Як жи­ве те­ле­ба­че­н­ня на Дон­ба­сі? «День» по­спіл­ку­вав­ся з чле­ном ко­ман­ди до­не­цько­го обла­сно­го дер­жав­но­го ка­на­лу «До Те­Бе» про про­бле­ми і до­ся­гне­н­ня про­е­кту

Den (Ukrainian) - - Прес-клуб «дня» -

«ВЕ­ДЕ­МО МОВ­ЛЕ­Н­НЯ УКРА­ЇН­СЬКОЮ, ЩО ДУ­ЖЕ ВА­ЖЛИ­ВО ДЛЯ ДОН­БА­СУ»

— Як дав­но в ефі­рі До­не­цької обла­сті пра­цює те­ле­ка­нал «До Те­Бе»?

— До 27 кві­тня 2014 ро­ку під ло­го­ти­пом «27 ка­нал» ве­ло мов­ле­н­ня До­не­цьке обла­сне дер­жав­не те­ле­ба­че­н­ня. Це бу­ла за сво­їм твор­чим скла­дом і те­хні­чним осна­ще­н­ням чи не най­успі­шні­ша ком­па­нія в си­сте­мі дер­жав­но­го те­ле­ба­че­н­ня. І всьо­го цьо­го одра­зу не ста­ло. Всі при­мі­ще­н­ня, обладнання, ар­хі­ви, до­ку­мен­ти бу­ли за­хо­пле­ні бо­йо­ви­ка­ми, «27 ка­нал» при­пи­нив мов­ле­н­ня, а лю­ди ви­яви­лись ви­ки­ну­ти­ми на ву­ли­цю.

Не­зро­зумі­лість у си­ту­а­ції, не­ви­рі­ше­ність про­блем і не­ро­зу­мі­н­ня, як бу­ти да­лі, три­ва­ли до сі­чня 2015 ро­ку, ко­ли бу­ло прийня­то рі­ше­н­ня від­но­ви­ти ро­бо­ту До­не­цької обла­сної дер­жав­ної те­ле­ра­діо­ком­па­нії. По­чи­на­ти до­ве­ло­ся з аб­со­лю­тно­го ну­ля. Не бу­ло те­хні­ки, при­мі­ще­н­ня, а го­лов­не — лю­дей. Стар­ту­ва­ли в мі­сті Кр­ама­тор­ську, аб­со­лю­тно не при­сто­со­ва­но­му для ба­зу­ва­н­ня те­ле­ра­діо­ком­па­нії обла­сно­го рів­ня. Але, по­при все, вже 27 лю­то­го в ефі­рі з’явив­ся аб­со­лю­тно но­вий те­ле­ка­нал «До Те­Бе» з но­вою кон­це­пці­єю — до те­бе, тоб­то до гля­да­ча. Ка­нал ве­де мов­ле­н­ня укра­їн­ською мо­вою, і це сьо­го­дні ду­же ва­жли­во для Дон­ба­су. На­шим си­гна­лом по­кри­то пра­кти­чно 90% те­ри­то­рії обла­сті, під­кон­троль­ної укра­їн­ській вла­ді, та­ко­жмож - на зло­ви­ти в До­не­цьку й на ін­ших тим­ча­со­во оку­по­ва­них те­ри­то­рі­ях.

— Роз­ка­жіть про ва­ші про­е­кти, ав­тор­ські пе­ре­да­чі. Яко­го кон­тен­ту по­тре­бу­ють жи­те­лі схо­ду Укра­ї­ни?

— Сьо­го­дні у про­грам­но­му порт­фе­лі ка­на­лу 17 про­е­ктів вла­сно­го ви­ро­бни­цтва. Це рі­зні пе­ре­да­чі — про пе­ре­се­лен­ців («Жи­т­тя на­но­во»), про тра­ди­ції укра­їн­сько­го на­ро­ду, їхнє мі­сце в жит­ті сьо­го­дні­шньо­го Дон­ба­су («По­до­ро­жу ча­сі»), про пен­сій­ні пи­та­н­ня («Пен­сій­на па­но­ра­ма»). У пе­ре­да­чі «Їде­мо до те­бе» роз­по­від­а­є­мо про жи­т­тя в при­фрон­то­вих на­се­ле­них пун­ктах. Її зав­да­н­ня — показати, що там­те­шні жи­те­лі не про­сто ви­жи­ва­ють, а на­ма­га­ю­ться жи­ти пов­но­цін­ним жи­т­тям, незважаючи на жа­хи вій­ни. І зна­ють, що у них є пер­спе­кти­ва в Укра­ї­ні.

На­ма­га­є­мось ви­ро­бля­ти кон­тент у ру­слі кон­стру­ктив­но­го опти­мі­зму — ми не оми­на­є­мо про­бле­ми, але во­дно­час на­ма­га­є­мось по­ка­зу­ва­ти по­зи­тив, яко­го на­віть тут, у ра­йо­ні во­єн­них дій, чи­ма­ло.

На­ша го­лов­на про­гра­ма — «Но­ви­ни До Те­Бе». Лю­дям не­об­хі­дна ін­фор­ма­ція са­ме від ло­каль­них ЗМІ, ли­ше мі­сце­ві жур­на­лі­сти мо­жуть від­чу­ти про­бле­ми і го­стро­ту си­ту­а­ції не си­ту­а­тив­но, на­їжджа­ю­чи сю­ди, а пе­ре­бу­ва­ю­чи в ре­гіо­ні по­стій­но. То­му та­ка про­гра­ма бу­ла ство­ре­на пра­кти­чно одра­зу. Від­су­тність ці­льо­во­го фі­нан­су­ва­н­ня, те­хні­ки й лю­дей зму­си­ло шу­ка­ти най­ефе­ктив­ні­ші ва­рі­ан­ти її існу­ва­н­ня. Так ви­ни­кла ідея те­ри­то­рі­аль­них ре­да­кцій. За­раз во­ни успі­шно пра­цю­ють у ше­сти мі­стах обла­сті, що­дня над­си­ла­ю­чи сю­же­ти для ра­діо, те­ле­ба­че­н­ня і ма­те­рі­а­ли для на­шо­го сай­ту. У жов­тні за­пу­сти­ли ін­фор­ма­цій­ну про­гра­му в но­во­му фор­ма­ті — те­пер із ве­ду­чим, який пра­цює в муль­ти­ме­дій­ній сту­дії.

На­ша ау­ди­то­рія — жи­те­лі всі­єї До­не­цької обла­сті. Пра­гне­мо, щоб ко­жен зна­йшов на на­шо­му ка­на­лі щось ці­ка­ве для се­бе.

— Не­що­дав­но ви ство­ри­ли ди­тя­чу ре­да­кцію. Як ви­ни­кла ідея?

— Нам за­хо­ті­ло­ся по­ди­ви­тись на світ очи­ма ді­тей. Не вкла­да­ти в ма­лень­кі го­ло­ви до­ро­слі дум­ки, не ди­кту­ва­ти свої умо­ви, а спро­бу­ва­ти бу­ти з ни­ми пар­тне­ра­ми. Для цьо­го за­про­си­ли юн­ко­рів шкіль­них га­зет із Кр­ама­тор­ська і Слов’ян­ська, за­про­по­ну­ва­ли їм спро­бу­ва­ти свої си­ли в те­ле­ба­чен­ні. По­ки що не ста­ви­мо кон­кре­тних тер­мі­нів, ко­ли ви­йде ди­тя­ча пе­ре­да­ча, але пра­гну­ти­ме­мо ство­ре­н­ня та­ко­го про­е­кту. По­ка­зу­є­мо і роз­по­від­а­є­мо ді­тла­хам, як ро­би­ться те­ле­ба­че­н­ня, тим біль­ше, ко­ли во­но ро­би­ться в бу­кваль­но­му ро­зу­мін­ні з ні­чо­го. Юн­ко­ри вже ви­ру­ша­ють на зйом­ки з на­ши­ми жур­на­лі­ста­ми, да­лі — да­мо їм мо­жли­вість зро­би­ти свої сю­же­ти. Ви­йде — ви­пу­сти­мо в ефір, ні — пра­цю­ва­ти­ме­мо да­лі. Ви­ко­ри­сто­ву­є­мо прин­цип те­о­рії, су­мі­сної з до­сту­пні­стю пра­кти­ки.

«ФІ­НАН­СУ­ВА­Н­НЯ ВІД ДЕР­ЖА­ВИ НА РОЗ­ВИ­ТОК І ТЕ­ХНІ­ЧНУ БА­ЗУ НЕ ОТРИ­МУ­Є­МО»

— У рам­ках ПРООН і уря­ду Япо­нії ва­шо­му ка­на­лу ви­ді­ли­ли комп’ютер­ну те­хні­ку. Зав­дя­ки до­по­мо­зі ли­тов­ських ко­лег бу­ло вста­нов­ле­но но­ві пе­ре­да­ва­чі на те­ле­ве­жі у Вол­но­ва­сі. Роз­ка­жіть про під­трим­ку ка­на­лу між­на­ро­дни­ми пар­тне­ра­ми, гро­мад­ські­стю, дер­жа­вою.

— Так, без мон­та­жних комп’юте­рів від уря­ду Япо­нії і ПРООН ми б не змо­гли на­ла­го­ди­ти вла­сне ви­ро­бни­цтво на то­му рів­ні, на яко­му во­но за­раз. Зав­дя­ки По­соль­ству Укра­ї­ни в Поль­щі на­ла­го­ди­ли спів­пра­цю з те­ле­ка­на­лом «Бел­сат», який вхо­дить до си­сте­ми TVP (су­спіль­не те­ле­ба­че­н­ня). Ча­сти­на на­ших спів­ро­бі­тни­ків уже про­йшла ста­жу­ва­н­ня у Вар­ша­ві. За до­по­мо­гою ор­га­ні­за­ції «Ін­тер­ньюз-Укра­ї­на» змо­гли зня­ти те­ле­про­ект «Егей, Єв­ро­по!» про ша­хта­ря з Ро­дин­сько­го, який упер­ше по­бу­вав за кор­до­ном. Він по­рів­нює жи­т­тя у Поль­щі і Че­хії з на­шим і зна­хо­дить спіль­не — те, в чо­му Укра­ї­на вже ста­ла єв­ро­пей­ською дер­жа­вою. За­раз у ви­хі­дні йде по­каз цьо­го про­е­кту.

Незважаючи на те, що ми дер­жав­на ком­па­нія, ди­стан­ці­ю­є­мось від об- лдерж­адмі­ні­стра­ції, ко­му­наль­них під­при­ємств і ре­шти. Ні­хто не мо­же впли­ва­ти на на­шу ре­да­кцій­ну по­лі­ти­ку. Що сто­су­є­ться фі­нан­су­ва­н­ня, то з дер­жав­но­го бю­дже­ту ми отри­му­є­мо ко­шти ли­ше на по­то­чну ді­яль­ність. На роз­ви­ток, а тим біль­ше на ство­ре­н­ня пов­но­цін­ної те­хні­чної ба­зи цьо­го ро­ку не ви­ді­ле­но ні­чо­го.

— У сі­чні цьо­го ро­ку під ва­шу ре­да­кцію в Кр­ама­тор­ську під­кла­ли гра­на­ту. 24 сер­пня, в День Не­за­ле­жно­сті, офіс те­ле­ка­на­лу об­стрі­ля­ли не­ві­до­мі. З чим ви пов’язу­є­те та­кі на­пад­ки про­ти ка­на­лу? Чи сти­ка­ю­ться ва­ші жур­на­лі­сти з яки­мись по­гро­за­ми?

— Ма­ло то­го, дня­ми осо­би­сті да­ні трьох на­ших жур­на­лі­стів роз­мі­сти­ли на се­па­ра­тист­сько­му сай­ті «Три­бу­нал. Від­пла­та на­ста­не». Що сто­су­є­ться гра­на­ти й об­стрі­лу, то пра­во­охо­рон­ці по­ки що не по­ві­дом­ля­ли нам про ре­зуль­та­ти роз­слі­ду­ва­н­ня. Але якщо ці не­при­єм­ні ін­ци­ден­ти ста­ли­ся з на­ми, то ми на пра­виль­но­му шля­ху, і ре­да­кцій­на по­лі­ти­ка у нас вір­на.

«ЛЮ­ДЯМ НЕ­ОБ­ХІ­ДНА ПРАВ­ДА І ВІРА В КРА­ЩЕ»

— Як оці­ни­те якість ін­фор­ма­цій­но­го по­ля Дон­ба­су?

— З по­ча­тком вій­ни ін­фор­ма­цій­ний про­стір До­не­цької обла­сті ду­же змі­нив­ся. Ви­їха­ло ба­га­то гі­дних жур­на­лі­стів, май­стрів сло­ва, які не по­вер­ну­ли­ся в ре­гіон. Від цьо­го якість де­яких ме­діа зна­чно зни­зи­ла­ся. Що сто­су­є­ться кон­тен­ту, то, на мій по­гляд, не ви­ста­чає до­брих но­вин. Адже До­не­цька область жи­ве, роз­ви­ва­є­ться, незважаючи ні на що, і лю­дям не­об­хі­дна віра в кра­ще і впев­не­ність у зав­тра­шньо­му дні.

— По­над два ро­ки не пра­цю­ва­ло обла­сне ра­діо. Не­що­дав­но успі­шно бу­ла за­пу­ще­на ра­діо­стан­ція «Го­лос Дон­ба­су». Як ви оці­ню­є­те роль ра­діо­мов­ле­н­ня в ре­гіо­ні?

— По­ки що ця роль слаб­ка. Мо­жу ска­за­ти, що у нас в прин­ци­пі ба­га­то ро­ків справ­жньо­го ре­гіо­наль­но­го ра­діо не бу­ло. Му­зи­чні стан­ції, які не не­суть ні­чо­го, окрім роз­ва­ги, — це не жур­на­лі­сти­ка. Ра­діо­стан­ція роз­мов­но­го фор­ма­ту «Го­лос Дон­ба­су» з’яви­ла­ся ли­ше цьо­го лі­та. По­пе­ре­дню си­сте­му роз­да­чі ра­діо­си­гна­лу бу­ло зни­ще­но, то­му, щой­но у нас з’явив­ся пе­ре­да­вач в FM-ді­а­па­зо­ні, одра­зу по­ча­ли мов­ле­н­ня. Пер­шим був Ма­рі­у­поль, за ним По­кровськ, Вол­но­ва­ха, за­раз слу­ха­ють скрізь, де є до­ступ до си­гна­лу.

Але лю­ди від­ви­кли від фор­ма­ту ра­діо. Щоб по­вер­ну­ти ау­ди­то­рію або на­віть сфор­му­ва­ти її з ну­ля — по­трі­бен час. Слу­ха­чі, бе­зу­мов­но, вже є, але го­во­ри­ти про якусь зна­чну роль ра­діо в ін­фор­ма­цій­но­му про­сто­рі Дон­ба­су ни­ні пе­ред­ча­сно. Пер­спе­кти­ви ве­ли­кі, адже ра­діо — єди­не з усіх ви­дів ЗМІ до­зво­ляє отри­му­ва­ти ін­фор­ма­цію у фо­но­во­му ре­жи­мі. А по­слу­ха­ти на стан­ції «Го­лос Дон­ба­су» є що, оскіль­ки ко­ле­ктив зі­брав­ся до­во­лі твор­чий і про­фе­сій­ний.

— Як по­вер­ну­ти жи­те­лів Дон­ба­су до укра­їн­ських ЗМІ? І най­го­лов­ні­ше — сфор­му­ва­ти до­ві­ру до них?

— По-пер­ше, тре­ба про­сто да­ти жи­те­лям Дон­ба­су та­ку мо­жли­вість. По-дру­ге, укра­їн­ські ЗМІ не по­вин­ні упо­ді­бню­ва­ти­ся ро­сій­ським. Якщо бу­де зма­га­н­ня в сти­лі «хто ко­го пе­ре­бре­ше» — до­бра не бу­де. Ми у се­бе на ка­на­лі від­мо­ви­лись від по­ши­ре­н­ня фей­ко­вих но­вин про жи­т­тя на оку­по­ва­ній те­ри­то­рії. Якщо ми хо­че­мо, щоб лю­ди нам до­ві­ря­ли, то зо­бов’ яза­ні го­во­ри­ти прав­ду, якою б во­на не бу­ла. І остан­нє — ми по­вин­ні по­вер­ну­ти Дон­ба­су йо­го справ­жню істо­рію і йо­го рі­дну укра­їн­ську мо­ву.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.