Олімп без олім­пій­ців

«На про­ти­ва­гу пред­став­ни­кам кла­но­во­о­лі­га рхі­чних стру­ктур, су­спіль­ство по­вин­но ви­ро­щу­ва­ти сво­їх лі­де­рів», — екс­перт

Den (Ukrainian) - - Подробиці - Іван КАПСАМУН, «День»

І сто­рія зе-де­кла­ра­ці­я­ми по­са­дов­ців ви­вер­ну­ла на по­верх­ню і без­то­го да­ле­ко не без­до­ган­ну суть ни­ні­шньо­го по­лі­ти­чно­го кла­су. За­галь­ний ді­а­гноз— по су­ті кра­ї­ною ке­ру­ють дрі­бні лю­ди, для яких го­лов­ною цін­ні­стю в жит­ті є не ін­те­ре­си дер­жа­ви, а вла­да і гро­ші. Це го­во­рить про те, що справ­жніх лі­де­рів на вла­дно­му олім­пі у нас не­має. Зре­штою, про це свід­чить і стан кра­ї­ни.

«Лю­ди, які зда­тні ді­я­ти в ім’я Укра­ї­ни за но­вим мо­раль­но-пси­хо­ло­гі­чним і ду­хов­ним прин­ци­пом, є. Їх біль­ше, ніж бу­ло 2013 ро­ку, — пи­ше у «Фейс­бу­ці» екс­перт Сер­гій ЖИЖКО. — Але ста­ти по­лі­ти­чною си­лою, яка зда­тна не тіль­ки змі­ни­ти існу­ю­чу си­сте­му, а й ді­я­ти успі­шно по-но­во­му при вла­ді во­ни, на ра­зі, не спро­мо­жні. Зокре­ма й то­му, що не спро­мо­жне сфор­му­ва­ти­ся ка­дро­ве ядро для та­ко­го су­спіль­но-по­лі­ти­чно­го ру­ху. Зокре­ма й то­му, що та­кі лю­ди не зда­тні по­го­ди­ти­ся на своє мі­сце у та­кій но­вій стру­кту­рі і не спро­мо­жні по­ба­чи­ти лі­де­рів для сво­єї ді­яль­но­сті».

Кон­ста­та­ція про­бле­ми дій­сно є слу­шною. Вла­сне га­зе­та «День» по­стій­но звер­та­ла і звер­тає на це ува­гу. Зокре­ма, ко­ли з’явив­ся чер­го­вий шанс пі­сля Єв­ро­май­да­ну — об’єд­на­ти­ся пред­став­ни­кам гро­ма­дян­сько­го су­спіль­ства і ство­ри­ти свою по­ту­жну по­лі­ти­чну си­лу, яка мо­гла прой­ти в пар­ла­мент і пред­став­ля­ти сам Май­дан, а не йо­го сце­ну, ми про­ве­ли низ­ку кру­глих сто­лів під час і пі­сля ві­до­мих по­дій, на яких за­кли­ка­ли акти­ві­стів об’єд­на­ти­ся. Однак, ста­ра си­сте­ма взя­ла го­ру і пред­став­ни­ки Єв­ро­май­да­ну роз­бре­ли­ся ста­ри­ми по­лі­ти­чни­ми про­е­кта­ми. То­му го­лов­не пи­та­н­ня — чо­му? «На­справ­ді це ве­ли­ка про­бле­ма, ко­ли справ­жня гро­мад­ська актив­ність не ви­хо­дить на по­лі­ти­чний рі­вень у ви­гля­ді пев­них пар­тій. Або на­віть якщо і ви­хо­дить, як у нас, то за під­трим­ки ве­ли­ких ко­штів, — ко­мен­тує за­сту­пник го­ло­ви Ін­сти­ту­ту со­ціо­ло­гії НАН Укра­ї­ни Єв­ген ГОЛОВАХА. — На жаль, за ідею, за гі­дність лю­ди ще мо­жуть ви­йти на май­да­ни, а да­лі бо­ро­ти­ся за по­лі­ти­чні по­зи­ції — вже тіль­ки за гро­ші. Чо­му так від­бу­ва­є­ться? Я це все-та­ки пов’язую звід­су­тні­стю до­сві­ду роз­бу­до­ви де­мо­кра­ти­чної по­лі­ти­чної си­сте­ми, від­су­тні­стю дер­жа­во­тво­ре­н­ня. По­ки у нас в по­лі­ти­ку йдуть лю­ди, які пе­ре­слі­ду­ють вла­сні мер­кан­тиль­ні ін­те­ре­си. На­віть ті, що, на пер­ший по­гляд, при­хо­ди­ли у по­лі­ти­ку як ро­ман­ти­ки».

В чо­му про­бле­ма, що укра­їн­ців, по­при всі по­дії в кра­ї­ні, та­су­ють ста­ру ко­ло­ду по­лі­ти­ків, так і не ство­рив­ши іде­о­ло­гі­чну пар­тію і не ви­пле­кав­ши справ­жньо­го лі­де­ра?

«Лі­де­ром стає лю­ди­на, яка має ха­ри­зму, тоб­то зда­тність пе­ре­тво­ри­ти ау­ди­то­рію на по­слі­дов­ни­ків, — про­дов­жує Єв­ген Головаха. — У нас є ба­га­то лю­дей, які мо­жуть за­хо­пи­ти ау­ди­то­рію, але не пе­ре­тво­ри­ти її на по­слі­дов­ни­ків. Іно­ді це мо­жуть бу­ти лю­ди, які во­ло­ді­ють пе­ре­сі­чним ін­те­ле­ктом, а іно­ді та­кі по­ста­ті, як Ма­га­тма Ган­ді, Нель­сон Ман­де­ла чи на­віть Ісус Хри­стос. Зви­чай­но, на­шій кра­ї­ні по­трі­бні справ­жні лі­де­ри. Іна­кше ми бу­де­мо ду­же дов­го зна­хо­ди­ти­ся в ста­дії ста­гна­ції, яка не­ві­до­мо чим мо­же за­кін­чи­ти­ся для кра­ї­ни. Лі­де­ри по­трі­бні, щоб при­ско­ри­ти про­цес ста­нов­ле­н­ня і роз­ви­тку дер­жа­ви. Най­про­сті­ший шлях ста­ти справ­жнім лі­де­ром — це пе­ре­ко­на­ти і про­де­мон­стру­ва­ти лю­дям свій без­ко­ри­сли­вий шлях в ро­лі лі­де­ра».

«У сві­то­вий пра­кти­ці не­має сер­йо­зної те­о­рії — як ви­ни­ка­ють справ­жні ха­ри­зма­ти­чні лі­де­ри, які б мо­гли ство­ри­ти умо­ви для про­гре­сив­но­го роз­ви­тку, — про­дов­жує Єв­ген Головаха. — Не­має те­о­рії — чо­му в одних кра­ї­нах та­кі лі­де­ри з’яв­ля­ю­ться, а в ін­ших не з’яв­ля­ю­ться. От чо­му, на­при­клад, в Пів­ден­но­а­фри­кан­ській ре­спу­блі­ці міг з’яви­ти­ся Ман­де­ла, а по­ряд в Ро­де­зії, ни­ні­шньо­му Зім­ба­бве, з’явив­ся про­ти­ле­жний лі­дер — бо­же­віль­ний Му­га­бе? Хо­ча умо­ви фа­кти­чно бу­ли одна­ко­ви­ми. При­пу­щу, що атмо­сфе­ра спри­яє по­яві лі­де­рів. На­пев­но, у нас ще не­має та­кої спри­я­тли­вої атмо­сфе­ри для по­яви справ­жніх лі­де­рів».

Чи зав­жди бу­ло так за ро­ки не­за­ле­жно­сті? «У нас бу­ли кон­со­лі­ду­ю­чи фі­гу­ри, але су­спіль­ство не зумі­ло об’єд­на­ти­ся нав­ко­ло цих лю­ди­ни, — ко­мен­тує по­лі­то­лог Сер­гій Жижко. — Зга­да­є­мо пре­зи­дент­ські ви­бо­ри 1999 ро­ку. Був лі­дер — Єв­ген Мар­чук, але ви­яви­ло- ся, що лю­ди не го­то­ві йо­го під­три­ма­ти. Зда­ва­ло­ся б, це був іде­аль­ний шанс — під­три­май­те, однак су­спіль­ство не зо­рі­єн­ту­ва­ло­ся в си­ту­а­ції, то­ді­шня вла­да про­сто ошу­ка­ла лю­дей. З ін­шо­го бо­ку, всі ми пам’ята­є­мо Ві­кто­ра Ющен­ка, яко­го під­три­ма­ли біль­шість па­трі­о­ти­чних сил (один зне­ба­га­тьох ви­пад­ків, ко­ли він став об’єд­ну­ю­чою фі­гу­рою), але лю­ди не зумі­ли роз­пі­зна­ти, що ця лю­ди­на не зда­тна ви­ко­на­ти мі­сію лі­де­ра. Це ве­ли­ка по­мил­ка, яка да­ла­ся в зна­ки, лю­ди роз­ча­ру­ва­ли­ся».

За­ува­жи­мо, що пі­сля «по­ма­ран­че­вих» по­дій су­спіль­ство роз­ча­ро­ву­ва­ло­ся ще не один раз, на­сту­па­ю­чи на одні й ті жса­мі гра­блі. «Нам тре­ба на­вчи­ти­ся ви­зна­ва­ти свої по­мил­ки, роз­рі­зня­ти по­га­не та які­сне, — від­по­від­ає Сер­гій Жижко. — По­ки нам це не вда­є­ться і до­во­ди­ться оби­ра­ти се­ред тих, які за­про­по­но­ва­ні від кла­но­во-олі­гар­хі­чних стру­ктур. Во­ни якраз про­тя­гом ба­га­тьох ро­ків за­йма­ю­ться ви­хо­ва­н­ням вла­сних кан­ди­да­тів, пе­ре­крив­ши фа­кти­чно всі со­ці­аль­ні лі­фти для лю­дей не зсво­го се­ре­до­ви­ща. Тоб­то одна зпри­чин від­су­тно­сті сьо­го­дні які­сних при­чин і лі­де­рів — це не тіль­ки ра­дян­ські трав­ми, а й на­слі­док «си­сте­ма Ку­чми», яка зни­щу­ва­ла здо­ро­ві па­рос­тки. Та­ка си­ту­а­ція при­зве­ла до то­го, що сьо­го­дні в по­лі­ти­ку­мі у нас пра­кти­чно не­має яскра­вих лю­дей, лі­де­рів».

«Зви­чай­но, є і та­кі при­чи­ни, як вуль­гар­ний его­їзм, тоб­то ба­жа­н­ня бу­ти пер­шим тіль­ки са­мо­му або об’єд­ну­ва­ти­ся в ду­же вузь­кі гру­пи за прин­ци­пом по­ді­бно­сті, нев­мі­н­ня вхо­ди­ти в шир­ші об’єд­на­н­ня. От є, на­при­клад, ба­га­то на­ціо­на­лі­сти­чних сил, але во­ни не хо­чуть об’єд­на­ти­ся із­со­бі по­ді­бни­ми, на­віть під час ви­бор­чої кам­па­нії, то­му їхня ді­яль­ність і не є ефе­ктив­ною. Вза­га­лі ця про­бле­ма при­су­тня всім на­ціо­наль­но-де­мо­кра­ти­чним си­лам. То­му я би звер­нув ува­гу на те, що су­спіль­ство по­вин­но са­мо ви­ро­щу­ва­ти лі­де­рів і ядро по­лі­ти­чних сил. А для цьо­го по­трі­бно бу­ти прин­ци­по­вим у клю­чо­вих пи­та­н­нях дер­жа­во­тво­ре­н­ня, бу­ти осві­че­ни­ми і спи­ра­ти­ся на пла­тфор­ми, які про­ду­ку­ють зна­н­ня вла­сної істо­рії, гар­ту­ва­н­ня на­ціо­наль­но­го ха­ра­кте­ру і ство­ре­н­ня аль­тер­на­ти­ви».

МАЛЮНОК АНАТОЛІЯ КАЗАНСЬКОГО / З АРХІВУ «Дня», 1998 р.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.