Чи вар­то акту­а­лі­зу­ва­ти іко­ну?

Ро­змо­ва «Дня» з істо­ри­ком ми­сте­цтва Ро­ма­ном Яці­вим

Den (Ukrainian) - - Культура -

ПРО ФЕНОМЕН УКРА­ЇН­СЬКО­ГО РЕЛІГІЙНОГО ЖИВОПИСУ Й ІКОНОПИСУ

— Пи­та­н­ня су­ча­сно­го укра­їн­сько­го іконопису є до­во­лі роз­ло­гим і мо­же роз­гля­да­ти­ся в кіль­кох ана­лі­ти­чних про­е­кці­ях, — го­во­рить про­фе­сор Р.ЯЦІВ. — Пер­шою з них є су­спіль­ний за­пит на но­ву іко­ну, спів­від­но­сно ан­сам­бле­во­сті су­ча­сних хра­мів та ста­ді­аль­но­сті роз­ви­тку цер­ков­ної лі­тур­гії, яка ор­га­ні­чно пов’яза­на з без­по­се­ре­дньою пра­кти­кою бо­го­слу­жі­н­ня. Дру­гою про­е­кці­єю мо­же бу­ти ка­но­ні­чність ідей­но-сми­сло­во­го на­пов­не­н­ня іко­ни, як і са­ма ево­лю­ція роз­ви­тку рі­зних іко­но­гра­фі­чних ти­пів, спів­від­но­сно з су­ча­сною бо­го­слов­ською ін­тер­пре­та­ці­єю Свя­то­го Пи­сьма. Ще ін­шою ана­лі­ти­чною про­е­кці­єю мо­жна вва­жа­ти су­то про­фе­сій­ну (фа­хо­ву) оцін­ку іко­ни як одно­го з жан­рів са­краль­но­го ми­сте­цтва, яке роз­ви­ва­є­ться не менш ін­тен­сив­но, як і ін­ші ви­ди су­ча­сно­го обра­зо­твор­чо­го ми­сте­цтва. Для то­го щоб охо­пи­ти су­тні­сні пи­та­н­ня фун­кціо­ну­ва­н­ня су­ча­сної укра­їн­ської іко­ни, не­об­хі­дно вра­хо­ву­ва­ти ко­жен із за­зна­че­них аспе­ктів.

— За­га­лом, скіль­ки ро­ків те­хно­ло­гії іконопису, і звід­ки він при­йшов?

— Те­хно­ло­гія іконопису ево­лю­ціо­ну­ва­ла від ран­ньої хри­сти­ян­ської до­би, але за­зна­ла най­біль­ше вдо­ско­на­лень у ві­зан­тій­сько­му ми­сте­цтві. Оскіль­ки пи­са­н­ня ікон ра­ні­ше здій­сню­ва­ло­ся чен­ця­ми у мо­на­сти­рях, то са­мі спосо­би під­го­тов­ки ґрун­ту (лев­ка­су) та ре­це­пти фар­би бу­ли три­ва­лий час до­во­лі кон­се­рва­тив­ни­ми. Зро­зумі­ло, що ці те­хно­ло­гії впро­довж сто­літь за­зна­ва­ли пев­них змін, хо­ча на­віть у су­ча­сно­сті чи­ма­ло іко­но­пи­сців на­ма­га­ю­ться до­три­му­ва­ти­ся дав­ніх, пе­ре­ві­ре­них ча­сом, ре­це­птів. Ра­зом із тим сьо­го­дні по­руч із кла­си­чни­ми те­хні­ка­ми ви­ко­ри­сто­ву­ю­ться й су­ча­сні ма­те­рі­а­ли, най­пер­ше — акри­ло­ва фар­ба, на рі­зних осно­вах (ґрун­то­ва­не де­ре­во, по­ло­тно) — за­ле­жно від фун­кціо­наль­но­го при­зна­че­н­ня тво­ру (для іко­но­ста­су в хра­мі, для при­ва­тно­го по­ме­шка­н­ня чи гро­мад­ської уста­но­ви, мо­же бу­ти й для ви­став­ки). Від­по­від­но до при­зна­че­н­ня іко­ни ви­бу­до­ву­є­ться стру­кту­ра Обра­зу з пев­ним ідей­но-сим­воль­ним на­пов­не­н­ням.

— У чо­му тра­ди­ція са­ме укра­їн­сько­го іконопису?

— Тра­ди­ція укра­їн­сько­го іконопису, якщо бра­ти до ува­ги по­пе­ре­дні істо­ри­чні епо­хи, по­ля­гає в ор­га­ні­чній єд­но­сті з ду­хов­но-куль­тур­ним клі­ма­том в Укра­ї­ні, з мо­раль­но-цін­ні­сни­ми прі­о­ри­те­та­ми жи­т­тя на­ро­ду, і на­віть із пев­ни­ми по­лі­ти­чни­ми по­ді­я­ми. То­му укра­їн­ський іко­но­пис, для при­кла­ду, епо­хи Ре­не­сан­су, а осо­бли­во ба­ро­ко, вва­жа­є­ться де­мо­кра­ти­чним за сво­їм ду­хом, за мір­ка­ми хри­сти­ян­ської ети­ки. Тра­ди­ція укра­їн­сько­го іконопису ви­бу­до­ву­ва­ла­ся су­мар­ні­стю куль­тур­но-ре­гіо­наль­них від­мін­но­стей, які, у свою чер­гу, бу­ли ін­спі­ро­ва­ні ти­ми чи ін­ши­ми осо­бли­во­стя­ми жи­т­тя на­ро­ду, а та­кож і по­лі­ти­чних еліт. У цьо­му ви­пад­ку тре­ба роз­гля­да­ти ко­жну пам’ятку чи ці­ле яви­ще у ду­же кон­кре­тно­му істо­ри­чно­му, а з ним — і се­ре­до­ви­щно­му кон­текс­ті.

Феномен укра­їн­сько­го іконопису по­ля­гає й у то­му, що по­ня­т­тя тра­ди­ції не зу­пи­ня­ло са­мо­го про­це­су онов­ле­н­ня ідей і форм, яки­ми жи­ло це ми­сте­цтво. Якщо на тих чи ін­ших ста­ді­ях від­чу­ва­ла­ся пев­на за­сти­глість, то не­о­дмін­но зна­хо­ди­ли­ся ті ав­то­ри, які про­по­ну­ва­ли ін­ший шлях роз­ви­тку, і, як пра­ви­ло, він був пов’яза­ний з ва­жли­ви­ми су­спіль­ни­ми про­це­са­ми в жит­ті укра­їн­ської на­ції. Най­біль­ше це від­чи­ту­є­ться в так зва­ній на­ро­дній те­чії укра­їн­сько­го іконопису.

— Чи є від­мін­ність між ре­лі­гій­ним жи­во­пи­сом та іко­но­пи­сом?

— Від­мін­ність між іко­но­пи­сом і ре­лі­гій­ним ма­ляр­ством по­ля­гає в їхній рі­зній ідей­ній і ду­хов­ній осно­ві. Іко­на має ме­та­фі­зи­чну су­тність і ске­ро­ва­на до гли­бин­них вну­трі­шніх по­чу­вань лю­ди­ни, на­то­мість ре­лі­гій­не ма­ляр­ство ін­тер­пре­тує ті чи ін­ші ча­сти­ни Бі­блій­них текс­тів, звер­та­ю­чись не ли­ше до Ідеї хри­сти­ян­ської ві­ри, а й до сю­же­тної фа­бу­ли Ста­ро­го чи Но­во­го За­по­ві­тів. Ли­ше в окре­мих пун­ктах хри­сти­ян­ських сим­во­лів (сми­слів) ре­лі­гій­не ма­ляр­ство та іко­но­пис мо­жуть збли­жу­ва­ти­ся між со­бою, але і в то­му ра­зі їх роз­рі­зня­ти­ме стру­кту­ра Обра­зу.

— Чи з’яви­ли­ся в су­ча­сній іко­ні су­ча­сні те­ми?

— Ду­хов­на та есте­ти­чна при­ро­да іко­ни пе­ред­ба­чає не ли­ше ме­та­фі­зи­чні по­си­ли, а й тео­соф­ські й на­віть со­ці­аль­но-ети­чні ре­а­кції на пев­ну істо­ри­чну до­бу. Ві­до­мо, що в ба­га­тьох іко­нах ми­ну­ло­го за­три­ма­ли­ся ті чи ін­ші оцін­ки дій­сно­сті, най­біль­ше — мо­раль­но-цін­ні­сні де­фор­ма­ції в жит­ті су­спіль­ства, по­ро­чні яви­ща. В епо­ху мо­дер­ні­зму іко­но­пис за­знав сут­тє­вої се­ку­ля­ри­за­ції, вві­брав­ши у се­бе де­які по­ляр­ні ду­хов­но-куль­тур­ні до­ктри­ни ча­су, в то­му чи­слі й зі слі­да­ми ате­їсти­чної сві­до­мо­сті. В пост­ко­му­ні­сти­чну епо­ху іко­но­пис по­збав­ля­є­ться важ­ких на­слід­ків ма­те­рі­а­лі­сти­чно­го сві­то­гля­ду, який за­ли­шив від­би­тки в де­яких пам’ятках цер­ков­но­го ми­сте­цтва дру­гої по­ло­ви­ни XX ст., на­ма­га­ю­чись по­вер­ну­ти­ся до ба­зо­вої па­ра­ди­гми хри­сти­ян­сько­го ми­сте­цтва в ці­ло­му. То­му про­ни­кне­н­ня в су­ча­сну іко­ну тих чи ін­ших ре­мі­ні­сцен­цій но­вої істо­ри­чної реальності є спов­на ви­прав­да­ним із по­гля­ду тра­ди­ції. Осо­бли­во ін­тен­сив­но су­ча­сні те­ми з’яв­ля­ю­ться за остан­ні ро­ки, ко­ли укра­їн­ський на­род зно­ву бо­ре­ться з мо­сков­ським за­во­йов­ни­ком — істо­ри­чним во­ро­гом Укра­ї­ни. Те­ма вій­ни, ге­ро­ї­зму не­рід­ко транс­фор­му­є­ться в кла­си­чний образ ко­за­ка Ма­мая, а та­кож впи­су­є­ться в ін­ші іко­но­гра­фі­чні мо­ти­ви — Бо­го­ро­ди­ці-По­кро­ви, св. Юрія, св. Ми­хай­ла, Розп’ят­тя Хри­сто­во­го та ін. У та­кий спо­сіб гло­ри­фі­ку­ю­ться обра­зи на­ших су­ча­сни­ків (Не­бе­сна Со­тня).

ЯК НИ­НІ СТАЮТЬ МАЙСТРАМИ ІКОНОПИСУ?

— На­звіть, будь ла­ска, най­яскра­ві­ших пред­став­ни­ків су­ча­сної Львів­ської іко­но­пи­сної шко­ли?

— До най­більш зна­них пред­став­ни­ків су­ча­сно­го іко­но­пи­сно­го ма­ляр­ства мо­жна від­не­сти, зокре­ма, Ро­ма­на Ва­си­ли­ка, Ко­стя Мар­ко­ви­ча, Лю­бов Яцків, Іван­ку Крип’яке­вич, Свя­то­сла­ва Вла­ди­ку, Дми­тра Гор­ді­цу, Ан­дрія Вин­ни­чка, Да­ни­ла Мов­ча­на, Уля­ну Том­ке­вич. Ори­гі­наль­ну гру­пу ав­то­рів, які орі­єн­ту­ю­ться на тра­ди­цію на­ро­дної іко­ни, скла­да­ють: Ро­ман Зі­лін­ко, Остап Ло­зин­ський, Уля­на Ни­щук-Бо­ри­сяк, Лев­ко Скоп, Те­тя­на Ду­ман. Не менш ці­ка­во тра­кту­ють іко­но­пи­сну тра­ди­цію ще мо­лод­ші ав­то­ри, зокре­ма Іван­ка Дем­чук, Со­фія Бі­лик, Оль­га Крав­чен­ко, Ма­рія Іва­ню­та.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.