Смак «Кров’ян­ки»

Den (Ukrainian) - - Культура -

Най­кра­щим філь­мом На­ціо­наль­но­го кон­кур­су на 46-му Кі­но­фе­сти­ва­лі «Мо­ло­дість» ви­зна­ли ко­ро­тко­ме­траж­ку ки­я­ни­на Ар­ка­дія Не­пи­та­лю­ка « Кров’ ян­ка » . Це хо­ро­ша но­ви­на як для са­мо­го ав­то­ра, так і для всьо­го по­ко­лі­н­ня ре­жи­се­рів, що за­кін­чу­ва­ли кі­но­фа­куль­тет у 1990- ті і ма­ли на­ба­га­то мен­ше мо­жли­во­стей для са­мо­ре­а­лі­за­ції, аніж за­раз.

Ге­рой стрі­чки Ан­дрій до­по­ма­гає ба­тькам- се­ля­нам під­го­ту­ва­тись до при­їзду йо­го дів­чи­ни Ма­рії. Го­лов­ним де­лі­ка­те­сом на обі­ді має ста­ти кров’ян­ка — ков­ба­са зі сви­ня­чих тель­бу­хів і кро­ві. Під час при­го­ту­вань Ан­дрій по­тай зі­зна­є­ться ба­тько­ві, що Ма­рія — єв­рей­ка. По­ві­до­ми­ти про це ма­те­рі чо­ло­ві­ки не на­ва­жу­ю­ться. Зре­штою, по­чи­на­є­ться обід, на­пру­же­н­ня на­ро­стає, аж по­ки не пе­ре­хо­дить у ви­бух.

Те, що хо­че­ться від­зна­чи­ти одра­зу — со­ці­аль­на то­чність філь­му (що для на­шої кі­не­ма­то­гра­фії до­сі ди­ви­на), на­віть у то­му, як го­во­рять ге­рої: стар­ші — сур­жи­ком, у Ан­дрія, від­не­дав­на го­ро­дя­ни­на, ру­си­зми чу­ти ли­ше вря­ди- го­ди, дів­чи­на — пев­но, з мі­ської ін­те­лі­ген­ції — спіл­ку­є­ться чи­сто­ю­укра­їн­ською. Але ва­жить тут не ли­ше зна­н­ня по­бу­ту, від­тво­ре­но­го аж до по­дро­биць при­го­ту­ва­н­ня ков­ба­си —а й тих тем­них, не­ком­плі­мен­тар­них сто­рін сіль­сько­го жи­т­тя, які пе­ре­сі­чний ре­жи­сер при­хо­вав би за фаль­шем фоль­клор­но­го за­ми­лу­ва­н­ня. Те, що роз­по­чи­на­є­ться як анек­дот, обер­та­є­ться на дра­му: укра­їн­ське се­ло не на жарт об­тя­же­не за­бо­бо­на­ми, упе­ре­дже­н­ня­ми, ксе­но­фо­бно­ю­о­бме­же­ні­стю— та опо­відь та­ки за­вер­шу­є­ться на більш- менш опти­мі­сти­чній но­ті. За­ра­ди цьо­го ре­жи­се­ро­ві до­ве­лось бу­кваль­но під­ня­тись над су­ти­чкою: у за­галь­но­му верх­ньо­му пла­ні, ще й під фі­нал, зав­жди є щось ме­та­фі­зи­чне. Ви­що­ю­си­ло­ю­тут є сам хід істо­рії: укра­їн­ська ро­ди­на має при­ми­ри­тись і по­між со­бою, і з зов­ні­шнім сві­том. Хай на­віть на по­двір’ ї лу­на­ють по­стрі­ли й про­кльо­ни; на ща­стя, це не люд­ська кров — ли­ше фарс, кров’ян­ка.

Ав­тор за­слу­го­вує на по­хва­лу і з по­гля­ду дра­ма­тур­гі­чної май­стер­но­сті. Не­пи­та­люк до­бре три­має сю­жет, не хи­бить у діа­ло­гах, знає, ко­ли вне­сти роз­ряд­ку, а ко­ли — при­ско­ри­ти дію. Маю на­дію, в пов­но­ме­тра­жно­му де­бю­ті Ар­ка­дія « При­пу­тні » , що має не­за­ба­ром ви­йти на екра­ни, всі ці яко­сті про­яв­ля­ться у бли­ску­чо­му ре­зуль­та­ті.

І, якщо ди­ви­ти­ся шир­ше, ще один ви­сно­вок з успі­ху філь­му — на­ше кі­но має на­вчи­ти­ся роз­по­від­а­ти про впі­зна­ва­них ге­ро­їв у впі­зна­ва­них об­ста­ви­нах — або зни­кну­ти.

Дми­тро ДЕСЯТЕРИК, «День»

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.