Про вій­ну з Нац­бан­ком і шля­хи до «пе­ре­мир’я»

Ва­силь ГОРБАЛЬ: «Будь-яка по­лі­ти­за­ція мо­же при­зве­сти до то­го, що ми не змо­же­мо зі­бра­ти до­ку­пи всю на­шу бан­ків­ську систему»

Den (Ukrainian) - - Економіка - Ал­ла­ДУБРОВИК-РОХОВА, Ві­та­лій КНЯЖАНСЬКИЙ, «День»

Укра­їн­ські бан­ки сер­йо­зно « за­хво­рі­ли » у 2008 ро­ці. «Лі­ку­ва­ли» і про­дов­жу­ють «лі­ку­ва­ти» їх не­про­фе­сій­но, ке­ру­ю­чись яки­ми зав­го­дно ін­те­ре­са­ми, окрім ін­те­ре­сів ре­аль­но­го се­кто­ру еко­но­мі­ки, то­му в нас стіль­ки «ле­таль­них ви­пад­ків». У цьо­му пе­ре­ко­на­ний бан­кір та по­лі­тик Ва­силь ГОРБАЛЬ — гість «Дня».

Горбаль, який зайняв крі­сло в ТОП-ме­не­джмен­ті «Укр­га­збан­ку» ще в 1996 ро­ці, а з кві­тня 2002 ро­ку був по­че­сним пре­зи­ден­том цьо­го бан­ку, — один із «ста­ро­жи­лів» укра­їн­сько­го бан­ків­сько­го рин­ку. Але йо­го при­клад ці­ка­вий тим, що він очо­лю­вав банк, який єди­ний про­йшов, фа­кти­чно, до­бро­віль­ну на­ціо­на­лі­за­цію. До ре­чі, сам Горбаль, який зі­зна­є­ться, що рі­ше­н­ня про вхо­дже­н­ня дер­жа­ви в устав­ний ка­пі­тал бан­ку да­ва­ло­ся йо­му емо­цій­но важ­ко, вва­жає це не­по­га­ним ва­рі­ан­том для ви­рі­ше­н­ня про­бле­ми При­ват­бан­ку.

Адже, на дум­ку Гор­ба­ля, швид­ко­го від­нов­ле­н­ня бан­ків­ської си­сте­ми Укра­ї­ни очі­ку­ва­ти не вар­то...

— Еко­но­мі­ка по­тре­бує, без па­фо­су, здо­ро­вої бан­ків­ської си­сте­ми. Для ре­аль­но­го се­кто­ра по­трі­бно, щоб бан­ки ви­ко­ну­ва­ли свою основ­ну роль — на­да­ва­ти кре­ди­ти. На­то­мість все, що пов’яза­но з ін­фра­стру­ктур­ни­ми про­е­кта­ми чи про­е­кта­ми ін­ве­сту­ва­н­ня, у нас не пра­цює. Бо для цьо­го не ство­ре­но від­по­від­них умов. Бан­ки не мо­жуть на­да­ва­ти клі­єн­то­ві від­стро­чку зі спла­ти від­со­тків за кре­ди­том, а не ли­ше ті­ла. Але, до при­кла­ду, є по­тре­ба зве­сти якийсь ін­фра­стру­ктур­ний, або ви­ро­бни­чий об’єкт. Для цьо­го по­трі­бно за­ку­пи­ти від­по­від­не обла­дна­н­ня, ма­те­рі­а­ли. На це по­трі­бен час. І ви­хо­дить, що під­при­є­мець взяв гро­ші в бан­ку, від­со­тки вже ка­па­ють, а він ще ні­чо­го не встиг зро­би­ти. Мо­жна це від­ко­ри­гу­ва­ти змі­но­ю­під­хо­дів На­ціо­наль­но­го бан­ку че­рез впро­ва­дже­н­ня мо­жли­во­сті на­да­н­ня піль­го­во­го пе­рі­о­ду по від­со­ткам по кре­ди­ту. Фун­кція на­цре­гу­ля­то­ра — це не ли­ше тар­ге­ту­ва­н­ня ін­фля­ції, а й вплив та оцін­ка то­го, на­скіль­ки про­це­си кре­ди­ту­ва­н­ня еко­но­мі­ки йдуть пра­виль­но...

— Ко­ли, як і чо­му бан­ки пе­ре­ста­ли ви­ко­ну­ва­ти свою клю­чо­ву роль для еко­но­мі­ки?

— Пі­сля кри­зи 2008—2009 ро­ків по­ча­ло­ся згор­та­н­ня. Ми до­сі не ви­пра­ви­ли тих по­ми­лок, які ви­яви­ла та кри­за.

Я зга­ду­ю­на­ра­ду Нац­бан­ку під го­ло­ву­ва­н­ням Ющен­ка. Ду­же актив­но бан­кі­ри від­гу­кну­ли­ся на за­клик на­да­ти якісь про­по­зи­ції. На пер­ші дві на­ра­ди хо­ди­ли всі над­зви­чай­но охо­че. Всі бу­ли за­ці­кав­ле­ні, щоб грив­ня не обва­ли­ла­ся. Но­си­ли сто­си рі­зних про­по­зи­цій. В ко­жно­му ве­ли­ко­му бан­ку йшла пев­на ро­бо­та з їх під­го­тов­ки... Та по­тім всі по­ба­чи­ли, що це да­рем­на тра­та ча­су. Пре­зи­ден­та на той час ці­ка­ви­ло ли­ше кіль­кість ка­мер, які бу­ли під час цих на­рад. Уряд ці­ка­ви­ли якісь свої мо­мен­ти... А щоб хтось по-сер­йо­зно­му ана­лі­зу­вав ті про­по­зи­ції, на той час, та­ко­го не бу­ло. Хо­ча сьо­го­дні ча­сти­на з тих на­пра­цю­вань спли­ває в пев­них за­ко­но­про­е­ктах, які ухва­лює Вер­хов­на Ра­да. Що, фа­кти­чно, озна­чає, що ли­ше за­раз ми по­ча­ли ро­бо­ту над по­мил­ка­ми, які при­зве­ли до кри­зи 2008—2009 ро­ків.

Хо­ча вже за­раз ми уві­йшли в но­ву кри­зу. І до ре­чі, це ви­ма­гає від нас ви­рі­ше­н­ня зов­сім ін­шо­го рів­ня за­дач. Кри­зи ста­ли глиб­ши­ми і спре­со­ва­ні­ши­ми в ча­сі, й це тре­ба вра­хо­ву­ва­ти. По­трі­бно від­ла­го­джу­ва­ти і еко­но­мі­ку, і бан­ків­ську систему з ро­зу­мі­н­ням, що на­сту­пна кри­за мо­же від­бу­ти­ся в 2020 ро­ці. В нас в цей рік бу­де най­біль­ше на­ван­та­же­н­ня за ви­пла­та­ми між­на­ро­дним кре­ди­то­рам.

— Що­до під­хо­дів НБУ: чи по­чав уже пра­цю­ва­ти за­кон про ре­струк ту ри за цію кре ди тів, і про що мо­же свід­чи­ти по­ста­но­ва Нац­бан ку, яка пе ред ба чає штра фи для бан ків, які щось не так роб - лять, ви­ко­ну­ю­чи цей за­кон?

— Фа­кти­чно, до­ку­мент є де­кла­ра­тив­ним. Пра­цю­ва­ти він не по­чав.

ПРО ПРО­БЛЕ­МИ ГОНТАРЕВОЇ

— Як ви за­га­лом оці­ню­є­те ро­бо ту НБУ і йо го го ло ви? Ви на яко му бо ці у кон ф лік ті до вко ла «ді­ло­вої ре­пу­та­ції Ва­ле­рії Гонтаревої» — бан­кі­рів-ка­пі­та­лі­стів чи під­при­єм­ців-про­ми­слов­ців?

— Це ду же при мі тив ний по - діл. Як та­ко­го кон­флі­кту про­мис - лов­ців із бан­кі­ра­ми в цій си­ту­а­ції я не ба­чу. Тут про­ти­сто­ять рад­ше по лі тич ні ре чі про ти сві то гляд - них прин­ци­пів. І в цьо­му кон­текс­ті слід ве­сти дис­ку­сію...

Пи­та­н­ня від­нов­ле­н­ня кре­ди­ту­ва­н­ня еко­но­мі­ки — це ж не пи­та­н­ня, яке по­ста­ло при Гон­та­ре­вій. Я зга­дую на­ра­ди, які бу­ли в 2011— 2013 ро­ках, ко­ли ста­ви­ли­ся зав­да­н­ня го­ло­ві НБУ, то­му ж Ар­бу­зо­ву, а по­тім — Сор­кі­ну, від­но­ви­ти кре­ди­ту­ва­н­ня бі­зне­су, то­му що ми то­ді спу­сти­ли­ся до рів­ня при­ро­сту кре­ди­ту­ва­н­ня ре­аль­но­го се­кто­ра еко­но­мі­ки 1—1,5% на рік. І це при то­му, що кре­ди­ту­вав­ся в основ­но­му дер­жав­ний се­ктор еко­но­мі­ки... Що по фа­кту озна­ча­ло за­ву­а­льо­ва­не фі- нан­су­ва­н­ня бю­дже­ту і бю­дже­тних про­грам. То­ді як до 2008 ро­ку ми «ро­сли» тем­па­ми +30% по си­сте­мі.

Одним сло вом це — те ма дав - ня. І во­на не є уні­каль­ною про­бле­мою Гонтаревої... — А що є про­бле­мою Гонтаревої? — Їй мо­жна за­ки­да­ти не­обе­ре­жне, а то й ме­ха­ні­сти­чне, про­ве­де­н­ня очи­ще­н­ня бан­ків­ської си­сте­ми. По фа­кту, ре­гу­ля­тор не про­гно­зу­вав, що бу­де з ко­шта­ми бі­зне­су в тих бан­ках, які про­хо­ди­ли стрес-те­сти...

По су­ті, у нас ви­ве­де­н­ня не­пла­то­спро­мо­жних бан­ків з рин­ку но­си­ло су­то со­ці­аль­ний ха­ра­ктер. Мов­ляв, вкла­дни­кам ми їх вкла­ди ком­пен­су­є­мо. Хо­ча, за­бу­ли про те, що 200 ти­сяч гри­вень — це вже не ті 200 ти­сяч, які ко­лись за­кла­дав пар­ла­мент, при­йма­ю­чи змі­ни до За­ко­ну про Фонд га­ран­ту­ва­н­ня вкла­дів фі­зи­чних осіб... А що ро­би­ти з ко­шта­ми бі­зне­су на ра­хун­ках у бан­ках, які про­ва­ли­ли­ся, то й вза­га­лі ні­хто не бе­ре­ться... Шан­си повернути ті ко­шти, об’єктив­но, при­мар­ні.

— Чи ви зна­йо­мі з за­ко­но­про­е­ктом, який пі­дго­ту­вав го­ло­ва фі­нан­со­во­го ко­мі­те­ту Ри­бал­ка що­до НБУ? — Так. — Як ви йо­го оці­ню­є­те? І чи при­єд­на­ли­ся б до під­пи­сан­тів цьо­го до­ку­мен­та?

— Пі­шли вій­ною на Нац­банк. Не біль ше. Є де кіль ка ло гіч них і зро­зумі­лих норм, спря­мо­ва­них на до­по­мо­гу вкла­дни­кам, які втра­ти­ли свої кош ти. Але все ж та ки біль ше по лі ти ки там... Діа лог із НБУ зір­ва­но. І ви­на ре­гу­ля­то­ра в цьо­му та­кож є.

— Як ви оці­ню­є­те но­вих чле­нів Ра ди НБУ? Чи мо жуть во ни повернути Нац­банк облич­чям до еко­но­мі­ки?

— Роль Ра ди НБУ у нас пов - ніс тю зні ве льо ва на. Сво го ча су цей ін с ти тут був із суб’ єк тив них при­чин іні­ці­йо­ва­ний. Бу­ла кон­стру­ктив­на ро­бо­та Ра­ди в 2004 ро­ці. То­ді во­на скла­да­ла­ся ви­клю­чно з бан­кі­рів-пра­кти­ків. Кра­ї­на пе­ре­жи ва ла по лі тич ні кри зу, яка по - зна­ча­ла­ся на бан­ків­ській.

Зби ра ла ся Ра да час то. При - близ но раз на тиж день. Ко жен про­по­ну­вав свої ре­це­пти, ви­хо­дя­чи з то го, що від бу ва ло ся в йо го бан­ку. І ті ре­це­пти спра­цю­ва­ли...

Ще один при­клад ро­бо­ти Ра­ди НБУ мо­жу на­зва­ти, ко­ли єди­ний раз за істо­рію сво­го існу­ва­н­ня во­на на­кла­ла ве­то на рі­ше­н­ня На­ціо­наль­но бан­ку. До ре­чі, то­ді го­ло­вою Ра­ди був Пе­тро По­ро­шен­ко. Йшло­ся про рі­ше­н­ня про ре­валь­ва­цію грив­ні. Ко­ли курс на­ціо­наль­ної ва­лю­ти змі­цнив­ся до 4,5 грив­ні за до­лар. То­ді, вла­сне, ми впер­ше зро­зумі­ли, що є ще ра­да, яка мо­же опо­ну­ва­ти прав­лін­ню Нац­бан­ку.

А так зму ше ний ви зна ти, що цей ор ган дис кре ди то ва ний. За Ар­бу­зо­ва Ра­да пра­кти­чно не зби­ра­ла­ся. Во­на бу­ла йо­му не тре­ба. Рі шен ня, які по тріб ні бу ли по про­то­ко­лу, при­йма­ли­ся за очно.

За раз три ва лий час Ра да не зби ра лась. І те пер її сфор му ва ли фак тич но під пре сом об ста вин: по­трі­бно бу­ло за­твер­ди­ти пе­ре­ви­ще­н­ня до­хо­дів НБУ над ви­да­тка­ми, яке бу ло про гно зо ва ним у бю­дже­ті. З то­чки зо­ру скла­дно­сті ко му ні ка ції го ло ви НБУ із зов - ні­шні­ми стру­кту­ра­ми, ду­маю, Ра­да їй, по су­ті, за­ва­жа­ла. Ми ба­чи­мо, як їй скла­дно да­є­ться спіл­ку­ва­н­ня з пар­ла­мен­том. Але це осо­бли­вість швид­ше осо­би­сті­сна, ніж ін­сти­ту­цій­на... Хо­ча це про­бле­ма біль­ше спад­ко­ва, ніж осо­би­сті­сна.

Зга ду ю чи стиль ро бо ти з Ра - дою Нац­бан­ку Во­ло­ди­ми­ра Стель­ма­ха, мо­жу від­зна­чи­ти, що він ро­бив це до стат ньо кон ст рук тив но. Але як тіль­ки по­мі­тив, що Ра­да стає більш по­мі­тною, ко­ли він по­ба­чив, що ко­жен з її чле­нів мо­же ви­йти на прес-кон­фе­рен­цію чи да­ва­ти екс­клю­зив­ні ко­мен­та­рі що­до тих чи ін­ших про­це­сів, то ця спів­пра ця ста ла біль ше де ко ра тив - ною, ніж ді­є­вою. Він по­чав ско­ро­чу ва ти той ма сив ін фор ма ції, який на­да­вав­ся апа­ра­ту Ра­ди для ана лі зу. А да лі до нас ста ви ли ся так: ви зі­бра­ли­ся, про­го­ло­су­ва­ли за ко­што­рис, за основ­ні на­пря­ми гро шо во- кре дит ної по лі ти ки — і це все. Фа­кти­чно чле­нам ра­ди від­во­ди­ла­ся фун­кція штам­пу­ва­н­ня пев­них рі­шень, які бу­ли по­трі­бні для бю­дже­тно­го про­це­су. Тоб­то то­ді ми бу­ли зму­ше­ні за­йма­ти­ся зов­сім не тим, що за­кла­да­ло­ся в іде­о­ло­гію Ра­ди під час її ство­ре­н­ня.

ЧО­МУ ВПАВ «ХРЕЩАТИК»?

— Про цес до сить бо ліс но го очи щен ня бан ківсь кої сис те ми вкот ре пі ді рвав її ре пу та цію се - ред гро ма дян. Є банк, яко му ви го­то­ві до­ві­ри­ти свої за­оща­дже­н­ня або ка­пі­та­ли?

— Це, зви­чай­но, «Укр­газ - банк», який є уста­но­вою із сут­тє­вою до­лею дер­жа­ви, і йо­го мо­жна на зва ти дер жав ним. Але я ро зу - мію, що є за галь на не до ві ра до бан­ків­ської си­сте­ми. Влі­тку бу­ла пев­на не­при­єм­на си­ту­а­ція з спро­бою ви­ве­де­н­ням ак ти вів з «Укр­га­збан­ку». То­ді, мо­жли­во, не ду­же про­фе­сій­но спра­цю­ва­ла йо­го прес-слу­жба, і це при­зве­ло до то­го, що кіль ка днів се ред клі єн тів бу­ла па­ні­ка. Хо­ча на­справ­ді в бан­ку бу ло все спо кій но. Су ма, яку на­ма­га­ли­ся ви­ве­сти, бу­ла справ­ді нік чем ною у по рів нян ні з роз мі - ром акти­вів бан­ку. Про­те фі­зи­чні осо­би — вкла­дни­ки — ви­ши­ку­ва­ли­ся в чер­ги до бан­ко­ма­тів. Річ у тім, що у нас всі го­то­ві спри­йма­ти як прав ди ву будь- яку не га тив ну ін­фор­ма­цію. Якщо по­рів­ня­ти, ска­жі­мо, з кри­зою 2008—2009 ро­ків, то то­ді про­цес ре­а­гу­ва­н­ня на якусь не га тив ну ін фор ма цію був по віль ні шим. На віть бан ки, які при­пи­ня­ли пла­те­жі, мо­гли мі - сяць-два сто­я­ти на дні, й це не ви­кли­ка­ло па­ні­ки у клі­єн­тів і ли­ше че­рез якийсь, більш три­ва­лий, час ви хо ди ло на зов ні. За раз кри за роз ви ва єть ся стрім ко: за два- три дні банк мо­жна «по­кла­сти», як це ста­ло­ся з «Хре­ща­ти­ком».

Що­прав­да, тут усі ро­зумі­ли, що з ним ста­ло­ся: ви­ве­ли ра­хун­ки ко­му­наль­них під­при­ємств. І сто­ли­ця, на від­мі­ну від ре­гіо­нів, до яких все ді­йшло зна­чно пі­зні­ше, від­ре­а­гу­ва­ла бу­кваль­но бли­ска­ви­чно. Так бу­ває зав­жди: фі­лії на­ма­га­ю­ться зро­зу­мі­ти, що від­бу­ва­є­ться в цен­трі, а по­ки — утри­ма­ти си­ту­а­цію.

— Са ме ви ве ден ня ра хун ків ко му наль них під при ємств ста ло при­чи­ною кра­ху?

— Ці ре­чі тре­ба бу­ло ана­лі­зу­ва­ти і про­гно­зу­ва­ти на рів­ні Нац­бан­ку. Ко­ли ми роз­би­ра­ли­ся з кри­зою 2008—2009 ро­ків, я зав­жди го­во­рив, що тре­ба ви­ді­ли­ти пев­ний час на ана­ліз ко­жно­го бан­ку і ра­зом із йо­го прав­лі­н­ням ви­яви­ти, яка у ньо­го хво­ро­ба й на­мі­ти­ти, ку­ди і як ру­ха­ти­ся да­лі. Ви­тра­тив­ши мі­сяць-два, мо­жна бу­ло не допу­сти­ти подаль­ших про­ва­лів. На­при­клад, вже 2014 ро­ку бу­ла іні­ці­а­ти­ва вла­шту­ва­ти но­во­рі­чні ка­ні­ку­ли для бан­ків­ської си­сте­ми, на що ні­хто з бі­зне­су не від­ре­а­гу­вав би, і

за цей час ро­зі­бра­ти­ся, що з нею від­бу­ва­є­ться, роз­гля­ну­ти ко­жний банк і то­ді вже про­дов­жу­ва­ти про­цес очи­ще­н­ня. Цю­іні­ці­а­ти­ву не сприйня­ли.

— А чим кон­кре­тно «хво­рів» «Хрещатик»? Якщо йо­го мо­жна бу­ло вря­ту­ва­ти, то чо­му цьо­го не зро­би­ли? Пи­та­н­ня прин­ци­по­ве, з огля­ду на те, що в цьо­му бан­ку втра­тив ко­шти ( 2 міль­йо­ни до­ла­рів) Фонд лю­ди­ни, яка над­зви­чай­но ба­га­то зро­би­ла для Укра­ї­ни, — по­кій­но­го Бо­г­да­на Гав­ри­ли­ши­на. Си­ту­а­ція з бо­ку, в хро­но­ло­гі­чно­му по­ряд­ку, ви­гля­да­ла так, що банк по­кла­ли нав­ми­сне і ціл­ком сві­до­мо.

— Про­бле­ма бу­ла в то­му, що на­справ­ді банк, який про­е­кту­ва­ли як ко­му­наль­ний, ним пе­ре­став бу­ти че­рез пев­ний час пі­сля то­го, як бу­ло роз­ми­то до­лю­мі­ста. Кон­тро­лю­за йо­го фі­нан­со­вим ста­ном не бу­ло. Але став­ле­н­ня до ньо­го за­ли­ши­лось як до ко­му­наль­но­го. І в ньо­му збе­рі­га­ли­ся й да­лі ко­шти рі­зно­ма­ні­тних ко­му­наль­них про­грам, хо­ча банк вже був су­то ко­мер­цій­ним і, на­че ки­шень­ко­вий, об­слу­го­ву­вав бі­знес най­біль­ших акціо­не­рів. Та­ке по­єд­на­н­ня ра­но чи пі­зно ма­ло ви­стре­ли­ти. Щоб цьо­го не допу­сти­ти, мі­сту слід бу­ло по­си­ли­ти сво­ю­роль у « Хре­ща­ти­ку», в управ­лін­ні ним, щоб за­ва­ди­ти ко­ру­пцій­ній скла­до­вій про­фе­сій­ним ке­ру­ва­н­ням.

Так са­мо мав би ре­а­гу­ва­ти і ре­гу­ля­тор. Але він зов­сім не вра­ху­вав ста­бі­лі­зу­ю­чої ро­лі тих чи­слен­них бю­дже­тних і му­ні­ци­паль­них про­грам, які сво­го ча­су бу­ли за­ве­де­ні до бан­ку. Адже для ба­га­тьох клі­єн­тів це був якір ста­біль­но­сті. Мов­ляв, якщо це му­ні­ци­паль­ний банк, то я йду до ньо­го на об­слу­го­ву­ва­н­ня. Для ба­га­тьох клі­єн­тів ця мо­ти­ва­ція бу­ла ви­рі­шаль­ною. Та й бі­знес, який пра­цю­вав із мі­стом, для зру­чно­сті від­кри­вав цьо­му бан­ку свої ра­хун­ки. І клі­єн­ти з ре­гіо­нів ма­ли та­ку ж мо­ти­ва­цію. Якщо там об­слу­го­ву­є­ться бю­джет сто­ли­ці, то ме­ні в Ужго­ро­ді не вар­то пі­клу­ва­ти­ся про свій вне­сок. І ба­га­то хто пропу­стив той мо­мент, ко­ли «Хрещатик» сти­кнув­ся з ри­зи­ка­ми, не ха­ра­ктер­ни­ми для му­ні­ци­паль­но­го бан­ку. Ре­гу­ля­тор мав би усе це вра­хо­ву­ва­ти. ко­ли банк го­ту­ва­ли до при­хо­ду тим­ча­со­вої адмі­ні­стра­ції.

— Чи не вва­жа­є­те ви, що си­сте­ма де­кла­ру­ва­н­ня, свід­ка­ми якої ми за­раз ста­ли, ще біль­ше пі­дір­ва­ла до­ві­ру до бан­ків­ської си­сте­ми тим, що по­ка­за­ла: вся укра­їн­ська елі­та не має до на­ших бан­ків до­ві­ри і збе­рі­гає гро­ші вдо­ма, під ков­дрою?

— Ко­ли я був на­ро­дним де­пу­та­том, ме­не най­ча­сті­ше за­пи­ту­ва­ли: в якій ва­лю­ті слід збе­рі­га­ти ко­шти, і як вчи­ня­юя сам зі сво­ї­ми ста­тка­ми? Як­би я усім ра­див збе­рі­га­ти у грив­ні, а сам ішов, як го­во­рять бан­кі­ри, «у до­лар», то це б ви­гля­да­ло не тіль­ки не­пра­виль­но, а й амо­раль­но. Так са­мо ма­ло б мір­ку­ва­ти й ни­ні­шнє ке­рів­ни­цтво Нац­бан­ку та лю­ди з де­пу­тат­сько­го кор­пу­су.

Хтось під­ра­ху­вав, що тіль­ки де­пу­та­ти три­ма­ють вдо­ма 7,4 мі­льяр­да гри­вень, тоб­то близь­ко 3% гро­шо­вої ма­си Укра­ї­ни, що збе­рі­га­є­ться по­за бан­ка­ми...

— Вам не зда­є­ться, що де­які ви­со­ко­по­са­дов­ці де­що пе­ре­біль­шу­ва­ли у сво­їх « ну­льо­вих » де­кла­ра­ці­ях на­яв­ність у них го­тів­ки, щоб за­без­пе­чи­ти со­бі « по­ду­шку » на май­бу­тнє, для на­сту­пних де­кла­ра­цій?

— Га­даю, якісь ви­крив­ле­н­ня у де­кла­ра­ці­ях є. Адже ме­ха­ні­зму цих да­них, тим біль­ше, що во­ни за 2015 рік, не існує. Важ­ко со­бі уяви­ти, що пред­став­ни­ки ан­ти­ко­ру­пцій­них ор­га­нів прий- дуть до ко­гось і за­жа­да­ють по­ка­за­ти го­тів­ку... На під­ста­ві чо­го? Та й від­по­відь бу­де про­ста: вже ви­тра­тив, щось там ку­пив.

ПРО ПРИВАТБАНК ТА ЙО­ГО «НА­ЦІО­НА­ЛІ­ЗА­ЦІЮ»

— Хо­дять роз­мо­ви про мо­жли­вість на­ціо­на­лі­за­ції най­біль­шо­го ко­мер­цій­но­го бан­ку — При­ват­бан­ку. Чи це мо­жли­во і чи бу­де це ко­ри­сним для еко­но­мі­ки?

—Я б не вжи­вав та­ко­го тер­мі­ну, хо­ча на ньо­го (без кон­кре­тної прив’яз­ки до яко­гось бан­ку) по­си­лав­ся на­віть за­сту­пник го­ло­ви НБУ. Бо на­справ­ді мо­же йти­ся ли­ше про ре­ка­пі­та­лі­за­цію — вхо­дже­н­ня дер­жа­ви в ка­пі­тал бан­ку. Я цей про­цес відчув на со­бі. Че­сно ка­жу­чи, це бу­ло до­сить бо­лі­сно. Ко­ли я очо­лю­вав «Укр­га­збанк», то, з огля­ду на си­ту­а­цію на рин­ку і на те, що емо­цій­но во­на від­чу­ва­ла­ся скла­дні­шою, ніж бу­ла на­справ­ді, я за­про­по­ну­вав акціо­не­рам рі­ше­н­ня про мо­жли­ву участь дер­жа­ви в ка­пі­та­лі «Укр­га­збан­ку». Це був єди­ний ви­па­док до­бро­віль­ної ре­ка­пі­та­лі­за­ції. Цей про­цес і під­хо­ди до ньо­го бу­ли у нас ко­лись ви­пи­са­ні у за­ко­но­дав­стві. Під­хо­ди спо­ча­тку бу­ли рі­зні. В них йшло­ся і про подаль­шу до­лю мі­но­ри­та­рі­їв, і про кра­ще спів­від­но­ше­н­ня при­ва­тно­го і дер­жав­но­го ка­пі­та­лу.

Але за ко но дав чої кон ст рук - ції, яку мо­жна бу­ло б за­сто­су­ва­ти до При­ват­бан­ку, ни­ні не­має. За­ко­но­дав­чі акти, що пра­цю­ва­ли в 2009 ро ці, на пев не, не під хо - дять. Не під­хо­дить і мо­дель при­єд нан ня до яко гось дер жав но го бан­ку. Бо «При­ват», як ві­до­мо, є більш те­хно­ло­гі­чним і біль­шим за бан­ки, до яких йо­го мо­жна бу­ло би при єд на ти. Ні де, а тим біль­ше що­до «При­ва­ту», не зга­ду єть ся мо мент, згід но з яким ре ка пі та лі за ції має пе ре ду ва ти вве­де­н­ня тим­ча­со­вої адмі­ні­стра­ції. Так цей про цес опи са ний в ді­ю­чих нор­ма­тив­них до­ку­мен­тах. Ва­жли­во та­кож, що ре­ка­пі­та­лі­за­цію мо­жна про­во­ди­ти ли­ше в тан де мі з уря дом ( НБУ го - тує ли­ше під­ґрун­тя для неї). Не менш ва­жли­во спро­гно­зу­ва­ти всі ри­зи­ки, в то­му чи­слі пов’яза­ні з афі­льо­ва­ни­ми кре­ди­та­ми. Якщо цей про­цес те­о­ре­ти­чно й мо­жли­вий, то нам слід вра ху ва ти, що збіль­ше­н­ня до­лі дер­жав­них бан­ків, або бан­ків з дер­жав­ною уча­стю у бан­ків­ській си­сте­мі Укра­ї­ни, ви­йде за 50%. Чи вар­то нам зно­ву будувати бан­ків­ську систему, в якій до­мі­нує дер­жа­ва? І тут ми по­вер­та­є­мо­ся до дис­ку­сії про те, чи мо­же дер­жа­ва бу­ти ефе­ктив­ним вла­сни­ком. До­сі ми цю те­зу під­да­ва­ли сум­ні­ву.

У сві­ті про­хо­ди­ли про­це­си ре­ка­пі­та­лі­за­ції бан­ків. Але при цьо­му пе­ред­ба­ча­ло­ся, що дер­жа­ва за­хо­дить не на­дов­го — на рік-два, щоб під­ви­щи­ти лі­кві­дність бан­ку, по­лі­пши­ти ро­бо­ту з йо­го акти­ва­ми, а пі­сля то­го — ви­хо­дить. Та­кий ва­рі­ант, як ме­ні зда­є­ться, ні­хто не про­ро­бляє. До то­го ж нев­ра­хо­ва­ни­ми за­ли­ша­ю­ться ри­зи­ки, пов’яза­ні з роз­мі­ром При­ват­бан­ку. Ме­ні зда­є­ться, що най­кра­щим бу­де рі­ше­н­ня, ухва­ле­не са­ми­ми йо­го акціо­не­ра­ми. Та­ко­го пре­це­ден­ту в нас ще не бу­ло, але най­кра­щим ви­хо­дом бу­ло б роз­ді­ле­н­ня, на­при­клад, на два бан­ки. Що­прав­да, та­ку мо­дель бу­ло б за­сто­су­ва­ти для «Ексім­бан­ку», по­ді­лив­ши йо­го на екс­порт­но-ім­порт­не агент­ство та опе­ра­цій­ну ча­сти­ну. Але ду­же не хо­ті­ло­ся б, щоб у цей про­цес влі­зла по­лі­ти­ка і по­лі­ти­ки. Приватбанк має ду­же сер­йо­зну час­тку на бан­ків­сько­му рин­ку кра­ї­ни. Будь-яка по­лі­ти­за­ція мо­же при­зве­сти до то­го, що ми не змо­же­мо зі­бра­ти до­ку­пи всю на­шу бан­ків­ську систему.

ФОТО АРТЕМА СЛІПАЧУКА / «День»

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.