Ху­до­жник і по­дви­жник на­ціо­наль­но­го ру­ху

Про си­лу ду­ху, ви­про­бу­ва­н­ня і твор­чу до­лю Яро­сла­ви Му­зи­ки (1894 — 1973 рр.)

Den (Ukrainian) - - Культура - Оль­га ПЕТРОВА, ми­сте­цтво­зна­вець

Текст книж­ки Єв­ста­хії Шим­чук про Яро­сла­ву Му­зи­ку був го­то­вий до дру­ку ще 2013 ро­ку, але при­йшов до чи­та­ча ли­ше ни­ні зав­дя­ки бла­го­дій­ній під­трим­ці па­трі­о­тів укра­їн­ської куль­ту­ри. Ав­тор мо­но­гра­фії по­да­ру­ва­ла чи­та­чам жи­вий, трі­по­тли­вий образ ху­до­жни­ка мо­дер­но­го ти­пу — де­лі­ка­тної жін­ки і бор­ця за не­за­ле­жну Укра­ї­ну. «По­при вла­сну не­смі­ли­вість, Му­зи­ка зав­жди бу­ла рі­шу­чою до справ», — за­ува­жує Є. Шим­чук.

«Ін­те­ле­кту­аль­ний світ Укра­ї­ни, жив­ле­ний ко­ло­саль­ни­ми втра­та­ми й без­пе­рерв­ни­ми на­ді­я­ми, зу­мів че­рез ін­ди­ві­ду­у­ми (Та­ра­са Шев­чен­ка, Іва­на Фран­ка, Ле­сю Укра­їн­ку, Ан­дрія Ше­пти­цько­го, Йо­си­па Слі­по­го) на зла­мі сто­літь скон­цен­тру­ва­ти зу­си­л­ля пред­став­ни­ків куль­ту­ри на утвер­дже­н­ня ідеї са­мо­і­ден­ти­фі­ка­ції, що бу­ло не­про­стим зав­да­н­ням у пе­ре­кли­ку по­ко­лінь», — пи­ше Шим­чук. Му­зи­ка ба­чи­ла се­бе актив­ним уча­сни­ком на­ціо­наль­них зма­гань: спо­ча­тку про­ти по­не­во­ле­н­ня Га­ли­чи­ни ім­пе­рі­єю Габс­бур­гів, на­да­лі — в бо­роть­бі про­ти гі­тле­ри­зму, ста­лі­ні­зму. Не­ви­пад­ко­во ав­тор мо­но­гра­фії на ти­туль­ній сто­рін­ці за­кар­бу­ва­ла сло­ва Яро­сла­ви Му­зи­ки: «При­зна­че­н­ня — при­ро­дне, як не­бо».

У ща­сли­во­му під­не­сен­ні по­чи­на­ла­ся ми­сте­цька юність Му­зи­ки в кон­та­ктах із май­стра­ми — Іва­ном Тру­шем, Оле­ною та Оль­гою Куль­чи­цьки­ми, під впли­вом зу­стрі­чей та ідей Ми­хай­ла Бой­чу­ка та Оле­ксан­дра Ар­хи­пен­ка, у вра­же­н­нях від роз­ло­гої куль­тур­ної ін­фор­ма­ції, що до Льво­ва над­хо­ди­ла з Па­ри­жа, Ві­дня, Бер­лі­на.

Як ми­тець, Яро­сла­ва Львів­на де­бю­ту­ва­ла 1921-му на ви­став­ці Гур­тка ді­я­чів укра­їн­сько­го ми­сте­цтва (ГДУМ) у ко­лі Оле­кси Но­ва­ків­сько­го, Пе­тра Хо­ло­дно­го, Пав­ла Ков­жу­на, Миколи Фе­дю­ка та ін­ших. Ди­ре­ктор На­ціо­наль­но­го му­зею Іла­ріон Свєн­ці­цький за­лу­чив то­ді її до зби­раль­ни­цтва ста­ро­жи­тно­стей, а зго­дом — до ре­став­ра­ції іко­но­пи­су.

У 1927 — 1928 рр. ху­до­жник, то­ді вже спів­ро­бі­тник му­зею та ре­став­ра­тор, від­ві­да­ла Ки­їв, а за по­ра­дою М.Бой­чу­ка, — Мо­скву та Нов­го­род, по­всю­дно ви­вча­ю­чи си­сте­му ві­зан­тій­сько­го жи­во­пи­су. Ав­тор мо­но­гра­фії ве­де чи­та­ча до­ро­га­ми, яки­ми про­йшла Му­зи­ка в Кар­па­тах, за­хо­пив­шись ми­сте­цтвом гу­цу­лів, а в Єв­ро­пі — му­зе­я­ми Шве­ції та Па­ри­жа. Тво­ри фран­цузь­ких но­ва­то­рів із Мон­мар­тру при­вер­та­ли осо­бли­ву ува­гу па­ні Яро­сла­ви. Ши­ро­ка куль­тур­на осві­че­ність Му­зи­ки до­зво­ли­ла їй ста­ти одні­єю з очіль­ни­ків аван­гар­дно­го то­ва­ри­ства «Ар­тес» (Львів).

За­йма­ю­чись про­фе­сій­но ре­став­ра­ці­єю се­ре­дньо­ві­чно­го та ба­ро­ко­во­го жи­во­пи­су, Я. Му­зи­ка во­дно­час об­сто­ю­ва­ла твор­чу сво­бо­ду екс­пе­ри­мен­та­то­рів... А на Укра­ї­ну на­су­нув­ся ста­лін­ський те­рор 1930-х— «чер­во­на ко­сар­ка», за ви­ра­зом Є.Шим­чук. Ін­те­лі­ген­ція Га­ли­чи­ни із жа­хом ді­зна­ва­ла­ся про до­лю ки­їв­ських ко­лег. При­го­лом­шу­ва­ли звіс­тки про та­єм­ни­чі смер­ті та зни­кне­н­ня дру­зів. То­ді від­бу­ли­ся аре­шти про­фе­со­рів Ака­де­мії ми­стецтв і се­ред них — Ми­хай­ла Бой­чу­ка, не­вдов­зі роз­стрі­ля­но­го...

1939 ро­ку За­хі­дну Укра­ї­ну по­гли­нув Ра­дян­ський Со­юз. Не­вдов­зі ста­ла­ся на­ва­ла гі­тле­ри­зму. Укра­їн­ська пов­стан­ська ар­мія ве­ла не­рів­ну бо­роть­бу з обо­ма во­ро­га­ми, по­сту­па­ю­чись їм у вій­сько­во­му осна­ще­ні, але не в па­трі­о­ти­чно­му ду­хо­ві на­ціо­наль­но сві­до­мих во­я­ків. Яро­сла­ва Му­зи­ка всту­пає до лав ОУН із псев­до­ні­мом «Со­ва». «Жи­ло­ся тяж­ко, та не­об­хі­дним був ор­га­ні­за­цій­ний дух та ін­фор­ма­ція», — на­во­дить сло­ва Му­зи­ки ав­тор мо­но­гра­фії. В не­спри­я­тли­вих умо­вах вій­ни Му­зей го­ту­вав но­ву екс­по­зи­цію укра­їн­сько­го ми­сте­цтва XIV — XX ст. Всу­пе­реч атмо­сфе­рі вар­вар­ства ми­тці Льво­ва об’єд­на­ли­ся у Спіл­ку пра­ці укра­їн­ських обра­зо­твор­чих ми­стецтв та ство­ри­ли «Ви­щу обра­зо­твор­чу сту­дію». Ре­кто­ром був Ва­силь Кри­чев­ський, а се­ред про­фе­со­рів — ми­тро­по­лит Ан­дрій Ше­пти­цький.

Яро­сла­ва Му­зи­ка бу­ла ба­га­то­рі­чним го­ло­вою «Асо­ці­а­ції не­за­ле­жних укра­їн­ських ми­тців». Во­на спро­мо­гла­ся збе­рег­ти уста­нов­чі до­ку­мен­ти АНУМ та уні­каль­ний ар­хів Ми­хай­ла Бой­чу­ка. У спра­ві НКВС, за­ве­де­ній на Му­зи­ку 1944 ро­ку, да­на ха­ра­кте­ри­сти­ка: «По окра­ске украин­ская на­ци­о­на­лис­тка». На­каз за під­пи­сом Бе­рії (1944) «О высе­ле­нии всех украин­цев в от­да­лен­ные ме­ста СССР» по­ста­вив Львів, за ви­зна­че­н­ням В.Сту­са, в си­ту­а­цію «смер­то-існу­ва­н­ня — жит­тє­смер­ті». Гре­ко-ка­то­ли­цька цер­ква то­ді уві­йшла в де­ся­ти­лі­т­тя під­піль­ної ді­яль­но­сті. Яро­сла­ву Му­зи­ку за­а­ре­шту­ва­ли 1948 р. та від­пра­ви­ли на за­сла­н­ня на двад­цять п’ять ро­ків! Про «си­бір­ські ку­рор­ти» Му­зи­ка пи­са­ла: «Хто в ла­ге­рі не був, той бу­де, — а хто був, той не за­бу­де». Ав­тор мо­но­гра­фії по­дає «Не­хро­но­ло­гі­чні урив­ки з Ла­ге­ру», з яких по­стає образ силь­ної ду­хом ка­тор­жан­ки, яка пі­сля тяж­кої пра­ці при­му­дря­ла­ся ма­лю­ва­ти на ка­мі­ні, на слю­ді та на урив­ках па­пе­ру.

Про Му­зи­ку кло­по­тав­ся чо­ло­вік та дру­зі, пи­са­ли ли­сти, до­во­дя­чи аб­сур­дизм ви­ро­ку. Яро­сла­ву Львів­ну звіль­ни­ли 1955 ро­ку. До­до­му во­на по­вер­ну­ла­ся ін­ва­лі­дом ІІ гру­пи, але пов­ні­стю від­но­ви­ла твор­чий по­тен­ці­ал та вклю­чи­ла­ся у гро­мад­ську ді­яль­ність ші­ст­де­ся­тни­ків.

Єв­ста­хія Шим­чук по­дає кар­ти­ну скла­дної си­ту­а­ції ми­сте­цько­го за­га­лу Льво­ва 1950 — 1970-х ро­ків. Со­ці­о­куль­тур­на ау­ра мо­но­гра­фії є ва­жли­вою ча­сти­ною до­слі­дже­н­ня. Текст книж­ки з роз­во­єм ар­хів­них роз­ві­док, уні­каль­них до­ку­мен­тів є твор­чим по­дви­гом до­слі­дни­ка та по­ва­жною куль­тур­ною по­ді­єю. Єв­ста­хія Шим­чук, по­ді­бно до Я. Му­зи­ки, жи­ве за прин­ци­пом Гри­го­рія Ско­во­ро­ди — «бай­ду­жо­сті до благ зем­них, вмі­н­ням па­ну­ва­ти над ті­ле­сни­ми бо­ля­ми, не­ви­ба­гли­во­сті у що­ден­но­му жит­ті та у зма­ган­ні до ети­чних іде­а­лів».

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.