше за­кли­ка­ти до цьо­го ін­ші пост­ра­дян­ські кра­ї­ни. Адже в айн­за­тц­гру­пах слу­жи­ли не ли­ше бі­ло­ру­си, укра­їн­ці та ла­ти­ші, але й ро­сі­я­ни з те­ри­то­рії РРФСР. Так са­мо слу­жи­ли во­ни в пар­ти­зан­ських за­го­нах, що вби­ва­ли єв­ре­їв як «ні­ме­цьких шпи­гу­нів».

Ве­ду­чий сто­рін­ки «Iсто­рія та «Я» — Iгор СЮНДЮКОВ. Те­ле­фон: 303-96-13. Адре­са еле­ктрон­ної по­шти (e-mail): master@day.kiev.ua

ФОТО З САЙТА WIKIMEDIA.ORG

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.