«Дра­го­ма­нів­ські сту­дії» – май­дан­чик для укра­ї­ні­стів у Бол­га­рії

Пред­став­ле­н­ня кни­ги «Се­стра, моя, Со­фія...» ста­ло одні­єю з клю­чо­вих по­дій кон­фе­рен­ції

Den (Ukrainian) - - Суспільство - Ва­силь ЖУКІВСЬКИЙ, Со­фія

Убол­гар­ській сто­ли­ці від­бу­ла­ся чер­го­ва, уже ХI за ра­хун­ком, Мі­жна­ро­дна на­у­ко­ва кон­фе­рен­ція « Дра­го­ма­нів­ські сту­дії » . Во­на зі­бра­ла з пів­со­тні укра­ї­ні­стів як із Бол­га­рії, так і з Укра­ї­ни. Ор­га­ні­за­то­ра­ми ви­сту­пи­ли Со­фій­ський уні­вер­си­тет «Св. Кли­мент Охрид­ський » , фун­да­ція «Ма­ти Укра­ї­на», Укра­їн­ська не­діль­на шко­ла та По­соль­ство Укра­ї­ни.

А по­чи­на­ло­ся усе 11 ро­ків то­му. Ідею під­хо­пи­ла Ан­то­ні­на Які­мо­ва — ки­ян­ка, ви­пу­скник Ки­їв­сько­го дер­жав­но­го уні­вер­си­те­ту ім. Та­ра­са Шев­чен­ка, яка не­за­дов­го до то­го пе­ре­бра­ла­ся у Со­фію до чо­ло­ві­ка-бол­га­ри­на. То­ді па­ні Ан­то­ні­на за під­трим­ки на­шо­го по­соль­ства за­сну­ва­ла й Укра­їн­ську не­діль­ну шко­лу, яка пра­цює до­сі. То­му сту­дії, як фо­рум укра­ї­ні­стів, ста­ли про­дов­же­н­ням ді­яль­но­сті енер­гій­ної укра­їн­ки, яка, до ре­чі, та­кож має на­у­ко­ві ам­бі­ції. Як на­зва­ти цей фо­рум, дов­го не до­ве­ло­ся ду­ма­ти. Дра­го­ма­нів­ський. По- пер­ше, шість остан­ніх ро­ків сво­го жи­т­тя (1889—1895) Ми­хай­ло Дра­го­ма­нов про­вів у Бол­га­рії, тут він і по­хо­ва­ний на цен­траль­но­му цвин­та­рі. По-дру­ге, укра­їн­сько­го вче­но­го з єв­ро­пей­ським ім’ям за­про­си­ли до Со­фії ви­кла­да­ти у щой­но за­сно­ва­ній Ви­щій шко­лі ( за­раз це Со­фій­ський уні­вер­си­тет «Св. Кли­мент Охрид­ський») но­ві­тню істо­рію. На­віть про­по­ну­ва­ли ста­ти її ре­кто­ром, про­те укра­ї­нець від­мо­вив­ся, мов­ляв, бол­гар­ським ву­зом має ке­ру­ва­ти бол­га­рин. По-тре­тє, як пи­са­ли то­го­ча­сні га­зе­ти, нав­ко­ло Дра­го­ма­но­ва згур­ту­ва­ла­ся мо­лодь, «спра­гла до знань» — май­бу­тня на­у­ко­ва елі­та Бол­га­рії. По-че­твер­те, до ці­єї елі­ти тре­ба за­ра­ху­ва­ти Іва­на Ши­шма­но­ва — пер­шо­го бол­гар­сько­го укра­ї­ні­ста, зя­тя Дра­го­ма­но­ва.

Про­те, по­вер­не­мо­ся в сьо­го­де­н­ня. Дра­го­ма­нів­ські сту­дії — це май­дан­чик для чо­го?

— Це мі­сце для зі­бра­н­ня за­ці­кав­ле­них вче­них, до­слі­дни­ків укра­їн­ської те­ми, для обмі­ну ду­мок, — ка­же Ан­то­ні­на ЯКІ­МО­ВА. — Цьо­го ро­ку ма­є­мо ці­ка­вих до­по­від­а­чів із Бол­га­рії, Укра­ї­ни — Львів­сько­го на­ціо­наль­но­го уні­вер­си­те­ту ім. Іва­на Фран­ка, з уні­вер­си­те­ту в Ан­ка­рі. Тут пред­став­ле­на й Бол­гар­ська ака­де­мія на­ук. Ці­ка­во го­во­ри­ла до­ктор Рай­на Кам­бе­ро­ва — ви­кла­дач від­ді­ле­н­ня укра­ї­ні­сти­ки Со­фій­сько­го уні­вер­си­те­ту «Св. Кли­мен­та Охрид­сько­го».

Одні­єю з клю­чо­вих по­дій кон­фе­рен­ції ста­ла пре­зен­та­ція кни­ги « Се­стра, моя, Со­фія... » , яку ви­да­ла га­зе­та « День » . Ви­да­н­ня ви­кли­ка­ло зна­чний ін­те­рес на­у­ков­ців та сту­ден­тів, оскіль­ки те­за про те, що Укра­ї­на та Бол­га­рія ма­ють ди­ви­ти­ся одна на одну, є го­стро­акт уаль­ною для бол­гар­сько­го су­спіль­ства в умо­вах про­дов­же­н­ня ін­фор­ма­цій­ної та еко­но­мі­чної екс­пан­сії з бо­ку Ро­сії. Гар­ним май­дан­чи­ком для подаль­шо­го пе­ре­о­сми­сле­н­ня укра­їн­сько-бол­гар­ських вза­є­мин у Бол­га­рії та звіль­не­н­ня від на­са­дже­них ко­му­ні­сти­чною іде­о­ло­гі­єю сте­ре­о­ти­пів мо­же і має ста­ти са­ме на­дба­н­ня кон­фе­рен­ції « Дра­го­ма­нів­ські сту­дії».

ВРА­ЖЕ­Н­НЯ «МІЙ ВИ­СНО­ВОК: КНИЖКА «СЕ­СТРА МОЯ, СО­ФІЯ...» — ОБОВ’ЯЗ­КО­ВА ДЛЯ ПРОЧИТАННЯ» Ан­на ТЕРТИЧНА, ра­дник По­соль­ства Укра­ї­ни в Бол­га­рії:

— Пре­зен­та­цію книж­ки « Се­стра моя, Со­фія... » під час кон­фе­рен­ції « Дра­го­ма­нів­ські сту­дії » ми роз­гля­да­є­мо як пе­ред- анонс пов­но­цін­но­го пред­став­ле­н­ня ви­да­н­ня в Бол­га­рії для бол­гар­сько­го чи­та­ча. Кни­га з’ яви­ла­ся в рік, ко­ли ми від­зна­ча­є­мо 25- ту рі­чни­цю від­нов­ле­н­ня укра­їн­сько- бол­гар­ських ди­пло­ма­ти­чних від­но­син, і є своє­рі­дною пре­ам­бу­лою до від­зна­че­н­ня на­сту­пної ви­зна­чної да­ти: 100- річ­чя вста­нов­ле­н­ня ди­пло­ма­ти­чних від­но­син між Укра­ї­ною і Бол­га­рі­єю (у 1918 ро­ці).

Увесь ав­тор­ський і ре­да­ктор­ський ко­ле­ктив зро­би­ли не­ймо­вір­но ва­жли­ву спра­ву. За­клик до Укра­ї­ни і Бол­га­рії ди­ви­ти­ся одна на одну без ози­ра­н­ня на Мо­скву, як і ін­ший лей­тмо­тив — роз­ши­ре­н­ня про­сто­ру му­дро­сті, є ви­мо­гою на­шо­го бу­рем­но­го ча­су, ко­ли че­рез брак знань спо­сте­рі­га­є­мо ре­ванш по­пу­лі­зму і при­зем­ле­но­сті ми­сле­н­ня. Як де­мон­струє при­клад су­ча­сної Єв­ро­пи, ли­ше 20—25 ро­ків про­га­лин в осві­тньо­му про­це­сі до­ста­тньо для то­го, щоб з’ яви­ло­ся но­ве по­ко­лі­н­ня, що вже не усві­дом­лює осно­во­по­ло­жних цін­но­стей, за які бо­ро­ли­ся їхні ба­тьки і ді­ди. Це сто­су­є­ться й Бол­га­рії, в якій до­сі го­ло­сно лу­на­ють го­ло­си за­ко­ха­них у Ро­сію сим­па­ти­ків, і при цьо­му су­спіль­ство май­же не обі­зна­не із зло­чи­на­ми ко­му­ні­сти­чно­го ре­жи­му про­ти бол­гар­сько­го на­ро­ду, бол­гар­ських па­трі­о­тів — «ро­до­люб­ців».

Ви­хо­ва­н­ня мо­ло­ді, під­ви­ще­н­ня яко­сті осві­ти, за­охо­че­н­ня до са­мо­ро­з­ви­тку — це те, чо­го вчив про­фе­сор М. Дра­го­ма­нов, це те, що спо­від­ує твор­чий ко­ле­ктив ре­да­кції га­зе­ти «День», і це є та­кож ме­тою кон­фе­рен­ції « Дра­го­ма­нів­ські сту­дії» у Со­фії, яка єд­нає укра­їн­ських і бол­гар­ських вче­них у спіль­них ком­па­ра­тив­них до­слі­дже­н­нях. Анонс но­вин­ки ви­кли­кав жва­вий ін­те­рес уча­сни­ків кон­фе­рен­ції, пе­ред­усім ви­кла­да­чів і сту­ден­тів від­ді­ле­н­ня укра­ї­ні­сти­ки. На­ші дру­зі в Бол­га­рії під­твер­джу­ють по­тре­бу у пе­ре­кла­ді кни­ги « Се­стра моя, Со­фія...» бол­гар­ською мо­вою за­для охо­пле­н­ня ма­кси­маль­но біль­шої чи­та­цької ау­ди­то­рії.

Для По­соль­ства Укра­ї­ни бу­ло ве­ли­кою че­стю до­лу­чи­ти­ся до під­го­тов­ки ви­да­н­ня « Се­стра моя, Со­фія...». Спо­ді­ва­є­мо­ся на про­дов­же­н­ня на­шої спів­пра­ці з га­зе­тою «День». Від се­бе осо­би­сто хо­чу до­да­ти, що пласт ін­фор­ма­ції про істо­рію Укра­ї­ни й Бол­га­рії, спо­сіб йо­го по­да­н­ня че­рез кон­кре­тні фа­кти, оцін­ки на­у­ков­ців, ви­снов­ки екс­пер­тів, по­лі­то­ло­гів, по­лі­ти­ків су­ча­сно­сті, а та­кож гео­по­лі­ти­чний кон­текст — все це ро­бить кни­гу «Се­стра моя, Со­фія...» уні­каль­ним дже­ре­лом знань, що спо­ну­кає до са­мо­ро­з­ви­тку, ана­лі­зу, вла­сно­го по­шу­ку від­по­від­ей на за­пи­та­н­ня: « Як ді­я­ти да­лі? В яко­му на­прям­ку ру­ха­ти­ся?». Мій ви­сно­вок: книжка — обов’яз­ко­ва для прочитання.

Най­кра­щим ком­плі­мен­том ав­тор­сько­му і ре­да­ктор­сько­му ко­ле­кти­ву мо­же бу­ти те, що з огля­ду на не­зна­чну кіль­кість при­мір­ни­ків « Се­стра моя... » , у Со­фії вже ви­ши­ку­ва­лась чер­га охо­чих її про­чи­та­ти. В наш час то­таль­ної де­валь­ва­ції цін­но­сті кни­ги цей факт кра­сно­мов­но свід­чить про зво­ро­тне...

«МІЖДИСЦИПЛІНАРНОГО ПРО­Е­КТУ ТА­КО­ГО РІВ­НЯ І ЯКО­СТІ ДО­СІ НЕ БУ­ЛО» Рай­на КАМ­БЕ­РО­ВА, до­цент ка­фе­дри слов’ян­сько­го мо­во­знав­ства Со­фій­сько­го уні­вер­си­те­ту ім. Св. Кли­мен­та Охрид­сько­го:

— Пер­ша пре­зен­та­ція книж­ки «Се­стра, моя, Со­фія...» від­бу­ла­ся під час XI Між­на­ро­дної кон­фе­рен­ції Дра­го­ма­нів­ських сту­дій 14 жов­тня 2016 ро­ку в Со­фій­сько­му уні­вер­си­те­ті іме­ні Свя­то­го Кли­мен­та Охрид­сько­го. Па­ні Ан­на Тертична, ра­дник По­сла Укра­ї­ни в Бол­га­рії, пред­ста­ви­ла уча­сни­кам кон­фе­рен­ції книж­ку. Во­на під­кре­сли­ла сим­во­лі­чність то­го, що пре­зен­та­ція від­бу­ва­є­ться якраз під час кон­фе­рен­ції, при­свя­че­ної Ми­хай­лу Дра­го­ма­но­ву — одно­му з пер­ших про­фе­со­рів Со­фій­сько­го уні­вер­си­те­ту, ко­трий встиг ство­ри­ти ці­лу на­у­ко­ву шко­лу. Укра­їн­ський вче­ний під­го­ту­вав мі­сце­ву ін­те­ле­кту­аль­ну пу­блі­ку так, що са­ме Бол­га­рія пер­шою ви­зна­ла УНР. Зго­дом йо­го зять, Іван Ши­шма­нов, став пер­шим по­слом Бол­га­рії при уря­ді УНР.

Мо­же­мо на­зва­ти по­яву книж­ки «Се­стра, моя, Со­фія...» зна­чною по­ді­єю, бо це дій­сно гли­бо­ка па­но­ра­ма істо­рії, куль­ту­ри, лі­те­ра­ту­ри Бол­га­рії. Міждисциплінарного про­е­кту та­ко­го рів­ня і яко­сті до­сі не бу­ло. Між бол­га­ра­ми й укра­їн­ця­ми зав­жди сто­я­ли ра­дян­ські сте­ре­о­ти­пи. Укра­їн­ці пам’ ята­ють ви­сло­ви «Ку­ри­ца — не пти­ца, а Бол­га­рия — не за­гра­ни­ца » або « ше­стнад­ца­тая ре­спу­бли­ка » . Зго­дом уяв­ле­н­ня про Бол­га­рію як про ко­ло­ні­аль­ну дер­жа­ву по­ча­ло змі­ню­ва­ти­ся, але пе­ре­ва­жно в на­у­ко­вих ко­лах. Цьо­го ро­ку про­ект го­лов­но­го ре­да­кто­ра га­зе­ти « День » Ла­ри­си Ів­ши­ної пред­ста­вив зов­сім ін­ше облич­чя Бол­га­рії — її ми­ну­ле, су­ча­сність, зв’яз­ки з Укра­ї­ною по­ста­ли без по­се­ре­дни­цтва ра­дян­ської істо­рі­о­гра­фії. Кни­га рі­шу­че від­ки­дає сте­ре­о­ти­пи про Бол­га­рію та її істо­рію, ство­ре­ні за ра­дян­ських ча­сів.

Зміст і ва­го­мість книж­ки без­пе­ре­чні. До її скла­ду уві­йшли текс­ти ві­до­мих укра­їн­ських пу­блі­ци­стів, пи­сьмен­ни­ків, на­у­ков­ців, до­слі­дни­ків — це іме­на, яки­ми мо­же пи­ша­ти­ся укра­їн­ська на­у­ка. Се­ред них: Пе­тро Кра­люк, про­ре­ктор Острозь­кої ака­де­мії; Во­ло­ди­мир Пан­чен­ко, про­фе­сор Ки­є­во-Мо­ги­лян­ської ака­де­мії; Окса­на Па­хльов­ська, про­фе­сор Рим­сько­го уні­вер­си­те­ту «Ла Сап’єн­ца»; Оле­на Чмир, ди­ре­ктор Цен­тру бол­гар­ської мо­ви Ки­їв­сько­го на­ціо­наль­но­го уні­вер­си­те­ту ім. Т. Г. Шев­чен­ка та ін­ші.

Укра­їн­ці та бол­га­ри, хо­ча й сусіди, ма­ю­чи спіль­ну мор­ську ме­жу, ще зна­ють ду­же ма­ло один про одно­го. Мо­же­мо тіль­ки при­ві­та­ти та­кий про­ект, як «Се­стра моя, Со­фія...» і по­ба­жа­ти нам, бол­га­рам, щоб і в нас з’явив­ся ана­ло­гі­чний про Укра­ї­ну.

«ТРИМАЮЧИ В РУКАХ КНИЖ­КУ «СЕ­СТРА МОЯ, СО­ФІЯ...», ЗРО­ЗУМІ­ЛА, ЩО МОЯ ПОДОРОЖ ДО БОЛ­ГА­РІЇ ЛИ­ШЕ РОЗ­ПО­ЧИ­НА­Є­ТЬСЯ» Оль­га СОРОКА, ле­ктор укра­їн­ської мо­ви Со­фій­сько­го уні­вер­си­те­ту ім. Св. Кли­мен­та Охрид­сько­го:

— «Я ду­же хо­чу від­ві­да­ти сто­ли­цю Бол­га­рії Со­фію, хо­чу по­ба­чи­ти ви­зна­чні мі­сця цьо­го слав­но­го мі­ста...», — рів­но 20 ро­ків то­му на пер­шо­му в жит­ті іспи­ті з бол­гар­ської мо­ви я ви­тя­гну­ла бі­лет із те­мою «Со­фія». Оче­ви­дно, сло­ва мої бу­ли щи­рі, бо в сту­дент­ські ро­ки їзди­ла ту­ди кіль­ка ра­зів. Ко­жно­го ра­зу Со­фія при­йма­ла ра­до, що­ра­зу від­кри­ва­ла но­ві та­єм­ни­ці — то ма­лень­кі цер­кви, схо­ва­ні між тов­сти­ми му­ра­ми ста­рих бу­дин­ків, то свя­ти­ні кіль­кох ре­лі­гій, що зу­стрі­лись по­ряд на одній ву­ли­ці, то ці­ка­ві скуль­птур­ні ви­рі­ше­н­ня на май­же усіх цен­траль­них спо­ру­дах, лі­пле­ні ру­ка­ми укра­їн­сько­го скуль­пто­ра, учня Огю­ста Ро­де­на — Ми­хай­ла Па­ра­щу­ка. Со­фія ко­жно­го ра­зу ін­ша, два ра­зи одна­ко­вою її не по­ба­чиш. Та­ка й Бол­га­рія — ці­ка­ва, рі­зно­ма­ні­тна, не­по­втор­на, та­ка да­ле­ка і во­дно­час та­ка близь­ка.

Не­що­дав­но за­кра­ла­ся до ме­не та­ка дум­ка, що знаю про Бол­га­рію і про Со­фію, у якій жи­ву вже сім ро­ків, ду­же ба­га­то — май­же все. Але на­сту­пно­го дня, тримаючи в руках книж­ку «Се­стра моя, Со­фія...», зро­зумі­ла, що моя подорож у Бол­га­рію про­дов­жу­є­ться, ба на­віть біль­ше то­го — во­на ли­ше роз­по­чи­на­є­ться. Із за­хо­пле­н­ням гор­таю сто­рін­ки, книжка на­про­чуд ці­ка­ва, змі­стов­на, ба­га­то­гран­на і ба­га­то­го­ло­са. У ній в одне пе­ре­плі­та­ю­ться істо­рії дер­жав, хро­ні­ки ці­лих епох, до­лі ду­же ві­до­мих по­ста­тей, кня­зів, пре­зи­ден­тів, по­слів та осо­би­сті істо­рії зви­чай­них лю­дей. У кни­зі зву­чать го­ло­си на­у­ков­ців, жур­на­лі­стів, пи­сьмен­ни­ків, ви­кла­да­чів, для яких укра­їн­сько-бол­гар­ський куль­тур­ний діа­лог є не ли­ше пра­цею, а й по­кли­ка­н­ням. Гли­бо­кий ана­ліз ду­же ва­жли­вих для істо­рії та сьо­го­де­н­ня тем спри­йма­є­ться лег­ко — зав­дя­ки осми­сле­но­сті по­зи­цій ав­то­рів та до­брій від­шлі­фо­ва­ній су­ча­сній укра­їн­ській мо­ві. Книж­ку чи­та­ти лег­ко й ці­ка­во, а це за­по­ру­ка то­го, що во­на ду­же швид­ко зна­йде сво­го чи­та­ча і в Укра­ї­ні, і в Бол­га­рії. Ота­ка во­на — «Се­стра моя, Со­фія...»...

ФОТО НА­ДА­НО АВ­ТО­РОМ

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.