«Пе­ред спо­ку­са­ми не­об­хі­дно всто­я­ти»

Про ви­кли­ки, з яки­ми зі­ткнув­ся най­мо­лод­ший сіль­ський го­ло­вав Укра­ї­ні за­рік на­по­са ді

Den (Ukrainian) - - Подробиці - Дми­тро ПЛАХТА, Львів — Да­ви­дів — Львів

Ві­та­лій Дя­ків — най­мо­лод­ший сіль­ський го­ло­ва в Укра­ї­ні. «День» про­дов­жує сте­жи­ти за шля­хом цьо­го 22-рі­чно­го сту­ден­та-по­лі­то­ло­га, який ось уже май­же рік, як не­се від­по­від­аль­ність за своє рі­дне се­ло Да­ви­дів (пер­ше ін­терв’юв «Дні», № 36 за 1 бе­ре­зня 2016 р.). Зі Льво­ва сю­ди їха­ти не­да­ле­ко — всьо­го 15 кі­ло­ме­трів. «Будь­те ла­ска­ві під­ка­за­ти, як прой­ти до мі­сце­вої сіль­ської ра­ди?» — за­пи­тую у двох жі­но­чок, які щось жва­во обго­во­рю­ють по до­ро­зі на ро­бо­ту. За­о­дно хо­ро­ша на­го­да по­ці­ка­ви­ти­ся, якої во­ни дум­ки про но­во­го сіль­сько­го го­ло­ву. «Зна­чно кра­щий за по­пе­ре­дни­ка, який уже за­си­дів­ся — 9 ро­ків ке­ру­вав се­лом. А мо­ло­ді тре­ба до­ві­ря­ти», — ледь не в уні­сон від­по­від­а­ють па­нян­ки.

До за­пла­но­ва­но­го при­йо­му в сіль­сько­го го­ло­ви ще го­ди­на, то­му є вдо­сталь ча­су, аби по­зна­йо­ми­ти­ся кра­ще з Да­ви­до­вом і мі­сце­ви­ми на­стро­я­ми. «Не­хай мо­лодь спро­бує щось змі­ни­ти! Май­дан три­мав­ся на мо­ло­дих, то­му за­раз їм тре­ба да­ти мо­жли­вість за­вер­ши­ти по­ча­те», — із ци­ми сло­ва­ми пе­ре­гу­ку­ю­ться дум­ки чи не усіх да­ви­дів­ців мо­лод­шо­го та се­ре­дньо­го ві­ку. На­то­мість 78-рі­чна баб­ця, яка не­спі­шно пря­мує до по­лі­клі­ні­ки ін­шої дум­ки: «Ме­ні все одно. Але, зна­є­те, рі­зне про ньо­го го­во­рять: і до­бре, і не ду­же. Ось під час остан­ньо­го зі­бра­н­ня йо­го силь­но гань­бив наш дав­ній по­мі­чник Ду­бне­вич. Зна­є­те та­ко­го?» Йде­ться про одно­го з бра­тів Ду­бне­ви­чів — мі­сце­вих олі­гар­хів, на­ро­дних де­пу­та­тів від «Бло­ку Пе­тра По­ро­шен­ка».

«Ме­ні зда­є­ться, що го­ло­ва сіль­ра­ди по­ви­нен ма­ти 50-60 ро­ків. Із до­сві­дом бу­ти. А в 22 хі­ба він є?» — не ви­про­мі­нює за­хва­ту й ін­ша мі­сце­ва па­ні пен­сій­но­го ві­ку. Ство­рю­є­ться вра­же­н­ня, що ось він — еле­кто­раль­ний по­діл да­ви­дів­ців, який про­хо­дить чі­тко по ві­ко­вих ка­те­го­рі­ях. Однак це не зов­сім так. По до­ро­зі до сіль­ра­ди зу­стрі­ча­ю­двох стар­ших муж­чин, які но­вим го­ло­во­ю­за­до­во­ле­ні: «Ста­ра­є­ться він. До­ро­гу ро­бить, осві­тле­н­ня вста­нов­лює, ось не­дав­но Свя­то сир­ни­ка про­вів... Мо­ло­дим тре­ба не ли­ше до­ві­ря­ти, а й до­по­ма­га­ти. Ча­сти­на ме­шкан­ців це ро­зу­міє».

При­йом­ний день чи ні — по­бе­сі­ду­ва­ти з сіль­ським го­ло­во­ю­ба­жаю - чих зав­жди ви­ста­чає. «Ві­та­лій — спо­кій­ний, врів­но­ва­же­ний, му­дрий. Я йо­му ка­жу, що з ньо­го бу­дуть ве­ли­кі лю­ди, але все тре­ба по­сту­по­во. Не за­до­во­ле­ні ним ті, хто на йо­го мі­сце мі­тив. Ду­бне­ви­чі ж хо­ті­ли, щоб да­лі їх кан­ди­дат се­лом ке­ру­вав», — го­во­рить мі­сце­ва ба­бу­ся, че­ка­ю­чи в при­ймаль­ні сво­єї чер­ги.

Істо­рія Да­ви­до­ва і нав­ко­ли­шніх сіл Пу­сто­ми­тів­сько­го ра­йо­ну — ілю­стра­ція то­го, з яки­ми тру­дно­ща­ми зу­стрі­ча­ю­ться гро­ма­ди у про­це­сі де­цен­тра­лі­за­ції. Це був ви­клик не тіль­ки для мо­ло­до­го сіль­сько­го го­ло­ви, але й для всіх жи­те­лів се­ла. На ета­пі об’єд­на­н­ня те­ри­то­рі­аль­них гро­мад зна­хо­ди­ться чи­ма­ло за­ці­кав­ле­них сто­рін. Про до­ся­гне­н­ня, про­бле­ми та осо­бли­во­сті об’єд­на­н­ня те­ри­то­рі­аль­них гро­мад в ін­терв’юз Ві­та­лі­єм ДЯКІВИМ:

«ЗАПОРУКОЮ ЗМІН Є ВОЛЯ ГРО­МА­ДИ, В ЯКІЙ Я НЕ СУМНІВАВСЯ»

— Яким був цей рік на по­са­ді? — Ефе­ктив­ним. До­брим він був чи по­га­ним? По­ка­же під­би­т­тя під­сум­ків ви­ко­на­н­ня бю­дже­ту, ана­ліз ста­ти­сти­ки. Біль­шість із то­го, що пла­ну­ва­ло­ся, — зро­бле­но. Був та­кож ряд про­ко­лів, які по­ля­га­ли в то­му, що ви­рі­ше­н­ня де­яких пи­тань за­над­то за­тя­гну­ло­ся в ча­сі з рі­зних при­чин.

— Від ко­го бу­ло біль­ше під­трим­ки, а від ко­го — ти­ску?

— Із бо­ку жи­те­лів бу­ло біль­ше під­трим­ки. У нас зав­жди бу­ло спіль­не ба­че­н­ня. За­по­ру­ко­ю­змін є воля гро­ма­ди, в якій я не сумнівався. Ли­ше з під­трим­ко­ю­жи­те­лів мо­жна щось ре­аль­но ро­би­ти. На­то­мість із де­пу­тат­ським кор­пу­сом сіль­ської ра­ди бу­ли про­бле­ми, адже тут ба­га­то лю­дей ста­ро­го гар­ту. Бу­ває, що гро­ма­да — ро­зу­міє, а де­пу­та­ти — ні. Що­до ра­йон­но­го ке­рів­ни­цтва, то тут не­о­дно­зна­чне вра­же­н­ня: одні — під­три­му­ва­ли, ін­ші — на­ма­га­ли­ся всі­ля­ким чи­ном ти­сну­ти. На рів­ні де­пу­та­тів Вер­хов­ної Ра­ди бу­ли ті, хто ста­ра­ли­ся до­по­мог­ти — осо­бли­во в пи­тан­ні де­цен­тра­лі­за­ції. А бу­ли й ті, хто на­ма­гав­ся зро­би­ти так, аби цей про­цес від­був­ся в ін­шо­му фор­ма­ті.

«ГРОМАДСЬКІ СЛУХАННЯ ЗБИРАЛИСЯ НЕОДНОРАЗОВО — ВРЕШТІ, БІЛЬ­ШІСТЬ ПРОГОЛОСУВАЛА ЗА ОТГ ІЗ ЦЕНТРОМ У ДАВИДОВІ»

— Об’єд­на­н­ня те­ри­то­рі­аль­них гро­мад ви пла­ну­ва­ли де­що пі­зні­ше?

— Ця те­ма ви­зрі­ла на по­ча­тку черв­ня. До то­го мо­жна бу­ло спо­кій­но за­йма­ти­ся «го­спо­дар­кою» — акцент ро­би­ли на про­е­ктах ре­мон­ту до­ріг, вста­нов­ле­н­ня осві­тле­н­ня і т.д. Ко­ли роз­по­ча­ла­ся де­цен­тра­лі­за­ція, все ре­шта ві­ді­йшло на дру­гий план. До­ве­ло­ся зо­се­ре­ди­ти всі си­ли на цьо­му про­це­сі, адже ми ро­зумі­ли, що він прі­о­ри­те­тний для гро­ма­ди.

Пер­ший ме­седж пі­шов від Пу­сто­ми­тів­ської ра­йон­ної ра­ди, від на­ро­дно­го де­пу­та­та Бо­г­да­на Ду­бне­ви­ча. За­клик був у то­му, що тре­ба об’єд­ну­ва­ти­ся у ве­ли­ку Пу­сто­ми­тів­ську те­ри­то­рі­аль­ну гро­ма­ду, яка у за­про­по­но­ва­но­му ва­рі­ан­ті бу­ла б най­біль­шо­юв Укра­ї­ні. Йду­чи на по­са­ду сіль­сько­го го­ло­ви, роз­ра­ху­вав, що про­цес де­цен­тра­лі­за­ції у Давидові від­бу­ва­ти­ме­ться 2017-го, а на 2018-й рік ми вже ви­йде­мо в скла­ді ОТГ. Однак че­рез те, що актив­но по­ча­ли про­штов­ху­ва­ти ідею єди­ної Пу­сто­ми­тів­ської гро­ма­ди, Да­ви­дів та ча­сти­на нав­ко­ли­шніх сіл зро­зумі­ли: якщо ми за­раз не за­ру­ха­є­мо­ся, то нас об’ єд­на­ють із Пу­сто­ми­та­ми — хо­че­мо ми цьо­го чи ні. Са­ме Бо­г­дан Ва­си­льо­вич мо­бі­лі­зу­вав се­ла, дав­ши пер­ший по­штовх для то­го, щоб ми об’єд­на­ли­ся: але не та­ким чи­ном, як він хо­тів, а так, як цьо­го справ­ді хо­ті­ла гро­ма­да. — Якою бу­ла ре­а­кції гро­ма­ди? — Ва­жли­во бу­ло да­ти зро­зу­мі­ти ло­бі­стам єди­ної Пу­сто­ми­тів­ської гро­ма­ди, що та­кі ре­чі ви­рі­шу­ю­ться не «звер­ху», а зви­чай­ни­ми жи­те­ля­ми. То­му се­ла по­ча­ли про­во­ди­ти громадські обго­во­ре­н­ня. Ми по­ра­ху­ва­ли за по­ка­зни­ка­ми мо­жли­вість ство­ре­н­ня Да­ви­дів­ської ОТГ, яка ви­яви­ла­ся ціл­ком спро­мо­жною. У на­шо­му се­лі з дво­хсот лю­дей, які зі­бра­ли­ся, сто від­со­тків бу­ли за Да­ви­дів­ську, а не Пу­сто­ми­тів­ську об’єд­на­ну гро­ма­ду. Та­кі ж обго­во­ре­н­ня від­бу­ли­ся в нав­ко­ли­шніх се­лах. Чи­шки, Вин­ни­чки, Кро­то­шин, Па­сі­ки- Зу­бри­цькі до­мо­ви­ли­ся про об’єд­на­н­ня в Да­ви­дів­ську ОТГ. Про­по­ну­ва­ли до­лу­чи­ти­ся й ін­шим се­лам, але во­ни від­мо­ви­ли­ся. Громадські слухання збиралися неодноразово — врешті біль­шість проголосувала за ОТГ із центром у Давидові. Ці­ка­во, що за мо­жли­вість об’єд­на­н­ня з Пу­сто­ми­та­ми не го­ло­су­вав ні­хто. На­справ­ді Пу­сто­ми­ти, як ра­йон­ний центр, для се­лян уже дав­но ста­ли своє­рі­дним сим­во­лом бю­ро­кра­тії, і не тіль­ки. Отож, від­по­від­ний па­кет до­ку­мен­тів на ство­ре­н­ня об’ єд­на­ної гро­ма­ди по­да­ли в Львів­ську обл­держ­адмі­ні­стра­цію, де отри­ма­ли по­зи­тив­ний ви­сно­вок.

«НА­СЛІД­КИ ГРИБОВИЦЬКОЇ ТРАГЕДІЇ ВІДЧУВ НА СО­БІ Й ДА­ВИ­ДІВ»

— Однак та­кож мав мі­сце пер­ший мі­тинг в істо­рії Да­ви­до­ва під ЛОДА...

— В обла­сній ра­ді по­вин­ні при­йма­ти Пер­спе­ктив­ний план обла­сті. Ми вже бу­ли пра­кти­чно сфор­мо­ва­но­ю­гро­ма­дою , адже рі­ше­н­ня бу­ли прийня­ті всі­ма сіль­ськи­ми ра­да­ми. ЛОДА нам спри­я­ла в про­це­сі утво­ре­н­ня ОТГ, а тут ми ба­чи­мо, що на ухва­ле­н­ня по­да­є­ться Пер­спе­ктив­ний план не з Да­ви­дів­ською, а зі Зве­ни­го­род­сько­ю­ОТГ з центром у се­лі Да­ви­дів. Нас та­ке не вла­што­ву­ва­ло. По­ста­ло пи­та­н­ня, що всю­до­ку­мен­та­ці­ю­до­ве­де­ться пе­ре­ро­бля­ти. Ін­шо­го сен­су, крім зай­вої ро­бо­ти, це рі­ше­н­ня для нас не ма­ло б. То­му ми зі­бра­ли близь­ко ста лю­дей і при­їха­ли на пер­ший мі­тинг в істо­рії Да­ви­до­ва під ЛОДА. Це бу­ло по­пе­ре­джу­валь­не дій­ство. І те­пер ми дя­ку­є­мо, що до нас все-та­ки при­слу­ха­ли­ся та вне­сли в Пер­спе­ктив­ний план обла­сті Да­ви­дів­ську ОТГ. Че­ка­є­мо за­твер­дже­н­ня цьо­го пла­ну. І го­ту­є­мо­ся до ви­бо­рів го­ло­ви на­шої об’єд­на­ної гро­ма­ди, які при­зна­че­ні на 18 гру­дня цьо­го ро­ку.

— Сміт­тє­ва про­бле­ма го­стро про­зву­ча­ла на Львів­щи­ні. Як із ці­єю про­бле­мою справ­ля­є­ться Да­ви­дів?

— На­слід­ки Грибовицької трагедії відчув на со­бі й Да­ви­дів. У за- ки­ну­ті мі­сце­ві кар’єри вно­чі по­ча­ли ви­во­зи­ти смі­т­тя зі Льво­ва. Ми ста­ви­ли шла­гба­у­ми — їх ла­ма­ли. Да­лі з жи­те­ля­ми ор­га­ні­зу­ва­ли па­тру­лю­ва­н­ня. За­раз ми ще пе­ре­ко­па­ли усі під’їзди до ста­ро­го кар’єру.

«НАМ ВДАЛОСЯ ПОВЕРНУТИ ДО ДА­ВИ­ДО­ВА КУЛЬТУРНЕ ЖИ­Т­ТЯ»

— Які ін­фра­стру­ктур­ні про­бле­ми се­ла бу­ли ви­рі­ше­ні?

— У ми­ну­лі ро­ки ве­ли­че­зні гро­ші ви­тра­ча­ли­ся на по­то­чний ре­монт до­ріг. Ре­зуль­та­тів осо­бли­вих не бу­ло. За­раз ма­ли­ми кро­ка­ми ви­прав­ля­є­мо си­ту­а­цію. Ро­бо­ти на одній з двох ва­жли­вих до­ріг, ка­пі­таль­ний ре­монт яких я обі­цяв, вже ве­ду­ться — усе за ко­шти бю­дже­ту се­ла. На­при­кін­ці ли­сто­па­да пла­ну­є­мо їх за­вер­ши­ти. Що­до ре­мон­ту ін­шої до­ро­ги — ко­што­рис зро­би­ли, до­ку­мен­та­ція є. Мо­жли­во, ще цьо­го ро­ку роз­по­чне­мо ро­бо­ти, про­те бу­де­мо орі­єн­ту­ва­ти­ся по по­го­ді.

Пра­цю­є­мо над про­бле­мою осві­тле­н­ня. На­при­клад, ву­ли­цю­Ко­но­валь­ця ми зро­би­ли ра­зом із ме­шкан­ця­ми, які ор­га­ні­зу­ва­ли­ся та за­ку­пи­ли сві­тиль­ни­ки. Та­кож є про­е­кти ще для двох ву­лиць.

— Як спра­ви з від­ро­дже­н­ням куль­тур­но­го жи­т­тя Да­ви­до­ва?

— Був зро­бле­ний акцент на роз­ви­ток куль­тур­но­го жи­т­тя в се­лі, оскіль­ки ра­ні­ше йо­го пра­кти­чно не бу­ло. Про­ве­ли ряд за­хо­дів, в ор­га­ні­за­ції яких, зокре­ма, до­по­ма­га­ли мі­сце­ві акти­ві­сти. Йде­ться про за­хо­ди до Рі­здва, Ве­ли­ко­дня, Дня не­за­ле­жно­сті, Дня мо­ло­ді. Та­кож про­во­ди­ли­ся рі­зно­ма­ні­тні зу­стрі­чі про­сві­тни­цько­го ха­ра­кте­ру. А на­ймас­шта­бні­шо­ю­по­ді­є­ю­бу­ло про­ве­де­н­ня Свя­та сир­ни­ка, яке від­гри­мі­ло на по­ча­тку жов­тня. Ду­маю, нам та­ки вдалося повернути до Да­ви­до­ва культурне жи­т­тя.

«ПРОСТІШЕ, ЯК­БИ СИСТЕМУ МО­ЖНА БУ­ЛО БУДУВАТИ З НУЛЯ»

— «Не ла­ма­ти систему, а змі­ню­ва­ти». Вда­є­ться?

— По­сту­по­во вда­є­ться. Змі­ни — важ­кий і бо­лі­сний про­цес. Ба­га­то держ­слу­жбов­ців і вза­га­лі про­стих лю­дей зви­кли ви­рі­шу­ва­ти свої про­бле­ми че­рез ко­гось або че­рез щось ма­те­рі­аль­не. Осо­бли­во ко­ли йде­ться про пи­та­н­ня зе­мель­них ді­ля­нок, то при­хо­дять за­зви­чай не­мі­сце­ві жи­те­лі та по­чи­на­ють з пре­тен­зі­я­ми, на­че їм тут щось вин­ні, роз­по­від­а­ти про свої сер­йо­зні «зна­йом­ства». Це при­крі лю­ди — з ни­ми не те, що важ­ко пра­цю­ва­ти, а вза­га­лі не хо­че­ться ма­ти спра­ву. Тоб­то че­рез їхні «пон­ти» се­сія сіль­ської ра­ди рі­ше­н­ня має змі­ню­ва­ти? Смі­шно.

Си­сте­ма на­ма­га­є­ться по­гли­ну­ти. Ко­ли ти ма­єш спра­ву з ци­ми не­при­єм­ни­ми мо­мен­та­ми в дер­жав­но­му апа­ра­ті, те­бе на­ма­га­ю­ться під­ла­шту­ва­ти під ша­блон си­сте­ми. Однак пе­ред спо­ку­са­ми не­об­хі­дно всто­я­ти. Зви­чай­но, простіше, як­би систему мо­жна бу­ло б будувати з нуля. Змі­ню­ва­ти ду­же важ­ко. Лег­ше бу­ло б все пе­ре­і­на­кши­ти, зму­сив­ши пра­цю­ва­ти так, як во­но має пра­цю­ва­ти. Це на­ба­га­то дов­ше, але це по­трі­бно.

Цей рік до­зво­лив кра­ще зро­зу­мі­ти те, що від­бу­ва­є­ться в Укра­ї­ні на мі­сцях. Сіль­ський го­ло­ва — це не так по­лі­ти­чна, як управ­лін­ська, адмі­ні­стра­тив­на по­са­да. Ти го­спо­дар­ник, який по­ви­нен ви­рі­шу­ва­ти кон­кре­тні про­бле­ми лю­дей. У дру­гу чер­гу, ти вже по­лі­тик зі сво­ї­ми га­сла­ми та іде­я­ми. До­бре, ко­ли це вда­є­ться по­єд­ну­ва­ти. Ві­дре­мон­ту­ва­ти до­ро­гу — дов­гий про­цес, який по­чи­на­є­ться з ви­го­тов­ле­н­ня прое­кт­ної до­ку­мен­та­ції, за­твер­дже­н­ня се­сі­єю сіль­ської ра­ди. У ка­бі­не­ті сіль­сько­го го­ло­ви не­має сей­фа з гро­ши­ма, які він в один мо­мент мо­же взя­ти та вкла­сти в ре­монт. Якщо лю­дям це по­ясню­ва­ти, то біль­шість їх пи­тань від­па­дуть са­мі по со­бі. Тре­ба ма­ти тер­пі­н­ня. Рим не за рік бу­ду­вав­ся.

ФОТО З «ФЕЙСБУК»-СТОРІНКИ ВІТАЛІЯ ДЯКІВА

Уже 18 гру­дня на Віталія Дяківа че­кає но­ве ви­про­бу­ва­н­ня — ви­бо­ри го­ло­ви но­вої об’єд­на­ної гро­ма­ди з центром у Давидові

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.