Во­ло­ди­мир КРАВЦОВ:

«Істо­ри­чної на­у­ки в на­шій кра­ї­ні не­має. Ця ди­сци­плі­на діє за прин­ци­пом «те­ле­фон­но­го пра­ва»

Den (Ukrainian) - - Подробиці - На­та­лія ПУШКАРУК

Зя­кою ме­тою ре­а­лі­зу­є­ться цей про­ект і чо­му він з’ явив­ся са­ме за­раз? Ко­мен­тує «Дню» ро­сій­ський істо­рик Во­ло­ди­мир КРАВЦОВ:

— Са­мі по­дії про­ди­кту­ва­ли по­яву цих пла­нів. Ви ж зна­є­те, як по­во­ди­ться Мо­сква що­до Укра­ї­ни, по­гро­жує кра­ї­нам Бал­тії, як во­на по­во­ди­ться в Єв­ро­пі, що­до США, скіль­ки бре­хні. Та ей­фо­рія, яка ви­ни­кла в кра­ї­ні на тлі за­хо­пле­н­ня Кри­му, пі­шла на спад. Лю­ди по­чи­на­ють ро­зу­мі­ти, що все це не на ко­ристь Ро­сії. То­му по­трі­бно під­три­му­ва­ти цей про­па­ган­дист­ський та іде­о­ло­гі­чний фон.

Ду­маю, що ці акції спря­мо­ва­ні, перш за все, на вну­трі­шню — ро­сій­ську ау­ди­то­рію. То­му що на між­на­ро­дній аре­ні чу­до­во зна­ють, що та­ке істо­рія СРСР, до­ре­во­лю­цій­ної Ро­сії, пост­ра­дян­ської Ро­сії. Там пре­кра­сно обі­зна­ні з цим. То­му їх цим пе­ре­ко­на­ти бу­де не­мо­жли­во. А ось усе­ре­ди­ні кра­ї­ни тре­ба під­три­му­ва­ти ей­фо­рію, яка бу­ла ви­кли­ка­на не­пра­виль­ни­ми ді­я­ми ке­рів­ни­цтва кра­ї­ни.

— Та­кож не­що­дав­но в ро­сій­сько­му мі­сті Орел від­кри­ли пам’ятник Іва­ну Гро­зно­му. Чи свід­чить цей факт про змі­ну па­нів­ної в Ро­сії істо­ри­чної па­ра­ди­гми?

— Пам’ятник ти­ся­чо­лі­т­тю Ро­сії, який сто­їть у Нов­го­ро­ді, бу­ло по­став­ле­но ще за цар­ських ча­сів. Так от Іва­ну Гро­зно­му се­ред пер­со­на­жів, роз­та­шо­ва­них дов­ко­ла цьо­го пам’ятни­ка, мі­сця не зна­йшло­ся, то­му що цар­ське са­мо­дер­жав­ство вва­жа­ло по­стать Гро­зно­го на­стіль­ки одіо­зною, що не на­ва­жи­ло­ся на­віть вти­сну­ти ту­ди Іва­на IV.

І це пер­ший ви­па­док в істо­рії Ро­сії, ко­ли ста­ви­ться пам’ятник Іва­ну Гро­зно­му. За ним аж над­то ве­ли­кий хвіст зло­чи­нів, хо­ча де­які су­про­тив­ни­ки по­за­си­стем­ної опо­зи­ції ствер­джу­ють: мов­ляв, Іван Гро­зний зни­щив мен­ше, ніж будь- який ін­ший ві­до­мий сво­єю жор­сто­кі­стю пра­ви­тель Єв­ро­пи. Це все, зві­сно, бре­хня. Мо­жли­во, на Чер­во­ній пло­щі стра­ти­ли й мен­ше. Але до­ста­тньо при­га­да­ти вто­пле­н­ня у Вол­хо­ві 60 тис. нов­го­род­ців, ко­ли Іван Гро­зний по­чав за­во­йо­ву­ва­ти це мі­сто. Адже Нов­го­род­ська зем­ля не хо­ті­ла вхо­ди­ти до скла­ду Ро­сії, її на­силь­но ту­ди втя­гну­ли.

Чи озна­чає це змі­ну кур­су все­ре­ди­ні кра­ї­ни? Курс цей по­стій­но змі­ню­є­ться. При­найм­ні, якщо Кон­сти­ту­ція не ви­ко­ну­є­ться і пе­ре­тво­ре­на на по­ро­жній па­пі­рець, мо­жна су­ди­ти, що це за на­прям у по­лі­ти­ці. Зви­чай­но, до ре­пре­сій ста­лін­сько­го мас­шта­бу не до­хо­дить, сла­ва Бо­гу. Але все мо­же бу­ти, ми всі жи­ве­мо під одним не­бом. Хо­ча з ін­шо­го бо­ку, ду­маю, вла­да не на­ва­жи­ться пі­ти на ре­пре­сії, як це бу­ло за Ста­лі­на. Зда­є­ться, це не­мо­жли­во.

— Ро­сій­ська вла­да ви­ко­ри­сто­вує істо­рію для про­па­ган­ди ви­гі­дних для неї тра­кту­вань істо­рії. Чо­му істо­рія ста­ла ін­стру­мен­том, а ро­сій­ське на­у­ко­ве спів­то­ва­ри­ство зцим по­го­ди­ло­ся?

— Істо­рія як на­у­ка в Ро­сії, по су­ті спра­ви, не існу­ва­ла в ши­ро­ко­му пла­ні, при­найм­ні офі­цій­но. Ли­ше ви­бір­ко­во, окре­мі пред­став­ни­ки ро­сій­ської істо­ри­чної ди­сци­плі­ни ста­ва­ли на на­у­ко­вий шлях.

По­чи­на­ю­чи з Ло­мо­но­со­ва. Він був одним із пер­ших фаль­си­фі­ка­то­рів ро­сій­ської істо­рії. Адже він вва­жав, що укра­їн­ська мо­ва — це ді­а­лект ро­сій­ської мо­ви, укра­їн­ців — су­бе­тно­сом ро­сі­ян. Але як це мо­же бу­ти, ко­ли ро­сі­ян ще не бу­ло, а укра­їн­ці у сво­їй осно­ві вже бу­ли сфор­мо­ва­ні? І ра­птом во­ни пе­ре­тво­рю­ю­ться на су­бе­тнос ве­ли­ко­го ро­сій­сько­го на­ро­ду. Зві­сно, це не на­у­ка. Про­ба­чте ме­не за цей ви­слів, але не я йо­го ви­га­дав, істо­рія пе­ре­тво­ре­на на «гу­ля­щу дів­ку» за по­пи­том вла­ди, осо­бли­во Ра­дян­сько­го Со­ю­зу, та й ни­ні­шньої Ро­сії. З нею мо­жуть по­во­ди­ти­ся як зав­го­дно.

По су­ті, істо­ри­чної на­у­ки в на­шій кра­ї­ні не­має. Ця ди­сци­плі­на діє за прин­ци­пом «те­ле­фон­но­го пра­ва»: за­те­ле­фо­ну­ва­ли звід­ки тре­ба — з Крем­ля, Луб’ян­ки — тій чи ін­шій лю­ди­ні, яка від­по­від­ає за фун­кціо­ну­ва­н­ня ди­сци­плі­ни, і го­во­рять: тре­ба зро­би­ти так, та­кі ви­снов­ки... Тоб­то у нас ідуть не від фа­кту до ви­снов­ку, а від ви­снов­ку до фа­кту. Тоб­то спо­ча­тку ро­би­ться ви­сно­вок у яко­мусь ка­бі­не­ті, а по­тім під цей ви­сно­вок під­та­со­ву­ю­ться фа­кти. Так бу­ло зав­жди, і як істо­рик я мо­жу за­свід­чи­ти це на ба­га­тьох при­кла­дах.

І то­му че­ка­ти яки­хось про­гре­сив­них кро­ків з бо­ку ро­сій­сько­го істо­ри­чно­го спів­то­ва­ри­ства — на­їв­но. Во­ни ро­би­ти­муть те, що їм під­ка­жуть із пев­них ка­бі­не­тів.

— У та­ко­му ра­зі чи ві­ри­те ви у від­ро­дже­н­ня істо­ри­чної на­у­ки в Ро­сії, вра­хо­ву­ю­чи тра­ди­цію фаль­си­фі­ка­цій, що скла­ла­ся?

— Істо­ри­чна на­у­ка по­вин­на не від­ро­ди­ти­ся, а ви­ни­кну­ти в Ро­сії. Її ні­ко­ли не бу­ло. Бу­ли окре­мі ма­я­ки, які ста­ва­ли на на­у­ко­ву то­чку зо­ру: Клю­чев­ський, Со­лов­йов. Це бу­ли окре­мі істо­ри­ки, як в Укра­ї­ні Гру­шев­ський був істо­ри­ком від Бо­га, і в ін­ших ко­ли­шніх со­ю­зних ре­спу­блі­ках бу­ли та­кі сві­то­чі. Але в ком­пле­ксі не бу­ло істо­ри­чної на­у­ки як та­кої. То­му мо­же йти­ся не про від­ро­дже­н­ня, а про фор­му­ва­н­ня істо­ри­чної на­у­ки. А для цьо­го по­трі­бні пев­ні умо­ви, щоб на­у­ка за­ли­ша­лась на­у­кою, бу­ла об’єктив­ною і не за­ле­жа­ла від ба­жа­н­ня вла­ди.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.