Но­вий Стан­ко­вич

На­пе­ре­до­дні епо­халь­ної прем’єри ви­да­тний ком­по­зи­тор ра­зом із ві­о­лон­че­лі­стом Оле­ксан­дром Пі­рі­є­вим по­бу­ва­ли в го­стях у «Дня»

Den (Ukrainian) - - Культура - Дми­тро ДЕСЯТЕРИК, Те­тя­на ПОЛІЩУК, Ма­рі­я­ПРОКОПЕНКО, Ган­на ШЕРЕМЕТ, «День»

2ли­сто­па­да в Ки­є­ві з ве­ли­ким успі­хом від­бу­ла­ся сві­то­ва прем’єра Дру­го­го кон­цер­ту для ві­о­лон­че­лі з ор­ке­стром Єв­ге­на Стан­ко­ви­ча. Сніг із до­щем не за­ва­ди­ли ша­ну­валь­ни­кам твор­чо­сті ком­по­зи­то­ра при­йти у На­ціо­наль­ну опе­ру Укра­ї­ни. Пу­блі­ка бу­ла ду­же рі­зна: ми­тці, му­зи­ко­знав­ці, ме­ло­ма­ни, бі­зне­сме­ни, ди­пло­ма­ти і про­сто пе­ре­сі­чні гля­да­чі рі­зно­го ві­ку, а га­льор­ку «оку­пу­ва­ла» мо­лодь. Це був не­за­бу­тній ве­чір зу­стрі­чі з Му­зи­кою, кон­церт-мо­но­лог і од­кро­ве­н­ня — пу­блі­ка по­чу­ла епо­халь­ний твір на­шо­го ге­ні­аль­но­го су­ча­сни­ка Єв­ге­на Фе­до­ро­ви­ча Стан­ко­ви­ча. Пер­шим ви­ко­нав Кон­церт №2 Сим­фо­ні­чний ор­кестр Укра­їн­сько­го ра­діо під ору­дою Во­ло­ди­мир Шей­ка, а со­лі­стом ви­сту­пив мо­ло­дий та­ла­но­ви­тий ві­о­лон­че­ліст Оле­ксандр Пі­рі­єв. Ця му­зи­ка на­стіль­ки за­хо­плює, що, ко­ли її чу­єш, за­бу­ва­єш про плин ча­су — слу­ха­чі по­тра­пля­ють у світ, де не­має бо­лю й ли­ха, на­то­мість є са­ме ми­сте­цтво, яке вті­шає і не­се сві­тло.

На­га­да­є­мо, ма­е­стро за­кін­чив ро­бо­ту над цим тво­ром у кві­тні (пі­сля більш ніж45-рі­чної пе­ре­р­ви у цьо­му жан­рі)! За сло­ва­ми ком­по­зи­то­ра, кон­церт для ві­о­лон­че­лі йо­му за­мов­ляв ле­ген­дар­ний му­зи­кант Мсти­слав Ро­стро­по­вич, але че­рез рі­зні об­ста­ви­ни це не здій­сни­ло­ся. І от про­йшов час і арт-про­ект «Три С» під­штов­хнув Єв­ге­на Фе­до­ро­ви­ча до йо­го ві­о­лон­чель­но­го за­ду­му. Свій твір ком­по­зи­тор при­свя­тив ону­чці, кон­церт скла­да­є­ться з та­ких ча­стин: «Му­зи­ка для Мар­то­чки», «По­стлю­дія» та «Мо­но­лог ді­да».

У про­гра­мі ве­чо­ра та­ко­жлу­на­ли ви­бра­ні фра­гмен­ти зі зна­ко­вих тво­рів Єв­ге­на Стан­ко­ви­ча — му­зи­ка з ба­ле­ту «Про­ме­тей» і «Стра­сті за Та­ра­сом» для хо­ру та ор­ке­стру (остан­ній ви­ко­нав ра­зом із му­зи­кан­та­ми Хор іме­ні П. Май­бо­ро­ди Укра­їн­сько­го ра­діо), а та­ко­жле­ген­дар­на Дев’ята сим­фо­нія Дми­тра Шо­ста­ко­ви­ча.

Пі­сля Чер­нів­ців та Ки­є­ва про­ект «Три С» про­дов­жи­ться про­тя­гом 2016 — 2017 ро­ків га­строль­ним тур­не Хар­ко­вом, Ужго­ро­дом, Оде­сою, Льво­вом, Іва­но-Фран­ків­ськом і Ко­ло­ми­єю.

Пе­ред ви­зна­чною твор­чою по­ді­єю у сто­ли­ці Єв­ген Стан­ко­вич і Оле­ксандр Пі­рі­єв по­бу­ва­ли в на­шій ре­да­кції. Це бу­ла від­вер­та ро­змо­ва про те, як без дер­жав­ної під­трим­ки уча­сни­кам арт-про­е­кту вда­є­ться про­во­ди­ти мас­шта­бні ім­пре­зи, про тра­ди­ції ком­по­зи­тор­ської й ви­ко­нав­ської на­ціо­наль­них шкіл, про те, як на­ро­джу­є­ться му­зи­ка і що для се­бе від­кри­ли ми­тці, спіл­ку­ю­чись із пу­блі­кою.

«НИ­НІ СУЧАСНА УКРА­ЇН­СЬКА МУЗИЧНА КУЛЬ­ТУ­РА БАЗУЄТЬСЯ НА ТРЬОХ «СТОВПАХ»

— За­раз кра­ї­на пе­ре­жи­ває скла­дний пе­рі­од: вій­на, еко­но­мі­чна й по­лі­ти­чна кри­зи. І ра­птом — кон­тра­стом до цьо­го не­га­ти­ву — ваш про­ект «Три С», ве­ли­ке свя­то му­зи­ки. На ко­го орі­єн­ту­ва­ли­ся, ко­ли ство­рю­ва­ли йо­го? На­скіль­ки важ­ким бу­ло йо­го вті­ле­н­ня?

Оле­ксандр ПІ­РІ­ЄВ: — Я ща­сли­вий, що ще 2012-го, ко­ли Єв­ген Фе­до­ро­вич від­зна­чав 70-річ­чя, а Ва­лен­тин Силь­ве­стров — 85-річ­чя, ми спро­мо­гли­ся зро­би­ти ці­ка­ву акцію «Weekend юві­ля­рів». Два ве­чо­ри по­спіль ми ро­би­ли кон­цер­ти кла­си­чно­го фор­ма­ту з дво­ма рі­зни­ми ан­сам­бля­ми — «Ки­їв­ськи­ми со­лі­ста­ми» і «Ки­їв­ською ка­ме­ра­тою», ви­ко­нав­ці з рі­зних ку­то­чків Укра­ї­ни при­їха­ли гра­ти му­зи­ку двох ві­до­мих на­ших ком­по­зи­то­рів. То­ді по­ба­чив, що та­кі акції по­трі­бні слу­ха­чам. Я дов­го йшов до про­е­кту «Три С». Ни­ні сучасна укра­їн­ська музична куль­ту­ра базується на трьох «стовпах», чиї прі­зви­ща по­чи­на­ю­ться на лі­те­ру «С», це Ми­ро­слав Ско­рик, Єв­ген Стан­ко­вич і Ва­лен­тин Силь­ве­стров. Ра­ні­ше ми ро­би­ли тіль­ки ав­тор­ські кон­цер­ти, і «Три С» від­рі­зня­є­ться у цьо­му пла­ні, бо бу­ло зав­да­н­ня по­ши­ри­ти ака­де­мі­чну му­зи­ку на ін­шу ау­ди­то­рію. Ми зро­зумі­ли, що у ко­жно­го ком­по­зи­то­ра є свої осно­ви, а є тво­ри, які за ха­ра­кте­ром та іде­я­ми близь­кі їм. Так, Ми­ро­слав Ско­рик від по­ча­тку твор­чо­го шля­ху на­слі­дує ім­пре­сіо­ні­стів, най­ві­до­мі­ші пред­став­ни­ки цьо­го на­пря­му — Клод Де­бюс­сі й Мо­ріс Ра­вель. А ще Ми­ро­слав Ми­хай­ло­вич обо­жнює джаз, і йо­го мо­жна на­зва­ти укра­їн­ським спад­ко­єм­цем Джор­джа Гер­шві­на. То­жо­бго­во­рю­ю­чи зі Ско­ри­ком про­гра­му, ми, крім йо­го зна­ко­вих тво­рів, обра­ли му­зи­ку цих трьох ком­по­зи­то­рів.

Що­до дру­го­го ета­пу, при­свя­че­но­го Єв­ге­ну Фе­до­ро­ви­чу, ми з ним ви­рі­шу­ва­ли, яке по­єд­на­н­ня мо­же бу­ти, і обра­ли по­стать Дми­тра Шо­ста­ко­ви­ча, чия твор­чість є уосо­бле­н­ням ХХ сто­лі­т­тя. Для ме­не му­зи­ка Стан­ко­ви­ча — це ду­ша укра­їн­сько­го на­ро­ду! А твор­чість Ва­лен­ти­на Силь­ве­стро­ва ми бу­де­мо по­єд­ну­ва­ти з тво­ра­ми Гу­ста­ва Ма­ле­ра і Фран­ца Пе­те­ра Шу­бер­та. На­ше зав­да­н­ня — про­де­мон­стру­ва­ти уні­каль­ний та­лант трьох на­ших ком­по­зи­то­рів і по­єд­на­ти у про­гра­мах ци­клу «Три С» сві­то­ві зраз­ки кла­си­ки. Тре­ба ці­ну­ва­ти сво­їх ми­тців, пи­ша­ти­ся ни­ми, і щоб це бу­ло ще за їхньо­го жи­т­тя. То­му ми не че­ка­ли юві­лей­них дат, а на­ша го­лов­на ме­та — ство­ри­ти свя­то му­зи­ки.

Єв­ген СТАН­КО­ВИЧ: — Я вва­жаю, що не­без­пе­чно че­ка­ти, ко­ли лю­ди­ні пе­ре­ва­лює за 70, осо­бли­во в на­ших умо­вах... На мій по­гляд, те, що ро­бить Оле­ксандр Пі­рі­єв, ду­же ва­жли­во за­раз, бо дер­жа­ва не за­йма­є­ться про­па­ган­дою ви­со­ко­го ми­сте­цтва. На від­мі­ну від то­го, як це є в кра­ї­нах Єв­ро­пи, ку­ди, сподіваюся, ми ко­лись уві­л­лє­мо­ся. Досі не ро­зу­мію, у нас АТО чи вій­на на схо­ді? Так, ни­ні не про­сті ча­си для Укра­ї­ни. Але му­зи­ка зав­жди ви­ко­ну­ва­ла бла­го­ро­дну мі­сію.

Я пе­ре­ко­на­ний, що у ко­жній ві­ко­вій ка­те­го­рії мо­жна зна­йти п’ятьшість бли­ску­чих ком­по­зи­то­рів. То­му про­ект «Три С» мо­же ма­ти пер­спе­кти­ву.

«ЗА­РАЗ МИ ВТІЛЮЄМО СУ­ТО НАЦІОНАЛЬНИЙ АРТ-ПРО­ЕКТ»

— Про­ект «Три С» ви ор­га­ні­зу­ва­ли без дер­жав­ної під­трим­ки. За ра­ху­нок чо­го вда­є­ться про­во­ди­ти та­кі гранд-кон­цер­ти і га­строль­ні ту­ри Укра­ї­ною?

О. П.: — З 2012 ро­ку ба­га­то чо­го змі­ни­ло­ся в кра­ї­ні й ускла­дни­ло­ся... Нас під­три­му­ють ком­па­нії з єв­ро­пей­ським ве­кто­ром, які ро­зу­мі­ють, на­скіль­ки ва­жли­ве сві­то­ве пред­став­ле­н­ня сво­го брен­да. Але пер­вин­на скла­до­ва, якою ке­ру­ю­ться пар­тне­ри, — це лю­бов до му­зи­ки. До ре­чі, ба­га­то спон­со­рів і ме­це­на­тів — ке­рів­ни­ки ком­па­ній, у яких або ді­ти за­йма­ю­ться му­зи­кою, або во­ни са­мі ко­лись гра­ли на му­зи­чно­му ін­стру­мен­ті.

Ми ду­же хо­че­мо, щоб нас під­три­ма­ла дер­жа­ва, і хо­ча існує кон­такт із Мі­ні­стер­ством куль­ту­ри, та гро- шей у них не­має, то­му са­мі іні­ці­ю­є­мо і про­во­ди­мо свої акції. Час іде... Мо­жли­во, ко­лись дер­жав­ні чи­нов­ни­ки зро­зу­мі­ють, що ми ро­би­мо гар­ну спра­ву, і зна­йду­ться ко­шти нас під­три­ма­ти. А по­ки ми роз­ра­хо­ву­є­мо на не­бай­ду­жих лю­дей, бі­зне­сме­нів, па­трі­о­тів, ша­ну­валь­ни­ків ви­со­ко­го ми­сте­цтва. За­раз ми втілюємо су­то національний арт-про­ект. Між­на­ро­дні ви­ко­нав­ці при­су­тні, але ми кон­цен­тру­є­мо ува­гу са­ме на твор­чо­сті укра­їн­ських ком­по­зи­то­рів. До­бре, що нас фі­нан­со­во під­три­мує ве­ли­кий бі­знес, який ро­зу­міє, що тре­ба ді­я­ти за­раз і не че­ка­ти.

Не ро­зу­мію, чо­му Вер­хов­на Ра­да не при­ймає за­кон про ме­це­нат­ство, адже він по­лег­шить під­трим­ку куль­ту­ри не тіль­ки все­ре­ди­ні на­шої кра­ї­ни, а й за її ме­жа­ми, до­зво­лить ми­тцям ре­а­лі­зо­ву­ва­ти мас­шта­бні твор­чі про­е­кти, про­во­ди­ти фе­сти­ва­лі та ін­ше.

— Кон­церт №2 для ві­о­лон­че­лі з ор­ке­стром, сві­то­ва прем’єра яко­го від­бу­ла­ся, має не­про­сту до­лю...

Є. С.: — Ко­лись Оле­ксандр за­про­по­ну­вав по­жва­ви­ти жанр ві­о­лон­чель­но­го кон­цер­ту. Я до­сить до­бре знав ве­ли­ко­го му­зи­кан­та Мсти­сла­ва Ле­о­поль­до­ви­ча Ро­стро­по­ви­ча, зав­дя­ки яко­му у Ра­дян­сько­му Со­ю­зі з’яви­ла­ся ці­ла се­рія ві­о­лон­чель­них кон­цер­тів, на­пи­са­них ве­ли­ки­ми ком­по­зи­то­ра­ми. Хай Пі­рі­єв теж­про­бує се­бе у цьо­му на­прям­ку...

Що­до мо­го кон­цер­ту — я був під вра­же­н­ням від на­ро­дже­н­ня сво­єї ону­ки, то­му пер­шу йо­го ча­сти­ну («Му­зи­ка для Мар­то­чки») при­свя­тив їй. Ко­ли во­на це по­слу­хає, ми­не ба­га­то ча­су, ві­рю, що щось змі­ни­ться в на­шій кра­ї­ні... Друга ча­сти­на — «По­стлю­дія і Мо­но­лог ді­да». Тре­ба бу­ло на­пи­са­ти «Мо­но­лог ді­ду­ся», але на ді­ду­ся я по­ки не тя­гну. Кон­церт ви­йшов про­грам­ний, але ця про­грам­ність умов­на.

— У Чер­нів­цях вже від­бу­ла­ся прем’єра цьо­го тво­ру, ви спіл­ку­ва­ли­ся з гля­да­ча­ми. Зна­є­мо, що був ан­шлаг, при­чо­му при­йшло ба­га­то не­а­ка­де­мі­чної пу­блі­ки, мо­ло­ді. Які ва­ші вра­же­н­ня від ці­єї по­дії?

О. П.: — У Ки­є­ві на кон­цер­ти ча­сто хо­дить своє ко­ло ша­ну­валь­ни­ків, учні, дру­зі ком­по­зи­то­ра. А ко­ли ма­е­стро їде в ін­ше мі­сто, де цих лю­дей не­має, ви­ни­кає за­пи­та­н­ня, чи зна­ють там йо­го. Як пра­ви­ло, на на­ші кон­цер­ти у рам­ках про­е­кту « Три С » при­хо­дить ба­га­то мо­ло­ді. Пі­сля ви­сту­пу у Чер­нів­цях во­ни об­сту­пи­ли Єв­ге­на Фе­до­ро­ви­ча — про­си­ли ав­то­гра­фи, фо­то­гра­фу­ва­ли­ся з ним. І тут го­лов­не — фі­зи­чна при­су­тність ав­то­ра му­зи­ки. Єв­ген Фе­до­ро­вич по­їхав у Чер­нів­ці впер­ше пі­сля 30-рі­чної пе­ре­р­ви. Там лю­ди не ві­ри­ли сво­їм очам, що ба­чать кла­си­ка, тво­ри яко­го слу­ха­ють по те­ле­ві­зо­ру і ра­діо. Стан­ко­вич — як фан­том! Це ви­кли­ка­ло зов­сім ін­ші від­чу­т­тя. При­чо­му впли­ва­ло і на нас, му­зи­кан­тів, бо ко­ли з ни­ми їде ав­тор та­ко­го рів­ня, змі­ню­є­ться ха­ра­ктер ви­ко­на­н­ня тво­рів.

«ТВО­РИ, ЯКІ НАРОДИЛИСЯ З БО­ЛЮ...»

— Єв­ге­не Фе­до­ро­ви­чу, у вас є тво­ри, при­свя­че­ні тра­гі­чним по­ді­ям укра­їн­ської істо­рії, що тра­пи­ли­ся від­но­сно не­дав­но, — роз­стрі­ли у Ба­би­но­му Яру, ка­та­стро­фа на ЧАЕС. Які дже­ре­ла ви ви­ко­ри­сто­ву­є­те для на­пи­са­н­ня та­кої му­зи­ки?

Є. С.: — Я ста­ра­ю­ся гли­бо­ко ви­вчи­ти ма­те­рі­а­ли про ті істо­ри­чні по­дії, про які зби­ра­ю­ся пи­са­ти му­зи­ку. Ко­ли був у Ка­на­ді, мав на­го­ду про­чи­та­ти уні­каль­ні до­ку­мен­ти про Го­ло­до­мор і Го­ло­кост, а чор­но­биль­ська бі­да ста­ла­ся май­же на на­ших очах, і досі в пам’яті, як з Ки­є­ва ви­во­зи­ли ді­тей і у мі­сті не бу­ло чу­ти їхньо­го смі­ху. Досі в пам’яті стра­шні до­ку­мен­таль­ні ка­дри по­же­жі на атом­ній стан­ції, які по­ка­зу­ва­ли по ТБ... А сто­сов­но роз­стрі­лів у Ба­би­но­му Яру, то ба­га­то ма­те­рі­а­лів про ті стра­хі­т­тя ме­ні при­сла­ли з Аме­ри­ки. Так, во­каль­но-сим­фо­ні­чний твір «Кад­ди­шре­кві­єм Ба­бин Яр» ство­ре­но 1991-го, до п’ят­де­ся­ти­річ­чя тра­ге­дії. Про зло­чин на­ци­стів Дми­тро Пав­ли­чко роз­по­вів у по­е­мі, а я на­ви­сав до неї му­зи­ку. По­тім бу­ла но­ва ін­тер­пре­та­ція «Кад­диш-ре­кві­є­му», яку ми при­уро­чи­ли до 65-річ­чя тра­ге­дії у Ба­би­но­му Яру. А «Па­на­хи­да за по­мер­ли­ми з го­ло­ду» — ре­кві­єм для пов­но­го скла­ду сим­фо­ні­чно­го ор­ке­стру, двох мі­ша­них хо­рів, ба­са, на­ро­дно­го го­ло­су та чи­тця, був на­пи­са­ний 1992 ро­ку, те­жна вір­ші Дми­тра Пав­ли­чка, а впер­ше ви­ко­на­ний у ші­ст­де­ся­ту рі­чни­цю Го­ло­до­мо­ру. Це тво­ри, які народилися з бо­лю...

— Єв­ге­не Фе­до­ро­ви­чу, цей рік був для вас ба­га­тий на ці­ка­ві твор­чі за­хо­ди, зокре­ма, у На­ціо­наль­ній опе­рі від­бу­ла­ся прем’єра «Ве­чо­рів на ху­то­рі бі­ля Ди­кань­ки», онов­ле­ної вер­сії ба­ле­ту «Ніч пе­ред Рі­здвом». А у Му­ні­ци­паль­ній опе­рі пред­ста­ви­ли ба­лет «Май­ська ніч». Ба­ле­тний жанр мо­жна на­зва­ти ва­шим ко­ха­н­ням? І ко­ли ми по­чу­є­мо опе­ру «Стра­шна пом­ста» за Го­го­лем, яку пла­ну­ва­ли по­ста­ви­ти у На­ціо­наль­ній опе­рі Укра­ї­ни?

Є. С.: — Що­до ба­ле­тно­го жан­ру, то мо­їм тво­рам біль­ше по­ве­зло з по­ста­нов­ни­ка­ми. А що сто­су­є­ться опе­ри, то це скла­дне пи­та­н­ня, бо та­кі мас­шта­бні ви­ста­ви, як «Стра­шна пом­ста», без за­ка­зу кон­кре­тно­го те­а­траль­но­го ко­ле­кти­ву не мо­жна ре­а­лі­зу­ва­ти. Ви­ста­ва по­тре­бує чи­ма­лих ре­сур­сів: твор­чих, фі­нан­со­вих. З мо­го бо­ку опе­ра фа­кти­чно вже на­пи­са­на, але не­до­ро­бле­на, бо є ін­ші за­ка­зи і ро­бо­та. Та ни­ні від ке­рів­ни­цтва На­ціо­наль­ної опе­ри не маю про­по­зи­цій. За­дум­ка

ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ/ «День»

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.