«Iн­те­лі­ген­ція ма­ла ска­за­ти во­ро­гу «Ні!»

Про від­по­від­аль­ність гро­ма­дян Дон­ба­су — член­ко­ре­спон­дент НАМН Укра­ї­ни, про­фе­сор Сві­тла­на Ар­бу­зо­ва

Den (Ukrainian) - - Суспільство - Ма­рія ПРОКОПЕНКО, «День»

Зі Сві­тла­ною Бо­ри­сів­ною нас по­зна­йо­мив... То­мас Манн. На сво­їй Facebook-сто­рін­ці во­на про­ци­ту­ва­ла один із ли­стів Ман­на — фра­гмент що­до при­хо­ду Гі­тле­ра до вла­ди: «Як­би ні­ме­цька ін­те­лі­ген­ція, як­би всі лю­ди з іме­на­ми, і сві­то­ви­ми іме­на­ми — лі­ка­рі, му­зи­кан­ти, пе­да­го­ги, пи­сьмен­ни­ки, ху­до­жни­ки, — одно­стай­но ви­сту­пи­ли то­ді про­ти ці­єї гань­би, як­би во­ни ого­ло­си­ли за­галь­ний страйк, ба­га­то чо­го ста­ло­ся б не так, як ста­ло­ся». Звід­си на­ро­ди­ла­ся ідея по­го­во­ри­ти про роль ін­те­лі­ген­ції Дон­ба­су у сва­віл­лі, що ни­ні ко­ї­ться у ре­гіо­ні.

Спра­ва в тім, що са­ма Сві­тла­на Ар­бу­зо­ва — з До­не­цька, пред­став­ник ме­ди­чної елі ти. Во­на є на­у­ков­цем, ме­ди­чним ге­не­ти­ком зі сві­то­вим ім’ям, ла­у­ре­а­том двох пре­сти­жних між­на­ро­дних пре­мій. Ро­зро­бле­на Сві­тла­ною Бо­ри­сів­ною стра­те­гія до по ло го вої діа гнос ти ки ви зна на най­ефе­ктив­ні­шою і впро­ва­дже­на у ба­га­тьох кра­ї­нах. А у До­не­цьку во­на з ну­ля ство­ри­ла центр ме­ди­чної ге­не­ти­ки та пре­на­таль­ної ді­а­гно­сти­ки, який став одним із най­по­ту­жні­ших у Єв­ро­пі. Сьо­го­дні за­клад пра­цює у Ма­рі­у­по­лі й збе­рі­гає лі­дер­ство у га­лу­зі. Тож зі Сві­тла­ною Ар­бу­зо­вою ми го­во­ри­ли і про ме­ди­ци­ну — тим біль­ше, для неї ця те­ма пе­ре­хре­щу єть ся з пи тан ням від по ві даль - но­сті осві­че­них лю­дей.

«ОСВІ­ЧЕ­НІ ЛЮ­ДИ ПО­ВИН­НІ ЗНА­ЙТИ У СО­БІ МУЖНІСТЬ ПРО­ТИ­СТО­Я­ТИ ЗЛУ»

— Мо­жли­во, я бу­ла б обе­ре­жні - шою у ви­слов­лю­ва­н­нях, але ме­не так вра­зи­ло уро­чи­сте про­ща­н­ня з «Мо­то­ро­лою» в До­не­цько­му опер­но­му те­а­трі, — по­чи­нає роз­мо­ву Сві­тла­на Ар­бу­зо­ва. — Так, ба­га­тьох лю­дей ту­ди зі­гна­ли. І, на­пев­но, там бу­ли й ті, хто прий шов за по кли ком ду ші. Але ця по­дія як та­ка... Ба­га­то лю­дей на­зва­ли її похо­ро­ном Дон­ба­су. Зна­є­те, в якийсь мо­мент у ме­не бу­ло та­ке са­ме від­чу­т­тя. Ця по­дія від­обра­жає всю цю «ра­шу» з її те­хно­ло­гі­я­ми, що за­раз пра­цю­ють у До­не­цьку. Ба­га­то чо­го бу­ло і до то­го — пе­ре­ко­на­на, що укра­їн­ці не за­бу­дуть «па - ра ду по ло не них » у До нець ку в 2014-му. Але цим про­ща­н­ням, ме­ні зда­є­ться, про­би­ли дно.

Я з ве­ли­ким спів­чу­т­тям став­лю­ся до пен­сіо­не­рів, які за­ли­ши­ли­ся в До­не­цьку. До лю­дей, які ста­ли там за руч ни ка ми. При всій мо їй лю­бо­ві до Укра­ї­ни, справ­ді, дер­жа­ва ду­же ма­ло зро­би­ла для пе­ре­се­лен­ців. Але ви на­віть не уяв­ля­є­те, скіль­ки тих са­мих пен­сіо­не­рів отри­му­ють пен­сію і від «ДНР», і від Укра­ї­ни. Втім, їх справ­ді шко­да, це ста­рі лю­ди. Але до ін­те­лі­ген­ції Дон­ба­су пре­тен­зії є, і ве­ли­кі.

— Що мо­гла зро­би­ти осві­че­на елі­та Дон­ба­су?

— Зро­зумі­ло, те, що за­раз ко­ї­ться у ре­гіо­ні, — чи­стої во­ди агре­сія Ро­сії. Але як­би ін­те­лі­ген­ція сво­го ча­су під­ня­ла­ся з ди­ва­на, як­би хо­ча б ко­жний двад­ця­тий ви­йшов і за­явив оку пан там: « Ні, ми з ва ми пра­цю­ва­ти не бу­де­мо», ми мо­гли б усто­я­ти. До то­го, що від­бу­ло­ся у До­не­цьку 2014 ро­ку, ін­те­лі­ген­ція має від­но­ше­н­ня, во­на «під­не­сла во­ро­гу клю­чі від во­ріт».

Бо­я­ти­ся со­ром­но. Ме­ні зда­є­ться, лю­ди­на че­сна має зна­йти у со­бі си­ли не жи­ти по­двій­ни­ми стан­дар­та­ми, а ви­зна­чи­ти­ся. І на­сам­пе­ред це сто­су­є­ться ін­те­лі­ген­ції. Перш за все я маю на ува зі осві че них лю дей. Які мо­жуть бу­ти пре­тен­зії до ста­рої баб­ці? Жо­дних. У ме­не на­віть не має особ ли вих пре тен зій до мо ло до го хло­пця, мо­жли­во, зов­сім без осві­ти і на віть без ро ди ни... Йо му да ли ру­шни­цю і ска­за­ли: «Ти — за­хи­сник ві­тчи­зни і бу­ду­єш но­ву ре­спу­блі­ку». Ко­гось, у си­лу йо­го низь­ких ко­гні­тив­них зді­бно­стей, мо­гли на­ля- ка­ти яки­мись ге­я­ми. А в ін­те­лі­ген­ції ці ко­гні­тив­ні зді­бно­сті по­вин­ні бу­ти ін­ші. Біль­ше то­го, ба­га­то з них — лю­ди, обла­ска­ні укра­їн­ською вла­дою, з на­у­ко­ви­ми сту­пе­ня­ми, зва­н­ня­ми, за­слу­же­ні лі­ка­рі й учи­те­лі Укра­ї­ни.

Ін­те­лі­ген­ція — це лю­ди з осві­тою. Їх міз­ки не мо­жуть бу­ти в один мо­мент про­ми­ті те­ле­ві­зо­ром. Це лю­ди, які по­вин­ні зна­йти у со­бі гро­ма­дян­ську мужність про­ти­сто­я­ти злу. Ба­чу фо­то­гра­фії з До­не­цька — із За­хар­чен­ком, Мар­ти­но­вим. Їх ві­та­ють у шко­лах, лі­кар­нях, роз­ві­шу­ють їх ні фо то гра фії, по ка зу ють ді тям як «ге­ро­їв ре­спу­блі­ки». І кан­ди­да­ти, до­кто­ри на­ук по­ка­зу­ють їм якісь ре зуль та ти до слід жень, от ри ма ні на об лад нан ні, куп ле но му Укра ї - ною. Кому? Як? На Дон­ба­сі з’яви­ла­ся но­ва «елі­та». Ці дру­жи­ни «мо­то­рол» — їх об­слу­го­ву­ють, по­сту­па­ю­ться їм до­ро­гою. А по­руч з опер­ним те­а­тром сто­ять сі­ті­лай­ти з порт­ре­та­ми Ста лі на. Й ін те лі ген ція го во - рить: «А ми їх не по­мі­ча­є­мо». Так са­мо під час Дру­гої сві­то­вої вій­ни не ба­чи­ли, як за­би­ра­ли єв­рей­ських ді­тей. Про які чи­сті ву­ли­ці в До­не­цьку мо­жна роз­по­від­а­ти, якщо там роз­ві­ше­ні порт­ре­ти Ста­лі на?

Ін­те­лі­ген­ція ма­ла ска­за­ти во­ро­гу «Ні!».

«ЧИ­МА­ЛО З ТИХ, ХТО ЗА­РАЗ У ДО­НЕ­ЦЬКУ, ЗБАГАТИЛИСЯ ЯК НІ­КО­ЛИ»

— Але у бе­ре­зні 2014-го у До­не­цьку все-та­ки бу­ли ба­га­то­ти­ся­чні мі­тин­ги, на які ви­хо­ди­ли під укра­їн­ськи­ми пра­по­ра­ми... І тут пи­та­н­ня, на­скіль­ки цих лю­дей під­три­ма­ла цен­траль­на вла­да.

— Це бу­ли роз­кі­шні де­мон­стра­ції! Нас за­ки­да­ли яй­ця­ми, але ми роз­вер­ну­ли ве­ли­че­зний си­ньо-жов­тий пра­пор, та­кож у той день, 13 бе­ре­зня 2014 ро­ку, вби­ли Дми­тра Чер­няв­сько­го... Пам’ятаю й ін­шу мас­шта­бну де­мон­стра­цію, на буль­ва­рі Шев­чен­ка, ко­ли ко­жна тре­тя ма­ши­на ві­та­ла нас си­гна­ла­ми. Це бу­ло якесь бра­тер­ство, єд­ність. Зві­сно, цьо­го бу­ло ба­га­то. Але по­тім по­ча­ло­ся...

Важ­ко ска­за­ти, чо­му так ста­ло­ся. Мо­жли­во, то­му що у До­не­цьку ба­га­то хто жи­ве за при­каз­кою: «Ре­нат все вла­штує». Ба­га­тьом не бу­ло ку­ди їха­ти. За­раз я ви­на­ймаю для спів­ро­бі­тниць на­шо­го цен­тру де­сять квар­тир у Ма­рі­у­по­лі, ві­сім — у Кр­ама­тор­ську. Я пи­ша­ю­ся тим, що основ­на ча­сти­на мо­го ко­ле­кти­ву — най­кра­щі, на­йосві­че­ні­ші, че­сні та гі­дні — від­мо­ви­ла­ся спів­пра­цю­ва­ти з оку­пан­том.

Ін­те­лі­ген­ти — мо­жу ка­за­ти про ме­ди­ків і вчи­те­лів — у сво­їй біль­шос- ті ви­яви­ли­ся ко­ла­бо­ра­ціо­ні­ста­ми. За­раз від них мо­жна по­чу­ти, як ба­га­то во­ни там до­по­ма­га­ють, але чи­ма­ло з тих, хто за­раз у До­не­цьку, збагатилися як ні­ко­ли у жит­ті.

— Що ще ро­би­ло­ся в До­не­цьку, щоб про­ти­сто­я­ти агре­сії?

— У бе­ре­зні 2014 ро­ку я бу­ла іні­ці­а­то­ром то­го, щоб зі­бра­ти ін­те­лі­ген­цію й обго­во­ри­ти си­ту­а­цію в обла­сті. Сер­гій Та­ру­та (то­ді­шній очіль­ник До­не­цької обл­держ­адмі­ні­стра­ції. — Авт.) під­три­мав цю ідею. Я зу­стрі­ла­ся з го­лов­ни­ми лі­ка­ря­ми ве­ли­ких ме­ди­чних за­кла­дів. Де­які з них одра­зу ска- за­ли, що, на­пев­но, не при­йдуть. Уже то­ді ін­те­лі­ген­ція по­во­ди­лась обе­ре­жно. Ду­ма­ли, що хтось ви­рі­шить все за них, що тре­ба при­ди­ви­ти­ся.

Я все-та­ки про­во­ди­ла збо­ри се­ред го­лов­них лі­ка­рів, до зри­ву в го­ло­сі го­во­ри­ла: те, що від­бу­ва­є­ться, є ду­же за­гроз­ли­вою озна­кою. А по­тім ті са­мі го­лов­ні лі­ка­рі за­кли­ка­ли під­ле­глих під­три­му­ва­ти но­ву вла­ду.

І най­при­крі­ше, що по­тім ба­га­то з тих, хто з ці­єю «вла­дою» до­мо­вив­ся, — в по­ва­зі та по­ша­ні у неї. Зро­зумі­ло, що ці лю­ди зна­хо­дять со­бі усі­ля­кі ви­прав­да­н­ня — бо з цим сти­дом якось тре­ба жи­ти! «Во­ни за мир», як ві­до­мо. Зно­ву-та­ки, про ін­те­лі­ген­цію, її гро­мад­ську по­зи­цію й по­двій­ні стан­дар­ти. Десь рік то­му за­те­ле­фо­ну­вав ме­ні один уче­ний із До­не­цька, який має всі­ля­кі на­го­ро­ди, по­че­сні зва­н­ня і ти­ту­ли від укра­їн­ської вла­ди. Ка­же: «По­вер­тай­те­ся! На­шій ре­спу­блі­ці по­трі­бні ака­де­мі­ки. Нас до се­бе при­ймає Ро­сій­ська ака­де­мія на­ук». Єди­не, що за­пи­та­ла у ньо­го: чи він від­мо­вив­ся від зва­н­ня Ге­роя Укра­ї­ни. При­ро­дно, що ні. Біль­ше то­го, га­ря­чі при­хиль­ни­ки «ДНР» не ба­чать у цьо­му ні­чо­го су­пе­ре­чли­во­го. Чи не зда­є­ться тим са­мим ме­ди­кам див­ним, що мо­жна пра­цю­ва­ти у так зва­них ре­спу­блі­кан­ських лі­кар­нях і па­ра­лель­но при­їжджа­ти на ти­ждень по­пра­цю­ва­ти до Ки­є­ва? Або взя­ти участь у якійсь укра­їн­ській кон­фе­рен­ції або ін­шо­му за­хо­ді.

За­ра­ди спра­ве­дли­во­сті тре­ба ска­за­ти, що та­кі «па­трі­о­ти» є й се­ред тих, хто ви­їхав із До­не­цька. Не се­крет, що є чи­нов­ни­ки, які ни­ні жи­вуть у Кр­ама­тор­ську, ти­ждень пра­цю­ють там, ти­ждень — у До­не­цьку. Ось тіль­ки ку­ме­дно чу­ти від цих ко­мі­во­я­же­рів: «Ко­ли на­ре­шті за­кін­чи­ться вій­на?» Знаю, що гу­бер­на­тор До­не­цької обла­сті Пав­ло Же­брів­ський на­ма­га­є­ться з цим бо­ро­ти­ся.

«КО­ЛИ МИ НА­МА­ГА­ЛИ­СЯ ВИВЕЗТИ ОБЛАДНАННЯ, ЩО­РА­ЗУ ХТОСЬ ВИКЛИКАВ «МГБ»

— Із роз­па­лом кон­флі­кту що ста­ло­ся з Цен­тром ге­не­ти­чних до­слі­джень, який ви очо­лю­є­те?

— За мить був за­гу­бле­ний один із най­кра­щих у Єв­ро­пі ге­не­ти­чних цен­трів. Ми по­ки­ну­ли До­нецьк на­при­кін­ці 2014-го, пе­ре­їха­ли до Ма­рі­у­по­ля. Пі­зні­ше я змі­ни­ла на­зву за­кла­ду, сьо­го­дні це Схі­дно-Укра­їн­ський спе­ці­а­лі­зо­ва­ний центр ме­ди­чної ге­не­ти­ки та пре­на­таль­ної ді­а­гно­сти­ки. Та­ка моя «від­по­відь Чем­бер­ле­ну».

Вза­га­лі, дру­го­го та­ко­го за­кла­ду в До­не­цькій і Лу­ган­ській обла­стях не існує. Не хо­чу при­мен­ши­ти до­ся­гне­н­ня ін­ших за­кла­дів, але не­має дру­го­го та­ко­го, зро­бле­но­го з ну­ля. Я по­ча­ла ство­рю­ва­ти цей центр 1981 ро­ку з одної кім­на­тки — ка­бі­не­ту ме­ди­чної ге­не­ти­ки.

У прин­ци­пі, ге­не­ти­ки як та­кої у нас то­ді не бу­ло, й я сто­я­ла у ви­то­ків її роз­ви­тку в Укра­ї­ні. На по­ча­тку 1982-го по­ча­ла на­би­ра­ти спів­ро­бі­тни­ків і ста­ви­ла­ся до цьо­го ду­же скру­пу­льо­зно. Ми роз­ши­рю­ва­ли­ся, я отри­му­ва­ла пі­сля­ди­плом­ну осві­ту в Мо­скві, вчи­ла­ся у Пра­зі, кан­ди­дат­ську ди­сер­та­цію за­хи­ща­ла у Мо­скві, до­ктор­ську — в Ки­є­ві. До ре­чі, за від­кри­т­тя, яке ля­гло в осно­ву до­ктор­ської, я отри­ма­ла пре­сти­жну пре­мію за кор­до­ном. А по­тім наш за­клад став До­не­цьким обла­сним спе­ці­а­лі­зо­ва­ним цен­тром ме­ди­чної ге­не­ти­ки та пре­на­таль­ної ді­а­гно­сти­ки, чо­ти­ри­по­вер­хо­вою бу­дів­лею — з най­су­ча­сні­шою апа­ра­ту­рою й най­кра­щи­ми фа­хів­ця­ми. Про­во­ди­ли­ся кон­фе­рен­ції, на які при­їжджа­ли лю­ди з усіх міст Укра­ї­ни, з близь­ко­го та да­ле­ко­го за­ру­біж­жя. Наш ко­ник — пре­на­таль­на ді­а­гно­сти­ка. Це те, чо­му ми вчи­ли всю Укра­ї­ну і не тіль­ки.

— Як від­бу­ва­лась ева­ку­а­ція ва­шо­го за­кла­ду?

— Нам бу­ло ду­же важ­ко. Кра­щі з кра­щих по­їха­ли зі мною, і тре­ба бу­ло обла­шту­ва­ти їхній по­бут, умо­ви ро­бо­ти. У наш центр бан­ди­ти при­йшли, пев­но, пі­зні­ше, ніж до ін­ших. Жін­ка, яка за­раз там усім ке­рує, вза­га­лі не ге­не­тик і ні­чо­го у ге­не­ти­ці не ро­зу­міє, але є до­брою зна­йо­мою «мі­ні­стра охо­ро­ни здо­ров’я» «ДНР».

Між ін­шим, що­ра­зу, ко­ли ми на­ма­га­ли­ся вивезти з До­не­цька обладнання, а це бу­ло на­при­кін­ці 2014 ро­ку, як тіль­ки під’їжджа­ли за­бра­ти апа ра ту ру, на міс це при бу ва ло «МГБ». По­тім ді­зна­ли­ся, що са­ме ни­ні­шня ке­рів­ни­ця цен­тру в До­не­цьку в ком­па­нії з кіль­ко­ма до­кто­ра­ми по­ві­дом­ля­ла про нас до «МГБ». І зре­штою їм до рук по­тра­пив пов­ні­стю від­ре­мон­то­ва­ний, пов­ний апа­ра­ту­ри за­клад у цен­трі мі­ста.

Наш центр — єди­ний на пост­ра­дян­сько­му про­сто­рі сер­ти­фі­ко­ва­ний у Fetal Medicine Foundation (Фонд фе­таль­ної ме­ди­ци­ни, FMF. — Авт.), по-

ФОТО МИ­КО­ЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.